Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Лекція 7. ДЕРЖАВНІСТЬ ТА ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІКОЮ

Державне управління – це вид діяльності держави, що полягає у здійсненні управлінського організуючого впливу на ті сфери і галузі суспільного життя, які вимагають втручання держави з метою надання певної спрямованості, узгодженості і досягненню бажаних результатів шляхом використання повноважень виконавчої влади через організацію використання законів, нормативно-правових актів, здійснення розпорядчих функцій задля комплексного соціально-економічного розвитку і забезпечення реалізації державної політики у відповідних сферах суспільного життя тощо.

Об'єктами державного управління є соціально-економічні процеси, явища, умови прийняття економічних рішень та здійснення господарської діяльності, виробничі відносини національної економіки, сектори, підсистеми тощо.

Суб'єктами державного управління виступають органи державної, місцевої та судової влади, а також структури управління і регулювання, що мають певну компетенцію і владні повноваження і здійснюють вплив на економіку.

Для ефективного державного управління необхідним є налагоджений механізм побудови цілей. Ієрархічність й ранжування цілей здійснюється за принципом пріоритетності потреб та інтересів суспільства, що відображають найважливіші напрямки соціально-економічної політики.

Основними критеріями для визначення пріоритетних напрямів соціально-економічної політики є ефективність, швидкість одержання позитивних результатів і мінімум необхідних ресурсів для реалізації задуманого тощо.

Цілі державного управління бувають:

стратегічні;
тактичні;
оперативні.

Стратегічні цілі є визначальними (головними) цілями державного управління, характеризують суспільство. Тактичні визначають цілі і засоби, форми і способи діяльності, які найбільшвідповідають конкретним обставинам на даний момент і сприяють забезпеченню досягнення стратегічних цілей. Оперативні цілі формуються в процесі виконання тактичних, запобігають загрозам виникнення негативних явищ, сприяють подоланню наслідків форсмажорних обставин. Тактичні і оперативні цілі є забезпечувальними цілями.

Цілі державного управління за змістом і джерелом виникнення бувають:

суспільно-політичні – охоплюють весь комплексний розвиток суспільства;
соціальні – відображають вплив суспільно-політичних цілей на соціальну структуру, стан і рівень суспільства;
економічні – формують і характеризують економічні відносини, і є основою для реалізації інших цілей;
духовні - характеризують духовні і культурні цінності суспільства, і є основою до реалізації суспільно-політичних і соціальних цілей.

Цілі державного управління за масштабам бувають:

загальні – формуються для усієї системи;
часткові – встановлюються для підсистем.

Цілі за результатами бувають:

кінцеві;
проміжні.

За часом цілі державного управління бувають:

довгострокові (віддалені);
середньострокові (близькі);
короткострокові (безпосерні).

Функція в перекладі означає діяльність, функція в управлінні виражає певний вид управлінської діяльності, спрямований на досягнення окремого цілеспрямованого результату.

У науковій літературі наведено різні варіанти класифікацій функцій управління. За критерієм, змістом, характером і обсягом впливу функції управління поділяються на загальні (основні) та специфічні.

Загальні функції відображають сутнісні моменти державного управління, його основні взаємозв'язки і є характерними для всіх суб'єктів державного управління.

Специфічні функції управління відображають особливий зміст окремих впливів, зумовлених різноманітністю багатьох взаємодіючих в управлінні компонентів і реалізуються в певних сферах, галузях державного управління.

Основними функціями управління є: планування, організування, кадрове забезпечення, контролювання та регулювання.

Управління здійснюється через планування заходів, спрямованих на досягнення поставлених цілей, через організування самого процесу, підбір персоналу для виконання завдання, контролювання виконання процесу і оцінювання отриманих результатів, а також регулювання виявлених негативних наслідків і відхилень в процесі діяльності.

Основною функцією державного управління економікою є державне регулювання.

Державне регулювання економіки -це діяльність держави з метою здійснення заходів спрямованих на задоволення соціально-економічних потреб суспільства, створення правових, економічних і соціальних передумов для функціонування економічного механізму, згідно з цілями і пріоритетами державної політики.

Метою державного регулювання є забезпечення правової бази функціонування ринкової системи, встановлення законних та ефективних взаємовідносин між виробниками, постачальниками та споживачами продукції.

Основні причини необхідності здійснення державного регулювання економіки:

існування сфер, які вимагають сприяння держави і її заходів з метою забезпечення постійного комплексного розвитку, зокрема, сюди належить: наука, освіта, охорона здоров'я, соціальний захист тощо;
екологічні проблеми, які виникають в процесі діяльності суб'єктів економіки;
неспроможність ринкового механізму забезпечувати рівномірний розвиток регіонів, галузей національної економіки та розподіл ресурсів і благ між усіма;
необхідність створення єдиного центру управління та регулювання в умовах спеціалізації, кооперації, комбінації, концентрації виробництва, поглиблення міжгалузевих зв'язків;
ускладнення відносин власності між суб’єктами;
проблеми задоволення суспільних благ, що не зорієнтовані на ринковий попит;
існування ринкових вад саморегулювання, зокрема, екстерналій (зовнішні ефекти від діяльності суб'єктів господарювання), оскільки вони не враховуються механізмом ціни;
необхідність проведення єдиної соціально-економічної політики;
нездатність ринкового механізму здійснювати єдину грошово-кредитну політику тощо.

Об'єктивна необхідність державного регулювання економіки зумовлена потребою подолання вад ринкового саморегулювання та виконання економічних функцій держави.

Механізм ринкового саморегулювання забезпечує ефективний розподіл ресурсів тільки за певних ідеальних умов. Розподіл ресурсів, за якого жоден із суб'єктів ринку не може поліпшити свого стану без того, щоб не погіршити стану інших суб'єктів ринку, називається ефективним (оптимальним) за Парето [9, 10].

Ситуації, при яких ринковий механізм не забезпечує оптимального за Парето розподілу і використання ресурсів створюють вади ринкового саморегулювання (неспроможності ринку) [9, 10].

Вади ринку виникають унаслідок:

неспроможності конкуренції;
неспроможності ринку забезпечувати людей суспільними товарами;
зовнішніх ефектів;
неповноти ринків;
недосконалості інформації;
економічної нестабільності.

Неспроможність конкуренції виникає в результаті утворення монополій, прояву здійснення монополістами монопольної поведінки на ринку, зосередження в їх руках значної частини виробництва і збуту товарів і послуг, що дозволяє їм зайняти панівний стан на ринку і диктувати споживачу умови, навіть до встановлення монопольної ціни.

Монопольна поведінка фірми на ринку проявляється шляхом:

часткової або повної відмови від реалізації чи закупівлі товару при відсутності альтернативних джерел постачання або збуту з метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;
інші дії з метою створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) інших підприємців;
встановлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що обмежують право окремих споживачів;
обмеження або припинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів з метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін

Можливий розподіл ринків за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи за іншими ознаками з метою їх монополізації.

Суспільні товари задовольняють потреби всіх членів суспільства в цілому. Суспільним товарам притаманні дві основні властивості: несуперництво у споживанні і загальнодоступність [9, 10]. Несуперництво означає, що суспільним благом може скористатись будь-яка особа, яка прагне цього навіть при неспроможності за нього платити. Загальнодоступність суспільних товарів означає, що виробник не має реального вибору, кому надавати це благо: тільки тим, хто за нього платить, чи всім бажаючим.

Різним суспільним благам у неоднаковій мірі притаманні властивості несуперництва в споживанні та загальнодоступності. В залежності від міри притаманності основних властивостей суспільні товари бувають:

чисті суспільні блага (властивості присутні у вищий мірі);
змішані суспільні блага (хоча б одна з властивостей виражена в помірно);
приватні товари ( товари у яких відсутні ці властивості);
локальні (доступні представникам окремих суспільних груп населення, мешканцям окремих міст, регіонів)

Негативні зовнішні ефекти (екстерналії) - це ситуації, при яких дії одного суб'єкта ринку завдають шкоди іншим і перекладається частина витрат на інших.

Позитивні зовнішні ефекти (екстерналії) - це ситуації, при яких дії суб'єкта ринку дають благо іншим, при цьому він бере на себе частку витрат з реалізації чужих інтересів.

Неповнота ринків існує коли підприємства нездатні забезпечити потреби споживачів у товарах і послугах навіть при умові що ціни перевищують витрати на їх виробництво.

Недосконалість інформації виникає коли суб’єкти не повністю поінформовані про споживчі властивості товарів, альтернативні можливості виробництва та споживання, тенденції зміни кон'юнктури. Недостатність інформації обмежує конкуренцію на ринку і кількість вдало укладених і вигідних угод. Ця вада ринкового саморегулювання спричиняє неповноту ринків.

Розвитку економік усіх країн притаманні постійні чергування спадів і піднесень і ринок не може протистояти економічній нестабільності. Проявом економічної нестабільності є тривалий спад виробництва, надмірне безробіття, високий рівень інфляції тощо.

Оскільки ринок не в змозі вирішити чимало питань виникає необхідність здійснення державного управління і регулювання економіки. Міра і межі державного втручання в економіку в різних країнах неоднакові, що залежить від багатьох причин, як історичних, політичних тощо.

Держава здійснює такі функції:

Цільова - встановлюються найбільш загальні та специфічні цілі, плани і пріоритети економічного розвитку держави, які реалізуються шляхом державних програм.

Функція нормотворення – державою встановлюються нормативні та законодавчі документи у сфері економічного розвитку і є обов’язковими для виконання.

Стимулююча (стримуюча) функція - встановлення регуляторів з метою стимулювання чи стримування певних аспектів національної економіки і їх руху у відповідному напрямі.

Коригуюча функція – здійснення коригування руху обмежених економічних ресурсів з метою їх найбільш раціонального використання.

Соціально-екологічна функція – здійснення державою контролю та впливу на процеси соціального розвитку через наступні інструменти: соціальні виплати та гарантії, встановлення мінімального прожиткового мінімуму, пенсій, заробітної плати тощо.

Контролююча функція - здійснення контролю за виконанням усіх норм і нормативів, стандартів і програм.

Функція прогнозування – державою здійснюється прогноз можливих варіантів соціально-економічного розвитку економіки.

Функція управління державним сектором економіки який забезпечує суспільно необхідними благами, зокрема, енергоджерелами, водними та земельними ресурсами, будівництво дитсадків, охорона здоров'я тощо, які споживаються усіма громадянами і їх важко вартісно виміряти.

Функція захисту конкуренції – державою регулюється антимонопольна діяльність суб’єктів господарської діяльності, ціни, створення монополій тощо.

Існує також стабілізаційна функція,яка сприяє своєчасному відслідковуванню та реакції держави на процеси які відбуваються в економіці.

Згідно підходу Л.І. Дідківської існують основні функції державного регулювання економіки і мінімальні [3].

До основних функцій державного регулювання економіки належать: цільова, стимулююча, нормативна, коригуючи, соціальна, безпосереднє управління неринковим сектором економіки, контролююча.

До мінімальних функцій держави належать:

створення правової бази;
захист конкуренції;
забезпечення економіки необхідною кількістю грошей;
мінімізація негативних екстерналій;
розподіл і перерозподіл доходів;
виробництво суспільних товарів і благ.

Методи державного регулювання економіки- це способи і прийоми впливу держави на усі сфери, процеси та явища національної економіки з метою створення умов їхнього ефективного функціонування відповідно до напрямків державної економічної політики.

Класифікація методів державного регулювання:

- за формами впливу на методи: прямого впливу та непрямого впливу.

- за засобами впливу на методи: правові, адміністративні, пропагандистські та економічні.

- за суб’єктами впливу: державні, ринкові та громадські.

- за часом впливу: довготермінові, короткотермінові та середньотермінові.

- за масштабом впливу: загальні та локальні.

- за характером впливу: стимулюючі, стримуючі або обмежуючі та комплексні.

- за рівнем впливу: державні та місцеві.

Система державного управління - це сукупність державних, виконавчих і розпорядчих органів, кожен з яких у характерних для нього формах здійснює задачі і функції держави, взаємодіючи з іншими органами держави, а також із громадськими організаціями.

Форми влади на рівні держави: виконавча, законодавча та судова.

Президент України є главою держави і виступає від імені народу, є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина.

Президент України здійснює низку заходів у сфері управління:

формує стратегію соціально-економічного розвитку;

здійснює правове регулювання економічних відносин (видає укази й розпорядження, затверджує закони й оприлюднює їх, використовує право вето);
здійснює кадрову політику (затверджує кандидатуру прем’єр міністра, призначає голів місцевої державної адміністрації тощо);
здійснює координаційну функцію – координацію діяльності державних органів тощо.

Кабінет Міністрів є вищим органом виконавчої влади в Україні, відповідальний перед президентом України, підконтрольний та підзвітний Верховній Раді України.

Кабінет Міністрів у сфері управління економікою виконує такі функції:

забезпечує реалізацію фінансової, цінової, інвестиційної, податкової політики держави, політики у сфері зайнятості, праці, соціального захисту, освіти, культури тощо;
розробляє, після затвердження реалізує державні програми економічного-соціального і науково-технічного розвитку;
забезпечує однакові умови функціонування підприємств різних форм власності;
керує об’єктами державної форми власності. Розробляє проект закону про Державний бюджет України на кожен фінансовий рік, подає Верховній Раді звіт про його виконання;
організовує ведення зовнішньоекономічної діяльності як держави так і суб’єктів підприємництва;
регламентує і контролює діяльність державних органів виконавчої влади тощо.

Верховна Рада України є вищим законодавчим органом, виконує низку функцій у сфері управління економікою, зокрема:

приймає закони;
визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики;
затверджує загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального розвитку;
приймає регіональні, галузеві програми економічного розвитку і бюджет тощо.

Міністерства в Україні є головною ланкою системи органів центральної виконавчої влади, покликані формувати та реалізовувати державну політику у відповідних сферах суспільного життя. Міністерства поділяються на:

галузеві (Міністерство аграрної політики);
функціональні (Міністерство праці і соціальної політики).

Основними функціями міністерств є:

визначають перспективні напрямки і реалізують стратегічні цілі та завдання розвитку;
беруть участь у розробці проектів та у виконанні загальнодержавних програм економічного, науково-технічного тощо;
беруть участь у формуванні та реалізації державної інвестиційної політики;
проводять політику у сфері виконання робіт і поставок продукції для державних потреб та утворення державних резервних фондів тощо.

Державні комітети є центральними органами виконавчої влади, діяльність яких спрямовує і координує Прем’єр-міністр України, або один із віце-прем’єр-міністрів. Вони покликані сприяти міністерствам та уряду в реалізації урядової політики шляхом виконання функцій державного управління. Комітети вносять пропозиції щодо формування державної політики, реалізуючи цю політику у визначеній сфері діяльності, здійснюють управління в ній тощо [2].

Функції виконавчої влади державного управління економікою в регіонах виконують місцеві державні адміністрації. Вони забезпечують виконання державних та регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля тощо, а також підготовку та виконання відповідних обласних і районних бюджетів.

Місцеві державні адміністрації очолюють голови відповідних місцевих державних адміністрацій. Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України на строк повноважень Президента України. Діяльність місцевих державних адміністрацій регламентується Законом України «Про місцеві державні адміністрації» (1999 р.) [5].

Місцеві державні адміністрації в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці забезпечують [5]:

1) виконання Конституції, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня;

2) законність і правопорядок, додержання прав і свобод громадян;

3) виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин - також програм їх національно-культурного розвитку;

4) підготовку та виконання відповідних бюджетів;

5) звіт про виконання відповідних бюджетів та програм;

6) взаємодію з органами місцевого самоврядування;

7) реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Лекція 6. ФУНКЦІОНУВАННЯ ІНФРАСТРУКТУРИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ	\|	Лекція 8. ДЕМОКРАТІЯ, ЕКОНОМІЧНА СВОБОДА ТА ЕКОНОМІЧНИЙ ПОРЯДОК

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.