Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Лекція 9. СТРУКТУРНА ПЕРЕБУДОВА НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Динаміка індексів економічної свободи України, Угорщини та Польщі

за 1995-2004 рр. та за 2005 р. (прогноз) [10]

  Роки Індекси економічної свободи країн
Україна Угорщина Польща
4,05 2,93 3,46
3,75 2,98 3,24
3,83 3,04 3,09
3,83 2,94 2,91
3,75 2,89 2,83
3,75 2,42 2,84
3,88 2,38 2,96
3,84 2,23 2,60
3,59 2,55 2,83
3,49 2,60 2,81
2005 (прогноз) 3,21 2,40 2,54

 

Зміст економічної свободи обумовлюється економічним порядком в країні.

>[5]:

1) виконання Конституції, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня;

2) законність і правопорядок, додержання прав і свобод громадян;

3) виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин - також програм їх національно-культурного розвитку;

4) підготовку та виконання відповідних бюджетів;

5) звіт про виконання відповідних бюджетів та програм;

6) взаємодію з органами місцевого самоврядування;

7) реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.

Економічний порядок це сукупність притаманних йому специфічних системних взаємозв’язків між окремими індивідами, домашніми господарствами, суб’єктами підприємництва, державою та недержавними інституціями в процесі їх економічної діяльності.

Згідно з твердженням відомого німецького економіста, засновника теорії соціального ринкового господарства Вальтера Ойкена, економічний порядок – це рамкові умови господарювання, тобто сукупність інститутів, необхідних для того, щоб економічні суб’єкти могли приймати рішення і робити дії. Економічний порядок не встановлюється сам по собі, його здатна установити держава. Вона встановлює “правила поведінки” суб’єктів економічної діяльності [2, с. 157].

Події, що відбуваються в Україні, свідчать про те, що наша держава знаходиться лише на стадії формування демократичного суспільства, а не на стадії перебування в ньому. Для побудови демократичної національної економіки в Україні необхідно провести ще багато заходів спрямованих на впровадження цінностей, принципів та засад демократії в практику існування, встановлення такого економічного порядку, який був би наближеним до економічного порядку європейських країн, досягнення необхідного рівня економічної свободи.

Структура економіки – це співвідношення різних елементів економічної системи, що відображають народногосподарські пропорції та стан суспільного поділу праці.

Основні види структурних співвідношень (структур): організаційні, відтворювальні, галузеві (видів економічної діяльності), регіональні (територіальні), соціальні та зовнішньоекономічні тощо.

Організаційна структура національної економіки відображається у пропорціях між інституційними секторами. Відповідно до Системи національних рахунків (СНР), виділяють такі інституційні сектори економіки:

  • нефінансові корпорації – підприємства(юридичні особи) усіх форм власності, діяльність яких орієнтована на виробництво й реалізацію товарів і нефінансових послуг на ринку задля отримання прибутку, та некомерційні організації, засновані різноманітними групами виробників (асоціації підприємців, торгові палати тощо);
  • фінансові корпорації – комерційні інституційні одиниці, що спеціалізуються на фінансово-посередницькій діяльності: кредитні установи(банки, включаючи Національний банк, фондові біржі, інвестиційні фонди, довірчі товариства, кредитні спілки тощо) та страхові компанії;
  • сектор загального державного управління – органи державного управління всіх рівнів; некомерційні організації, що здійснюють і надають безкоштовні або пільгові послуги індивідуального характеру у сферах освіти, охорони здоров'я, культури, спорту, відпочинку, соціального забезпечення тощо; послуги колективного характеру в галузі державного управління, оборони, шляхового та лісового господарства, сільськогосподарського обслуговування тощо. До цього сектору належать фонди соціального страхування та соціального захисту, Пенсійний фонд, державні цільові та позабюджетні фонди, формування яких відбувається за рахунок внесків підприємств, організацій, громадян;
  • сектор домашніх господарств– сукупність фізичних осіб як споживачів (в окремих випадках як суб'єктів некорпоративної підприємницької діяльності), рахунки яких неможливо відокремити від рахунків самого домашнього господарства ні юридично, ні економічно. Така виробнича діяльність включає, зокрема, підсобні сільські господарства населення, дрібні промислові виробництва, індивідуальне будівництво, капітальний ремонт житла, надання послуг у галузі побутового обслуговування, освіти, охорони здоров'я тощо;
  • некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства– інституційні одиниці, створені окремими групами домашніх господарств для забезпечення власних інтересів. Ресурси цього сектору формуються за рахунок добровільних внесків. Як особливий тип некомерційних організацій в СНР розглядаються соціально-культурні підрозділи підприємств, що утримуються за рахунок коштів від основної діяльності та надають неринкові послуги працівникам цих підприємств (житлові, оздоровчі, медичні тощо).

Відтворювальна структура національної економіки характеризує співвідношення: між виробництвом засобів виробництва і виробництвом предметів споживання, між споживанням основного капіталу та доданою вартістю, між споживанням та нагромадженням, між виробничими галузями та інфраструктурою. Ці пропорції відображають можливості економічного зростання та його ефективність.

Структура національної економіки за видами економічної діяльності в Україні представлена, згідно з Класифікатором видів економічної діяльності (КВЕД), 17-ма укрупненими видами економічної діяльності (секціями), які мають шифри за літерами англійського алфавіту:

  • А – сільське господарство, мисливство та лісове господарство;
  • В – рибне господарство;
  • С – добувна промисловість;
  • D – обробна промисловість;
  • Е – виробництво та розподілення електроенергії, газу та води;
  • F – будівництво;
  • G – оптова й роздрібна торгівля, торгівля транспортними засобами, послуги з ремонту;
  • Н – готелі та ресторани;
  • І – транспорт і зв'язок (включаючи залізничний, автомобільний, авіаційний, трубопровідний транспорт, допоміжні транспортні послуги, пошту та зв'язок);
  • J – фінансова діяльність;
  • К – операції з нерухомістю, здавання майна в оренду та послуги юридичним особам (включаючи діяльність у сфері інформатизації та дослідження й розробки);
  • L – державне управління;
  • М – освіта (у тому числі вища);
  • N – охорона здоров'я та соціальна допомога;
  • 0 – колективні громадські та особисті послуги (зокрема громадська діяльність, прибирання вулиць та оброблення відходів, діяльність у сфері відпочинку і розваг, культури та спорту);
  • Р – послуги домашньої прислуги;
  • Q – екстериторіальна діяльність.

Для аналізу прогресивності структурних змін у національній економіці види економічної діяльності об'єднують у три групи: перша – діяльність, пов'язана з видобуванням ресурсів; друга – діяльність, пов'язана з перероблення цих ресурсів та виготовлення готової продукції; третя – сфера послуг у широкому розумінні, включаючи інформаційне обслуговування виробництва.

Регіональна структура національної економікивідображає особливості концентрації виробництва продукції та інших видів економічної діяльності, які склалися в результаті дії територіального поділу праці. Ключовими чинниками формування певних територіальних утворень різних рівнів є взаємодія економічних інтересів господарських систем і населення даної території, наявність корисних копалин та сировинної бази, природні умови тощо.

Важливе місце у розширенні знань про національну економіку належить визначенню регіональних структурних одиниць та їх супідрядності. У національній економіці існують два типи регіональних систем. Перший стосується поділу території України на адміністративно-територіальні одиниці це Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, селища міського типу та села. Другий розподіляє економіку за територіальними формами організації господарства на територіально-виробничі одиниці різних рівнів. До них належать: промисловий пункт, промисловий центр, промисловий вузол, територіально-виробничий комплекс, агломерація, спеціалізований район (зона), інтегральний економічний район.

Елементарною одиницею територіально-виробничого поділу економіки є промисловий пункт, який формується на базі певного виробництва і населення, яке біля нього розміщено. Це найбільш характерно для промислових пунктів-поселень, коли, наприклад, біля підприємства формуються поселення людей, які на ньому працюють.

Промисловий центр і промисловий вузол відносяться до тери­торіальних форм організації господарства більш високого рангу. У промисловому центрі може поєднуватися кілька промислових підприємств одного або різних видів економічної діяльності. До промислового вузла входять промисловий центр і населені пункти зі спільними об'єктами інфраструктури.

Розміщені на невеликій території декілька промислових вузлів утворюють територіально-виробничий комплекс. Ще більшими за площею і потужнішими за виробничим потенціалом, а також складнішими за композицією є такі територіально-виробничі утворення, як промислова агломерація і промисловий район, до складу яких входять територіально-виробничі комплекси нижчого рангу. ці регіональні одиниці результат високої територіальної концентрації господарства і населення, виробничих і невиробничих видів діяльності та різноманітних функцій.

Укрупненими одиницями поділу національної економіки за ре­гіональними формами організації господарства є інтегральні економічні райони. Вони виділені на основі особливостей економічного розвитку різних частин території України і є об'єктами економічного аналізу, прогнозування і державного регулювання регіонального розвитку.

В Україні виділено вісім економічних районів, у які інтегруються адміністративно-територіальні одиниці:

  • Донецький Донецька і Луганська області;
  • Придніпровський – Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська області;
  • Східний Полтавська, Сумська, Харківська області;
  • Центральний Київська область, місто Київ, Черкаська область;
  • Поліський Волинська, Житомирська, Рівненська, Чернігівська області;
  • Подільський Вінницька, Тернопільська, Хмельницька області;
  • Карпатський Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Чернівецька області;
  • Причорноморський Автономна Республіка Крим, місто Севастополь, Миколаївська, Одеська, Херсонська області.

В окрему групу територіальних одиниць виділяють регіони, які виникли в результаті формування транснаціональних економічних відносин. До них відносяться єврорегіони, прикордонні регіони, спеціальні (вільні) економічні зони (СЕЗ), території пріоритетного розвитку (ТПР), проблемні території (наприклад, Чорнобильська зона, депресивні території) тощо.

Соціальна структура відображає розподіл національної економіки за формами власності та за рівнем доходів населення.

Власність є основою всієї системи суспільних відносин. Від форм власності, що утвердилися в суспільстві, залежать форми розподілу, обміну та споживання. Право на власність визначає можливість доступу певних класів, верств і груп населення до використання усіх факторів виробництва, їхній соціальний статус та рівень доходів. В економіці України існує три форми власності: приватна, державна і комунальна.

Іншою характеристикою соціальної структури економіки є співвідношення, які визначають розподіл доходів серед населення. По-перше, людина і її розвиток є найважливішою сферою суспільного прогресу, а підвищення її добробуту має бути головною метою економічного розвитку будь-якої країни. По-друге, питання розподілу доходів є зворотною стороною проблеми створення ефективного попиту, що вкрай актуально для України, у якій відбуваються активні структурні зміни в усіх сферах економіки, і особливо – у рівні доходів населення. Історія світового розвитку дала багато прикладів, коли зрівнялівка у доходах населення придушує ініціативу, зводить нанівець підприємництво та енергію зростання. Тоді як занадто велика диференціація доходів породжує неефективний попит, тим самим гальмуючи темпи економічного зростання.

На думку фахівців Світового банку, посилення диференціації за рівнем доходів має кілька причин, як негативних, так і позитивних. Коли нерівність виникає внаслідок нерівномірного зростання доходів, появи більш заможних верств населення завдяки кращій освіті або більшій виробничій активності у сфері підприємництва певних верств суспільства, то це тільки активізує економічні процеси. Навпаки, коли розрив у доходах виникає внаслідок поширення корупції, встановлення численних привілеїв та спеціальної системи дозволів для суб'єктів господарювання, схем приховування доходів, то це призводить до обмеження вільної конкуренції, монополізації ринків, тотальної «тінізації» економіки та уповільнення темпів її розвитку.

Структура зовнішньої торгівлі характеризуєстан економіки країни, описує характер продукції галузей з розподілом на експортні товари і на продукцію для задоволення внутрішніх потреб країни (регіону).

Існує два основних напрямки зміни експортно-імпортної структури: імпортозаміщення (витіснення з внутрішнього ринку іноземних товарів) та експортоорієнтація.

Наявність в структурі зовнішньої торгівлі високої питомої ваги експорту промислової продукції, з високим технологічним рівнем, наукомісткої, готової до кінцевого споживання є характерним для розвинутих індустріальних країн. Суттєва частка експорту сировини та матеріалів є властива для країн, що розвиваються. Індустріально розвинуті країни переважно імпортують сировину, енергоносії, продукти екологічно шкідливих виробництв, обладнання, машини, транспортні засоби тощо.

Україна має значний експортний потенціал щодо мінеральної сировини та продуктах її переробки (видобуток марганцевої руди, алюмінієвої сировини), суттєвими є виробничі потужності металургійного комплексу (виробництво сталі, чавуну, готового прокату), потенціал в аерокосмічній галузі, суднобудуванні, виробництві нових матеріалів, біотехнології, регулюванні хімічних, біохімічних та біофізичних процесів.

Виділяють також і інші види структур, зокрема, технологічну структуру, яка характеризує співвідношення між традиційними та принципово новими напрямками в розвитку виробництва, науки і техніки, ефективним розподілом ресурсів між ними.

Структурна політика держави - це обґрунтування цілей та характеру структурних перетворень, а також визначення комплексу заходів щодо підтримки розвитку елементів економічної системи, які забезпечують економічне зростання та вирішення актуальних проблем сьогодення.

Сутність пасивної структурної політики полягає в наступному:

  • держава створює правову базу для вільного переливання капіталу та праці з одних галузей в інші;
  • безпосередньо не втручається в інвестиційні процеси в окремих галузях.

При пасивній структурній політиці держави, якщо попит перевищує пропозицію в будь якій галузі, то норма прибутку в цій галузі зростає проти інших галузей. При цьому капітал з менш прибуткових галузей перетікає в галузі з підвищеною нормою прибутку, відбувається збільшення виробництва і пропозиції товарів і послуг цієї галузі на ринку, що створює надлишок пропозиції над попитом на цю продукцію. Як наслідок, відбувається зменшення норми прибутку і капітал поступово переходить в галузі які забезпечують норму прибутку не менша за середню. Закон попиту і пропозиції дозволяє створити найвідповіднішу вимогам ринку структуру економіки, конкурентне середовище, підвищує ефективність суспільного виробництва, але є достатньо тривалим. За таким принципом формувалась структура економіки США і Великобританії.

При активній структурній політиці держава широко застосовує державні важелі і інструменти для прискорення прогресивних структурних зрушень в економіці. Цим шляхом ідуть Японія, Південна Корея, Сінгапур тощо.

Державні важелі і заходи при активній структурній політиці [2]:

  • державна програма структурних перетворень (розробка довгострокових планів, цільових програм, національних проектів);
  • пряме державне інвестування програм структурної перебудови економіки;
  • створення спеціальних фондів для фінансування програм структурної перебудови економіки;
  • залучення іноземних і вітчизняних приватних інвестицій;
  • податкові та кредитні пільги;
  • припинення виробництва у депресивних галузях;
  • митна політика;
  • політика прискореної амортизації;
  • заходи для стимулювання переливання капіталу в пріоритетні галузі;
  • заходи для стимулювання розвитку галузей, які прискорюють впровадження досягнень НТП.

При активній структурній політиці держава визначає пріоритетні сфери і галузі для економічного розвитку країни, при цьому враховується експортний потенціал галузі, мінімізація ресурсомісткості виробництва, мінімізації залежності від імпорту сировини та енергії, майбутній попит на продукцію на внутрішньому і зовнішньому ринках країни, розв'язання проблем зайнятості населення та екологічних проблем.

Активна структурна політика формує найбільш ефективні напрямки структурної трансформації економіки, зокрема основними є:

  • підтримування і зростання виробництва в галузях по випуску експортної продукції;
  • підтримування і зростання виробництва в галузях по виготовленню продукції, яка здатна замінити імпортну (споживчі товари та продукти харчування);
  • підтримування енергозберігаючих виробництв і технологій;
  • зростання виробництва в галузях, які сприяють підвищенню науково-технічного рівня та якості продукції;
  • розвиток виробництва конкурентоспроможних на світовому ринку товарів з метою захоплення ринків збуту в країнах, що розвиваються;
  • згортання виробництва в депресивних галузях;
  • розвиток конкуренції тощо.

Перелік основних напрямків державної структурної політики формується і змінюється залежно від завдань та умов розвитку економіки, які є актуальними на конкретному етапі.

Пріоритетними галузями є галузі, розвиткові яких держава надає перевагу, враховуючи її значення для економіки країни на сучасному етапі.

Враховуючи конкурентні переваги пріоритетними галузями структурних перетворень в країні визначено 5 основних груп:

1) наукомісткі та технологічні галузі;

2) галузі та підгалузі агропромислового комплексу (молочна, харчова, кондитерська, легка промисловість тощо);

3) галузі транспорту, зв’язку та телекомунікацій (транспортування нафти, газу, електроенергії тощо);

4) рекреаційно-туристичний та оздоровчо-лікувальний комплекси;

5) діяльність пов’язана з забезпеченням здоров’я людини, охороною навколишнього середовища [2, 3, 4, 5].

Структурна політика здійснюється через методи прямого та непрямого регулювання і впливу [9, 10].

Методами прямого регулювання є:

  • надання фінансової допомоги у вигляді інвестиційних надбавок, субсидій, дотацій, позичок на розвиток окремих галузей, виробництв, регіонів;
  • використання системи державних замовлень та закупівель;
  • методи індикативного планування;
  • державні плани та програми;
  • централізовано встановлені ціни;
  • цільове фінансування сфер, суб’єктів діяльності тощо.

Методами непрямого регулювання є:

  • надання податкових і кредитних пільг з диференціацією за відповідними галузями й виробництвами, які визнані пріоритетними;
  • здійснення політики прискореної амортизації, цінової та експортно-імпортної політики, у тому числі встановлення різних імпортних та експортних тарифів тощо.

Основними чинниками ефективності економіки є:

  • ступінь задоволення суспільних потреб;
  • зростання ВВП;
  • формування оптимальних галузевих, секторних та регіональних пропорцій відтворення;
    • підвищення рентабельності;
    • розширення ринків збуту тощо.

До основних механізмів реалізації структурної політики належать:

1) розвиток інноваційної діяльності;

2) переорієнтація інвестиційних потоків у пріоритетні галузі і сфери виробництва;

3) здійснення регіональної політики.

Основним фактором економічного зростання економіки є постійне вдосконалення засобів і предметів праці, технології виробництва і його організації, використання інформаційних систем тощо. Це сприяє зростанню продуктивності праці, впливає на структуру економіки (зменшується питома вага живої праці), забезпечує підвищення якості продукції.

В Україні інноваційний процес регулює значна кількість законів та інших нормативних актів, зокрема, Закони України «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності» (1991 р.), «Про інноваційну діяльність» (2002 р.), «Про наукову і науково-технічну діяльність» (1991 р.) та інші.

Науково-технічна політика – це складова макроекономічної політики країни, яка визначає основні цілі, напрями, принципи, форми і методи діяльності держави в науково-технічній сфері.

Методи науково-технічної політики за формою впливу поділяються на методи прямого (безпосередня участь держави у вирішенні проблем науково-технічного розвитку) та непрямого регулювання (створення економічних та правових умов для прискорення науково-технічного прогресу, з врахуванням галузі).

Державні науково-технічні програми є методом планування науково-технічного розвитку, що має індикативний характер (рекомендаційний).

Державне замовлення укладається відповідно до державних науково-технічних програм на договірній основі, забезпечується фінансуванням, підтримується матеріально-технічними ресурсами і видається виконавцям на конкурсних засадах.

Інноваційна політика – це складова макроекономічної політики, що спрямована на створення умов для оптимального розвитку науково-технічного потенціалу національної економіки через систему державної підтримки фундаментальних і пошукових досліджень; різноманітні форми та джерела фінансування і непрямого стимулювання наукових досліджень; максимальне стимулювання інноваційного бізнесу.

Інновація – це кінцевий результат впровадження досягнень НТП з метою отримання економічного, соціального, екологічного, науково-технічного або іншого ефекту.

Інноваційний процес – це неперервна реалізація дій спрямованих на використання результатів науково-технічної діяльності для забезпечення прогресивних, якісних змін, що виникають в часі та просторі у господарсько-виробничій системі.

Інноваційна діяльність має на меті впровадження інновацій у виробництво і їх використанням, вона спрямована на пошук можливостей, які забезпечують практичне використання наукового, науково-технічного результатів та інтелектуального потенціалу з метою одержання інновації.

Класифікація інновацій:

  • за рівнем новизни: радикальні, та ординарні.
  • за стадіями життєвого циклу товару, на якій запроваджується інновація: дослідження та розробки, виробництво та сервіс.
  • за сферою застосування: технологічні, виробничі, економічні, торговельні, соціальні та у галузі управління.
  • за мірою новизни: нові у світі, в країні, в галузі та нові для фірми.
  • за темпами здійснення: швидкі, уповільнені, нарощу вальні, рівномірні та стрибкоподібні.
  • за видом ефекту, отриманого в результаті впровадження інновації: економічний, соціальний, екологічний та інтегральний.

Форми управління нововведеннями: технічна. Технологічна, соціально-економічна та управлінська.

Види ефектів: приватні і зовнішні ефекти.

Державна інвестиційна політика – це комплекс правових, адміністративних та економічних заходів держави, спрямованих на поширення та активізацію та регулювання інвестиційних процесів.

Типи державної інвестиційної політики: пасивна та активна.

Пасивна політика полягає в застосуванні державою методів переважно правового та економічного характеру, обмежуючи безпосереднє адміністративне втручання в інвестиційні процеси до мінімуму.

При активній державній інвестиційній політиці держава використовує всі види методів і часто сама стає інвестором.

Інвестиції– це будь-які види майнових, фінансових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти діяльності, внаслідок чого отримується прибуток або досягається соціальний ефект.


Читайте також:

  1. Аварії з викидом (загрозою викиду) сильнодіючих отруйних речовин на об'єктах економіки.
  2. Аграрний комплекс національної економіки.
  3. Адміністративної економіки.
  4. Анатомо-фізіологічна перебудова організму підлітка
  5. Анатомо-фізіологічна перебудова організму підлітка та її вплив на його психологічні особливості й поведінку.
  6. АТ – одна з найбільш зручних форм колективного підприємства в умовах ринкової економіки. Першим АТ вважають створену у 1602 році Голандсько –Ост - Індську компанію.
  7. Боротьба з проявами національної самосвідомості
  8. Взаємозалежність суб'єктів світової економіки — об'єктивна передумова координації економічної політики
  9. Вид заняття: лекція
  10. Вид заняття: лекція
  11. Вид заняття: лекція
  12. Вид заняття: лекція




Переглядів: 1101

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Лекція 8. ДЕМОКРАТІЯ, ЕКОНОМІЧНА СВОБОДА ТА ЕКОНОМІЧНИЙ ПОРЯДОК | Лекція 10. ПРОГНОЗУВАННЯ ТА ПРОГРАМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.009 сек.