• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Лекція 10. ПРОГНОЗУВАННЯ ТА ПРОГРАМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Прогноз – це науково-обґрунтоване судження про можливий стан об'єкта в майбутньому, а також про альтернативні шляхи і строки досягнення такого стану. Економічне прогнозування – це визначення стану та можливих напрямів розвитку об’єкту прогнозування на усіх рівнях економічної системи: мікрорівні, мезорівні, макрорівні.

Передбачення- випереджувальне відображення дійсності. Існує три форми передбачення: гіпотеза, прогноз та план (програма).

Етапи процесу формування прогнозів:

• формування інформаційної бази прогнозу;
• аналіз об'єкта прогнозу;
• аналіз зовнішнього середовища і його впливу на об'єкт прогнозу­вання;
• визначення прогнозної траєкторії об'єкта;
• прийняття рішень на підставі прогнозної інформації;
• оцінка якості прогнозу.

Розрізняють три способи прогнозування:

• експертний;
• екстраполяції;
• моделювання.

Експертний спосіб прогнозування формується через опитування спеціалістів і експертів стосовно об’єкта прогнозування і ґрунтується на їх досвіді.

Спосіб екстраполяції ґрунтується на збиранні усієї інформації про об’єкт прогнозування в минулому і його розвиток і перенесення закономірностей його розвитку на майбутнє.

Спосіб моделювання ґрунтується на дослідженнях, що базуються на побудові моделей об’єкта відповідно до бажаних змін його стану [3].

В економічній теорії і практиці існують різні підходи до класифікації прогнозів [2, 3, 6, 8, 9]. Класифікація прогнозів:

1. За ступенем контролю:

• контрольовані (прогноз підлягає контролюванню);
• неконтрольований (коли прогнозована величина є лише пе­редбаченням, а прогнозована зміна не підлягає безпосередньому конт­ролю).

2. За масштабом (залежно від рівня агрегування):

• мікропрогноз (окремого підприємства);
• галузевий (певної галузі);
• макропрогноз (національної економіки);
• суперпрогноз (світової економіки) тощо.

3. За часом (за тривалістю прогнозного горизонту):

• оперативний (до 1 місяця);
• короткостроковий (до 1 року);
• середньостроковий (до 5 років);
• довгостроковий (понад 15 років);
• далеко строковий (понад 25 років).

4. За об'єктом прогнозу:

• природних ресурсів;
• трудових ресурсів;
• інвестицій;
• науково-технічний;
• соціальний;
• зайнятості;
• доходів
• зовнішньоекономічний тощо.

5. За кількістю об'єктів:

• одиничний;
• множинний.

6. Залежно від того, прогноз заданий одним числом чи інтервалом:

• точний (конкретна величина);
• інтервальний (межі інтервалу).

7. За функціональною ознакою:

• пошуковий (дослідницький) - базується на умовному перенесенні в майбутнє тенденцій розвитку об'єкта в минулому і сьогоднішніх і при цьому не враховується вплив факторів, здатних змінити ці тенденції. Його метою є вияснення яким буде розвиток подій за збереженням існуючих тенденцій.
• нормативний (цільовий) - розробляється на основі заданих цілей (нормативів) і передбачає визначення способів і терміну їх досягнення.

8. За варіантами прогнозу:

• песимістичний (відображає нижню межу можливого розвитку об’єкта в майбутньому);
• оптимістичний (відображає верхню межу можливого розвитку об’єкта в майбутньому);
• стриманий (середній) (окреслює найвірогіднішу траєкторію майбутнього розвитку).

9. За елементами та напрямами відтворення:

• прогнози первинних факторів виробництва (прогнози природних, матеріальних, трудових, фінансових ресурсів, науково-технічні прогнози тощо);
• прогнози суспільних потреб (прогнози, що характеризують потреби в продукції, виокремлюють прогнози загальнодержавних, виробничих, особистих потреб тощо).

Пошуковий прогноз - базується на умовному перенесенні в майбутнє тенденцій розвитку об'єкта в минулому і сьогоднішніх і при цьому не враховується вплив факторів, здатних змінити ці тенденції.

Нормативний прогноз - розробляється на основі заданих цілей (нормативів) і передбачає визначення способів і терміну їх досягнення.

Державне прогнозування економічного і соціального розвитку національної економіки – це науково обґрунтоване передбачення напрямів розвитку країни, галузей, можливого стану економіки та соціального сфери в майбутньому, а також альтернативних шляхів розвитку і строків їх досягнення.

Основними функціями прогнозування є [2, 3, 6, 9]:

• Науковий аналіз економічних, соціальних, науково-технічних процесів і тенденцій національної економіки - передбачає з'ясування вихідного рівня і найсуттєвіших проблем та факторів, виявлення тенденцій і закономірностей, що визначатимуть і впливають на подальший розви­ток національної економіки.

Стадії наукового аналізу об'єкта прогнозування наступні:

1. Ретроспекція(погляд в минуле) - дослідження історії розвитку об'єкта прогнозуван­ня для забезпечення його систематизованого опису:

- визначення джерел прогнозної інформації;

- збирання, зберігання й обробка інформації;

- з'ясування й уточнення кількісних та якісних характеристик об'єк­та прогнозування, методів виміру і представлення інформації.

2. Діагноз(розпізнання, визначення)-визначення нинішнього стану об'єкта прогнозування (на­уковий опис основних характерних ознак об’єкту):

- аналіз об'єкта прогнозування, що становить основу прогнозної моделі;

- розробка моделі прогнозування;

- вибір адекватного методу прогнозування.

3. Проспекція(погляд в майбутнє)- розробка самого прогнозу:

- верифікація (оцінка достовірності, точності та обґрунтованості прогнозу);

- синтез (систематизація окремих прогнозів);

- оцінка повноти інформації, уточнення;

- коригування прогнозної моделі відповідно до нової інформації, що надходить.

• Оцінка об'єкта прогнозування на основі обраних альтернатив - реалізація принципу багатоваріантності (альтернативності) розвитку національної еконо­міки та її підсистем: здійснюється розробка кількох варіантів майбутнього розвитку, їхній аналіз і порівняння за певними критеріями (мінімізація витрат, максимізація результату, часовий критерій, політичні, зовнішньоекономічні фактори тощо). Для оцінки враховуються два аспекти: детермінованості (обмеженості) й невизначеності (ймовірного розвитку в разі можливої дії невідомих факторів) [2, 3, 6].
• Підготовка рекомендацій для прийняття адекватних управлінських рішень – при формуванні прогнозу розробляються відповідні рекомендації і пропозиції щодо набору і характеру конкретних заходів державного впливу (обґрунтування напрямків соціально-економічного розвитку, форм, методів та інструментів держав­ного регулювання економіки для урядових структур).
• Оцінка можливих наслідків прийнятих рішень-запропоно­вані рекомендації мають супроводжуватися передбаченнями результатів майбутнього державного втручання (невтручання) в економічне життя суспільства. Оцінка здійснюється на основі якісних і кількісних параметрів.

Для виконання зазначених функцій соціально-економічне прогнозу­вання повинно ґрунтуватися на певних принципах, які характеризують основні риси прогнозування і становлять одне ціле це: наукової об­ґрунтованості, системності, адекватності, багатоваріантності, цілеспря­мованості та ефективності.

Принципи прогнозування: принцип наукової обґрунтованості, принцип системності, принцип адекватності, принцип альтернативності, принцип цілеспрямованості, принцип ефективності.

Методи прогнозування– це сукупність способів і прийомів розробки прогнозів, які дозволяють на основі аналізу даних ретроспективного періоду, зовнішніх і внутрішніх факторів впливу на об’єкт, а також їх кількісних змін здійснити переконливі передбачення стосовно майбутнього розвитку національної економіки.

Економіко-математичне моделювання базується на створенні моделі, яка має відбутися у майбутньому, на основі попереднього вивчення об'єкта й визначення його суттєвих ха­рактеристик, здійснення експериментального і теоретичного аналізу моделей, співставлення результатів з даними об'єкта, коригування моделі [3, 6]. Цей метод використовують для об’єктів, яким притаманна складність.

Економіко-математична модель(міра, зразок)- система формалізованих співвід­ношень, які описують основні взаємозв'язки елементів, що утворюють економічну систему.

Класифікація економіко-математичних моделей [6]:

- За характером і змістом:

• факторні;
• структурні;
• ком­біновані;
• сітьові;
• імітаційні.

- За очікуваним результатом:

• мінімізація витрат;
• максимізація кінцевого результату.

- За рівнем агрегування показників:

• макроекономічні;
• міжгалузеві;
• галузеві;
• міжрегіональні;
• регіональні.

- За номенклатурою продукції:

• однопродуктові;
• багатопродуктові.

- За часом:

• статичні;
• динамічні.

- За ресурсами:

• фінансів;
• трудових ресурсів;
• економічних ресурсів тощо.

Вибір моделей прогнозування відбувається на основі критеріїв оптимізації й отримання бажаних результатів. Вигляд представлення моделі може бути у вигляді математичних фор­мул, діаграм, графіків, макетів тощо.

Макроекономічне планування – це вид діяльності держави стосовно визначення стратегічних, тактичних і оперативних цілей планового періоду, а також способів досягнення таких цілей, з метою досягнення бажаного стану національної економіки. Об'єктом макроекономічного планування є національна економіка, процеси, які в ній відбуваються, суб'єктом - держава.

План – це сукупність обґрунтувань цілей і способів їхнього досягнення.

Показник - це міра планового завдання, яка забезпечує його кількісну або якісну визначеність. Основними вимогами до макроекономічних показників є:

1. Показники мають бути придатними для агрегування (укрупнення) та дезагрегування (розукрупнення).

2. Показники мають бути чітко визначеними, вимірюваними, порівнянними з показниками державної статистики.

3. Система показників повинна забезпечувати комплексну характеристику всіх аспектів функціонування національної економіки.

4. Система показників повинна бути адаптивною (гнучкою) і відображати всі зміни стану об'єкта планування.

5. Директивні показники повинні бути адресними і містити вказівки відносно конкретних виконавців планових завдань.

6. Індикативні показники повинні інформувати суб'єктів ринку про наміри держави у відповідних сферах і орієнтувати їх на діяльність у напрямку пріоритетів державної політики.

В літературі існують такі види показників макроекономічних планів:

• натуральні (характеризують речовий аспект відтворення: т, м², м³, шт. тощо);
• вартісні (подаються в грошових одиницях: гривнях);
• кількісні (прямі безпосередні результати діяльності, поділяються на об’ємні та сіттьові);
• якісні (характеризують споживну вартість (корисність) продукції, ступінь використання різних видів ресурсів тощо: норми та нормативи);
• об'ємні (відображають обсяги виробництва та споживання);
• сітьові (характеризують розвиток мережі об'єктів різних сфер: кількість підприємств різних форм власності та господарювання);
• абсолютні (відображають кількісну характеристику процесів та явищ);
• відносні (характеризують динаміку та структуру відповідних параметрів: індекси, темпи зростання, спаду, приросту, питома вага);
• обов'язкові (директивні);
• розрахункові (призначені для обґрунтування основних параметрів плану);
• інформаційні (індикативні).

Класифікація балансів здійснюється за багатьма ознаками, зокрема:

• за масштабами об'єкта планування: народногосподарські, галузеві, регіональні баланси тощо;
• за часовою ознакою: статичні й динамічні баланси;
• за одиницями виміру - натуральні, вартісні, трудові баланси тощо.

Програма– це план діяльності, який дозволяє людині, колективу, державі цілеспрямовано діяти в постійно змінюваних умовах. Економічна програма - це система взаємопов'язаних і узгоджених заходів, план дій, спрямовані на досягнення єдиної мети, розв'язання однієї проблеми.

Програмування– це процес складання і реалізації програм, на основі аналізу економіки і виявлених невирішених ринком проблем.

Класифікація програм [3, 6, 9]:

- за часом:

• короткострокові (1-2 роки);
• середньострокові (до 5 років);
• довгострокові (10-25 років).

- за характером:

• програми розвитку окремих галузей, секторів або райо­нів (Програма розвитку транспортного комплексу України);
• програми, що стосуються загальнонаціональних проблем (Державна програма зайнятості населення);
• програми діяльності державних економічних органів (Державна прог­рама приватизації);
• програми досягнення економічної рівноваги - програми стабілізації (Програма надзвичайних заходів стабілізації економіки України та ви­ходу її з кризового стану);
• фінансові програми (Програма боротьби з інфляцією);
• регіональні програми.

- за масштабом:

• загальногосподарські (регулюють проблеми національної економіки в цілому);
• програми обмеженого характеру (охоплюють окремі галузі, регіони, виробництва тощо).

- за об’єктами:

• економічні (фінансові, виробничі, зовнішньоекономічні);
• соціальні (зайнятість, доходи, освіта тощо);
• науково-технічні;
• екологічні;
• регіональні.

Програмно-цільовий метод планування реалізується через цільові комплексні програми.

Цільова комплексна програма (ЦКП) - це документ, в якому визначено за ресурсами, виконавцями й термінами здійснення комплекс заходів (економічних, науково-дослідних, техніко-виробничих тощо), спрямованих на досягнення цілей.

Класифікація цільових комплексних програм:

- за змістом і характером: соціально-економічні, виробничі, науково-технічні, екологічні, інституційні та регіональні.

- за періодами реалізації: довгострокові (5-10), середньострокові (1-5) та короткострокові (до 1 року).

Етапи розробки та реалізації цільових комплексних програм: відбір переліку проблем, що підлягають програмному розв'язанню; формування та видача вихідного завдання на розробку програми; розробка проекту програми; затвердження програми; реалізація програми та звіт про виконання програми.

Програма економічного й соціального розвитку- це адресний документ, у якому передбачається комплекс взаємопов'язаних з ресурсами, виконавцями й термінами здійснення заходів щодо найефективнішого вирішення найважливіших завдань розвитку науки і техніки, впровадження досягнень науково-технічної революції у виробництво за пріоритетними напрямками.

Читайте також:

1. Аварії з викидом (загрозою викиду) сильнодіючих отруйних речовин на об'єктах економіки.
2. Аварійне та довгострокове прогнозування хімічної обстановки
3. Аграрний комплекс національної економіки.
4. Адміністративної економіки.
5. АТ – одна з найбільш зручних форм колективного підприємства в умовах ринкової економіки. Першим АТ вважають створену у 1602 році Голандсько –Ост - Індську компанію.
6. Багатокрокове прогнозування
7. Багатокрокове прогнозування з перенавчанням нейромережі на кожному кроці прогнозу
8. Безпосереднє програмування відеопам'яті
9. Боротьба з проявами національної самосвідомості
10. Бюджетне планування та прогнозування.
11. Бюджетне прогнозування
12. Взаємозалежність суб'єктів світової економіки — об'єктивна передумова координації економічної політики

Переглядів: 1487