Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Лекція 10. ПРОГНОЗУВАННЯ ТА ПРОГРАМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Прогноз – це науково-обґрунтоване судження про можливий стан об'єкта в майбутньому, а також про альтернативні шляхи і строки досягнення такого стану. Економічне прогнозування – це визначення стану та можливих напрямів розвитку об’єкту прогнозування на усіх рівнях економічної системи: мікрорівні, мезорівні, макрорівні.

Передбачення- випереджувальне відображення дійсності. Існує три форми передбачення: гіпотеза, прогноз та план (програма).

Етапи процесу формування прогнозів:

формування інформаційної бази прогнозу;
аналіз об'єкта прогнозу;
аналіз зовнішнього середовища і його впливу на об'єкт прогнозування;
визначення прогнозної траєкторії об'єкта;
прийняття рішень на підставі прогнозної інформації;
оцінка якості прогнозу.

Розрізняють три способи прогнозування:

експертний;
екстраполяції;
моделювання.

Експертний спосіб прогнозування формується через опитування спеціалістів і експертів стосовно об’єкта прогнозування і ґрунтується на їх досвіді.

Спосіб екстраполяції ґрунтується на збиранні усієї інформації про об’єкт прогнозування в минулому і його розвиток і перенесення закономірностей його розвитку на майбутнє.

Спосіб моделювання ґрунтується на дослідженнях, що базуються на побудові моделей об’єкта відповідно до бажаних змін його стану [3].

В економічній теорії і практиці існують різні підходи до класифікації прогнозів [2, 3, 6, 8, 9]. Класифікація прогнозів:

1. За ступенем контролю:

контрольовані (прогноз підлягає контролюванню);
неконтрольований (коли прогнозована величина є лише передбаченням, а прогнозована зміна не підлягає безпосередньому контролю).

2. За масштабом (залежно від рівня агрегування):

мікропрогноз (окремого підприємства);
галузевий (певної галузі);
макропрогноз (національної економіки);
суперпрогноз (світової економіки) тощо.

3. За часом (за тривалістю прогнозного горизонту):

оперативний (до 1 місяця);
короткостроковий (до 1 року);
середньостроковий (до 5 років);
довгостроковий (понад 15 років);
далеко строковий (понад 25 років).

4. За об'єктом прогнозу:

природних ресурсів;
трудових ресурсів;
інвестицій;
науково-технічний;
соціальний;
зайнятості;
доходів
зовнішньоекономічний тощо.

5. За кількістю об'єктів:

одиничний;
множинний.

6. Залежно від того, прогноз заданий одним числом чи інтервалом:

точний (конкретна величина);
інтервальний (межі інтервалу).

7. За функціональною ознакою:

пошуковий (дослідницький) - базується на умовному перенесенні в майбутнє тенденцій розвитку об'єкта в минулому і сьогоднішніх і при цьому не враховується вплив факторів, здатних змінити ці тенденції. Його метою є вияснення яким буде розвиток подій за збереженням існуючих тенденцій.
нормативний (цільовий) - розробляється на основі заданих цілей (нормативів) і передбачає визначення способів і терміну їх досягнення.

8. За варіантами прогнозу:

песимістичний (відображає нижню межу можливого розвитку об’єкта в майбутньому);
оптимістичний (відображає верхню межу можливого розвитку об’єкта в майбутньому);
стриманий (середній) (окреслює найвірогіднішу траєкторію майбутнього розвитку).

9. За елементами та напрямами відтворення:

прогнози первинних факторів виробництва (прогнози природних, матеріальних, трудових, фінансових ресурсів, науково-технічні прогнози тощо);
прогнози суспільних потреб (прогнози, що характеризують потреби в продукції, виокремлюють прогнози загальнодержавних, виробничих, особистих потреб тощо).

Пошуковий прогноз - базується на умовному перенесенні в майбутнє тенденцій розвитку об'єкта в минулому і сьогоднішніх і при цьому не враховується вплив факторів, здатних змінити ці тенденції.

Нормативний прогноз - розробляється на основі заданих цілей (нормативів) і передбачає визначення способів і терміну їх досягнення.

Державне прогнозування економічного і соціального розвитку національної економіки – це науково обґрунтоване передбачення напрямів розвитку країни, галузей, можливого стану економіки та соціального сфери в майбутньому, а також альтернативних шляхів розвитку і строків їх досягнення.

Основними функціями прогнозування є [2, 3, 6, 9]:

Науковий аналіз економічних, соціальних, науково-технічних процесів і тенденцій національної економіки - передбачає з'ясування вихідного рівня і найсуттєвіших проблем та факторів, виявлення тенденцій і закономірностей, що визначатимуть і впливають на подальший розвиток національної економіки.

Стадії наукового аналізу об'єкта прогнозування наступні:

1. Ретроспекція(погляд в минуле) - дослідження історії розвитку об'єкта прогнозування для забезпечення його систематизованого опису:

- визначення джерел прогнозної інформації;

- збирання, зберігання й обробка інформації;

- з'ясування й уточнення кількісних та якісних характеристик об'єкта прогнозування, методів виміру і представлення інформації.

2. Діагноз(розпізнання, визначення)-визначення нинішнього стану об'єкта прогнозування (науковий опис основних характерних ознак об’єкту):

- аналіз об'єкта прогнозування, що становить основу прогнозної моделі;

- розробка моделі прогнозування;

- вибір адекватного методу прогнозування.

3. Проспекція(погляд в майбутнє)- розробка самого прогнозу:

- верифікація (оцінка достовірності, точності та обґрунтованості прогнозу);

- синтез (систематизація окремих прогнозів);

- оцінка повноти інформації, уточнення;

- коригування прогнозної моделі відповідно до нової інформації, що надходить.

Оцінка об'єкта прогнозування на основі обраних альтернатив - реалізація принципу багатоваріантності (альтернативності) розвитку національної економіки та її підсистем: здійснюється розробка кількох варіантів майбутнього розвитку, їхній аналіз і порівняння за певними критеріями (мінімізація витрат, максимізація результату, часовий критерій, політичні, зовнішньоекономічні фактори тощо). Для оцінки враховуються два аспекти: детермінованості (обмеженості) й невизначеності (ймовірного розвитку в разі можливої дії невідомих факторів) [2, 3, 6].
Підготовка рекомендацій для прийняття адекватних управлінських рішень – при формуванні прогнозу розробляються відповідні рекомендації і пропозиції щодо набору і характеру конкретних заходів державного впливу (обґрунтування напрямків соціально-економічного розвитку, форм, методів та інструментів державного регулювання економіки для урядових структур).
Оцінка можливих наслідків прийнятих рішень-запропоновані рекомендації мають супроводжуватися передбаченнями результатів майбутнього державного втручання (невтручання) в економічне життя суспільства. Оцінка здійснюється на основі якісних і кількісних параметрів.

Для виконання зазначених функцій соціально-економічне прогнозування повинно ґрунтуватися на певних принципах, які характеризують основні риси прогнозування і становлять одне ціле це: наукової обґрунтованості, системності, адекватності, багатоваріантності, цілеспрямованості та ефективності.

Принципи прогнозування: принцип наукової обґрунтованості, принцип системності, принцип адекватності, принцип альтернативності, принцип цілеспрямованості, принцип ефективності.

Методи прогнозування– це сукупність способів і прийомів розробки прогнозів, які дозволяють на основі аналізу даних ретроспективного періоду, зовнішніх і внутрішніх факторів впливу на об’єкт, а також їх кількісних змін здійснити переконливі передбачення стосовно майбутнього розвитку національної економіки.

Економіко-математичне моделювання базується на створенні моделі, яка має відбутися у майбутньому, на основі попереднього вивчення об'єкта й визначення його суттєвих характеристик, здійснення експериментального і теоретичного аналізу моделей, співставлення результатів з даними об'єкта, коригування моделі [3, 6]. Цей метод використовують для об’єктів, яким притаманна складність.

Економіко-математична модель(міра, зразок)- система формалізованих співвідношень, які описують основні взаємозв'язки елементів, що утворюють економічну систему.

Класифікація економіко-математичних моделей [6]:

- За характером і змістом:

факторні;
структурні;
комбіновані;
сітьові;
імітаційні.

- За очікуваним результатом:

мінімізація витрат;
максимізація кінцевого результату.

- За рівнем агрегування показників:

макроекономічні;
міжгалузеві;
галузеві;
міжрегіональні;
регіональні.

- За номенклатурою продукції:

однопродуктові;
багатопродуктові.

- За часом:

статичні;
динамічні.

- За ресурсами:

фінансів;
трудових ресурсів;
економічних ресурсів тощо.

Вибір моделей прогнозування відбувається на основі критеріїв оптимізації й отримання бажаних результатів. Вигляд представлення моделі може бути у вигляді математичних формул, діаграм, графіків, макетів тощо.

Макроекономічне планування – це вид діяльності держави стосовно визначення стратегічних, тактичних і оперативних цілей планового періоду, а також способів досягнення таких цілей, з метою досягнення бажаного стану національної економіки. Об'єктом макроекономічного планування є національна економіка, процеси, які в ній відбуваються, суб'єктом - держава.

План – це сукупність обґрунтувань цілей і способів їхнього досягнення.

Показник - це міра планового завдання, яка забезпечує його кількісну або якісну визначеність. Основними вимогами до макроекономічних показників є:

1. Показники мають бути придатними для агрегування (укрупнення) та дезагрегування (розукрупнення).

2. Показники мають бути чітко визначеними, вимірюваними, порівнянними з показниками державної статистики.

3. Система показників повинна забезпечувати комплексну характеристику всіх аспектів функціонування національної економіки.

4. Система показників повинна бути адаптивною (гнучкою) і відображати всі зміни стану об'єкта планування.

5. Директивні показники повинні бути адресними і містити вказівки відносно конкретних виконавців планових завдань.

6. Індикативні показники повинні інформувати суб'єктів ринку про наміри держави у відповідних сферах і орієнтувати їх на діяльність у напрямку пріоритетів державної політики.

В літературі існують такі види показників макроекономічних планів:

натуральні (характеризують речовий аспект відтворення: т, м², м³, шт. тощо);
вартісні (подаються в грошових одиницях: гривнях);
кількісні (прямі безпосередні результати діяльності, поділяються на об’ємні та сіттьові);
якісні (характеризують споживну вартість (корисність) продукції, ступінь використання різних видів ресурсів тощо: норми та нормативи);
об'ємні (відображають обсяги виробництва та споживання);
сітьові (характеризують розвиток мережі об'єктів різних сфер: кількість підприємств різних форм власності та господарювання);
абсолютні (відображають кількісну характеристику процесів та явищ);
відносні (характеризують динаміку та структуру відповідних параметрів: індекси, темпи зростання, спаду, приросту, питома вага);
обов'язкові (директивні);
розрахункові (призначені для обґрунтування основних параметрів плану);
інформаційні (індикативні).

Класифікація балансів здійснюється за багатьма ознаками, зокрема:

за масштабами об'єкта планування: народногосподарські, галузеві, регіональні баланси тощо;
за часовою ознакою: статичні й динамічні баланси;
за одиницями виміру - натуральні, вартісні, трудові баланси тощо.

Програма– це план діяльності, який дозволяє людині, колективу, державі цілеспрямовано діяти в постійно змінюваних умовах. Економічна програма - це система взаємопов'язаних і узгоджених заходів, план дій, спрямовані на досягнення єдиної мети, розв'язання однієї проблеми.

Програмування– це процес складання і реалізації програм, на основі аналізу економіки і виявлених невирішених ринком проблем.

Класифікація програм [3, 6, 9]:

- за часом:

короткострокові (1-2 роки);
середньострокові (до 5 років);
довгострокові (10-25 років).

- за характером:

програми розвитку окремих галузей, секторів або районів (Програма розвитку транспортного комплексу України);
програми, що стосуються загальнонаціональних проблем (Державна програма зайнятості населення);
програми діяльності державних економічних органів (Державна програма приватизації);
програми досягнення економічної рівноваги - програми стабілізації (Програма надзвичайних заходів стабілізації економіки України та виходу її з кризового стану);
фінансові програми (Програма боротьби з інфляцією);
регіональні програми.

- за масштабом:

загальногосподарські (регулюють проблеми національної економіки в цілому);
програми обмеженого характеру (охоплюють окремі галузі, регіони, виробництва тощо).

- за об’єктами:

економічні (фінансові, виробничі, зовнішньоекономічні);
соціальні (зайнятість, доходи, освіта тощо);
науково-технічні;
екологічні;
регіональні.

Програмно-цільовий метод планування реалізується через цільові комплексні програми.

Цільова комплексна програма (ЦКП) - це документ, в якому визначено за ресурсами, виконавцями й термінами здійснення комплекс заходів (економічних, науково-дослідних, техніко-виробничих тощо), спрямованих на досягнення цілей.

Класифікація цільових комплексних програм:

- за змістом і характером: соціально-економічні, виробничі, науково-технічні, екологічні, інституційні та регіональні.

- за періодами реалізації: довгострокові (5-10), середньострокові (1-5) та короткострокові (до 1 року).

Етапи розробки та реалізації цільових комплексних програм: відбір переліку проблем, що підлягають програмному розв'язанню; формування та видача вихідного завдання на розробку програми; розробка проекту програми; затвердження програми; реалізація програми та звіт про виконання програми.

Програма економічного й соціального розвитку- це адресний документ, у якому передбачається комплекс взаємопов'язаних з ресурсами, виконавцями й термінами здійснення заходів щодо найефективнішого вирішення найважливіших завдань розвитку науки і техніки, впровадження досягнень науково-технічної революції у виробництво за пріоритетними напрямками.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Лекція 9. СТРУКТУРНА ПЕРЕБУДОВА НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ	\|	Лекція 11. ПОЛІТИКА ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ В НАЦІОНАЛЬНІЙ ЕКОНОМІЦІ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.