МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
|||||||
Систематизація принципівПоряд з існуванням у науковій літературі великої кількості різноманітних принципів управління, є також багато підходів щодо їх класифікації. Водночас не існує загально прийнятих правил такої систематизації. Тому наведемо найбільш розповсюджені підходи з даної проблематики. Загальні – принципи системності, об'єктивності, саморегулювання, зворотного зв'язку, оптимальності, інформаційної достатності, демократизму, гласності, змагальності, стимулювання; Часткові – принципи, що застосовуються у різних підсистемах чи суспільних сферах, і принципи, що застосовуються при аналізі різних суспільних явищ, організацій, інститутів; Організаційно-технологічні – єдиноначальності, поєднання державного, регіонального і місцевого управління, конкретності, поділу праці, принцип ієрархії, єдності розпорядництва, єдиноначальства, делегування повноважень, діапазону повноважень. Н. Нижник визначає такі групи принципів: 1. Суспільно-політичні, що відображають та розкривають соціальну природу державного управління, його детерміновість і обумовленість суспільством. Систему цих принципів характеризують: демократизм, законність, об'єктивність, гласність. 2. Культури управління, що синтезовані на основі дослідження функціональної та організаційної структур державного управління, до яких віднесено: функціональність; диференціація та фіксування функцій шляхом видання правових норм; сумісність функцій; концентрація функцій; необхідність; комбінування функцій; відповідність функцій потребам і запитам управлінських об'єктів. Г. Атаманчук виділяє принципи об'єктивності, демократизму, правової впорядкованості, законності, федералізму, поділу влади, публічності. Виділення і характеристика принципів державного управління вимагають глибоких і цілеспрямованих досліджень. Запропоновані принципи базуються на об'єктивних закономірностях державного управління та отримали практичне застосування в управлінській діяльності. Серед загальних принципів можна виділити такі: законність, демократизм, публічність, єдиноначальність і колегіальність, централізація і децентралізація, плановість, ефективність. Група структурних принципів. Структурно-цільові принципи пов'язані з цілями державного управління і включають у себе такі принципи: 1) Принцип єдності цілей управління; 2) Принцип обмеження цілей; 3) Принцип вибірковості цілей, за Ч. Бернардом; 4) Принцип послідовності у реалізації цілей; 5) Принцип розподілу цілей. Принципи побудови організаційних структур спрямовані на побудову раціональної організаційної структури апарату державного управління, яка забезпечує ефективне функціонування всієї системи. Серед цих принципів можна виділити такі: 1) Єдність мети; 2) Первинність функцій і вторинність структури; 3) Функціональна замкнутість підрозділів апарату управління; 4) Простота організаційної структури; 5) Єдність керівництва; 6) Оптимальність норми керованості; 7) Оптимальність централізованих і децентралізованих форм управління; 8) Принцип зворотного зв'язку. До структурно-процесуальних принципів, що регулюють здійснення управлінської діяльності, належать такі принципи: 1) Відповідність елементів управлінської діяльності функціям органів виконавчої влади; 2) Конкретизації управлінської діяльності і особистої відповідальності за її результати; 3) Стимулювання раціональної і ефективної управлінської діяльності. Такі основні принципи державного управління. За їх посередництвом втілюються об'єктивні закономірності управління. Вказані принципи виражають вимоги до всіх елементів системи виконавчої влади, а тому їх комплексне дотримання гарантує впорядкування управлінської системи, її цілеспрямоване ефективне функціонування і розвиток. Чим адекватнішою є відповідність компонентів суб'єкта державного управління принципам управління, тим ефективнішою буде його діяльність та соціально ефективнішою буде його діяльність та соціально ефективнішими управлінські результати.
Читайте також:
|
||||||||
|