• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 2. Історія розвитку світової соціології.

План.

Тема 1. Соціологія як наука.

Соціологічні дослідження.

Змістовий модуль І. Соціологія як наука: виникнення, розвиток, сутнісні характеристики.

1. Соціологія: поняття, сутність, передумови виникнення, предмет та об’єкт вивчення.
2. Функції та структура соціологічного знання.
3. Сутність, зміст та класифікація соціологічних законів.
4. Поняття, специфіка, типологізація і зміст соціологічних категорій.
5. Зв’язок соціології з іншими суспільними науками.

1.Термін «соціологія» походить від латинського слова “societas” (су­спільство) і грецького “logos” (слово, навчання). Тобто соціологія - це наука про суспільство. Прагнення зрозуміти, осмислити суспільство, а також виразити своє ставлення до нього було властиве людству на всіх етапах його розвитку. Поява соціології як самостійної науки була викли­кана об'єктивними процесами змін, пов'язаних з переходом від традицій­ного до індустріального суспільства. Виникла потреба пояснити, що від­бувається з точки зору не абстрактних філософських теорій, а позитив­них уявлень про суспільство як живий функціонуючий організм. З найдавніших часів людину цікавили не тільки загадки і явища навко­лишньої природи (розливи рік, землетруси, виверження вулканів, зміна пори року чи дня і ночі), але і проблеми, пов'язані з її власним існуванням серед інших людей. Дійсно, чому люди прагнуть жити серед інших людей, а не відокремлено? Що змушує їх проводити між собою кордони, розділятися на окремі держави і ворогувати один з одним? Чому одним дозволено користуватися багатьма благами, а іншим відмовлено у всьому?

Досить наївні погляди на суспільство і людину панували в науковому світі порівняно довго, доти, доки ускладнення людських відносин, утворення складних організацій, розвиток різних сфер людського життя не привели до необхідності практичного розв’язання проблем відносин між людьми і соціальними спільнотами, створення дієздатних організацій, покликаних вирішувати різні соціальні конфлікти. Поштовхом до дослідження соціальних питань послужив, перш за все, розвиток суспільного виробництва. Використовуючи природні ресурси, розширюючи таким чином сферу виробництва, люди стикнулися з обме­женістю цих ресурсів, у результаті чого єдиним способом збільшення про­дуктивності праці стало раціональне використання робочої сили, або, ін­шими словами, людей, зайнятих у виробництві матеріальних благ. Якщо на початку XIX століття робітники слугували доповненням до ресурсів і механізмів і тільки механізми треба було винаходити й удосконалювати, то в середині століття стало очевидним, що складною технікою можуть керувати лише грамотні і зацікавлені у своїй діяльності люди. Крім того, ускладнення всіх сфер життєдіяльності людей значно загост­рило проблему взаємодії між ними, управління цими взаємодіями і ство­рення соціального порядку в суспільстві. Коли ці проблеми постали і були усвідомлені, виникли передумови формування і розвитку нової науки, що вивчала б асоціації людей, їх поведінку в цих асоціаціях, а також взаємо­дії між людьми і результати таких взаємодій. Таким чином, поява соціології як самостійної науки була викликана розвитком суспільства й суспільствознавства наприкінці XVIII — почат­ку XIX століття. У цей час світ переживав глибокі соціальні зміни, пов'я­зані з переходом від традиційного до індустріального суспільства. Саме ці глибокі зміни, викликані потребами капіталістичного суспільства, що роз­вивалося, заклали ті об'єктивні передумови, що стали основою станов­лення й оформлення соціології як самостійної галузі наукового знання. При цьому виділяють три групи чинників (чи перед­умов), що сприяли виникненню сучасної соціології.

1.Соціально-економічні чинники (передумови), такі як індустріальна революція, ринок вільної праці, урбанізація (тобто зростання ролі міст у розвитку суспільства), розвиток торгівлі і багато чого іншого з наслідками, що впливають на спосіб життя людей, змінюють соціальну структуру, суспільні відносини.

2.Соціально-політичні чинники (передумови), серед яких новий со­ціальний порядок, панування буржуазних верств, влада капіталу, державна бюрократія, демократизм.

3.Інтелектуальні чинники (передумови), такі як філософські ідеї епохи Просвітництва з її духовними орієнтирами — гуманізмом, раціоналізмом, з домінантами прогресу, свободи особистості, наукового знання, ідеями Вольтера, Руссо, Сен-Сімона і багатьох інших.

Крім цього, суб'єктивно процес становлення соціології стимулювався прагненням перебороти описовість, абстрактність науки про суспіль­ство і направити її шляхом наукового аналізу конкретних подій життє­діяльності суспільства, заснованого на науковому спостереженні й екс­перименті.

Отже, нові форми економічного і політичного життя вимагали конк­ретного наукового аналізу. Виникла потреба переходу від загальних абст­рактних філософських роздумів про суспільство, тенденції його розвитку до позитивної науки про суспільство як про живе функціонуюче утворен­ня. Оскільки суворі наукові методи пізнання були вироблені і застосову­валися в цей період природознавством, соціологія підпадає під його вплив. У період свого становлення соціологія розвивається під загальним пра­пором позитивізму. Безперечно, соціологія мала багату й різноманітну передісторію, але її власна історія починається лише в XIX сторіччі, коли постало питання про створення позитивної науки про суспільство, яка б спиралася на точно встановлені наукові факти.

Таким чином, як самостійна наука соціологія сформувалася у середині ХІХ століття. Узагальнюючи погляди та твердження всіх відомих класиків соціології, можна дати таке її визначення: соціологія – це наука, що вивчає тенденції, закони функціонування і розвитку соціальних систем, а також прояв даних законів у діяльності окре­мих суб'єктів (соціальних груп, спільностей, особистостей). Основною задачею соціології є типологізація соціальних систем, ви­вчення зв'язків і відносин усередині кожної з них на рівні закономір­ностей, осмислення механізму їх дії і форм вираження у різних соціаль­них системах для цілеспрямованого управління ними. Тільки соціологія вивчає суспільство як цілісну систему. Якщо економічні, політичні, юридичні й інші науки ви­вчають закономірності протікання процесів усередині кожної зі сфер життя, то соціологія намагається проана­лізувати й встановити відповідні закономірності, що і дозволяє представити суспільство як складну динамічну систему, що складається з ряду підсистем. Соціологія відрізняється від інших наук не тільки тим, що вивчає, але і тим, як вивчає. Для соціології характерне вивчення суспільства крізь призму людської діяльності, зумовленої потребами, інтересами, установками, ціннісними орієнтаціями. Соціологічний підхід до­зволяє не тільки описувати явища, процеси, але і пояснювати їх, будува­ти моделі поведінки людини і розвитку суспільства в цілому. Аналіз динаміки соціальних процесів дає можливість встановлювати тенден­ції розвитку суспільства і виробляти рекомендації з цілеспрямованого управління соціальними процесами.

Як і кожна наука, соціологія має свій об’єкт і предмет вивчення. Терміни “об'єкт” і “предмет” мають різний зміст. Об'єкт - це емпі­рично дана реальність, що представляє ту чи іншу сторону об'єктив­ного світу. Предмет науки - це відтворення емпіричної реальності на абстрактному рівні шляхом встановлення найбільш значущих з практич­ної точки зору закономірних зв'язків і відносин цієї реальності. Об'єкт пізнання - це все те, на що спрямовано увагу вчених. Предмет пізнання торкається тієї частини об'єкта, на яку зроблено особливий акцент вче­ними і яка визначається специфікою даної науки. Суспільство може бути об'єктом дослідження всіх гуманітарних наук. Відмінність багатьох гуманітарних наук між собою в тому і полягає, що в межах одного об'єк­та вони досліджують різні закони і закономірності, які характеризують його розвиток і функціонування. Так, життя суспільства пояснюється дією економічних, соціальних, психологічних, політичних законів і за­кономірностей, що є предметом вивчення відповідних наук.

Дослідження на базі наукової теорії соціального розвитку конкретного стану соціальних систем, соціальних явищ і процесів зумовлює формування спеціального наукового знання – соціологічного. Залежно від цього визначається і його об’єкт: суспільство, соціальні системи, соціальні спільноти, соціальні інститути, соціальні групи, соціальні процеси в їх конкретному стані та взаємодії. Предметом соціології є соціальні дії, явища, зв’язки, відносини і процеси, що виникають і відбуваються в суспільстві, а також закономірності виникнення і функціонування соціальної реальності, тобто оточуючого нас соціального життя. Водночас, визначальною властивістю предмета соціології є те, що він охоплює всю сукупність дій, зв’язків, відносин, явищ і процесів у суспільстві, що мають назву соціальних.

2.Місце і роль соціології у практичній діяльності людей, у життєдіяль­ності суспільства в цілому реалізується через ті функції, які вона вико­нує. Функції соціології – це основні її обов'язки перед суспільством, найважливіша спрямованість і коло її діяльності. Головними функціями соціології є:

1.Пізнавальна функція пов'язана з вивченням закономірностей соціаль­ного розвитку, тенденцій зміни різних соціальних явищ і процесів. Особ­ливе місце тут належить соціологічним теоріям середнього рівня, які на основі соціологічних досліджень виявляють закономірності й перспективи . розвитку суспільства, дають наукові відповіді на актуальні проблеми су­часності, вказують шляхи й методи соціального перетворення світу.

2.Практична функція визначається ступенем участі соціології у розробці практичних рекомендацій і пропозицій щодо підвищення ефективності управління різними соціальними процесами та суспільством у цілому. Практична функція соціології тісно пов'язана з пізнавальною. Єдність теорії і практики — характерна риса соціології.

3.Теоретична функція полягає у концентрації, поясненні, поповненні та збагаченні наявного соціологічного знання, в розробці законів, категорій і методів цієї науки на основі дослідження соціальної діяльності.

4.Описова функція соціології передбачає систематизацію, опис, нагромад­ження одержаного дослідницького матеріалу у вигляді аналітичних розві­док, різного роду наукових звітів, статей, книг. У них відтворюється реаль­на картина соціального об'єкта, що вивчається. При виконанні цієї роботи вимагається висока моральна чистота і добропорядність ученого, бо на основі таких матеріалів робляться практичні висновки і ухвалюються управ­лінські рішення. Ці матеріали є джерелом виміру, відліку, порівняння для майбутніх поколінь.

5.Інформаційна функція — це збирання, систематизація та нагромаджен­ня соціологічної інформації, отриманої у результаті проведення досліджень. Соціологічна інформація — найоперативніший вид соціальної інформації. У великих соціологічних центрах вона концентрується в пам'яті ЕОМ. Її використовують соціологи, керівники державних та інших установ для управління суспільством, соціальними процесами і явищами, соціальною діяльністю людей.

6.Прогностична функція полягає у підготовці соціальних прогнозів. Соціологічні дослідження завершуються обгрунтуванням короткостроко­вого, середньострокового чи довгострокового прогнозу досліджуваного об'єкта. Короткостроковий аналіз спирається на виявлену тенденцію, а також на зафіксовану закономірність і відкриття чинника, який вирішаль­ним чином впливає на прогнозований об'єкт. Відкриття такого чинника — складний вид наукової роботи. Тому в соціологічній практиці частіше використовуються короткострокові та середньострокові прогнози.

7.Управлінська функція соціології пов'язана з використанням знань для розробки і створення ефективних моделей управління різноманітними со­ціальними системами та інститутами, соціальними процесами і об'єктами.

8.Гуманістична функція соціології полягає в розробці цілей соціального розвитку, формуванні соціальних ідеалів і цінностей, програм науково-технічного й соціокультурного розвитку суспільства.

9.Ідеологічна функція випливає з об'єктивної участі соціології в духов­ному житті суспільства, виробленні перспектив його розвитку, поширенні наукової ідеології серед населення, підготовці висококваліфікованих і компетентних спеціалістів.

Слід зазначити, що в практиці суспільного життя ці функції реалі­зуються значною мірою завдяки розгалуженій та багаторівневій струк­турі соціологічного знання. На сьогоднішній день у структурі вітчизняної соціології виділяють три рівні: загальносоціологічна теорія; соціологічні теорії середнього рівня; конкретно-соціологічні (емпіричні) дослідження.

Загальносоціологічна теорія (теоретична соціологія), концентруючи в собі систе­му перевірених вихідних наукових тверджень, є базою для розвитку соціо­логічних теорій середнього рівня, які значно збагачують соціологічну науку в цілому і сприяють удосконаленню регулювання соціальних про­цесів та суспільних відносин на рівні функціонування соціальних інсти­тутів, окремих сфер чи сторін соціального життя суспільства та його ла­нок. Теоретичну соціологію становлять різноманітні концепції, що роз­глядають сферу соціального життя суспільства як соціальну систему, соціальні спільноти, соціальні відносини, процеси, інститути, і по-своєму інтерпретують їх. Соціологічна теорія охоплює на вищому рівні абстрагу­вання причинні зв'язки в розвиткові соціальних явищ, описує соціальні взаємозв'язки в загальному вигляді. Упорядкована система перевірених висловлювань, тверджень та до­казів дає можливість упевнено будувати моделі соціальних процесів, їх структурологічних схем, виявляти динаміку поведінки людей у тих чи інших сферах життєдіяльності суспільства. У загальносоціологічній теорії інтегруються також результати соціаль­ного досвіду та емпіричних досліджень і цим самим заново висвітлюються або додатково характеризуються ті чи інші соціальні об'єкти, вивіряється надійність соціальних прогнозів шляхом накладення теоретичних моде­лей на моделі конкретних соціальних процесів, одержаних емпіричним шляхом, і навпаки. Слід зазначити, що на загальнотеоретичному рівні соціологія пов'язу­ється з іншими науками та галузями наукового знання: філософією, істо­рією, політологією, культурологією, економікою, психологією, антропо­логією, педагогікою тощо. Концепції, що розробляються на цьому рівні, відзначаються високим ступенем абстракції. При цьому до кола їх вивчен­ня не потрапляють такі конкретні соціальні одиниці, як соціальна група або соціальний процес. Інколи загальносоціологічну теорію поділяють на мікросоціологію і мікросоціологію. Предметом мікросоціології є індивіди, мотиви та акти поведінки, той зміст, що його люди вкладають у взаємодію, тобто все те, що створює і змінює суспільство. Макросоціологія зосереджує увагу на типових прикладах поведінки, що є ключем до розуміння сус­пільства в цілому. Це структури, які включають сім'ю, релігію, політич­ний, економічний устрій суспільства тощо.

Соціологічні теорії середнього рівня – це галузі соціологічного знан­ня, які мають своїм предметом дослідження відносно самостійні, специ­фічні підсистеми суспільного цілого і соціальних процесів. На такі теорії середнього рівня покладається узагальнення і структурування емпіричних даних у межах окремих сфер соціологічного знання, таких як вивчення політики, конфліктів, сім'ї, освіти та ін (у вітчизняній соціології теорії середнього рівня називають ще спеціальними соціологіч­ними теоріями або галузевими соціологічними теоріями). Кожна соціологічна теорія середнього рівня розглядає ту чи іншу сферу (політика, праця, культура, мораль), окрему соціальну спільноту (сім'ю, колектив, соціальний регіон) або соціальний процес (освіта, виховання) як відносно самостійну систему з її спільними зв'язками, цілеутвірними і фактоутвірними характеристиками, специфічними умовами походжен­ня, функціонування й розвитку. Завдання будь-якої соціологічної теорії середнього рівня — вивчення і пояснення соціальної системи (наприклад, таких соціальних інститутів, як наука, культура, політика, економіка, мистецтво, право, які є соціальними системами), спільних і особливих характеристик соціально-потенційних механізмів функціонування й роз­питку тощо. Кожна соціологічна теорія середнього рівня має не лише свій предмет дослідження, а й покликана виробляти особливий підхід до вивчення соціальних процесів і специфічних явищ суспільного життя, свою систему понять і категорій. Як показує практика розвитку соціологічної науки, найдоцільнішою є класифікація соціологічних теорій середнього рівня за такими групами:

1)спеціальні соціологічні теорії соціальних спільнот – соціологія особистості, колективу, організації, міста, села, сім'ї, регіональна, етносоціологія, соціологія молоді й інших вікових груп, демографічна (народо­населення);

2)галузеві соціологічні теорії, що вивчають сфери (галузі) суспільно­го життя і соціальну реалізацію форм суспільної свідомості: соціологія праці, культури, мистецтва, управління, побуту, дозвілля, науки, політи­ки, економіки, права, релігії, освіти, виховання, медицини, охорони здо­ров'я, громадської думки;

3)міжгалузеві (міждисциплінарні або концептуальні) соціологічні теорії, тобто теорії, які розглядають те чи інше явище як процес у соціо­логічному просторі на відміну від інших аспектів. Серед них теорії соці­альної революції, соціального розвитку, соціальної структури (у західній соціології — соціальної стратифікації), соціальних потреб, соціологіч­ного аналізу; способу життя, масових комунікацій (спілкування) та ін. До цієї групи соціологічних теорій може бути віднесена будь-яка соціологіч­на концепція про найбільш інтегральні соціальні явища і процеси.

Утім, останнім часом у спеціальній науково-методичній літературі з'явились дворівневі класифікації соціологічних теорій середнього рівня: 1)спеціальні соціологічні теорії, які досліджують розвиток та відтворення людиною окремих соціальних спільнот, а також суть і основні характеристики людини соціальної; 2)галузеві соціологічні теорії, які роз­кривають механізми життєдіяльності і функціонування соціальних спіль­нот у певних сферах суспільного життя та процеси соціалізації людини.

Конкретно-соціологічні (емпіричні) дослідження являють собою інструмент встановлення й узагальнення соціальних фактів за допомогою прямої або опосередкованої реєстрації здійснених подій, характерних для соціальних явищ, об'єктів і процесів, що вивчаються. Предметом аналізу тут виступають події, вчинки, характеристики поведінки людей, соціаль­них груп, тобто відображення соціальної реальності у свідомості людей. Шляхом зміни й опису окремих фрагментів реальної дійсності в яко­мусь чітко визначеному просторово-часовому інтервалі з'являється можливість одержати обгрунтовані знання — соціальні факти. Такими фактами можуть бути: поведінка індивідів або соціальних груп і спіль­нот; продукти людської діяльності; ціннісні орієнтації, потреби, інтереси людей; вербальні дії (судження, думки, оцінки). За допомогою певного набору методів емпіричних досліджень (опитувань, спостережень, вивчен­ня документів, експериментів) на цьому рівні ведеться збір первинної соціологічної інформації, а саме: численних фактів, відомостей, думок членів соціальних груп, особистісних даних. Слід звернути увагу й на те, що конкретно-соціологічне (емпіричне) дослідження є не просто збиранням та добиранням якихось соціальних фактів, що підтверджують (або спростовують) ті чи інші теоретичні по­будови й гіпотези. Це спеціальні наукові процедури, які, використовуючи соціологічні методи збирання інформації, дають можливість здійснюва­ти наукову реєстрацію та узагальнення соціальних фактів, які в результаті й становитимуть базу подальших теоретичних досліджень, обгрун­тованих пропозицій, рекомендацій і прогнозів, правильність яких переві­ряється практикою. За підсумками опрацювання та аналітичного узагальнення формуються первинні висновки щодо конкретних явищ соціального життя. Як бачимо, саме в таких конкретних і точних знаннях про окремі соціальні факти, явища і процеси має потребу теоретична соціологія для надання теоретич­ним узагальненням та концепціям дійсно наукового характеру — досто­вірних і точних знань.

3.Під законом у соціології зазвичай розуміють внутрішній істотний зв'язок (чи відношення) явищ і процесів, що обумовлює їхній необхідний розвиток і якому притаманні загальність, необхідність і повторюваність при відповідних умовах. Отже, з од­ного боку, закон завжди універсальний, він відображає і виражає спосіб існування об'єктивної реальності, її стійку внутрішню і якісну визначе­ність. А з іншого боку він фіксує ті стійкі, об'єктивні і повторювані зв'яз­ки елементів, що утворюють ціле, завдяки яким його якісна специфіка постійно відтворюється і тим самим зберігається в русі цього соціаль­ного цілого (суспільства, спільноти, групи), у його безперервній зміні і відтворенні. Таким чином соціологічний закон — це істотні, необхідні, стійкі і по­вторювані причинні зв'язки між явищами і процесами як в окремих соціальних системах і підсистемах, так і в суспільстві в цілому. Вони ви­никають, виявляються і реалізуються тільки в результаті масової практич­ної діяльності людей. У свою чергу люди не можуть скасувати дії соціо­логічних законів, якщо існують відповідні умови для їхнього виникнення. Вони здатні лише використовувати (уповільнювати чи прискорювати) їхні дії у своїх інтересах. Соціологічні закони діють у всіх сферах людської діяльності і можуть різнитися сферою свого поширення. Так, існують закони, дія яких поши­рюється на малу групу, на визначену соціальну страту, соціальний про­шарок чи клас і, нарешті, на все суспільство. Іншими словами, у сфері дії закону може знаходитися суспільство в цілому або його частини. Із соціологічними законами люди стикаються постійно й або підко­ряються їхній дії, або намагаються їх уникати, пристосовують свою поведінку до цих законів чи протестують проти них. Соціологічні закони не створюються свідомо членами суспільства чи групами як, наприклад, культурні норми чи правові закони. Люди діють відповідно до соціологічних законів несвідомо і навчаються такій "уза­коненій" поведінці в процесі спілкування з іншими людьми і соціальни­ми інститутами, виходячи при цьому зі своїх потреб.

Необхідно також відзначити, що соціологічним законам притаманне різноманіття властивостей, що фіксуються у таких поняттях і термінах, як вид, природа, зміст і структура закону; механізм, характер, сфера і спря­мованість його дії; форма прояву, вимоги (умови) закону й ін. Однак, незважаючи на різноманіття властивостей, головне в характе­ристиці соціологічних законів полягає в тому, що вони:

1)виражають процес об'єктивної людської діяльності у структурі пев­ного типу суспільних відносин, а також зв'язок цієї діяльності з визна­чальними її умовами і результатами, завдяки чому ці закони розкривають і власне людську діяльність, і характер тієї чи іншої системи суспільних відносин;

2)на відміну від економічних та інших видів законів, соціологічні закони відображають функціонування і розвиток як усього суспільства, так і окремих соціальних груп (об'єктів) усередині суспільства як ціліс­ної системи, утворюючи в цій цілісності системоутворюючі зв'язки;

3)виражають взаємозв'язок економічних, політичних, демографічних, психологічних, виховних, соціокультурних та інших сторін суспільного життя як компонентів конкретної соціальної системи суспільства;

4)мають статистичну природу, обумовлену вірогідним характером прояву соціальної причинності, тобто вони виражають як загальну спря­мованість розвитку суспільства і його підсистем, так і пануючу тенден­цію зміни масових явищ за визначений проміжок часу і тому часто висту­пають як закони-тенденції;

5)виконують функцію стабілізації як соціального організму (об'єк­та), так і суспільства в цілому, забезпечуючи його цілісність;

6)діють у сукупності з іншими соціальними законами, насамперед економічними, психологічними, педагогічними;

7)реалізуються і виявляються не взагалі, а в конкретній формі у процесі практичної діяльності людей, у взаємодії всіх сил, що беруть участь у соціальному процесі — як особистостей, так і різних соціаль­них груп.

Слід зазначити, що в суспільстві діють соціологічні закони різних видів і структурних рівнів. За ступенем спільності і тривалості дії в соціології виділяють наступні закони.

1.Загальні (чи загальносоціологічні) закони, що виявляються протягом усієї історії розвитку людства, діють у всіх суспільних системах і харак­теризують функціонування всього суспільства. Наприклад, закон соціалізації, закон суспільного поділу праці, закон соціальної гармонії, закон соціальної мобільності, закон вартості, закон товарно-грошових відно­син, закон залежності будь-якого соціального явища від співвідношення базису і надбудови чи закон детермінації соціального явища станом мате­ріальних продуктивних сил суспільства й ін.

2.Специфічні (чи особливі) закони, дія яких обмежена однією чи де­кількома суспільними системами. Наприклад, закони, пов'язані з перехо­дом від одного типу суспільства до іншого, закони первинного накопи­чення капіталу, закони класової боротьби.

3.Часткові (чи частковосоціологічні) закони, що діють протягом часу існування якої-небудь суспільної системи і характеризують функціону­вання окремих елементів соціальної сфери (соціальних спільнот, класів, груп) у їхньому взаємозв'язку із суспільством. Наприклад, закони організації і життєдіяльності колективу, родини, тієї чи іншої соціальної групи.

Крім того, за способом прояву в соціології розрізняють також динамічні і статистичні закони.

1.Динамічні закони визначають напрям, чинники і форми соціальних змін, фіксують твердий, однозначний зв'язок між послідовністю подій у конкретних умовах. Динамічні закони поділяються на причинні і функціо­нальні. Причинні динамічні закони фіксують точно визначені зв'язки роз­питку соціальних явищ. Наприклад, роль способу виробництва при пере­ході від одного типу суспільних відносин до іншого. Що стосується функ­ціональних динамічних законів, то вони відбивають зафіксовані емпірично і чітко повторювані взаємозалежності між соціальними явищами. Динамічні закони охоплюють усі без винятку соціальні об'єкти і ви­ражають причинні і функціональні зв'язки соціальних явищ. До них, наприклад, може бути віднесений закон обумовленості (залежності) соціального стану людини (соціальної групи) від характеру розподілу праці в суспільстві.

2.Статистичні закони, на відміну від динамічних, не детермінують соціальні явища, а відбивають основні напрями змін, їх тенденції при збереженні стабільності даного соціального цілого. Інакше кажучи, ці закони обумовлюють зв'язок явищ і процесів соціальної дійсності не точ­но, а з визначеним ступенем імовірності. Сутнісною характеристикою ста­тистичних законів є те, що вони виражають властивості системи, цілого на основі вірогіднісного зв'язку елементів даної системи. Ці закони роз­кривають необхідні внутрішні зв'язки між масовими явищами випадко­вого характеру, що мають загальну підставу. Прикладом прояву статистич­них законів можуть бути демографічні процеси, процеси плинності робо­чої сили, процеси товарного виробництва і багато інших.

Крім того в соціологічній науці прийнято також виділяти два типи соціологічних законів, органічно пов'язаних між собою. Це закони розвитку (процесу) і закони функціонування (організації, будівлі, структури).

1.Закони розвитку характеризують переходи від одного етапу, стану со­ціального об'єкта, явища чи процесу до іншого етапу, стану, тобто їхні якісні зміни, перетворення. Наприклад, закон прискорення історично­го розвитку свідчить, що на кожну наступну стадію іде менше часу, ніж на попередню. Чим ближче до сучасності, тим сильніше стискується спі­раль історичного часу, суспільство розвивається швидше і динамічніше.

2.У свою чергу закони функціонування виражають зв'язки і взаємодії елементів соціального явища, процесу, цілісного соціального організму, спосіб їх взаємного існування у визначеній якості, соціальному просторі і часі.

Украй важливо розрізняти форми прояву законів соціального роз­витку і функціонування. Закони розвитку виявляються у причинах зміни процесів, ситуацій. Форма прояву законів функціонування — це наслідок функціонування явища, що служить збереженню соціальної системи, у якій дане соціальне явище діє. Наприклад, підготовка фахівців вищої ква­ліфікації є наслідком функціонування системи освіти. Удосконалювати цей наслідок (тобто систему освіти) — значить не тільки зберігати, але і зміцнювати ту соціальну систему, для якої готуються кадри фахівців.

У соціології як відносно молодій науковій дисципліні ще не склалася чітка класифікація соціологічних законів. Але соціологія як наука спирається на складну ієрархічну систему законів, що характеризують особливість соціального буття в його різних проявах — від загальсоціологічної сутності явища чи процесу до його індивідуального одиничного здійснення — і його свідоме перетворення в інший, більш досконалий стан. Пізнаючи соціологічні закони, людина може свідомо використовувати їх у своїй перетворювальній діяльності, а також видозмінювати форму й умови їх дії. Більше того, соціологічні закони мають велике значення в досліджен­ні суспільних явищ, в управлінні соціальними процесами. Саме їх наяв­ність і дія забезпечують можливість застосування наукового підходу в соціології.

4.Соціологічні категорії основними і найбільш загальними поняттями, що відображають об'єктивну соціальну дійсність в узагальне­ному вигляді, у її становленні, розвитку й утвердженні. Вони складають основу процесу мислення про соціальну дійсність, про ті явища і процеси, що протікають у тому чи іншому суспільному організмі. Соціологічні категорії мають свої визначені особливості: по-перше, вони відображають не суспільство в цілому, а конкретні його компоненти різної функціонально-структурної спрямованості; по-друге, вони є не загальними, як філософські категорії, а специфіч­ними, тобто діють лише в соціології; по-третє, вони мають подвійне призначення: з одного боку. Їхній роз­виток збагачує спеціальні соціологічні теорії, що складають спеціальну методологічну основу соціології, а з іншого боку — поповнення їх арсе­налу сприяє більш глибокому проведенню "польових робіт із прикладної соціології (тому що це розширює можливості виміру нових явищ соціа­льної дійсності), більш широкому опису соціологічних понять.

Для соціології гранично широкою і центральною категорією є кате­горія "соціальне" (від латинського socialis — спільний, товариський, сус­пільний): по-перше, соціальне — це внутрішня властивість, притаманна індиві­дам і спільнотам, що формується в результаті процесів соціалізації й ін­теграції людини в суспільство, у суспільні відносини; по-друге, соціальне відбиває зміст і характер взаємодій між суб'єкта­ми (індивідами, групами, спільнотам) як результат виконуваних люди­ною визначених соціальних ролей, що він бере на себе, стаючи членом певної соціальної спільноти; по-третє, соціальне є результатом взаємодії і може бути виражене в культурі, оцінках, орієнтаціях, поведінці, духовній діяльності, способі життя людей. Як бачимо, категорія "соціальне" слугує, перш за все, для виявлення і відображення сутності суспільного життя людей (теоретичні і прикладні проблеми взаємодії природи і суспільства); специфіки соціальної форми руху матерії, тобто відмінності суспільства від об'єднань тварин; супереч­ливої єдності людини як суспільної істоти і разом з тим біологічного орга­нізму; структури суспільних систем з погляду оптимізації їх функціону­вання і розвитку. Отже, категорія “соціальне” відображає і виражає специфіку буття сус­пільства як суб'єкта життєвого процесу в цілому, а відповідно — специ­фіку всіх соціальних процесів і соціальних суб'єктів.

Складність фактичного здійснення соціального процесу, різноманіття його соціальних суб'єктів, кожний з яких являє собою соціальну ціліс­ність, відображається відповідною категорією (особистість, колектив, родина, соціальна група, спільнота, суспільство), а також має свої сутнісні характеристики, які виявляються через категорію соціальне. Усі соціологічні категорії умовно поділяють на два типи (види): мето­дологічні і процедурні. Серед методологічних категорій виділяють п'ять основних груп.

Перша група методологічних категорій розкриває сутність соціаль­них зв'язків:

1)соціальна система — визначене, структурно впорядковане цілісне утворення, основними елементами якого є люди, норми, зв'язки і від­носини;

2)соціальний інститут (від латинського institutum — пристрій, за­снування) — історично сформована, стійка форма закріплення й органі­зації відносин між людьми у специфічних видах діяльності;

3) соціальна організація — складна, взаємозалежна система соціаль­них позицій і ролей, виконуваних індивідами, об'єднаними для реаліза­ції визначених загальних цілей організованим способом;

4)соціальний контроль — механізм саморегуляції в соціальних сис­темах (групах, колективах, інститутах, організаціях, у суспільстві в ціло­му), здійснюваний за допомогою нормативного (морального, правового, адміністративного) регулювання поведінки людей з метою забезпе­чення соціального порядку;

5)соціальні дії — визначена система вчинків, засобів і методів, за допомогою яких особа чи група має намір змінити поведінку, установки або думки інших осіб чи груп;

6)соціальні відносини — вид суспільних відносин, що тлумачаться в науковій літературі подвійно: у широкому і вузькому значеннях. У широ­кому сенсі вони означають відносини між будь-якими соціальними спіль­нотами (наприклад, колективами підприємств, населенням різних регіо­нів і ін.); у вузькому — відносини між класами, соціальними шарами і групами, що посідають різне положення в суспільстві, беруть неоднакову участь у його економічному, політичному і духовному житті та розрізня­ються рівнем і джерелом доходів, структурою особистого споживання;

7)соціальна сфера — галузь відносин між групами, що посідають різ­не соціально-економічне положення в суспільстві, у першу чергу розрізня­ються роллю в суспільній організації праці, відношенням до засобів вироб­ні і ц'гва, джерелами і розмірами одержуваної частки суспільного багатства. У нікому (вузькому) розумінні соціальна сфера відбиває лише один аспект суспільного життя — відносини, пов'язані з характером суспільної нерів­ності, розходженнями в положенні груп у суспільстві. Трактування соціаль­ної сфери в широкому сенсі дає уявлення про те, як функціонують ті чи інші галузі невиробничої сфери народного господарства: торгівля, побут, охорона здоров'я, освіта, спорт, комунальне обслуговування й інші галузі;

8)соціальна залежність — визначений елемент соціальних відносин, що виникає між людьми, які живуть в одному суспільстві, і випливає зі свідомих впливів одне на одного членів суспільства (соціальна залеж­ність — важлива основа встановлення законів);

9)соціальний зв'язок — організована система відносин, інститутів і засобів соціального контролю, що єднає індивідів, підгрупи й інші основні елементи у функціональне ціле, здатне до самозбереження і розвитку;

10)соціальний факт — фіксована одинична суспільне значуща подія (чи сукупність однорідних подій) соціальної реальності, вихідний момент соціологічного й інших видів соціального аналізу,

Друга група методологічних категорій розкриває зміст соціальних спільнот:

1)суспільство (глобальне суспільство) — найважливіша категорія, спосіб буття людства, що історично розвивається, сукупність зв'язків і відносин між людьми, що складаються на основі їхньої спільної діяль­ності і культури;

2)соціальна спільнота — реально існуюча й емпірично фіксована су­купність індивідів, що відрізняється відносною цілісністю і виступає само­стійним суб'єктом історичної і соціальної дії і поведінки (до найважливі­ших з них належать: соціальні групи, у тому числі класи; національні, територіальні, професійні спільноти; трудові колективи; родини);

3)соціальний клас — велика група людей, що розрізняється за місцем в історично визначеній системі суспільного виробництва, за їхнім став­ленням до засобів виробництва, за їхньою роллю в суспільній організації праці, тобто за способом одержання і розмірам тієї частки суспільного багатства, якою вони володіють (класи — це складні соціальні утворення, в рамках яких можуть виділятися соціальні верстви, прошарки, групи);

4)соціальний шар — соціальне утворення, об'єднане внутрішнім зв'яз­ком, почуттям належності, що має орієнтовно окреслений принцип відок­ремлення, який знаходить своє вираження в тому, що в основу взаємодії між членами шару покладається висота суспільного становища (іноді в соціології соціальний шар розглядається як проміжна, перехідна суспільна група, що не володіє всіма ознаками класу і досліджується в контексті соціально-класової структури суспільства);

5)соціальна група — відносно стійка сукупність людей, об'єднаних загальними інтересами, цінностями, нормами свідомості і поведінки, що складається в конкретно-історичних умовах певного етапу розвитку сус­пільства (розрізняють великі, середні і малі соціальні групи;

6)особистість — стійка система соціальне значущих рис, що ха­рактеризують індивіда як члена того чи іншого суспільства чи спільноти, включеного в систему соціальних відносин шляхом предметної діяльності і спілкування. Іншими словами, особистість — це продукт суспільних від­носин.

Третя група методологічних категорій розкриває сутність соціаль­них процесів:

1)соціальний процес — серія явищ взаємодії людей чи серія явищ, що відбуваються в організації або структурі груп, які змінюють відносини між людьми чи відносини між складовими елементами спільноти і харак­теризують перехід з одного стану в інший зі зміною якісних або кількіс­них характеристик;

2)соціалізація — процес становлення особистості, що забезпечує включення індивіда в систему цінностей (норми, установки, зразки пове­дінки і діяльності) і культуру суспільства, соціальної спільноти чи групи, їх засвоєння і створення на цій основі сприятливих умов життєдіяльності;

3)соціальна адаптація — процес взаємодії індивіда чи соціальної групи із зовнішнім середовищем, у результаті якої відбувається засвоєння нової соціальної ситуації;

4)соціальна мобільність (чи соціальне переміщення) — процес пе­реходу людей з одних соціальних груп чи прошарків до інших, а також їх просування до позицій з вищим статусом, престижем, доходом і владою (соціальне сходження) або рух до нижчих ієрархічних позицій (соціальне низходження, деградація);

5)соціальна інтеграція — сукупність процесів, унаслідок яких від­бувається зчеплення різнорідних взаємодіючих елементів у соціальну спільноту (ціле, систему), що забезпечує певну стійкість і рівновагу сус­пільних відносин;

6) соціальний конфлікт — процес, у якому індивід чи група прагне досягнення власних цілей (задоволення потреб, реалізація інтересів) шля­хом усунення, знищення чи підпорядкування собі іншого індивіда чи гру­пи, що прагнуть подібних чи ідентичних цілей;

7)соціальна дезорганізація (чи аномія) — сукупність соціальних Процесів, які призводять до того, що в рамках визначеної спільності від­буваються дії, що відхиляються від норми й оцінюються негативно, а та­кож перевищують припустимий оптимум, загрожуючи усталеному плину процесів колективного життя.

Четверта група методологічних категорій розкриває суть соціаль­ного розвитку:

1)соціальний прогрес — послідовне сходження до більш складних форм суспільного життя, яка здійснюється в результаті вирішення проти­річ, що розгортаються на попередніх етапах і фазах соціального розвит­ку, і яке глибоко змінює всі сфери колективного життя, структуру (як на мокро-, так і мікрорівнях) спільнот, їхню культуру і спосіб задоволення повсякденних потреб;

2)соціальна дія — спосіб вирішення соціальних проблем і протиріч, Я основі якого лежить зіткнення інтересів і потреб основних соціальних сил даного суспільства;

3)соціальний рух — спільна дія різних соціальних (демографічних, етнічних) груп, об'єднаних загальною метою, цінностями, системою норм, що регулюють їх поведінку, неформальним лідером і специфічними способами символізації своїх цінностей в ідеології;

4)соціальна діяльність — спосіб існування і розвитку соціальної дійсності, прояв соціальної активності індивіда або групи чи цілеспря­моване відображення і перетворення навколишнього світу;

5)соціальний розвиток — постійне поліпшення функціонування соціальних груп, спільнот і суспільства в цілому;

6)соціальна інновація (нововведення) — запровадження нових форм організації праці, життєдіяльності людей і управління, що охоп­лює не тільки окремий соціальний об'єкт (наприклад, підприємство), але і їх сукупність, тобто соціальну організацію, інститут, спільноту.

П'ята група методологічних категорій розкриває характер вико­ристання соціологічних знань у практиці суспільного життя:

1)соціальне проектування — обгрунтоване конструювання соці­ального об'єкта як стану, так і процесу, що відповідає заданим вимогам і наміченого до побудови в близькому або віддаленому майбутньому;

2)соціальне прогнозування — одна з форм конкретизації наукового передбачення, доведення гіпотез до втілення в теоретичні й імітаційні моделі, тобто випереджального проектування і конструювання соціаль­них об'єктів;

3)соціальне планування — система розробки планів економічного і соціального розвитку на всіх рівнях організації суспільства (його сутність — у науково обґрунтованому визначенні цілей, задач, показників, завдань і заходів, встановленні термінів, темпів і пропорцій розвитку соціальних об'єктів);

4)соціальна технологія — сукупність прийомів, методів і впливів, що застосовуються для досягнення поставлених цілей у процесі соціаль­ного планування і розвитку, вирішення різного роду соціальних проблем (підвищення продуктивності праці, вдосконалення організації управлін­ня, цілеспрямований вплив на суспільну думку).

Процедурні соціологічні категорії відображають особливості збору, аналізу й обробки соціальної інформації і діють, як правило, при органі­зації і проведенні соціологічних досліджень. Центральне місце тут нале­жить категорії "соціологічне дослідження" і сукупності понять, що роз­кривають її зміст. Це — методологія, методика і техніка соціологічного дослідження з безліччю їх видів, соціологічний вимір з різними його прийомами, емпірична інтерпретація понять, анкетування, опитування, спостереження, експериментування, програма соціологічного дослідження, технології дослідження, процедури дослідження, анкета, інтерв'ю, контент-аналіз.

Кожна з категорій соціо­логії відображає окрему сторону об'єктивного світу. У той же час не окремі категорії, а їх зв'язок, діалектична єдність дають адекватне уявлення про те чи інше соціальне явище, процес, соціальний інститут, соціальну систе­му, соціальну діяльність людей. Разом з тим, із розвитком об'єктивної соціальної дійсності і поглибленням соціологічного знання змінюються роль і місце окремих категорій, виникають нові, тобто відбувається подаль­ший розвиток уже сформованих категорій. Таким чином, соціологічні поняття і категорії є вузловими пунктами виділення й аналізу різних соціальних систем, суспільства в цілому, а та­кож "сходинками" проникнення мислення в сутність соціальної дійснос­ті. Вони наповнюються реальним соціальним змістом лише через свої системоутворюючі елементи — конкретних індивідів та їх практичну діяльність.

5.Місце соціології у системі соціальних, гуманітар­них наук зумовлене тим, що вона є наукою про сус­пільство, його процеси та явища; охоплює загальну со­ціологічну теорію (теорію суспільства), яка виступає як теорія та методологія всіх інших суспільних і гума­нітарних наук. Усі науки, які вивчають різноманітні аспекти життєдіяльності суспільства і людини, зав­жди передбачають і соціальний аспект, тобто закони та закономірності, які виявляються в певній сфері су­спільного життя, реалізуються через діяльність лю­дей. Техніка й методика вивчення людини, спільнот, суспільства, застосовувані соціологією, використову­ються всіма суспільними та гуманітарними науками. На перетині соціології з іншими науками склалася ці­ла система досліджень: соціальні, соціально-економічні, соціально-політичні, соціально-демографічні. Соціологія як система знань не може розвиватися і реалізовувати свої функції, не взаємодіючи з іншими науками. Те, що соціологія посідає загальне місце се­ред суспільних і гуманітарних наук, не означає, що вона є філософською наукою. Її значення для інших наук полягає в тому, що вона продукує науково об­ґрунтовану теорію про суспільство та його структури, озброює розумінням законів і закономірностей взаємо­дії його різноманітних структур.

У системі суспільних наук соціологія найтісніше взаємодіє з історією. Об'єктом і предметом досліджень історії і соціології є суспільство, закономірності його розвитку та функціонування у конкретних часових ви­мірах. Обидві науки відтворюють соціальну дійсність в єдності необхідного й випадкового. Але історія вивчає минуле суспільства, його розвиток у хронологічній по­слідовності, причому часто іншими засобами, ніж со­ціологія. Соціологія більше переймається актуальними сучасними проблемами. Джерела, використовувані іс­торією та соціологією, збігаються лише частково.

Багато спільного між соціологією та філософією. Але соціологія має справу не лише з абстрактними за­конами та категоріями, а й з конкретними фактами дійсності. Її висновки та узагальнення здебільшого ма­ють частковий, а не універсальний характер

Соціологія працює і на межі з економічною нау­кою, предметом якої є вивчення закономірностей і форм функціонування й розвитку відносин, що скла­даються в процесі виробництва, обміну й розподілу ма­теріальних благ. Оскільки спосіб виробництва є осно­вою всіх соціальних відносин і процесів, умовою жит­тєдіяльності людини, багато економічних досліджень безпосередньо змикаються з соціологічними студіями. І навпаки, соціологічні дослідження (соціологія праці, міста і села, економічна соціологія) значною мі­рою ґрунтуються на результатах пошуку економічної науки.

Соціологія тісно пов'язана з політологією. Їх взає­мозв'язок виявляється в тому, що з'ясування законо­мірностей політичного життя є ефективним за умови розгляду суспільства як соціальної системи. Крім то­го, суспільство не можна пізнати і змінити без впли­ву на політичні структури. Взаємодія соціології та політології покликала до життя нову галузь науки — політичну соціологію.

Вивчаючи особливості держави, її інститутів у ре­гулюванні соціальної діяльності мас та особистостей, соціологія спирається на дані правових наук, в полі зору яких — юридичні норми, що законодавче закріп­люють певні відносини у державі, регулюють соціаль­ну поведінку людей.

Із психології як науки соціологія запозичує теорію мотивів поведінки, особистих та масових реакцій, ме­тоди дослідження соціальних орієнтацій особистості, які є необхідними компонентами при дослідженні по­ведінки особистості в колективі та суспільстві.

Різноманітні галузі педагогіки, як і соціальної пси­хології, мають велике значення при вивченні соціоло­гічних проблем освіти. Вивчаючи взаємини людей у колективі, сім'ї, їх ставлення до праці, власності тощо, соціологія вико­ристовує понятійний апарат, основні ідеї етики.

У процесі дослідження системи “людина —техні­ка” соціологія вступає у певні взаємовідносини і з технічними науками. Це стосується як окремих виро­бничих процесів, так і виробництва взагалі.

Широко застосовує соціологія математичні методи, вироблені кібернетикою, теорією інформації, теорією ділових ігор тощо. Створюються і спеціальні матема­тичні методи й теорії (шкальний, факторний, причин­ний і латентний аналізи), пристосовані до специфіки соціологічного дослідження.

Отже, соціологія функціонує у тісній взаємодії з комплексом соціально-гуманітарних наук, генеруючи ідеї, теорії про людину, її місце і роль у системі со­ціальних зв’язків.

Читайте також:

1. III.Цілі розвитку особистості
2. III.Цілі розвитку особистості
3. III.Цілі розвитку особистості
4. Iсторiя розвитку геодезичного приладознавства
5. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
6. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
7. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
8. Агроекологічні проблеми розвитку і шляхи їх розв'язання
9. Альтернативність у реалізації стратегії розвитку підприємства
10. АНАЛІЗ ПЕРСПЕКТИВНИХ НАПРЯМІВ|направлень| РОЗВИТКУ МЕТОДІВ РОЗПІЗНАВАННЯ
11. АНАЛІЗ ПЕРСПЕКТИВНИХ НАПРЯМІВ|направлень| РОЗВИТКУ МЕТОДІВ РОЗПІЗНАВАННЯ
12. АНАЛІЗАТОРІВ У ПРОЦЕСІ РОСТУ ТА РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ.

Переглядів: 1253