Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Тема 2. Історія розвитку світової соціології.

План.

Тема 1. Соціологія як наука.

Соціологічні дослідження.

Змістовий модуль І. Соціологія як наука: виникнення, розвиток, сутнісні характеристики.

Соціологія: поняття, сутність, передумови виникнення, предмет та об’єкт вивчення.
Функції та структура соціологічного знання.
Сутність, зміст та класифікація соціологічних законів.
Поняття, специфіка, типологізація і зміст соціологічних категорій.
Зв’язок соціології з іншими суспільними науками.

1.Термін «соціологія» походить від латинського слова “societas” (суспільство) і грецького “logos” (слово, навчання). Тобто соціологія - це наука про суспільство. Прагнення зрозуміти, осмислити суспільство, а також виразити своє ставлення до нього було властиве людству на всіх етапах його розвитку. Поява соціології як самостійної науки була викликана об'єктивними процесами змін, пов'язаних з переходом від традиційного до індустріального суспільства. Виникла потреба пояснити, що відбувається з точки зору не абстрактних філософських теорій, а позитивних уявлень про суспільство як живий функціонуючий організм. З найдавніших часів людину цікавили не тільки загадки і явища навколишньої природи (розливи рік, землетруси, виверження вулканів, зміна пори року чи дня і ночі), але і проблеми, пов'язані з її власним існуванням серед інших людей. Дійсно, чому люди прагнуть жити серед інших людей, а не відокремлено? Що змушує їх проводити між собою кордони, розділятися на окремі держави і ворогувати один з одним? Чому одним дозволено користуватися багатьма благами, а іншим відмовлено у всьому?

Досить наївні погляди на суспільство і людину панували в науковому світі порівняно довго, доти, доки ускладнення людських відносин, утворення складних організацій, розвиток різних сфер людського життя не привели до необхідності практичного розв’язання проблем відносин між людьми і соціальними спільнотами, створення дієздатних організацій, покликаних вирішувати різні соціальні конфлікти. Поштовхом до дослідження соціальних питань послужив, перш за все, розвиток суспільного виробництва. Використовуючи природні ресурси, розширюючи таким чином сферу виробництва, люди стикнулися з обмеженістю цих ресурсів, у результаті чого єдиним способом збільшення продуктивності праці стало раціональне використання робочої сили, або, іншими словами, людей, зайнятих у виробництві матеріальних благ. Якщо на початку XIX століття робітники слугували доповненням до ресурсів і механізмів і тільки механізми треба було винаходити й удосконалювати, то в середині століття стало очевидним, що складною технікою можуть керувати лише грамотні і зацікавлені у своїй діяльності люди. Крім того, ускладнення всіх сфер життєдіяльності людей значно загострило проблему взаємодії між ними, управління цими взаємодіями і створення соціального порядку в суспільстві. Коли ці проблеми постали і були усвідомлені, виникли передумови формування і розвитку нової науки, що вивчала б асоціації людей, їх поведінку в цих асоціаціях, а також взаємодії між людьми і результати таких взаємодій. Таким чином, поява соціології як самостійної науки була викликана розвитком суспільства й суспільствознавства наприкінці XVIII — початку XIX століття. У цей час світ переживав глибокі соціальні зміни, пов'язані з переходом від традиційного до індустріального суспільства. Саме ці глибокі зміни, викликані потребами капіталістичного суспільства, що розвивалося, заклали ті об'єктивні передумови, що стали основою становлення й оформлення соціології як самостійної галузі наукового знання. При цьому виділяють три групи чинників (чи передумов), що сприяли виникненню сучасної соціології.

1.Соціально-економічні чинники (передумови), такі як індустріальна революція, ринок вільної праці, урбанізація (тобто зростання ролі міст у розвитку суспільства), розвиток торгівлі і багато чого іншого з наслідками, що впливають на спосіб життя людей, змінюють соціальну структуру, суспільні відносини.

2.Соціально-політичні чинники (передумови), серед яких новий соціальний порядок, панування буржуазних верств, влада капіталу, державна бюрократія, демократизм.

3.Інтелектуальні чинники (передумови), такі як філософські ідеї епохи Просвітництва з її духовними орієнтирами — гуманізмом, раціоналізмом, з домінантами прогресу, свободи особистості, наукового знання, ідеями Вольтера, Руссо, Сен-Сімона і багатьох інших.

Крім цього, суб'єктивно процес становлення соціології стимулювався прагненням перебороти описовість, абстрактність науки про суспільство і направити її шляхом наукового аналізу конкретних подій життєдіяльності суспільства, заснованого на науковому спостереженні й експерименті.

Отже, нові форми економічного і політичного життя вимагали конкретного наукового аналізу. Виникла потреба переходу від загальних абстрактних філософських роздумів про суспільство, тенденції його розвитку до позитивної науки про суспільство як про живе функціонуюче утворення. Оскільки суворі наукові методи пізнання були вироблені і застосовувалися в цей період природознавством, соціологія підпадає під його вплив. У період свого становлення соціологія розвивається під загальним прапором позитивізму. Безперечно, соціологія мала багату й різноманітну передісторію, але її власна історія починається лише в XIX сторіччі, коли постало питання про створення позитивної науки про суспільство, яка б спиралася на точно встановлені наукові факти.

Таким чином, як самостійна наука соціологія сформувалася у середині ХІХ століття. Узагальнюючи погляди та твердження всіх відомих класиків соціології, можна дати таке її визначення: соціологія – це наука, що вивчає тенденції, закони функціонування і розвитку соціальних систем, а також прояв даних законів у діяльності окремих суб'єктів (соціальних груп, спільностей, особистостей). Основною задачею соціології є типологізація соціальних систем, вивчення зв'язків і відносин усередині кожної з них на рівні закономірностей, осмислення механізму їх дії і форм вираження у різних соціальних системах для цілеспрямованого управління ними. Тільки соціологія вивчає суспільство як цілісну систему. Якщо економічні, політичні, юридичні й інші науки вивчають закономірності протікання процесів усередині кожної зі сфер життя, то соціологія намагається проаналізувати й встановити відповідні закономірності, що і дозволяє представити суспільство як складну динамічну систему, що складається з ряду підсистем. Соціологія відрізняється від інших наук не тільки тим, що вивчає, але і тим, як вивчає. Для соціології характерне вивчення суспільства крізь призму людської діяльності, зумовленої потребами, інтересами, установками, ціннісними орієнтаціями. Соціологічний підхід дозволяє не тільки описувати явища, процеси, але і пояснювати їх, будувати моделі поведінки людини і розвитку суспільства в цілому. Аналіз динаміки соціальних процесів дає можливість встановлювати тенденції розвитку суспільства і виробляти рекомендації з цілеспрямованого управління соціальними процесами.

Як і кожна наука, соціологія має свій об’єкт і предмет вивчення. Терміни “об'єкт” і “предмет” мають різний зміст. Об'єкт - це емпірично дана реальність, що представляє ту чи іншу сторону об'єктивного світу. Предмет науки - це відтворення емпіричної реальності на абстрактному рівні шляхом встановлення найбільш значущих з практичної точки зору закономірних зв'язків і відносин цієї реальності. Об'єкт пізнання - це все те, на що спрямовано увагу вчених. Предмет пізнання торкається тієї частини об'єкта, на яку зроблено особливий акцент вченими і яка визначається специфікою даної науки. Суспільство може бути об'єктом дослідження всіх гуманітарних наук. Відмінність багатьох гуманітарних наук між собою в тому і полягає, що в межах одного об'єкта вони досліджують різні закони і закономірності, які характеризують його розвиток і функціонування. Так, життя суспільства пояснюється дією економічних, соціальних, психологічних, політичних законів і закономірностей, що є предметом вивчення відповідних наук.

Дослідження на базі наукової теорії соціального розвитку конкретного стану соціальних систем, соціальних явищ і процесів зумовлює формування спеціального наукового знання – соціологічного. Залежно від цього визначається і його об’єкт: суспільство, соціальні системи, соціальні спільноти, соціальні інститути, соціальні групи, соціальні процеси в їх конкретному стані та взаємодії. Предметом соціології є соціальні дії, явища, зв’язки, відносини і процеси, що виникають і відбуваються в суспільстві, а також закономірності виникнення і функціонування соціальної реальності, тобто оточуючого нас соціального життя. Водночас, визначальною властивістю предмета соціології є те, що він охоплює всю сукупність дій, зв’язків, відносин, явищ і процесів у суспільстві, що мають назву соціальних.

2.Місце і роль соціології у практичній діяльності людей, у життєдіяльності суспільства в цілому реалізується через ті функції, які вона виконує. Функції соціології – це основні її обов'язки перед суспільством, найважливіша спрямованість і коло її діяльності. Головними функціями соціології є:

1.Пізнавальна функція пов'язана з вивченням закономірностей соціального розвитку, тенденцій зміни різних соціальних явищ і процесів. Особливе місце тут належить соціологічним теоріям середнього рівня, які на основі соціологічних досліджень виявляють закономірності й перспективи . розвитку суспільства, дають наукові відповіді на актуальні проблеми сучасності, вказують шляхи й методи соціального перетворення світу.

2.Практична функція визначається ступенем участі соціології у розробці практичних рекомендацій і пропозицій щодо підвищення ефективності управління різними соціальними процесами та суспільством у цілому. Практична функція соціології тісно пов'язана з пізнавальною. Єдність теорії і практики — характерна риса соціології.

3.Теоретична функція полягає у концентрації, поясненні, поповненні та збагаченні наявного соціологічного знання, в розробці законів, категорій і методів цієї науки на основі дослідження соціальної діяльності.

4.Описова функція соціології передбачає систематизацію, опис, нагромадження одержаного дослідницького матеріалу у вигляді аналітичних розвідок, різного роду наукових звітів, статей, книг. У них відтворюється реальна картина соціального об'єкта, що вивчається. При виконанні цієї роботи вимагається висока моральна чистота і добропорядність ученого, бо на основі таких матеріалів робляться практичні висновки і ухвалюються управлінські рішення. Ці матеріали є джерелом виміру, відліку, порівняння для майбутніх поколінь.

5.Інформаційна функція — це збирання, систематизація та нагромадження соціологічної інформації, отриманої у результаті проведення досліджень. Соціологічна інформація — найоперативніший вид соціальної інформації. У великих соціологічних центрах вона концентрується в пам'яті ЕОМ. Її використовують соціологи, керівники державних та інших установ для управління суспільством, соціальними процесами і явищами, соціальною діяльністю людей.

6.Прогностична функція полягає у підготовці соціальних прогнозів. Соціологічні дослідження завершуються обгрунтуванням короткострокового, середньострокового чи довгострокового прогнозу досліджуваного об'єкта. Короткостроковий аналіз спирається на виявлену тенденцію, а також на зафіксовану закономірність і відкриття чинника, який вирішальним чином впливає на прогнозований об'єкт. Відкриття такого чинника — складний вид наукової роботи. Тому в соціологічній практиці частіше використовуються короткострокові та середньострокові прогнози.

7.Управлінська функція соціології пов'язана з використанням знань для розробки і створення ефективних моделей управління різноманітними соціальними системами та інститутами, соціальними процесами і об'єктами.

8.Гуманістична функція соціології полягає в розробці цілей соціального розвитку, формуванні соціальних ідеалів і цінностей, програм науково-технічного й соціокультурного розвитку суспільства.

9.Ідеологічна функція випливає з об'єктивної участі соціології в духовному житті суспільства, виробленні перспектив його розвитку, поширенні наукової ідеології серед населення, підготовці висококваліфікованих і компетентних спеціалістів.

Слід зазначити, що в практиці суспільного життя ці функції реалізуються значною мірою завдяки розгалуженій та багаторівневій структурі соціологічного знання. На сьогоднішній день у структурі вітчизняної соціології виділяють три рівні: загальносоціологічна теорія; соціологічні теорії середнього рівня; конкретно-соціологічні (емпіричні) дослідження.

Загальносоціологічна теорія (теоретична соціологія), концентруючи в собі систему перевірених вихідних наукових тверджень, є базою для розвитку соціологічних теорій середнього рівня, які значно збагачують соціологічну науку в цілому і сприяють удосконаленню регулювання соціальних процесів та суспільних відносин на рівні функціонування соціальних інститутів, окремих сфер чи сторін соціального життя суспільства та його ланок. Теоретичну соціологію становлять різноманітні концепції, що розглядають сферу соціального життя суспільства як соціальну систему, соціальні спільноти, соціальні відносини, процеси, інститути, і по-своєму інтерпретують їх. Соціологічна теорія охоплює на вищому рівні абстрагування причинні зв'язки в розвиткові соціальних явищ, описує соціальні взаємозв'язки в загальному вигляді. Упорядкована система перевірених висловлювань, тверджень та доказів дає можливість упевнено будувати моделі соціальних процесів, їх структурологічних схем, виявляти динаміку поведінки людей у тих чи інших сферах життєдіяльності суспільства. У загальносоціологічній теорії інтегруються також результати соціального досвіду та емпіричних досліджень і цим самим заново висвітлюються або додатково характеризуються ті чи інші соціальні об'єкти, вивіряється надійність соціальних прогнозів шляхом накладення теоретичних моделей на моделі конкретних соціальних процесів, одержаних емпіричним шляхом, і навпаки. Слід зазначити, що на загальнотеоретичному рівні соціологія пов'язується з іншими науками та галузями наукового знання: філософією, історією, політологією, культурологією, економікою, психологією, антропологією, педагогікою тощо. Концепції, що розробляються на цьому рівні, відзначаються високим ступенем абстракції. При цьому до кола їх вивчення не потрапляють такі конкретні соціальні одиниці, як соціальна група або соціальний процес. Інколи загальносоціологічну теорію поділяють на мікросоціологію і мікросоціологію. Предметом мікросоціології є індивіди, мотиви та акти поведінки, той зміст, що його люди вкладають у взаємодію, тобто все те, що створює і змінює суспільство. Макросоціологія зосереджує увагу на типових прикладах поведінки, що є ключем до розуміння суспільства в цілому. Це структури, які включають сім'ю, релігію, політичний, економічний устрій суспільства тощо.

Соціологічні теорії середнього рівня – це галузі соціологічного знання, які мають своїм предметом дослідження відносно самостійні, специфічні підсистеми суспільного цілого і соціальних процесів. На такі теорії середнього рівня покладається узагальнення і структурування емпіричних даних у межах окремих сфер соціологічного знання, таких як вивчення політики, конфліктів, сім'ї, освіти та ін (у вітчизняній соціології теорії середнього рівня називають ще спеціальними соціологічними теоріями або галузевими соціологічними теоріями). Кожна соціологічна теорія середнього рівня розглядає ту чи іншу сферу (політика, праця, культура, мораль), окрему соціальну спільноту (сім'ю, колектив, соціальний регіон) або соціальний процес (освіта, виховання) як відносно самостійну систему з її спільними зв'язками, цілеутвірними і фактоутвірними характеристиками, специфічними умовами походження, функціонування й розвитку. Завдання будь-якої соціологічної теорії середнього рівня — вивчення і пояснення соціальної системи (наприклад, таких соціальних інститутів, як наука, культура, політика, економіка, мистецтво, право, які є соціальними системами), спільних і особливих характеристик соціально-потенційних механізмів функціонування й розпитку тощо. Кожна соціологічна теорія середнього рівня має не лише свій предмет дослідження, а й покликана виробляти особливий підхід до вивчення соціальних процесів і специфічних явищ суспільного життя, свою систему понять і категорій. Як показує практика розвитку соціологічної науки, найдоцільнішою є класифікація соціологічних теорій середнього рівня за такими групами:

1)спеціальні соціологічні теорії соціальних спільнот – соціологія особистості, колективу, організації, міста, села, сім'ї, регіональна, етносоціологія, соціологія молоді й інших вікових груп, демографічна (народонаселення);

2)галузеві соціологічні теорії, що вивчають сфери (галузі) суспільного життя і соціальну реалізацію форм суспільної свідомості: соціологія праці, культури, мистецтва, управління, побуту, дозвілля, науки, політики, економіки, права, релігії, освіти, виховання, медицини, охорони здоров'я, громадської думки;

3)міжгалузеві (міждисциплінарні або концептуальні) соціологічні теорії, тобто теорії, які розглядають те чи інше явище як процес у соціологічному просторі на відміну від інших аспектів. Серед них теорії соціальної революції, соціального розвитку, соціальної структури (у західній соціології — соціальної стратифікації), соціальних потреб, соціологічного аналізу; способу життя, масових комунікацій (спілкування) та ін. До цієї групи соціологічних теорій може бути віднесена будь-яка соціологічна концепція про найбільш інтегральні соціальні явища і процеси.

Утім, останнім часом у спеціальній науково-методичній літературі з'явились дворівневі класифікації соціологічних теорій середнього рівня: 1)спеціальні соціологічні теорії, які досліджують розвиток та відтворення людиною окремих соціальних спільнот, а також суть і основні характеристики людини соціальної; 2)галузеві соціологічні теорії, які розкривають механізми життєдіяльності і функціонування соціальних спільнот у певних сферах суспільного життя та процеси соціалізації людини.

Конкретно-соціологічні (емпіричні) дослідження являють собою інструмент встановлення й узагальнення соціальних фактів за допомогою прямої або опосередкованої реєстрації здійснених подій, характерних для соціальних явищ, об'єктів і процесів, що вивчаються. Предметом аналізу тут виступають події, вчинки, характеристики поведінки людей, соціальних груп, тобто відображення соціальної реальності у свідомості людей. Шляхом зміни й опису окремих фрагментів реальної дійсності в якомусь чітко визначеному просторово-часовому інтервалі з'являється можливість одержати обгрунтовані знання — соціальні факти. Такими фактами можуть бути: поведінка індивідів або соціальних груп і спільнот; продукти людської діяльності; ціннісні орієнтації, потреби, інтереси людей; вербальні дії (судження, думки, оцінки). За допомогою певного набору методів емпіричних досліджень (опитувань, спостережень, вивчення документів, експериментів) на цьому рівні ведеться збір первинної соціологічної інформації, а саме: численних фактів, відомостей, думок членів соціальних груп, особистісних даних. Слід звернути увагу й на те, що конкретно-соціологічне (емпіричне) дослідження є не просто збиранням та добиранням якихось соціальних фактів, що підтверджують (або спростовують) ті чи інші теоретичні побудови й гіпотези. Це спеціальні наукові процедури, які, використовуючи соціологічні методи збирання інформації, дають можливість здійснювати наукову реєстрацію та узагальнення соціальних фактів, які в результаті й становитимуть базу подальших теоретичних досліджень, обгрунтованих пропозицій, рекомендацій і прогнозів, правильність яких перевіряється практикою. За підсумками опрацювання та аналітичного узагальнення формуються первинні висновки щодо конкретних явищ соціального життя. Як бачимо, саме в таких конкретних і точних знаннях про окремі соціальні факти, явища і процеси має потребу теоретична соціологія для надання теоретичним узагальненням та концепціям дійсно наукового характеру — достовірних і точних знань.

3.Під законом у соціології зазвичай розуміють внутрішній істотний зв'язок (чи відношення) явищ і процесів, що обумовлює їхній необхідний розвиток і якому притаманні загальність, необхідність і повторюваність при відповідних умовах. Отже, з одного боку, закон завжди універсальний, він відображає і виражає спосіб існування об'єктивної реальності, її стійку внутрішню і якісну визначеність. А з іншого боку він фіксує ті стійкі, об'єктивні і повторювані зв'язки елементів, що утворюють ціле, завдяки яким його якісна специфіка постійно відтворюється і тим самим зберігається в русі цього соціального цілого (суспільства, спільноти, групи), у його безперервній зміні і відтворенні. Таким чином соціологічний закон — це істотні, необхідні, стійкі і повторювані причинні зв'язки між явищами і процесами як в окремих соціальних системах і підсистемах, так і в суспільстві в цілому. Вони виникають, виявляються і реалізуються тільки в результаті масової практичної діяльності людей. У свою чергу люди не можуть скасувати дії соціологічних законів, якщо існують відповідні умови для їхнього виникнення. Вони здатні лише використовувати (уповільнювати чи прискорювати) їхні дії у своїх інтересах. Соціологічні закони діють у всіх сферах людської діяльності і можуть різнитися сферою свого поширення. Так, існують закони, дія яких поширюється на малу групу, на визначену соціальну страту, соціальний прошарок чи клас і, нарешті, на все суспільство. Іншими словами, у сфері дії закону може знаходитися суспільство в цілому або його частини. Із соціологічними законами люди стикаються постійно й або підкоряються їхній дії, або намагаються їх уникати, пристосовують свою поведінку до цих законів чи протестують проти них. Соціологічні закони не створюються свідомо членами суспільства чи групами як, наприклад, культурні норми чи правові закони. Люди діють відповідно до соціологічних законів несвідомо і навчаються такій "узаконеній" поведінці в процесі спілкування з іншими людьми і соціальними інститутами, виходячи при цьому зі своїх потреб.

Необхідно також відзначити, що соціологічним законам притаманне різноманіття властивостей, що фіксуються у таких поняттях і термінах, як вид, природа, зміст і структура закону; механізм, характер, сфера і спрямованість його дії; форма прояву, вимоги (умови) закону й ін. Однак, незважаючи на різноманіття властивостей, головне в характеристиці соціологічних законів полягає в тому, що вони:

1)виражають процес об'єктивної людської діяльності у структурі певного типу суспільних відносин, а також зв'язок цієї діяльності з визначальними її умовами і результатами, завдяки чому ці закони розкривають і власне людську діяльність, і характер тієї чи іншої системи суспільних відносин;

2)на відміну від економічних та інших видів законів, соціологічні закони відображають функціонування і розвиток як усього суспільства, так і окремих соціальних груп (об'єктів) усередині суспільства як цілісної системи, утворюючи в цій цілісності системоутворюючі зв'язки;

3)виражають взаємозв'язок економічних, політичних, демографічних, психологічних, виховних, соціокультурних та інших сторін суспільного життя як компонентів конкретної соціальної системи суспільства;

4)мають статистичну природу, обумовлену вірогідним характером прояву соціальної причинності, тобто вони виражають як загальну спрямованість розвитку суспільства і його підсистем, так і пануючу тенденцію зміни масових явищ за визначений проміжок часу і тому часто виступають як закони-тенденції;

5)виконують функцію стабілізації як соціального організму (об'єкта), так і суспільства в цілому, забезпечуючи його цілісність;

6)діють у сукупності з іншими соціальними законами, насамперед економічними, психологічними, педагогічними;

7)реалізуються і виявляються не взагалі, а в конкретній формі у процесі практичної діяльності людей, у взаємодії всіх сил, що беруть участь у соціальному процесі — як особистостей, так і різних соціальних груп.

Слід зазначити, що в суспільстві діють соціологічні закони різних видів і структурних рівнів. За ступенем спільності і тривалості дії в соціології виділяють наступні закони.

1.Загальні (чи загальносоціологічні) закони, що виявляються протягом усієї історії розвитку людства, діють у всіх суспільних системах і характеризують функціонування всього суспільства. Наприклад, закон соціалізації, закон суспільного поділу праці, закон соціальної гармонії, закон соціальної мобільності, закон вартості, закон товарно-грошових відносин, закон залежності будь-якого соціального явища від співвідношення базису і надбудови чи закон детермінації соціального явища станом матеріальних продуктивних сил суспільства й ін.

2.Специфічні (чи особливі) закони, дія яких обмежена однією чи декількома суспільними системами. Наприклад, закони, пов'язані з переходом від одного типу суспільства до іншого, закони первинного накопичення капіталу, закони класової боротьби.

3.Часткові (чи частковосоціологічні) закони, що діють протягом часу існування якої-небудь суспільної системи і характеризують функціонування окремих елементів соціальної сфери (соціальних спільнот, класів, груп) у їхньому взаємозв'язку із суспільством. Наприклад, закони організації і життєдіяльності колективу, родини, тієї чи іншої соціальної групи.

Крім того, за способом прояву в соціології розрізняють також динамічні і статистичні закони.

1.Динамічні закони визначають напрям, чинники і форми соціальних змін, фіксують твердий, однозначний зв'язок між послідовністю подій у конкретних умовах. Динамічні закони поділяються на причинні і функціональні. Причинні динамічні закони фіксують точно визначені зв'язки розпитку соціальних явищ. Наприклад, роль способу виробництва при переході від одного типу суспільних відносин до іншого. Що стосується функціональних динамічних законів, то вони відбивають зафіксовані емпірично і чітко повторювані взаємозалежності між соціальними явищами. Динамічні закони охоплюють усі без винятку соціальні об'єкти і виражають причинні і функціональні зв'язки соціальних явищ. До них, наприклад, може бути віднесений закон обумовленості (залежності) соціального стану людини (соціальної групи) від характеру розподілу праці в суспільстві.

2.Статистичні закони, на відміну від динамічних, не детермінують соціальні явища, а відбивають основні напрями змін, їх тенденції при збереженні стабільності даного соціального цілого. Інакше кажучи, ці закони обумовлюють зв'язок явищ і процесів соціальної дійсності не точно, а з визначеним ступенем імовірності. Сутнісною характеристикою статистичних законів є те, що вони виражають властивості системи, цілого на основі вірогіднісного зв'язку елементів даної системи. Ці закони розкривають необхідні внутрішні зв'язки між масовими явищами випадкового характеру, що мають загальну підставу. Прикладом прояву статистичних законів можуть бути демографічні процеси, процеси плинності робочої сили, процеси товарного виробництва і багато інших.

Крім того в соціологічній науці прийнято також виділяти два типи соціологічних законів, органічно пов'язаних між собою. Це закони розвитку (процесу) і закони функціонування (організації, будівлі, структури).

1.Закони розвитку характеризують переходи від одного етапу, стану соціального об'єкта, явища чи процесу до іншого етапу, стану, тобто їхні якісні зміни, перетворення. Наприклад, закон прискорення історичного розвитку свідчить, що на кожну наступну стадію іде менше часу, ніж на попередню. Чим ближче до сучасності, тим сильніше стискується спіраль історичного часу, суспільство розвивається швидше і динамічніше.

2.У свою чергу закони функціонування виражають зв'язки і взаємодії елементів соціального явища, процесу, цілісного соціального організму, спосіб їх взаємного існування у визначеній якості, соціальному просторі і часі.

Украй важливо розрізняти форми прояву законів соціального розвитку і функціонування. Закони розвитку виявляються у причинах зміни процесів, ситуацій. Форма прояву законів функціонування — це наслідок функціонування явища, що служить збереженню соціальної системи, у якій дане соціальне явище діє. Наприклад, підготовка фахівців вищої кваліфікації є наслідком функціонування системи освіти. Удосконалювати цей наслідок (тобто систему освіти) — значить не тільки зберігати, але і зміцнювати ту соціальну систему, для якої готуються кадри фахівців.

У соціології як відносно молодій науковій дисципліні ще не склалася чітка класифікація соціологічних законів. Але соціологія як наука спирається на складну ієрархічну систему законів, що характеризують особливість соціального буття в його різних проявах — від загальсоціологічної сутності явища чи процесу до його індивідуального одиничного здійснення — і його свідоме перетворення в інший, більш досконалий стан. Пізнаючи соціологічні закони, людина може свідомо використовувати їх у своїй перетворювальній діяльності, а також видозмінювати форму й умови їх дії. Більше того, соціологічні закони мають велике значення в дослідженні суспільних явищ, в управлінні соціальними процесами. Саме їх наявність і дія забезпечують можливість застосування наукового підходу в соціології.

4.Соціологічні категорії основними і найбільш загальними поняттями, що відображають об'єктивну соціальну дійсність в узагальненому вигляді, у її становленні, розвитку й утвердженні. Вони складають основу процесу мислення про соціальну дійсність, про ті явища і процеси, що протікають у тому чи іншому суспільному організмі. Соціологічні категорії мають свої визначені особливості: по-перше, вони відображають не суспільство в цілому, а конкретні його компоненти різної функціонально-структурної спрямованості; по-друге, вони є не загальними, як філософські категорії, а специфічними, тобто діють лише в соціології; по-третє, вони мають подвійне призначення: з одного боку. Їхній розвиток збагачує спеціальні соціологічні теорії, що складають спеціальну методологічну основу соціології, а з іншого боку — поповнення їх арсеналу сприяє більш глибокому проведенню "польових робіт із прикладної соціології (тому що це розширює можливості виміру нових явищ соціальної дійсності), більш широкому опису соціологічних понять.

Для соціології гранично широкою і центральною категорією є категорія "соціальне" (від латинського socialis — спільний, товариський, суспільний): по-перше, соціальне — це внутрішня властивість, притаманна індивідам і спільнотам, що формується в результаті процесів соціалізації й інтеграції людини в суспільство, у суспільні відносини; по-друге, соціальне відбиває зміст і характер взаємодій між суб'єктами (індивідами, групами, спільнотам) як результат виконуваних людиною визначених соціальних ролей, що він бере на себе, стаючи членом певної соціальної спільноти; по-третє, соціальне є результатом взаємодії і може бути виражене в культурі, оцінках, орієнтаціях, поведінці, духовній діяльності, способі життя людей. Як бачимо, категорія "соціальне" слугує, перш за все, для виявлення і відображення сутності суспільного життя людей (теоретичні і прикладні проблеми взаємодії природи і суспільства); специфіки соціальної форми руху матерії, тобто відмінності суспільства від об'єднань тварин; суперечливої єдності людини як суспільної істоти і разом з тим біологічного організму; структури суспільних систем з погляду оптимізації їх функціонування і розвитку. Отже, категорія “соціальне” відображає і виражає специфіку буття суспільства як суб'єкта життєвого процесу в цілому, а відповідно — специфіку всіх соціальних процесів і соціальних суб'єктів.

Складність фактичного здійснення соціального процесу, різноманіття його соціальних суб'єктів, кожний з яких являє собою соціальну цілісність, відображається відповідною категорією (особистість, колектив, родина, соціальна група, спільнота, суспільство), а також має свої сутнісні характеристики, які виявляються через категорію соціальне. Усі соціологічні категорії умовно поділяють на два типи (види): методологічні і процедурні. Серед методологічних категорій виділяють п'ять основних груп.

Перша група методологічних категорій розкриває сутність соціальних зв'язків:

1)соціальна система — визначене, структурно впорядковане цілісне утворення, основними елементами якого є люди, норми, зв'язки і відносини;

2)соціальний інститут (від латинського institutum — пристрій, заснування) — історично сформована, стійка форма закріплення й організації відносин між людьми у специфічних видах діяльності;

3) соціальна організація — складна, взаємозалежна система соціальних позицій і ролей, виконуваних індивідами, об'єднаними для реалізації визначених загальних цілей організованим способом;

4)соціальний контроль — механізм саморегуляції в соціальних системах (групах, колективах, інститутах, організаціях, у суспільстві в цілому), здійснюваний за допомогою нормативного (морального, правового, адміністративного) регулювання поведінки людей з метою забезпечення соціального порядку;

5)соціальні дії — визначена система вчинків, засобів і методів, за допомогою яких особа чи група має намір змінити поведінку, установки або думки інших осіб чи груп;

6)соціальні відносини — вид суспільних відносин, що тлумачаться в науковій літературі подвійно: у широкому і вузькому значеннях. У широкому сенсі вони означають відносини між будь-якими соціальними спільнотами (наприклад, колективами підприємств, населенням різних регіонів і ін.); у вузькому — відносини між класами, соціальними шарами і групами, що посідають різне положення в суспільстві, беруть неоднакову участь у його економічному, політичному і духовному житті та розрізняються рівнем і джерелом доходів, структурою особистого споживання;

7)соціальна сфера — галузь відносин між групами, що посідають різне соціально-економічне положення в суспільстві, у першу чергу розрізняються роллю в суспільній організації праці, відношенням до засобів виробні і ц'гва, джерелами і розмірами одержуваної частки суспільного багатства. У нікому (вузькому) розумінні соціальна сфера відбиває лише один аспект суспільного життя — відносини, пов'язані з характером суспільної нерівності, розходженнями в положенні груп у суспільстві. Трактування соціальної сфери в широкому сенсі дає уявлення про те, як функціонують ті чи інші галузі невиробничої сфери народного господарства: торгівля, побут, охорона здоров'я, освіта, спорт, комунальне обслуговування й інші галузі;

8)соціальна залежність — визначений елемент соціальних відносин, що виникає між людьми, які живуть в одному суспільстві, і випливає зі свідомих впливів одне на одного членів суспільства (соціальна залежність — важлива основа встановлення законів);

9)соціальний зв'язок — організована система відносин, інститутів і засобів соціального контролю, що єднає індивідів, підгрупи й інші основні елементи у функціональне ціле, здатне до самозбереження і розвитку;

10)соціальний факт — фіксована одинична суспільне значуща подія (чи сукупність однорідних подій) соціальної реальності, вихідний момент соціологічного й інших видів соціального аналізу,

Друга група методологічних категорій розкриває зміст соціальних спільнот:

1)суспільство (глобальне суспільство) — найважливіша категорія, спосіб буття людства, що історично розвивається, сукупність зв'язків і відносин між людьми, що складаються на основі їхньої спільної діяльності і культури;

2)соціальна спільнота — реально існуюча й емпірично фіксована сукупність індивідів, що відрізняється відносною цілісністю і виступає самостійним суб'єктом історичної і соціальної дії і поведінки (до найважливіших з них належать: соціальні групи, у тому числі класи; національні, територіальні, професійні спільноти; трудові колективи; родини);

3)соціальний клас — велика група людей, що розрізняється за місцем в історично визначеній системі суспільного виробництва, за їхнім ставленням до засобів виробництва, за їхньою роллю в суспільній організації праці, тобто за способом одержання і розмірам тієї частки суспільного багатства, якою вони володіють (класи — це складні соціальні утворення, в рамках яких можуть виділятися соціальні верстви, прошарки, групи);

4)соціальний шар — соціальне утворення, об'єднане внутрішнім зв'язком, почуттям належності, що має орієнтовно окреслений принцип відокремлення, який знаходить своє вираження в тому, що в основу взаємодії між членами шару покладається висота суспільного становища (іноді в соціології соціальний шар розглядається як проміжна, перехідна суспільна група, що не володіє всіма ознаками класу і досліджується в контексті соціально-класової структури суспільства);

5)соціальна група — відносно стійка сукупність людей, об'єднаних загальними інтересами, цінностями, нормами свідомості і поведінки, що складається в конкретно-історичних умовах певного етапу розвитку суспільства (розрізняють великі, середні і малі соціальні групи;

6)особистість — стійка система соціальне значущих рис, що характеризують індивіда як члена того чи іншого суспільства чи спільноти, включеного в систему соціальних відносин шляхом предметної діяльності і спілкування. Іншими словами, особистість — це продукт суспільних відносин.

Третя група методологічних категорій розкриває сутність соціальних процесів:

1)соціальний процес — серія явищ взаємодії людей чи серія явищ, що відбуваються в організації або структурі груп, які змінюють відносини між людьми чи відносини між складовими елементами спільноти і характеризують перехід з одного стану в інший зі зміною якісних або кількісних характеристик;

2)соціалізація — процес становлення особистості, що забезпечує включення індивіда в систему цінностей (норми, установки, зразки поведінки і діяльності) і культуру суспільства, соціальної спільноти чи групи, їх засвоєння і створення на цій основі сприятливих умов життєдіяльності;

3)соціальна адаптація — процес взаємодії індивіда чи соціальної групи із зовнішнім середовищем, у результаті якої відбувається засвоєння нової соціальної ситуації;

4)соціальна мобільність (чи соціальне переміщення) — процес переходу людей з одних соціальних груп чи прошарків до інших, а також їх просування до позицій з вищим статусом, престижем, доходом і владою (соціальне сходження) або рух до нижчих ієрархічних позицій (соціальне низходження, деградація);

5)соціальна інтеграція — сукупність процесів, унаслідок яких відбувається зчеплення різнорідних взаємодіючих елементів у соціальну спільноту (ціле, систему), що забезпечує певну стійкість і рівновагу суспільних відносин;

6) соціальний конфлікт — процес, у якому індивід чи група прагне досягнення власних цілей (задоволення потреб, реалізація інтересів) шляхом усунення, знищення чи підпорядкування собі іншого індивіда чи групи, що прагнуть подібних чи ідентичних цілей;

7)соціальна дезорганізація (чи аномія) — сукупність соціальних Процесів, які призводять до того, що в рамках визначеної спільності відбуваються дії, що відхиляються від норми й оцінюються негативно, а також перевищують припустимий оптимум, загрожуючи усталеному плину процесів колективного життя.

Четверта група методологічних категорій розкриває суть соціального розвитку:

1)соціальний прогрес — послідовне сходження до більш складних форм суспільного життя, яка здійснюється в результаті вирішення протиріч, що розгортаються на попередніх етапах і фазах соціального розвитку, і яке глибоко змінює всі сфери колективного життя, структуру (як на мокро-, так і мікрорівнях) спільнот, їхню культуру і спосіб задоволення повсякденних потреб;

2)соціальна дія — спосіб вирішення соціальних проблем і протиріч, Я основі якого лежить зіткнення інтересів і потреб основних соціальних сил даного суспільства;

3)соціальний рух — спільна дія різних соціальних (демографічних, етнічних) груп, об'єднаних загальною метою, цінностями, системою норм, що регулюють їх поведінку, неформальним лідером і специфічними способами символізації своїх цінностей в ідеології;

4)соціальна діяльність — спосіб існування і розвитку соціальної дійсності, прояв соціальної активності індивіда або групи чи цілеспрямоване відображення і перетворення навколишнього світу;

5)соціальний розвиток — постійне поліпшення функціонування соціальних груп, спільнот і суспільства в цілому;

6)соціальна інновація (нововведення) — запровадження нових форм організації праці, життєдіяльності людей і управління, що охоплює не тільки окремий соціальний об'єкт (наприклад, підприємство), але і їх сукупність, тобто соціальну організацію, інститут, спільноту.

П'ята група методологічних категорій розкриває характер використання соціологічних знань у практиці суспільного життя:

1)соціальне проектування — обгрунтоване конструювання соціального об'єкта як стану, так і процесу, що відповідає заданим вимогам і наміченого до побудови в близькому або віддаленому майбутньому;

2)соціальне прогнозування — одна з форм конкретизації наукового передбачення, доведення гіпотез до втілення в теоретичні й імітаційні моделі, тобто випереджального проектування і конструювання соціальних об'єктів;

3)соціальне планування — система розробки планів економічного і соціального розвитку на всіх рівнях організації суспільства (його сутність — у науково обґрунтованому визначенні цілей, задач, показників, завдань і заходів, встановленні термінів, темпів і пропорцій розвитку соціальних об'єктів);

4)соціальна технологія — сукупність прийомів, методів і впливів, що застосовуються для досягнення поставлених цілей у процесі соціального планування і розвитку, вирішення різного роду соціальних проблем (підвищення продуктивності праці, вдосконалення організації управління, цілеспрямований вплив на суспільну думку).

Процедурні соціологічні категорії відображають особливості збору, аналізу й обробки соціальної інформації і діють, як правило, при організації і проведенні соціологічних досліджень. Центральне місце тут належить категорії "соціологічне дослідження" і сукупності понять, що розкривають її зміст. Це — методологія, методика і техніка соціологічного дослідження з безліччю їх видів, соціологічний вимір з різними його прийомами, емпірична інтерпретація понять, анкетування, опитування, спостереження, експериментування, програма соціологічного дослідження, технології дослідження, процедури дослідження, анкета, інтерв'ю, контент-аналіз.

Кожна з категорій соціології відображає окрему сторону об'єктивного світу. У той же час не окремі категорії, а їх зв'язок, діалектична єдність дають адекватне уявлення про те чи інше соціальне явище, процес, соціальний інститут, соціальну систему, соціальну діяльність людей. Разом з тим, із розвитком об'єктивної соціальної дійсності і поглибленням соціологічного знання змінюються роль і місце окремих категорій, виникають нові, тобто відбувається подальший розвиток уже сформованих категорій. Таким чином, соціологічні поняття і категорії є вузловими пунктами виділення й аналізу різних соціальних систем, суспільства в цілому, а також "сходинками" проникнення мислення в сутність соціальної дійсності. Вони наповнюються реальним соціальним змістом лише через свої системоутворюючі елементи — конкретних індивідів та їх практичну діяльність.

5.Місце соціології у системі соціальних, гуманітарних наук зумовлене тим, що вона є наукою про суспільство, його процеси та явища; охоплює загальну соціологічну теорію (теорію суспільства), яка виступає як теорія та методологія всіх інших суспільних і гуманітарних наук. Усі науки, які вивчають різноманітні аспекти життєдіяльності суспільства і людини, завжди передбачають і соціальний аспект, тобто закони та закономірності, які виявляються в певній сфері суспільного життя, реалізуються через діяльність людей. Техніка й методика вивчення людини, спільнот, суспільства, застосовувані соціологією, використовуються всіма суспільними та гуманітарними науками. На перетині соціології з іншими науками склалася ціла система досліджень: соціальні, соціально-економічні, соціально-політичні, соціально-демографічні. Соціологія як система знань не може розвиватися і реалізовувати свої функції, не взаємодіючи з іншими науками. Те, що соціологія посідає загальне місце серед суспільних і гуманітарних наук, не означає, що вона є філософською наукою. Її значення для інших наук полягає в тому, що вона продукує науково обґрунтовану теорію про суспільство та його структури, озброює розумінням законів і закономірностей взаємодії його різноманітних структур.

У системі суспільних наук соціологія найтісніше взаємодіє з історією. Об'єктом і предметом досліджень історії і соціології є суспільство, закономірності його розвитку та функціонування у конкретних часових вимірах. Обидві науки відтворюють соціальну дійсність в єдності необхідного й випадкового. Але історія вивчає минуле суспільства, його розвиток у хронологічній послідовності, причому часто іншими засобами, ніж соціологія. Соціологія більше переймається актуальними сучасними проблемами. Джерела, використовувані історією та соціологією, збігаються лише частково.

Багато спільного між соціологією та філософією. Але соціологія має справу не лише з абстрактними законами та категоріями, а й з конкретними фактами дійсності. Її висновки та узагальнення здебільшого мають частковий, а не універсальний характер

Соціологія працює і на межі з економічною наукою, предметом якої є вивчення закономірностей і форм функціонування й розвитку відносин, що складаються в процесі виробництва, обміну й розподілу матеріальних благ. Оскільки спосіб виробництва є основою всіх соціальних відносин і процесів, умовою життєдіяльності людини, багато економічних досліджень безпосередньо змикаються з соціологічними студіями. І навпаки, соціологічні дослідження (соціологія праці, міста і села, економічна соціологія) значною мірою ґрунтуються на результатах пошуку економічної науки.

Соціологія тісно пов'язана з політологією. Їх взаємозв'язок виявляється в тому, що з'ясування закономірностей політичного життя є ефективним за умови розгляду суспільства як соціальної системи. Крім того, суспільство не можна пізнати і змінити без впливу на політичні структури. Взаємодія соціології та політології покликала до життя нову галузь науки — політичну соціологію.

Вивчаючи особливості держави, її інститутів у регулюванні соціальної діяльності мас та особистостей, соціологія спирається на дані правових наук, в полі зору яких — юридичні норми, що законодавче закріплюють певні відносини у державі, регулюють соціальну поведінку людей.

Із психології як науки соціологія запозичує теорію мотивів поведінки, особистих та масових реакцій, методи дослідження соціальних орієнтацій особистості, які є необхідними компонентами при дослідженні поведінки особистості в колективі та суспільстві.

Різноманітні галузі педагогіки, як і соціальної психології, мають велике значення при вивченні соціологічних проблем освіти. Вивчаючи взаємини людей у колективі, сім'ї, їх ставлення до праці, власності тощо, соціологія використовує понятійний апарат, основні ідеї етики.

У процесі дослідження системи “людина —техніка” соціологія вступає у певні взаємовідносини і з технічними науками. Це стосується як окремих виробничих процесів, так і виробництва взагалі.

Широко застосовує соціологія математичні методи, вироблені кібернетикою, теорією інформації, теорією ділових ігор тощо. Створюються і спеціальні математичні методи й теорії (шкальний, факторний, причинний і латентний аналізи), пристосовані до специфіки соціологічного дослідження.

Отже, соціологія функціонує у тісній взаємодії з комплексом соціально-гуманітарних наук, генеруючи ідеї, теорії про людину, її місце і роль у системі соціальних зв’язків.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Автоматичні вимикачі	\|	Тема 3. Методика і техніка соціологічних досліджень.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.