Тема 4. Особистість як об’єкт і суб’єкт соціальних відносин.

Змістовий модуль ІІ. Людина у суспільному і культурному середовищі.

План.

Соціологічні дослідження: поняття, сутність, типологія.
Програма та плани соціологічних досліджень.
Основні методи збирання соціологічної інформації.
Аналіз соціологічної інформації та її надійність.

1.Соціологічне дослідження - це система логічно послідовних методологічних, методичних і організаційно-технічних процедур, пов'язаних між собою єдиною метою: отримати достовірну інформацію про ті соціальні явища або процеси, що вивчаються, про тенденції або суперечності їх функціонування і розвитку, щоб ці дані могли бути використані в практиці соціального управління різноманітними галузями суспільного життя. У залежності від рівня наукового знання соціологічні дослідження поділяються на теоретичні, емпіричні, змішані (у яких вирішуються як наукові, так і практичні задачі).

Важливо зазначити, що будь-яке соціологічне дослідження містить у собі чотири взаємопов'язаних етапи: 1) підготовка соціологічного дослідження; 2) збирання первинної соціологічної інформації (отримані в різній формі дані, що потребують подальшого опрацювання та аналізу); 3) підготовка та безпосереднє опрацювання інформації; 4) аналіз отриманої інформації, підбиття підсумків дослідження та розроблення відповідних висновків і рекомендацій.

Необхідно також підкреслити, що у загальному випадку будь-яке соціологічне дослідження складається з трьох основних стадій, кожна з яких може бути самостійним дослідженням. Перша стадія — власне методологічна — пов'язана з розробкою програми соціологічного дослідження на основі або вже наявних знань і методів, або сформованих заново та спеціально призначених для даного дослідження. Друга стадія — емпірична — пов'язана з одержанням емпіричного знання. Це передусім соціологічне дослідження, робота, як кажуть, на об'єкті, тобто збирання соціологічної інформації, її обробка та аналіз. Третя стадія — теоретична — пов'язана з одержанням теоретичного знання, побудовою, наприклад, типології, формуванням і розвитком соціологічних теорій.

Крім того необхідно розуміти, що конкретний вид соціологічного дослідження завжди обумовлений характером поставлених цілей і завдань. Саме відповідно до них і розрізняють три види соціологічного дослідження: розвідувальне, описове й аналітичне.

Розвідувальне дослідження (іноді його називають ще пілотажним чи зондажним) вирішує дуже обмежені за своїм змістом завдання. Воно охоплює, як правило, невеликі обстежувані сукупності і грунтується на спрощеному і стислому за обсягом інструментарії. Цей вид соціологічного дослідження використовується, зазвичай, для попереднього обстеження визначеного соціального об'єкта, явища або процесу. Виконуючи допоміжні завдання, розвідувальне дослідження постачає оперативні дані. У цьому сенсі можна говорити й про такий його різновид як експрес-опитування, мета якого полягає в отриманні окремих даних, що особливо цікавлять дослідника (чи керівника-менеджера) у певний момент.

Описове дослідження — вид соціологічного аналізу, що дозволяє сформувати відносно цілісне уявлення про досліджуване соціальне явище чи процес, його структурні елементи. Осмислення й облік такої всебічної інформації допомагають краще розібратися в обстановці, більш глибоко обґрунтувати і раціонально визначити засоби, форми і методи управління соціальними процесами. Цей вид соціологічного дослідження проводиться, як правило, на основі повної і докладно розробленої програми, а також на базі методично апробованого інструментарію.

Аналітичне дослідження ставить за мету найбільш поглиблене вивчення соціологічних явищ, коли потрібно описати не тільки структуру, але й дізнатися, що визначає його основні кількісні та якісні параметри. Саме завдяки такому призначенню цей вид соціологічного дослідження має особливо велику наукову і практичну цінність. Так, якщо в ході описового дослідження встановлюється, чи є зв'язок між характеристиками досліджуваного явища, то в ході аналітичного дослідження з'ясовується, чи носить виявлений раніше зв'язок причинний характер. Аналітичне дослідження істотно відрізняється від інших (раніше розглянутих) видів соціологічного дослідження не тільки складністю і змістом свого підготовчого етапу та етапу збирання первинної соціологічної інформації, але й більш ретельним підходом до аналізу, узагальнення і пояснення отриманих результатів. Різновидом аналітичного дослідження можна вважати соціологічний експеримент. Його проведення припускає створення експериментальної ситуації шляхом зміни у той чи інший спосіб звичайних умов функціонування соціального об'єкта. У ході соціологічного експерименту особлива увага приділяється вивченню "поведінки" тих чинників, що додають об'єкту нові риси і властивості. Підготовка і проведення будь-якого експерименту — справа достатньо трудомістка, яка потребує глибоких спеціальних знань і методичних навичок у дослідників.

У залежності від того, розглядається досліджуваний об'єкт у статиці чи в динаміці, можуть бути виділені ще два види соціологічного дослідження — крапкове і повторне. Крапкове (чи разове) дослідження подає інформацію про стан і кількісні характеристики будь-якого соціального явища чи процесу в момент його вивчення. Ця інформація у визначеному змісті може бути названа статичною, оскільки відбиває нібито моментальний "зріз" об'єкта, але не дає відповіді на питання про тенденції його зміни у часовому просторі. Така інформація може бути отримана лише в результаті кількох досліджень, проведених послідовно через визначені проміжки часу. Подібні дослідження, засновані на єдиній програмі та єдиному інструментарії, називаються повторними. Власне кажучи, вони являють собою спосіб порівняльного соціологічного аналізу, спрямованого на виявлення динаміки розвитку соціального об'єкта. Особливим видом повторного дослідження є панельне. Припустимо, що в ході повторного дослідження з'ясовується ступінь ефективності вищої освіти. Зазвичай він визначається незалежно від того, як змінився об'єкт за період між первинною і повторною стадіями дослідження. Панельне ж дослідження передбачає кількаразове вивчення тих самих об'єктів через задані інтервали часу. Тому для панельних досліджень доцільно дотримувати такі інтервали, що дозволяють максимально зберігати стабільність досліджуваної сукупності об'єкта як за його величиною, так і за складом. Вони дають гарну можливість оновлювати і збагачувати інформацію, що відбиває динаміку, а також спрямованість розвитку соціального об'єкта.

Практично будь-яке соціальне явище може бути розглянуте на рівні розвідувального, описового чи аналітичного дослідження, що має крапковий чи повторний (панельний) характер, а також використовує різні методи збирання первинної інформації. Разом з тим це не означає, що сам дослідник у кожному випадку нічим не зв'язаний у виборі того чи іншого виду соціологічного дослідження. Спрямованість такого вибору всякий раз випливає, як мінімум, із двох важливих обставин: мети, практичної наукової доцільності дослідження, а також із сутності й особливостей того явища, що має бути вивчене. Перед остаточним вибором типу чи виду соціологічного дослідження бажано об'єктивно оцінити свої можливості, особливо глибину знань щодо його методики, техніки й організації, а також відповідних практичних навичок.

2.Проведення будь-якого соціологічного дослідження обов'язково починається з розробки його програми, яку називають стратегічним документом наукового пошуку, що містить всебічне теоретичне обгрунтування методологічних підходів та методичних прийомів вивчення досліджуваного соціального явища чи процесу. Тому в науково-методичній літературі програму соціологічного дослідження у структурному відношенні розглядають з точки зору таких питань: 1) загальні вимоги до програми; 2) методологічний розділ програми, 3) процедурний (або методичний) розділ програми.

Загальні вимоги до програми випливають з її суті, адже програма соціологічних досліджень є теоретико-методологічною основою виконання процедури кожного дослідження. Відповідно цей науковий документ являє собою виклад теоретико-методологічних передумов (загальної концепції) дослідницьких операцій. Останні ґрунтуються на основі мети, гіпотез, правил, процедури, технології, логічної послідовності операцій з метою перевірки ходу досліджень та їх наслідків. Таким чином, програма соціологічного дослідження має переважно дві функції: 1) науково-пізнавальну (забезпечення теоретико-методичної цілісності дослідження); 2) науково-організаційну (забезпечення ефективності співпраці учасників дослідницького колективу, розподіл роботи між ними задля наукового і науково-практичного результату).

Методологічний розділ програми соціологічного дослідження містить такі елементи або підрозділи:

1.Формулювання проблеми, тобто ситуації, яка вимагає невідкладного аналізу з метою вироблення рішення на рівні колективу, регіону, суспільства в цілому.

2.Визначення мети та постановка завдань дослідження, які конкретизують його загальну мету — цільову установку на кінцевий результат.

3.Визначення об'єкта та предмета дослідження: об'єкт випливає з формулювання проблеми, проблемної ситуації з усіма її суперечностями, а предмет випливає з об'єкта як його сторона (грань, аспект), що безпосередньо досліджується.

4.Уточнення та інтерпретація головних категорій і понять, тобто їх структурування, всебічне пояснення їх змісту.

5.Попередній системний аналіз об'єкта дослідження, тобто систематизація літературних і практичних відомостей моделювання проблеми, що вивчається, її деталізація.

6.Розгортання робочих гіпотез —наукових припущень, які необхідно підтвердити або заперечити.

Методологічний розділ програми соціологічного дослідження органічно взаємопов'язаний з її процедурним розділом. Якщо перший закладає методологію дослідження, то другий розкриває його процедуру, тобто послідовність дослідницьких операцій.

Процедурний (або методичний) розділ програми соціологічного дослідження складається з таких компонентів або підрозділів:

1.Визначення вибіркової сукупності, що обстежується, тобто обгрунтування системи вибірки. Система вибірки включає генеральну сукупність і сукупність вибіркову, які необхідно знати і науково складати. Генеральна сукупність — це вся сукупність одиниць спостереження, що має відношення до даної проблеми, хоча й може бути обмеженою територією, часом, професією, функціональними рамками. Вибіркова сукупність — це частина генеральної, безпосередній об'єкт вивчення за розробленою програмою відбору, відтворення характеристики генеральної сукупності на основі її репрезентації (представництва). До основних типів вибірки належать: 1) випадкова, коли є повна інформація про генеральну сукупність (тут використовують таблицю "випадкового числа", добирання за датами народження, прізвищами, що починаються з літер, які є позначками чого-небудь); 2) систематична, коли з генеральної сукупності відбирають представників з кожної десятої чи двадцятої людини (або за іншим кроком); 3) гніздова, коли відбирають деякі статистичні групи (гнізда), що підлягають дослідженню; 4) стратифікована, коли процедура складання вибірки розбивається на етапи, на кожному з яких змінюється одиниця відбирання. Обсяг вибірки як загальна кількість одиниць спостереження, що увійшли до вибіркової сукупності, залежить від ступеня однорідності генеральної сукупності, потрібного рівня точності результатів, кількості ознак вибірки (такий обсяг повинен становити не менш як 5% обсягу генеральної сукупності).

2.Характеристика методів, що використовуються для збирання первинної соціологічної інформації. При визначенні методів збирання соціологічної інформації (аналіз документів, спостереження, опитування, експеримент тощо) слід брати до уваги таке: 1) оперативність та економічність дослідження не повинні забезпечуватися за рахунок якості соціологічної інформації; 2) жоден з методів збирання соціологічних даних не є універсальним, тобто кожен з них має чітко визначені пізнавальні можливості; 3) надійність того чи іншого методу забезпечується не тільки його обґрунтованістю та відповідністю меті й завданням дослідження, а й дотриманням правил і процедур практичного застосування.

3.Структура інструментарію для збирання соціологічної інформації спрямована перш за все на виявлення необхідних якостей або відповідних сторін (аспектів) предмета дослідження. Отже, той чи інший блок питань та порядок їх розташування в інструментарії завжди має бути спрямований на виявлення необхідних властивостей предмета дослідження.

4.Логічна схема опрацювання первинної соціологічної інформації передбачає насамперед опрацювання, аналіз та інтерпретацію отриманих даних, а також формулювання на цій основі відповідних висновків і розробку певних практичних рекомендацій.

При проектуванні та організації соціологічного дослідження поряд з розробкою його програми важлива роль належить принциповому (стратегічному) і робочому планам дослідження, що відображають основні стратегічні й оперативні процедурні заходи, яких необхідно вжити. Принциповий (стратегічний) план соціологічного дослідження залежно від його виду має чотири варіанти: 1)розвідувальний, коли про об'єкт мало що відомо і відсутні умови для формулювання гіпотез; 2)описувальний, коли даних про об'єкт вистачає для описувальних гіпотез; 3)аналітико-експериментальний — найефективніший, коли є повне знання про об'єкт та умови для пояснювального передбачення і функціонального аналізу; 4) повторювально-порівняльний, коли є можливість виявити тенденції досліджуваних процесів, а також зіставляти дані у великому часовому інтервалі.

Поряд із розробкою стратегічного плану розробляється також і робочий план дослідження, який дає можливість передбачати і найефективніше визначати весь обсяг наукових, організаційних та фінансових витрат, а також надає дослідженню необхідної ритмічності на всіх його етапах. Структурними компонентами робочого плану соціологічного дослідження виступають його етапи та різноманітні за видами і формою науково-дослідні й організаційно-технічні процедури і операції. Усі вони можуть бути згруповані в чотири блоки згідно з послідовністю їх здійснення.

Перший блок робочого плану визначає порядок обговорення й затвердження програми та інструментарію дослідження; формування і підготовку групи до збирання первинної інформації (наприклад, анкетерів); проведення пробного (зондажного) дослідження; внесення необхідних коректив у програму й інструментарій збирання первинної інформації за підсумками пробного дослідження; розмноження інструментарію (анкет, бланків-інтерв'ю, карток спостереження тощо).

Другий блок робочого плану фіксує всі види організаційних та методичних робіт, що забезпечують чітке проведення польового дослідження, тобто масового збирання первинної соціологічної інформації. Тут передбачається також вибір відповідного місця і часу для опитування, інформування опитуваних (респондентів) про мету, завдання і практичні результати дослідження, а також централізоване збирання заповнених анкет, бланків-інтерв'ю чи інших видів інструментарію.

Третій блок робочого плану охоплює всю сукупність операцій, які стосуються підготовки первинної інформації до опрацювання. Тут передбачається контроль за формуванням масиву інформації, яку необхідно ввести у комп'ютер. Крім того, попередньо намічаються заходи й операції щодо кодування відкритих запитань та вибракування зіпсованих анкет.

Четвертий блок робочого плану включає всі види робіт, що стосуються соціологічного аналізу результатів опрацювання отриманих даних, обговорення форми і змісту попереднього та підсумкового наукових звітів, формулювання висновків і розробки відповідних практичних рекомендацій для замовника соціологічного дослідження.

3.Диференціація соціологічних методів дозволяє розглянути кожен з них окремо, підкреслюючи його специфіку. Така диференціація має різні рівні, серед яких наймасштабнішим є виділення таких основних методів збирання соціологічної інформації: 1) аналіз документів, 2) опитування, 3) спостереження; 4) експеримент. Кожний з цих методів диференціюється за певними ознаками, а також має свою внутрішню структуру.

Метод аналізу документів — основний спосіб збирання даних у соціологічних дослідженнях, який передбачає отримання та використання інформації, зафіксованої у рукописних або друкованих текстах на магнітних стрічках, кіноплівках, інших носіях соціальної інформації. Залежно від засобів фіксації даних документи розподіляють на: 1)текстові; 2)статистичні; 3)іконографічні, кожен з яких містить різноманітні форми документальних повідомлень. Аналіз документів буває зовнішнім та внутрішнім. Зовнішній аналіз документів пов'язаний з появою документа, його загальною характеристикою, видом, формою, обставинами формування, автором, метою створення, надійністю і вірогідністю. Внутрішній аналіз документів — це дослідження їх змісту, сутності інформації, що в них міститься, у контексті завдань дослідження за відповідною схемою, визначенням текстових індикаторів ключових понять концепції дослідження. Значно підвищують об'єктивність у розумінні документів спеціалізовані наукові методи аналізу, зокрема, логіко-семантичні або методи юридичного тлумачення закону тощо. Це один із проявів подальшої диференціації соціологічних методів, зокрема методу аналізу документів. Крім традиційного (класичного, якісного) аналізу документів застосовують і контент-аналіз документів (формалізований, кількісний). Перший передбачає все розмаїття розумових операцій, спрямованих на інтерпретацію змісту документа, а другий з'ясовує змістові одиниці, які можна однозначно фіксувати та переводити у кількісні показники за допомогою визначених одиниць рахування. Важливо наголосити, що контент-аналіз використовує змістові одиниці відповідно до концепції дослідження, провідної ідеї тексту документа. Індикаторами одиниць тут можуть бути окремі поняття, теми, події, імена. За допомогою одиниць рахування здійснюється кількісна оцінка об'єкта, частота появи ознак його у полі зору дослідника, що фіксується з математичною точністю. Саме високий ступінь точності при великому обсязі несистематизованого матеріалу є перевагою контент-аналізу. Обмеженість його полягає в тому, що не всю різноманітність змісту документа можна виміряти за допомогою кількісних показників. Традиційний і формалізований методи аналізу документів взаємодоповнюються, компенсуючи недоліки один одного.

Ще один соціологічний метод — найпоширеніший, багато в чому універсальний — метод соціологічного опитування. Його основу становить сукупність запитань респондентові, відповіді якого є необхідною для дослідника інформацією. Опитування — це метод одержання первинної соціологічної інформації, що грунтується на усному або письмовому зверненні до людей за допомогою анкети, наслідки якого важливі на емпіричному й теоретичному рівнях. Запитання, які соціолог закладає в анкету та адресує респондентові, поділяються на такі: 1)результативні (змістові) — щодо змісту об'єкта; 2)функціональні, за допомогою яких упорядковується сам процес опитування. Функціональні запитання, у свою чергу, диференціюються на такі: а)функціонально-психологічні (для усунення напруженості); б)запитання-фільтри (для визначення того, чи належить респондент до вказаної групи); 3)контрольні запитання (для перевірки вірогідності даних). Крім того, залежно від наявності можливих відповідей запитання диференціюються на такі: 1)відкриті (можливі відповіді не пропонуються); 2)закриті (пропонуються можливі відповіді). Існує кілька закритих запитань: а)"так — ні"; б)альтернативні; в)запитання-меню. Альтернативні відрізняються від варіанту "так — ні" врівноваженістю формулювання, тобто вони містять обидві можливі відповіді. Різновидом альтернативного є шкальне запитання, коли респондент відзначає інтенсивність одного з варіантів. Запитання-меню не виключає один з варіантів, а навпаки, пропонує (меню) кілька варіантів відповідей.

Опитування передбачає чіткість формулювань, їхню зрозумілість для респондента, звернення до нього щодо мети, змісту, механізму відповідей, диференціацію опитування за місцем проживання та роботи. За характером взаємодії виділяють такі види опитування: 1)анкетування; 2)інтерв'ювання. Кожен з видів анкетування також позначений певною внутрішньою структурою. Так, анкетування поділяється на пресове (анкети друкуються засобами масової інформації з проханням надіслати їм відповіді); поштове (анкети розсилаються поштою); роздаткове (анкети роздаються групою осіб, зосереджених у певному місці). Інтерв'ю (тобто бесіда, що проводиться за певним планом) може бути особистим і груповим, телефонним, клінічним (глибоким, довгочасним) і фокусованим (короткочасним), структурованим і неструктурованим.

До аналізу документів та опитування близький ще один із соціологічних методів — метод спостереження. Спостереження — це цілеспрямоване сприйняття явищ об'єктивної дійсності, у процесі якого одержують знання щодо зовнішніх сторін, властивостей та відносин об'єктів, цю вивчаються. Іншими словами, спостереження — це пряма реєстрація подій (що відбуваються) з боку очевидця, тобто того, хто спостерігає. На відміну від буденного спостереження, у науковому спостереженні наперед планується його організація, розробляється методика реєстрації, опрацювання та інтерпретації даних, що забезпечує відносну надійність отриманої інформації. Головним об'єктом при цьому є поведінка окремих людей і соціальних груп, а також умови їх діяльності. Використовуючи метод спостереження можна вивчати реальні стосунки у дії, аналізувати реальне життя людей, конкретну поведінку суб'єктів різноманітної діяльності. Диференціація методу спостереження означає його поділ на структуроване і неструктуроване. Перше здійснюється за попередньо розробленим планом і контролюється, при цьому соціолог визначає цільову установку і структуру дослідження; друге — не контролюється, тут відсутні параметри спостереження, крім визначення безпосереднього об'єкта дослідження, коли воно перебуває на початковому етапі і має пошуковий характер. Залежно від ступеня участі спостерігача в ситуації, що досліджується, розрізняють: 1)включене спостереження (за участю спостерігача); 2)невключене (без участі дослідника, який перебуває поза об'єктом, лише фіксуючи те, що відбувається). При включеному спостереженні соціолог бере безпосередню участь у досліджуваному процесі, перебуває в контакті з людьми, за якими веде спостереження, діє спільно з ними. За місцем проведення та умовами організації спостереження поділяють на такі: 1)польові (які проводяться в природних умовах, у реальній життєвій ситуації, за безпосереднього контакту з об'єктом); 2)лабораторні (за яких умови навколишнього середовища та ситуація, що спостерігається, визначаються дослідником). За регулярністю проведення розрізняють: 1)систематичне спостереження, яке характеризується регулярністю фіксації дії, процесу, ситуації упродовж визначеного періоду часу і дозволяє виявити динаміку процесу; 2)випадкове, яке проводиться в незапланованій ситуації.

Спостереження може проводитись як відносно самостійно, так і у зв'язку з експериментом. Різниця між ними полягає в тому, що в експерименті дослідник активно втручається в перебіг процесу, що вивчається, з метою набуття потрібних знань. Специфіка експерименту — у відсутності відомостей про нього у тих, хто досліджується, щоб не деформувати очікувані результати. У свою чергу, експеримент — це спосіб отримання інформації, що проводиться у спеціально створених і контрольованих умовах, які дозволяють щоразу поновлювати хід явища при повторенні умов. Розрізняють дві основні функції соціального експерименту як одного з методів соціологічних досліджень: 1)досягнення ефекту в практично-перетворювальній діяльності; 2)перевірка наукових гіпотез, тобто визначення ефективності функціонування соціального об'єкта. Виходячи з того, що соціальний експеримент є способом одержання інформації про кількісні та якісні зміни показників соціального об'єкта внаслідок впливу на нього керованих і контрольованих чинників, розрізняють два типи експерименту: натурний і уявний. Перший передбачає втручання експериментатора у природний хід подій, а другий — коли замість маніпуляцій з реальними об'єктами дослідник оперує інформацією про об'єкт.

Необхідно також зазначити, що в соціології часто використовується і такий метод збирання первинної інформації, як соціометрія, особливо при вимірі стосунків між членами малих соціальних груп. Соціометрія — це певний набір прикладних методик вивчення структури й динаміки "неформальних" взаємовідносин між індивідами, а саме: структури соціальних груп та соціальної дистанції між їх членами з погляду на їх особисті переваги.

При проведенні соціологічних досліджень соціологічні методи збирання соціологічної інформації використовують, як правило, в комплексі, тобто в інтегрованому вигляді, що характеризується певними обмеженнями кожного з них стосовно повноти, об'єктивності, якості та швидкості отримання соціологічної інформації.

Таким чином, найбільш актуальними теоретико-практичними аспектами проведення соціологічних досліджень є такі: об'єктивні вимоги до програми, її структура (методологічний та процедурний розділи), методологія її здійснення (диференціація соціологічних методів — аналіз документів, опитування, спостереження, експеримент, їх інтеграція). Отже, суто соціологічна проблематика в діяльності сучасних організацій набуває дедалі ширшого соціального звучання і є запорукою ефективності аналізу результатів соціологічного дослідження.

4.Програма соціологічних досліджень, методи їх проведення логічно продовжуються аналізом отриманих даних задля ефективного використання і практичної реалізації сформульованих висновків, рекомендацій та пропозицій. Аналіз соціологічних даних являє собою етап конкретно-соціологічного дослідження, під час якого за допомогою змістових суджень та математико-статистичних методів на основі первинної інформації розкриваються зв'язки досліджуваних змінних величин. Процедура аналізу соціологічних даних передбачає: 1) опрацювання інформації; 2) її узагальнення; 3) інтерпретацію отриманої інформації. Оволодіння прийомами, методами та технологією аналізу становить істотний чинник результативності соціологічного дослідження.

Опрацювання соціологічної інформації. Для успішного його проведення потрібна певна послідовність. На першій стадії весь масив методичного інструментарію перевіряється на предмет: 1)його точності, повноти і якості заповнення, виявлення помилок у відповідях на запитання та їх корекції, вибракування тих анкет, які заповнені менш ніж на третину, контролю чіткості й адекватності відповідей, обведення цифрових кодів; 2)кодування інформації, її формалізації, присвоєння кожному варіанту відповідей певних умовних чисел-кодів, створення системи чисел, у якій вирішальне значення має сам порядок кодів (чисел). Для кодування інформації використовують два види процедур: 1) наскрізну нумерацію всіх позицій (порядкову система кодування); 2) нумерацію варіантів лише в межах одного запитання (позиційна система кодування). Вибір того чи іншого виду процедур (способів кодування) залежить від характеру програмного забезпечення ЕОМ. Тільки після проведення кодування можна переходити безпосередньо до опрацювання інформації. Існує два вивірених практикою способи такого опрацювання: 1)ручний; 2)машинний, якому в сучасних умовах надається перевага. При цьому найчастіше використовують персональні комп'ютери, за допомогою яких можна опрацювати значні масиви соціологічної інформації. Технологічна процедура такої роботи повторює загальні правила, але соціолог, окрім цього, повинен знати технічні можливості ЕОМ, уміти правильно і своєчасно скласти завдання для опрацювання. Результати розрахунків за допомогою ЕОМ одержують у вигляді табуляграм. Їх зміст і форма запису соціологічної інформації визначаються гіпотезами дослідження та технічними можливостями.

Таким чином, опрацювання інформації дає надійні підстави для її узагальнення, яке є ще одним елементом її загального аналізу. У свою чергу, узагальнення здійснюється у кількох формах, що фіксують різний рівень аналізу. Найпростішою з них є групування даних, тобто віднесення респондента до тієї чи іншої групи залежно від обраного показника. Згруповані таким чином однорідні за складом групи стають об'єктом аналізу. Основна проблема, що виникає у разі використання простого групування, — правильний вибір показника, за яким здійснюється групування. Поглиблення аналізу досягається за рахунок використання комбінаційного групування, яке полягає в тому, що респондентів розподіляють за двома та більше показниками. Залежно від завдань дослідження таке групування може бути: 1)структурним; 2)типологічним; 3)аналітичним. При структурному групуванні проводиться класифікація за певним показником, об'єктивно властивим усій сукупності даних. Якщо ж за основу групування береться показник, створений самим дослідником, або суб'єктивний за своєю природою, то проводиться типологічне групування. У випадку, коли групування здійснюється за двома чи більше показниками з метою їх взаємозалежності, воно визначається як аналітичне.

Остаточний результат усього дослідження залежить насамперед від того, наскільки дослідник зможе правильно, глибоко й всебічно інтерпретувати отриманий матеріал. Отже, ще один елемент соціологічного аналізу— інтерпретація даних. Ця процедура повинна відповідати певним вимогам: 1)характер оцінки та інтерпретація мають визначатися в загальних рисах уже на стадії розробки програми та концепції дослідження, де окреслюються принципові характеристики досліджуваного соціального об'єкта; 2)треба максимально повно визначити цей об'єкт та відповідний предмет соціологічного дослідження; 3)слід пам'ятати про багатозначність одержаних даних і потребу їх інтерпретації з різних позицій. Процедура інтерпретації — це перетворення певних числових величин у логічну форму — показники (індикатори) за допомогою гіпотез, які визначаються ще на стадії розробки програми соціологічного дослідження, а включаються в роботу дослідника лише на стадії інтерпретації. Характер перевірки гіпотез залежить від типу дослідження.

Отже, процедура аналізу соціологічної інформації, зокрема опрацювання, узагальнення та інтерпретація отриманих соціологічних даних, містить органічно взаємопов'язані компоненти аналізу цих даних у їх взаємодіях і взаємозалежностях, що відтворює відповідні характеристики досліджуваного соціального об'єкта. Такий аналіз дозволяє переходити до формулювання основних висновків та розробки практичних рекомендацій з метою конкретного застосування їх у науково-дослідній або практичній діяльності. Під надійністю соціологічної інформації розуміють загальну характеристику емпіричних даних, отриманих під час проведення соціологічних досліджень. Надійною називають таку інформацію, в якій, по-перше, відсутні невраховані помилки, тобто такі, величину котрих соціолог-дослідник не в змозі оцінити; по-друге, кількість врахованих помилок не перевищує деякої заданої величини. При цьому помилки, про які соціологу-досліднику відомо, можуть бути інколи достатньо великими, однак суттєво не впливають на надійність соціологічної інформації. Так, якщо помилка репрезентативності складає 20%, то соціолог може екстраполювати дані вибірки на всю генеральну сукупність лише за умов, коли різниця даних значуща (наприклад, перевищує 40%), і ця інформація буде вважатися надійною. Поняття надійності соціологічної інформації, невизначене через свій загальний характер, конкретизується за допомогою переліку врахованих помилок і контрольованих у дослідженні чинників. Тому в залежності від того, які саме чинники контролюються, соціологічні дані називають правильними, точними, сталими, обгрунтованими або репрезентованими, тобто в основі класифікації різних параметрів, що характеризують якість соціологічної інформації, лежить головним чином характер тих чи інших помилок.

При цьому класифікація помилок має велике значення для характеристики надійності соціологічної інформації. У соціології всі помилки розподіляють на дві групи: 1)інструментальні помилки, пов'язані з інструментарієм дослідження, методикою, технікою і процедурою збирання даних; 2)теоретичні (або логічні) помилки, пов'язані, як правило, з недосконалістю теорії, покладеної в основу використовуваного засобу виміру, невірністю передбачень, обґрунтовуючих вимірювальну процедуру, а також неправильним вибором логічної моделі того або іншого соціального явища чи досліджуваного процесу. Варто зазначити, що інструментальні помилки (тобто різниця між вимірюваним та істинним значенням ознаки) розподіляються на випадкові та систематичні. Випадковими називають ті помилки, що при повторних вимірах змінюються за ймовірними законами. Систематичні ж помилки при повторних вимірах лишаються постійними або змінюються згідно із законом детермінізму, за яким середин помилка із збільшенням числа вимірів не зменшується.

Відсутність теоретичних помилок називається обгрунтованістю, соціологічної інформації. При цьому отримані дані вважаються обгрунтованими тоді, коли правильними є теоретичні посилання, покладені в основу вимірювальної процедури, тобто коли є впевненість у тому, що вимірюється саме та властивість досліджуваного соціального об'єкта, яку необхідно виміряти. Відсутність випадкових помилок називають точністю соціологічної інформації. Оскільки випадкові помилки являють собою розпорошення вимірюваного значення навколо істинного (при повторних вимірах), то точність інформації буде вищою тоді, коли буде меншим діапазон розпорошення і коли вимірювані значення будуть ближчими між собою. Цю характеристику іменують також сталістю соціологічної інформації. Близькою до цього поняття є категорія відтворюваності, під котрою розуміється схожість результатів вимірювань, що здійснюються у різноманітних умовах, у різний час, та у різних місцях, а також за допомогою різних засобів, способів і методів. Відсутність систематичних помилок називається правильністю соціологічної інформації. Таким чином, соціологічна інформація вважається надійною, якщо вона обгрунтована, точна і правильна.

При цьому соціологічна наука для забезпечення надійності соціологічної інформації використовує цілий арсенал методів її підвищення. Методи підвищення надійності соціологічної інформації — це способи врахування помилок або контролю надійності емпіричних даних. Усю сукупність цих методів можна розподілити на дві групи: 1)методи зовнішнього контролю; 2)методи внутрішнього контролю. Перша група цих методів пов'язана головним чином зі співставленням емпіричної інформації, отриманої у конкретному дослідженні з будь-якою іншою зовнішньою інформацією, а друга група безпосередньо пов'язана із вивченням розподілу ознак у даному соціологічному дослідженні. Таким чином, методи підвищення надійності соціологічної інформації дають можливість установити ступінь надійності або відповідності результатів соціологічного дослідження, отриманих при повторному використанні тієї ж методики і техніки в аналогічних умовах. Крім того вони дають реальну можливість установлювати не тільки ступінь взаємозв'язку та взаємного виведення змінних та індикаторів, але і ступінь їх відповідності емпіричним даним, отриманим у ході проведення соціологічних досліджень.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 3. Методика і техніка соціологічних досліджень.	\|	Тема 5. Суспільство як соціальна система.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.044 сек.