Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Суб’єкти адміністративного права: поняття та загальна характеристика.

Лекція 1

Лекція 2

Лекція 1

ТЕМА 2: СУБ’ЄКТИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА

1. Суб’єкти адміністративного права: поняття та загальна характеристика.

2. Адміністратвно-правовий статус органів виконавчої влади

3. Адміністративно-правовий статус фізичних осіб

4. Адміністративно-правовий статус інших органів державного управління4.1. Особливості адміністративно-правового статусу органів місцевого самоврядування4.2. Адміністративно-правовий статус прокуратури4.3. Адміністративно-правовий статус Президента України4.4. Адміністративно-правовий статус судів

Суб’єкт адміністративного права – це юридична чи фізична особа, що є носієм прав і обов’язків у сфері державного управління, передбачених адміністративно-правовими нормами, та має здатність надані права реалізовувати, а покладені обов’язки виконувати.

Обов’язковою умовою визнання особи (юридичної чи фізичної) суб’єктом адміністративного права є наявність у неї елементів адміністративної правосуб’єктності. Переважна більшість джерел вказує на виділення таких елементів правосуб’єктності, як правоздатність та дієздатність. Адміністративна правоздатність при цьому розуміється, як здатність бути носієм прав і обов'язків у сфері державного управління і виникає в громадян з моменту народження й припиняється з їхньою смертю. Адміністративна дієздатність розуміється, як здатність своїми діями здійснювати надані права, виконувати встановлені обов'язки й нести юридичну відповідальність за свою поведінку, наступає вона у фізичних осіб з досягненням певного віку. Адміністративна право- і дієздатність юридичних осіб виникає і втрачається одночасно В той же час, можна навести ряд прикладів, коли подібні визначення застосувати до суб’єктів адміністративного права виявляється неможливим.

Так, наприклад, специфіка адміністративних правовідносин полягає в тому, що однією із сторін завжди є держава і виникають вони в сфері державного управління. Отже вказані особливості правовідносин зумовлюють особливі характеристики потенційних суб’єктів адміністративного права, наявність специфічних (управлінських) прав та обов’язків, з приводу яких, власне, і можуть виникнути ці правовідносини. На наш погляд, недоцільно вважати, наприклад, трирічну дитину здатною мати право (бути правоздатною) висувати свою кандидатуру на посаду Президента України, навіть при умові, що дієздатною вона буде лише при наявності ряду чинників (вікових, громадянських тощо). Рівно, як і особу, яка за віковим цензом має таку можливість, але в неї є непогашена судимість, що автоматично позбавляє особу такого права. Вочевидь, в наведених прикладах, можливість мати право (правоздатність) та здатність його використовувати (дієздатність) виникає у суб’єктів одномоментно як правосуб’єктність, з появою усіх необхідних чинників. А отже, правосуб’єктність громадянина може виникати як з моменту народження (право бути зареєстрованою), так і за певних умов.

Вочевидь, необхідно вирізняти загальну правосуб’єктність та спеціальну правосуб’єктність[1] володіння якими і визначатиме, по-перше, умови появи самих суб’єктів, і по-друге, особливості тих правовідносини, в які вони вступатимуть.

Загальна правосуб’єктність – наявність у суб’єкта типових прав, обов’язків та можливості їх використання та виконання, незалежно від зовнішніх чинників. Об’єм загальної правосуб’єктності однаковий в межах таких категорій суб’єктів, як фізичні та юридичні особи.

Спеціальна правосуб’єктність ‑ наявність у суб’єкта специфічних прав, обов’язків та можливості їх використання та виконання, в залежності від ряду зовнішніх чинників. Об’єм спеціальної правосуб’єктності не є однаковим або сталим: він залежить від волі суб’єкта, його виду, характеристик тощо.

Загальна та спеціальна правосуб’єктність, в свою чергу мають наступні елементи – правоздатність та дієздатність.

Правоздатність – це здатність мати суб’єктивні права та обов’язки, передбачені нормами адміністративного права.

Суб'єктивні права в сфері державного управління - це надана і гарантована державою, а також закріплена в адміністративно-правових нормах міра можливого (дозволеного) поводження в правовідносинах, що забезпечена кореспондуючим зобов'язанням іншого суб'єкта правовідносин.

Суб'єктивні юридичні обов'язки. Вони нерозривно зв'язані і не можуть існувати один без іншого, оскільки право одного суб'єкта не може бути реалізоване окремо від виконання зобов'язання іншим суб'єктом. Таким чином, у державному управлінні існування зобов'язань поза правами і навпаки прав поза зобов'язаннями позбавлено будь-якого сенсу.

Виникати правоздатність може з моменту народження (право на медичну допомогу, на судовий захист своїх прав тощо), або ж з появою певних чинників ‑ право обирати та бути обраним до органів державного управління; військовий обов’язок, виникнення якого залежить від статі, віку, громадянства, стану здоров’я і, навіть, від віросповідання (право на альтернативну (невійськову) службу). Правоздатність суб’єктів не є однаковою і залежить від виду правосуб’єктності (загальна чи спеціальна) та наявності особливостей суб’єктів в межах одного виду правосуб’єктності.

Основні характеристики адміністративної правоздатності:

1) управлінська сутність діяльності суб’єктів, що виражається у реалізації різних функцій державного (публічного) управління;

2) наявність спеціальних прав та обов’язків суб’єктів адміністративного права, які сприяють формуванню організаційних зв’язків та відносин в системі публічного управління;

3) забезпечення захисту правовідносин, учасниками яких є громадяни;

4) юридичні гарантії розгляду правової суперечки, яка виникла в системі публічного управління в адміністративному або судовому порядку в межах встановлених процесуальних правил.

Для органів державної влади, як суб’єктів адміністративного права:

1) юридична владність дій та розпорядчий характер рішень, які ними приймаються;

2) реалізація державних повноважень примусового характеру, застосування заходів адміністративного примусу[2]

За загальним правилом, правоздатність не може бути обмежена або відчужена. В той же час, за рішенням суду особу можуть позбавити, наприклад, права керування транспортними засобами (ст. 130 КУпАП) права полювання (ст. 85 КУпАП), обмеження права вільного вибору місця проживання (ст. 20 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства"), пересування (ст.10 Закону України "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі"), анулювання ліцензії (ст.21 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності"), тощо. Суб’єкт не може відмовитись від своїх прав остаточно (він може утриматись від їх реалізації, але в будь-який момент може їх використати).

Адміністративна дієздатність – це здатність своїми діями (або бездіяльністю) набувати та реалізовувати права, створювати для себе або інших суб’єктів обов’язки і їх виконувати. Момент виникнення дієздатності залежить від виду правосуб’єктності: при загальній правосуб’єктності дієздатність, переважно, виникає в повному обсязі з 18-річного віку у фізичних осіб і з моменту внесення до Державного реєстру у юридичних осіб. В той же час, адміністративна дієздатність, в залежності від особливостей адміністративно-правових відносин, може частково виникати і незалежно від вказаних обставин. Так, особа віком від 6 до 18 років має право членства в дитячих громадських організаціях; засновником дитячих та молодіжних громадських організацій можуть бути особи, які досягли 15-річного віку[3]; дієздатність юридичної особи може виникнути у зв’язку з делегуванням повноважень, виданням певного нормативно-правового акту тощо.

Адміністративна дієздатність при спеціальній правосуб’єктності виникає з появою певних чинників, які і обумовлюють як момент виникнення дієздатності, так і її особливості. Наприклад, пасивне виборче право виникає з моменту досягнення особою 21 року, але реалізувати це право вона здатна лише при наявності певних чинників – громадянства, відсутності судимості тощо. Юридична особа, яка займається ліцензованою діяльністю набуває дієздатності лише після (і за умови) одержання спеціального дозволу (ліцензії).

Законом передбачається можливість обмеження дієздатності громадян, які зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами (ст. 36 Цивільного кодексу України), але практичного значення для адміністративних правовідносин таке обмеження не має, оскільки воно стосується порядку укладення цивільно-правових угод і аж ніяк не участі в державному управлінні.

Судом, також визнаються недієздатними громадяни, які внаслідок душевної хвороби або психічного розладу не можуть розуміти значення своїх дій та керувати ними. Звичайно, такі особи не володіють адміністративною правосуб’єктністю, а отже не можуть виступати в якості суб’єктів адміністративного права. В той же час, не можна казати, що ця категорія осіб повністю відсторонена від діяльності органів державної влади, оскільки сутність адміністративних правовідносин полягає не тільки в активні участі суб’єктів в державному управлінні, а й пасивному праві бути захищеним від протиправних дій тих же органів державного управління або їх посадових осіб. А тому інтереси таких осіб в сфері публічних відносин мають представлятися їх опікунами (звернення до органів державної влади за захистом їх прав та законних інтересів тощо).

Теорія права та чинне законодавство передбачає можливість визнання недієздатною лише фізичну особу. Що ж стосується юридичної особи, то вважається, що втрата адміністративної дієздатності має наслідком і автоматичну втрату правосуб’єктності (відповідно, або спеціальної – тоді особа продовжує функціонувати, за виключенням видів діяльності, які були обумовлені спеціальною правосуб’єктністю, або ж загальної – тоді особа остаточно припиняє свою діяльність).

Елементами дієздатності можуть виступати:

1) здатність самостійно реалізовувати належні права;

2) здатність самостійно реалізовувати встановлену компетенцію;

3) здатність самостійно приймати правові акти управління;

4) здатність самостійно застосовувати заходи адміністративного примусу;

5) здатність самостійно визнавати, гарантувати та захищати права та свободи громадян;

6) здатність самостійно нести за порушення адміністративно-правових норм юридичну відповідальність.

Елемент дієздатності, зазначений останнім, в адміністративній науці визначається як деліктоздатність.

Адміністративна деліктоздатність у фізичних осіб, за загальним правилом, настає з 16 років. В той же час, Кодекс України про адміністративні правопорушення передбачає можливість притягнення до адміністративної відповідальності осіб, які досягли 14 років. Якщо абстрагуватись від усталеного розуміння адміністративної відповідальності, і як наслідок, адміністративної деліктоздатності, то можна зробити висновок, що порушення учнем (тобто, дитиною шкільного віку) правил шкільного розпорядку, також лежить в площині публічних відносин і характеризується використанням адміністративних методів управління. А тому часткова деліктоздатність виникає з моменту зарахування дитини до навчального закладу (тобто з 6-7 років).

До недавнього часу питання деліктоздатності юридичної особи викликало палкі дискусії. З прийняттям Кодексу адміністративного судочинства, який визнав відповідачем орган державної влади, орган місцевого самоврядування як суб’єкта владних повноважень, це питання має бути вирішеним на користь розширення можливостей притягнення до адміністративної відповідальності юридичних осіб і за інші адміністративні правопорушення (наприклад, в природоохоронній сфері, податкових відносинах тощо). В будь-якому випадку, деліктоздатність юридичної особи має виникати одночасно з правосуб’єктністю, оскільки саме вона обумовлює обсяг компетенції (сукупності прав та обов’язків), за реалізацію і в межах якої, власне, юридична особа і нестиме відповідальність.

Враховуючи тенденції у розвитку адміністративних відносин, зокрема у сфері адміністративних договорів, удається доцільним вирізняти такий елемент адміністративної дієздатності, як угодоздатність, який до цього часу був характерний лише для цивільних правовідносин.

З урахуванням особливостей адміністративного права, угодоздатність – це здатність суб'єкта адміністративних правовідносин особисто своїми діями здійснювати і укладати адміністративні договори.

 


Читайте також:

  1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
  2. II. Поняття соціального процесу.
  3. Ni - загальна кількість періодів, протягом яких діє процентна ставка ri.
  4. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
  5. А/. Поняття про судовий процес.
  6. А/. Фізичні особи як суб’єкти цивільного права.
  7. Автобіографія. Резюме. Характеристика. Рекомендаційний лист
  8. Адміністративний арешт як вид адміністративного стягнення
  9. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
  10. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
  11. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
  12. Аналіз ступеня вільності механізму. Наведемо визначення механізму, враховуючи нові поняття.




Переглядів: 2455

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Поняття та суб’єкти управління в галузі юстиції | Адміністративно-правовий статус Кабінету Міністрів України

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.001 сек.