• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 7. Забезпечення законності в державному управлінні. Контроль у державному управлінні

Фактично складання протоколу (акту, розпорядження) є порушенням справи про адміністративне правопорушення (за винятком тих випадків,коли законодавець передбачає можливість не складати протокол). Одночасно законодавством передбачено обставини, за наявності яких провадження в справі про адміністративне правопорушення виключається.

Ст. 247 КпАП передбачає такі обставини щодо фізичних осіб:

— відсутність події і складу адміністративного правопорушення;

— недосягнення особою на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку;

— неосудність особи, яка вчинила протиправну дію чи бездіяльність;

— вчинення дії особою в стані крайньої необхідності або необхідної оборони;

— видання акту амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення;

— скасування акту, який встановлює адміністративну відповідальність;

— закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу;

— наявність по тому самому факту щодо особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, постанови компетентного органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення або не скасованої постанови про закриття справи про адміністративне правопорушення, а також порушення по даному факту кримінальної справи;

— смерть особи, щодо якої було розпочато провадження в справі.

Оскільки положення КпАП не поширюються на господарюючих суб'єктів і відсутній єдиний законодавчий акт, який би регулював хоча б загальні питання притягнення юридичних осіб до адміністративної відповідальності, треба в кожному окремому випадку звертатися до відповідного закону чи іншого нормативного акту, що регулює відносини в тій чи іншій сфері. Більшість з них не містять положень, аналогічних тим, що закріплені КпАП щодо притягнення до адміністративної відповідальності фізичних осіб.

Однак є і винятки. Стаття 4 Закону України «Про відповідальність за повітряні перевезення пасажирів через державний кордон України без належних документів для в'їзду в Україну» передбачає наявність трьох обставин, за яких провадження у справі про правопорушення щодо юридичної особи не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю. Це 1) відсутність події правопорушення; 2) скасування встановленої цим законом відповідальності; 3) ліквідація повітряного перевізника.

Важливою умовою припинення провадження щодо притягнення до адміністративної відповідальності є сплив строку, передбаченого ст. 38 КпАП. Щодо фізичних осіб цей строк визначається наступним чином: «Адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні — два місяці з дня його виявлення».

Дещо відмінним є положення юридичних осіб. Правова розрізненість та теоретична невизначеність не створює певної системи процесу адміністративного провадження щодо юридичних осіб. Зокрема, законодавчо не визначено загальні строки, в межах яких до них може бути застосовано адміністративне стягнення. Лише деякі законодавчі акти закріплюють відповідні положення, однак навіть закріплені не мають єдності у визначенні та значно відрізняються від строків притягнення до адміністративної відповідальності фізичних осіб.

Так, ст. 42 Закону України «Про захист економічної конкуренції» встановлює два види строків давності притягнення до відповідальності: 1) за порушення законодавства про захист економічної конкуренції — п'ять років з дня вчинення правопорушення, а в разі триваючого порушення — з дня закінчення вчинення правопорушення; 2) за правопорушення, передбачені пунктами 13—16 ст. 50 Закону, — три роки з дня вчинення або закінчення правопорушення.

Нині фактично відсутнє не тільки теоретичне обґрунтування процесуальних строків притягнення до адміністративної відповідальності юридичних осіб, а й законодавчо не узагальнено критерії визначення цих строків. У більшості законодавчих актів ці строки взагалі не передбачені. Водночас вони потребують приведення їх до єдиного критерію, визначення та усунення положень, якими встановлюється безстрокова відповідальність.

2. Центральною стадією провадження є розгляд справи про адміністративне правопорушення.Це зумовлено тим, що саме на цій стадії фактично вирішується справа.

Виходячи з приписів КпАП дана стадія включає наступні процесуальні дії:

-підготовка справи до розгляду;

-слухання справи;

-прийняття рішення по справі та доведення його до відома.

Не всі органи, яким надано право фіксації правопорушення, мають повноваження щодо подальшого розгляду справи. Це стосується і органів Державної автомобільної інспекції, і посадових осіб органів охорони державного кордону, і Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Певною мірою це стосується і державних інспекторів з електроенергетики. Однак треба зауважити, що накладати адміністративні стягнення на фізичних осіб вони не уповноважені відповідно до положень КпАП. Водночас Положення «Про накладення на суб'єктів господарської діяльності штрафів за порушення законодавства про електроенергетику» (затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.1999 р.) наділяє їх повноваженнями щодо застосування штрафів до суб'єктів господарювання.

Беручи до уваги, що не всі органи, які складають протоколи, акти та інші документи про адміністративні правопорушення, мають право на подальший розгляд справи, вони зобов'язані передати всі матеріали по справі до уповноваженого органу.

На стадії підготовки справи до розгляду орган, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, має ретельно вивчити всі обставини справи, заслухати пояснення особи, щодо якої порушено адміністративне провадження, потерпілих, законних представників.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 16.12.2000 р. по справі № 1-17/2000 представляти інтереси в адміністративному провадженні можуть як адвокати, так і інші уповноважені особи, що мають відповідну юридичну підготовку. Згідно з цим Рішенням положення частини першої ст. 59 Конституції України про те, що кожен є вільним у виборі захисника своїх прав, треба розуміти як конституційне право підозрюваного, обвинуваченого і підсудного при захисті від обвинувачення та особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, з метою отримання правової допомоги вибирати захисником своїх прав особу, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. Положення ж частини другої ст. 59 Конституції України про те, що для забезпечення права на захист від обвинувачення в Україні діє адвокатура, треба розуміти як одну з конституційних гарантій.

З урахуванням такого тлумачення Конституції України та відповідно до норм, закріплених у КпАП, особа має право на власний розсуд обрати собі захисника серед адвокатів чи інших спеціалістів-правознавців.

Для повного і своєчасного розгляду справи уповноважений орган чи особа зобов'язані ретельно підготувати справу до розгляду. Справа про адміністративне правопорушення має бути розглянута за загальним правилом у 15-денний строк з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи (ст. 277 КпАП).

Водночас законодавець передбачив і скорочені строки розгляду окремих категорій справ. Так, справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 42², частиною першою статті 44, статтями 44^і, 106^і, 106², 162, 173, 173^і, 178, 185 і частиною першою статті 185³, статтями 185⁷, 185¹⁰, 204^і, розглядаються протягом доби, статтями 146, 157, 160, 160², 185^і, 186² і 186⁴ — у триденний строк, статтями 461, 51 і 176 — у п'ятиденний строк, а статтями 101—103 КпАП — у семиденний строк. Законами України можуть бути передбачені й інші строки розгляду справ про адміністративні правопорушення.

Статтею 278 КпАП визначено, які саме питання мають бути з'ясовані при підготовці справи до розгляду:

чи належить до компетенції уповноваженого органу розгляд даної справи; чи правильно складені протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; чи оповіщені особи, що беруть участь у розгляді справи, про час і місце розгляду; чи затребувані необхідні додаткові матеріали; чи підлягають задоволенню клопотання особи, що притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, їх законних представників чи адвоката.

Слухання справи розпочинається з оголошення складу колегіального органу або представлення уповноваженої особи, що її розглядає. Головуючий на засіданні колегіального органу або уповноважена особа оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснює особам, що беруть участь у справі, їх права та обов'язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення. На засіданні заслуховуються особи, які беруть участь у справі, досліджуються докази, якщо у справі бере участь прокурор, заслуховується його висновок.

Під час слухання справи має бути з'ясовано:

-чи було вчинене адміністративне правопорушення;

-чи винна дана особа в його вчиненні;

-чи підлягає вона адміністративній відповідальності;

-чи є обставини, що пом'якшують адміністративну відповідальність;

-чи завдано матеріальну шкоду;

-інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

До розгляду справи за необхідності можуть бути залучені експерти, перекладачі, свідки.

З'ясувавши всі обставини справи, врахувавши пом'якшуючі та обтяжуючі обставини щодо фізичних осіб, уповноважений орган виносить постанову по справі, в якій приймає одне з таких рішень:

1) про накладення адміністративного стягнення;

2) про застосування заходів впливу, передбачених ст.241 КпАП;

3) про закриття справи.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: назву органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; викладення обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акту, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Якщо при вирішенні питання про накладення стягнення за адміністративне правопорушення органами (посадовими особами) вирішується питання про відшкодування винним майнової шкоди, то в постанові по справі зазначаються розмір шкоди, що підлягає стягненню, порядок і строк її відшкодування. Постанова по справі повинна містити вирішення питання про вилучені речі й документи, а також вказівку про порядок і строк її оскарження.

Постанова колегіального органу приймається простою більшістю голосів членів, присутніх на засіданні. Постанова по справі про адміністративне правопорушення підписується посадовою особою, яка розглянула справу, а постанова колегіального органу — головуючим на засіданні й секретарем цього органу. У випадках, передбачених законодавством України, про захід адміністративного стягнення робиться відповідний запис на протоколі про адміністративне правопорушення або постанова оформляється іншим установленим способом.

На заключному етапі розгляду справи постанова оголошується та доводиться до відома осіб або організацій, зацікавлених у справі. Копія постанови протягом трьох днів вручається або надсилається особі, щодо якої вона винесена. На прохання потерпілого йому також видається копія постанови.

Провадження в справі про правопорушення щодо юридичних осіб завершується прийняттям рішення або постанови, причому їх зміст дещо відрізняється від постанов по справі фізичних осіб. Окрім вказаних раніше видів, вони можуть містити певні вимоги до правопорушників, а саме: припинити порушення законодавства, зобов'язати відповідні органи відмінити прийняте рішення чи розірвати угоди, визнані антиконкурентними діями (як це передбачено Законом України «Про захист економічної конкуренції»).

3. Наступною стадією провадження є оскарження і опротестування постанови у справі про адміністративне правопорушення.Статтею 288 КпАП регулюється порядок такого оскарження. Постанова, винесена будь-яким органом виконавчої влади, може бути оскаржена протягом десяти днів з моменту її винесення до вищестоящого органу або у місцевому суді. Натомість постанова суду є остаточною і оскарженню в порядку провадження в справах про адміністративне правопорушення не підлягає.

Зміна або скасування відповідної постанови суду можуть бути здійснені суддею, що виніс постанову, за протестом прокурора, а також головою вищестоящого суду незалежно від протесту прокурора.

Однак це не правило, а скоріше виняток, оскільки зазначена правова норма може бути застосована за наявності таких умов:

а) якщо адміністративне стягнення застосоване за адміністративне правопорушення, кваліфіковане за статтею, що вказана у вичерпному переліку статей (ст. 294 КпАП), а їх близько тридцяти;

б) якщо постанова винесена щодо особи віком від 16 до 18 років.

Тож постанови суду по справах про адміністративні правопорушення, кваліфіковані за статтями інших законодавчих актів, окрім ст. 294 КпАП, не можуть бути переглянуті. Це значною мірою звужує обсяг права громадян на гарантований Конституцією України судовий захист порушених прав і свобод. Адже в даному випадку особа, щодо якої суд прийняв постанову про застосування адміністративних стягнень, не має реальних прав щодо її оскарження. Ця суперечливість має бути подолана в новому Кодексі України про адміністративні проступки.

Відповідно до ст. 290 КпАП передбачено, що постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути опротестовано прокурором. Причому опротестування зупиняє виконання постанови про накладення адміністративного стягнення до розгляду протесту. Державна митна служба України також має право перевіряти у порядку контролю додержання службовими особами митних органів законності при провадженні у справах про порушення митних правил (ст. 144 Митного кодексу України).

Скарга або протест на постанову по справі про адміністративне правопорушення розглядаються правомочними органами (посадовими особами) в десятиденний строк з дня їх надходження, якщо інше не встановлено законами України. Орган (посадова особа) при розгляді скарги або протесту на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень:

1) залишає постанову без змін, а скаргу або протест без задоволення;

2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд;

3) скасовує постанову і закриває справу;

4) змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, однак за умови, щоб стягнення не було посилено.

Якщо встановлено, що постанову винесено органом (посадовою особою), неправомочним вирішувати цю справу, то така постанова скасовується і справа надсилається на розгляд компетентного органу (посадової особи).

Відповідно до ст. 296 КпАП скасування постанови із закриттям справи про адміністративне правопорушення тягне за собою повернення стягнених грошових сум, оплатно вилучених і конфіскованих предметів, а також скасування інших обмежень, зв'язаних з цією постановою. У разі неможливості повернення предмета повертається його вартість. Передбачена також можливість відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконним накладенням адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешту або виправних робіт.

Дещо інший порядок оскарження передбачено щодо рішень органів Державної податкової служби України. Відповідно до законодавства України невід'ємним правом платника податків є право оскарження рішень податкових органів. З цією метою в структурі податкової служби були утворені (1996 р.) спеціальні підрозділи - апеляційні. До функцій цих підрозділів належав аналіз надходження та розгляду скарг платників податків. Наказом Державної податкової адміністрації України (ДПА) від 11.12.1996 р. було затверджено Положення «Про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби», яким регламентувався порядок розгляду податковими органами скарг платників податків. Цей порядок був суттєво змінений у зв'язку з прийняттям Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платниками податків перед бюджетами та бюджетними цільовими фондами».

Фактично відповідно до нововведень, закріплених цим Законом і відображених у згаданому Положенні, передбачено систему оскарження, яку можна представити таким чином.

Загалом органи Державної податкової служби розглядають скарги платників податків, щодо:

— податкових повідомлень щодо сум податкових зобов'язань, окрім ввізного та вивізного мита, акцизного збору, ПДВ та інших податків, які відповідно до законодавства стягуються при ввезенні (пересиланні) товарів та предметів через митний кордон України або при вивезенні з митної території, внесків до Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування України;

— постанов про накладення адміністративних стягнень;

— рішень про визначення сум податкових зобов'язань;

— рішень про застосування фінансових санкцій тощо.

Якщо платник податків вважає, що орган державної податкової служби прийняв рішення, що суперечить законодавству з питань оподаткування або виходить за межі його компетенції, встановленої законом, він має право звернутися до органу державної податкової служби, рішення якого оскаржується, зі скаргою про перегляд цього рішення. Строк оскарження становить десять днів з моменту отримання платником податків відповідного рішення (раніше відлік розпочинався з дати прийняття рішення уповноваженим органом). Зауважимо, що така зміна відліку строків має позитивний характер. Вона відбулася тільки щодо оскарження дій органів державної податкової служби.

Протягом двадцяти календарних днів з дня отримання скарги відповідний орган приймає рішення. У випадку, якщо орган податкової служби надсилає рішення про повне або часткове незадоволення його скарги, такий платник податків протягом десяти днів має звернутися зі скаргою до органу державної податкової служби вищого рівня. Для вищестоящого органу також встановлено двадцятиденний строк розгляду поданої скарги. Цей термін може бути подовжений до 60 днів за рішенням керівника державного податкового органу або його заступника.

Поряд з чисельними позитивними новелами Положення «Про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби» (у редакції наказу ДПА від 02.03.2001 р.) містить також і певні суперечності, неузгодженості з чинними правовими нормами. Так, п. 9 цього Положення зазначає, що рішення, прийняте за розглядом скарги, може бути менш сприятливе для платника податків, ніж рішення, яке оскаржувалося. Натомість норми КпАП визначають, що орган або посадова особа при розгляді скарги або протесту на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і може прийняти рішення щодо зміни заходу стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

І, нарешті, якщо рішення вищого органу державної податкової служби не задовольнить заявника, він має звернутися до господарського суду відповідного рівня із заявою про визнання рішення органу Державної податкової служби недійсним. Треба зауважити: якщо дослідити запропоновану законодавцем схему, враховуючи й можливість апеляційного та касаційного оскарження рішення господарського суду, стає зрозумілим, що отримання остаточного рішення по справі розтягнеться на місяці.

У будь-якому випадку особа, щодо якої прийнято рішення про застосування адміністративного стягнення чи фінансової санкції, повинна мати право відразу звернутися з позовом до судового органу. Відзначимо у зв'язку з цим, що п. 3 Положення передбачено, що у випадку оскарження рішення державного податкового органу в суді (господарському суді) дане рішення не може бути оскаржено в адміністративному порядку.

Процедура оскарження рішення податкового органу свідчить, що, крім правил, встановлених КпАП, галузеві норми містять і свої, які певною мірою відрізняються. Але в будь-якому разі вони мають відповідати загальній нормі. Тож вкрай необхідна розробка єдиного законодавчого акту, який би містив єдині правила оскарження рішень у справах про адміністративне правопорушення.

4. Винесене по справі рішення, якщо воно не оскаржене або залишено без змін, підлягає виконанню,що є заключною і обов'язковою стадією розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Відповідно до статті 299 КпАП постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення. При оскарженні або опротестуванні постанови про накладення адміністративного стягнення ця постанова підлягає виконанню після залишення скарги або протесту без задоволення, за винятком постанов про застосування заходу стягнення у вигляді попередження, а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення. Постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу підлягає примусовому виконанню після закінчення строку, встановленого частиною першою ст. 307 КпАП.

У випадку невиконання рішення особою самостійно відповідні документи передаються на виконання Державній виконавчій службі, яка відкриває виконавче провадження та примусово виконує постановлене рішення. Питання виконання постанови по справі про адміністративні правопорушення регламентовані главою 25 КпАП.

Отже, застосування заходів адміністративної відповідальності щодо фізичних та юридичних осіб, незважаючи на наявні відмінності, має певні спільні риси.Зокрема, адміністративно-юрисдикційні правовідносини з участю як фізичних, так і юридичних осіб здійснюються за однаковими стадіями провадження, які містять схожі процесуальні дії.

Читайте також:

1. I. Введення в розробку програмного забезпечення
2. II.1 Програмне забезпечення
3. III. Етапи розробки програмного забезпечення
4. III. Контроль знань
5. III. КОНТРОЛЬ і УПРАВЛІННЯ РЕКЛАМУВАННЯМ
6. POS -Інтелект - відеоконтроль касових операцій
7. VII Контроль постачальника
8. Адвокатура — неодмінний складовий елемент механізму забезпечення прав людини.
9. Адміністративно-правові методи забезпечення економічного механізму управління охороною довкілля
10. Акустичний контроль приміщень через засоби телефонного зв'язку
11. Аналіз в управлінні портфелем цінних паперів.
12. Аналіз програмного забезпечення з управління проектами.

Переглядів: 600