Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Перевірка правильності ведення обліку витрат, що включаються до собівартості продукції, робіт, послуг

 

 

Під час проведення ревізії витрат виробництва ревізору необхідно керуватися П(С)БО 16 «Витрати».

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнан­ням доходу, для отримання якого вони здійснені. Тобто витрати визна­ються виходячи з принципу відповідності доходів і витрат (наприклад» матеріальні витрати, витрати на оплату праці та інші витрати, що складають собівартість продукції, визнаються як витрати в момент відображення доходу від реалізації продукції).

Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Ще однією обов’язковою умовою визнання витрат, як і інших активів бо зобов'язань, є їх достовірна оцінка.

Слід відзначити, що не визнаються витратами і не включаються до звіту про фінансові результати:

1) погашення отриманих позик;

2) попередня (авансова) оплата запасів, робіт і послуг;

3) платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента або принципала;

4) витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відпо­відно до Положень (стандартів) бухгалтерського обліку;

5) інші зменшення активів або збільшення зобов'язань, які не відпо­відають ознакам, наведеним у пункті 6 П(С)БО 16.

Для обліку витрат в Плані рахунків передбачено рахунки класу 8 «Витрати за елементами» і рахунки класу 9 «Витрати діяльності». » Елементи витрат — це сукупність економічно однорідних операцій.

Відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків на рахун­ках класу 8 передбачено відображати витрати за елементами так:

1. Витрати операційної діяльності:

Рахунок 80 «Матеріальні витрати»

Рахунок 81 «Витрати на оплату праці»

Рахунок 82 «Відрахування на соціальні заходи»

Рахунок 83 «Амортизація»

Рахунок 84 «Інші операційні витрати».

2. Витрати, пов'язані з інвестиційною і фінансовою діяльністю, а та­кож витрати від надзвичайних подій:

Рахунок 85 «Інші витрати».

 

Групування витрат по елементах дозволяє здійснити контрольза фо­рмуванням структурою і динамікою цих витрат по видах.

Ревізор повинен знати, що до собівартості продукції підприємства включаються витрати, пов'язані з використанням у процесі виробництва природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних засобів трудових ресурсів та інших витрат на її виробництво і реалізацію.

Зокрема:

· витрати на підготовку й освоєння виробництва;

· витрати, безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції, обумовлені технологією й організацією виробництва,

· витрати, звязані з винахідництвом і раціоналізацією, виготовленням і випробовуванням моделей і зразків, організацією вистава конкурсів, виплатою авторських винагород та ін.;

· витрати, пов'язані з обслуговуванням виробничого процесу; і

· витрати на забезпечення нормальних умов праці і техніки безпеки

· витрати, пов'язані з управлінням виробництвом;

· виплати, передбачені законодавством про працю, за відпрацьований час та чергових і додаткових відпусток, оплата робочого часу виконання державних обов'язків і ін.;

· відрахування на державне соціальне страхування й у пенсійний фонд витрат на оплату праці, що включаються у собівартість продую

· платежі по обов'язковому страхуванню майна підприємства, що враховується у складі основних засобів;

· витрати на відтворення основних засобів, що включаються в собівартість продукції у формі амортизаційних відрахувань на повне відновлення від вартості основних фондів;

· амортизація нематеріальних активів.

Крім того, у собівартість продукції включаються: втрати від браку; втрати від простоїв з внутрішньовиробничих причин, нестачі матеріальних цінностей у виробництві і на складах у межах норм природно; збитку і понад норми, якщо винуватець не встановлений.

У собівартість продукції не включаються витрати і втрати, які відносяться за рахунок прибутків і збитків: витрати по анульованих виробничих замовленнях, судові витрати й арбітражні збори, штрафи, пені, неустойки та інші види санкцій за порушення умов господарських догово­рів, збитки від списання безнадійних боргів та ін.

Частина витрат, пов'язаних з виробничою діяльністю, погашається за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства: ви­трати на фінансування науково-дослідних, дослідно-конструкторських, проектних і технологічних робіт, витрати, пов'язані з випуском і реаліза­цією акцій, облігацій та інших цінних паперів.

Основними завданнями ревізора з перевірки обліку витрат на вироб­ництво є: своєчасність, повнота і достовірність відображення фактичних витрат на виробництво і збут продукції, правильність калькулювання фактичної собівартості окремих видів і всієї товарної продукції, чіткий контроль за ощадливим і раціональним використанням матеріальних трудових і фінансових ресурсів.

Відповідно до цих завдань контроль обліку витрат на виробництво здійснюється за такими аспектами:

  • стосовно собівартості (прямі і накладні (непрямі));
  • за видами продукції, робіт і послуг;
  • за місцем виникнення витрат (виробництвами, цехами, ділянка­ми і т.п.);
  • за видами витрат (елементами і статтями витрат).

Прямі ті, що на основі первинних документів можна віднести на витрати визначеного виду продукції, робіт, послуг (матеріали, заробітна пата робітників та ін.) Це витрати, обумовлені технологічним процесом виробництва.

 

Накладні, чи непрямі витрати одночасно відносяться до усіх видів робіт, послуг, продукції (освітлення, опалення, робота машин і устатку­вання й ін.) Їх включають у витрати при визначенні загальної суми після закінчення місяця шляхом розподілу. Це загальвиробничі витра­ти, тобто витрати на організацію управління виробництвом, що спису­ються на собівартість пропорційно якій-небудь базі розподілу.

Витрати від обсягу виробництва підрозділяються на змінні й умовно-постійні.

Змінні витрати залежать від обсягу виробництва (матеріали, оплата праці і т.д.).

Умовно-постійні, як правило, не змінюються й в основному не зале­жать від обсягу виробництва (амортизація).

 

При перевірці правильності формування собівартості ревізор пови­нний насамперед досліджувати дані у формі № 2 «Звіт про фінансові результати», Головної книги і первинних документах, що є підставою Для записів на рахунках бухгалтерського обліку і занесення в облікові реєстри.

Як відзначалося вище, формування собівартості готової продукції в обліку відображається по дебету рахунка 23 «Виробництво». Тому, проводячи перевірку, ревізор повинен звернути увагу на записи на рахунках, що кореспондують за кредитом з рахунками витрат, насамперед рахунком ° «Виробничі запас».

Матеріали, покупні комплектуючі вироби і напівфабрикати мають у ґратах виробництва велику питому вагу. Тому економія чи перевитрат їх порівняно з встановленими нормами вплине на собівартість продукції.

У зв'язку з цим важливим є дієвий контроль за правильним використанням матеріалів у виробництві. Необхідна така організація обліку при якій фактичні витрати можна було б зіставляти із встановлені нормами безперервно, оперативно виявляти відхилення від установ них норм у процесі виготовлення продукції.

Важливе значення при організації обліку матеріалів має порядок списання матеріалів у виробництво. П(С)БО 9 «Запаси» припускає можливість вибору підприємством порядку списання матеріалів.

Оцінка запасів може проводитися за такими методами:

• за собівартістю перших за часом надходження запасів (FIFO);

• за собівартістю останніх за часом надходження запасів ( LIFO);

• за середньозваженою собівартістю;

• за цінами продажу;

• нормативних витрат;

• за ідентифікованою собівартістю відповідної одиниці запасів.

Підприємство може вибирати одну із двох систем обліку: постійну ,періодичну. Вибір системи має бути обумовлений в наказі про облікову політику. ,

При застосуванні періодичної системи обліку надходження та вибуття запасів їх залишки під час складання звітності групуються на певну дату (місяць, квартал, рік).

Постійна система обліку надходження та вибуття запасів характеризується тим, що облік за рухом та залишками запасів відображає! станом на кінець робочого дня. Ця система обліку є більш точною оскільки надає оперативну інформацію. Проте її недоліком є велика. трудомісткість.

Використовуючи один метод оцінки запасів при застосуванні двох систем обліку, отримують різні суми відпущених у виробництво запасів та їх залишки. Цей факт пояснюється різницею в часі відображення оцінки запасів.

Середня собівартість матеріалів визначається шляхом розподілу в) тості матеріалів наявних на складі на початок місяця і які надійшли місяць, на кількість одиниць цих чи матеріалів через розрахунок су відсотків транспортно-заготівельних витрат і відхилень фактичної с( вартості від планових цін.

Метод FIFO припускає списання матеріалів на витрати з фактичної собівартості придбання в хронологічному надходженні партій матеріалів. У цьому випадку облік матеріалів повинний вестися в розрізі щ тій, що надходять. Метод ґрунтується на тім, що собівартість матеріалі придбаних у першу чергу, повинна бути віднесена до матеріалів, спис них у першу чергу.

Метод LIFO заснований на тому, що насамперед на собівартість списується матеріали по фактичній собівартості останньої закупленої партії. використанні цього методу матеріальні запаси оцінюються за цінами більш ранніх покупок, у той час як собівартість продукції містить у вартість останніх покупок. Цей метод дозволяє збільшити собівартість і зменшити прибуток під час посилення інфляції.

Оскільки у фактичну собівартість матеріалів поряд з їхньою вартістю за цінами придбання (без ПДВ) входять транспортно-заготівельні витрати, необхідно звернути увагу, чи віднесені у вартість матеріалів мита, комісійні винагороди, виплачені постачальницькій і зовнішньо­економічній організаціям; послуги товарним біржам, включаючи бро­керські послуги; стороннім організаціям з доставки і збереження мате­ріальних цінностей.

У практиці найчастіше зустрічаються факти, коли в собівартість про­дукції включаються матеріали, передані у виробничі підрозділи (цехи, ділянки, бригади), але фактично не витрачені у виробництві; чи на ви­трати основної діяльності відносяться матеріали, використані при прове­денні будівельних і ремонтних робіт на об'єктах соціально-культурної сфери, що повинні бути списані за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні фірми, чи на інших об'єктах, що повинні бути профінансовані за рахунок відповідних джерел.

Поряд з матеріальними витратами, про які мова йшла вище, значну питому вагу в собівартості займають витрати на оплату праці, що досяга­ють у деяких галузях матеріального виробництва 1/3 усіх витрат на ви­робництво. Тому правильності віднесення на собівартість цього виду витрат ревізор також повинен приділити увагу. Причому необхідно вра­ховувати, що витрати на оплату праці відображають у собівартості продукції так само, як і матеріальні витрати, тобто по місцях їхнього виник­нення.

Як правило, витрати на оплату праці складаються з виплат за відпра­цьований час чи обсяг випущеної продукції і стимулюючих виплат.

Як свідчить практика, досить часто у витрати основного виробництва включають витрати з оплати праці працівників, зайнятих іншими видами діяльності (будівництво, соцільно-культурне обслуговування і т.п.). перевіряється звіренням даних по кредиту рахунка 66 «Розрахунки з оплати праці» у частині, списаної на виробничі рахунки, і даних по підсумках загальної відомості на оплату праці в частині її нарахування. Дані по підсумку загальної відомості у всіх випадках повинні бути більші, ніж дані по дебету рахунків обліку виробничих витрат,

Крім того, при перевірці в деяких організаціях транспорту (морського, річкового, автомобільного, авіаційного) і зв'язку працівникам надають різні доплати, пов'язані з умовами праці і роз'їзним характером роботи за виконання в рейсах додаткових робіт, що повинні входити у фон/і оплати праці з відповідними нарахуваннями. Для цього ревізор звіря. дані по кредиту рахунка 66 «Розрахунки з оплаті праці» і дебету рахунка 23 «Виробництво». Якщо з'ясується, що такі виплати віднесені на собівартість продукції, ревізор визначає суму завищення собівартості продукції, а отже, і заниження розміру оподатковуваного прибутку.

Допоміжні виробництва - важлива і необхідна ланка в діяльності підприємства, тому що розвинута ремонтна служба, інструментальні цехи, налагоджене транспортне господарство, регулярна подача енергії, парі стиснутого повітря — запорука ритмічної і якісної роботи всього колективу підприємства.

Документальне оформлення витрат тут практично не відрізняється від оформлення витрат в основному виробництві. При цьому аналіти1 ний облік витрат допоміжних виробництв ведуть окремо по кожному виду виробництва. Ревізор контролює правильність віднесення витрат по відомості, що відкривається для кожного допоміжного виробництва

Більшість підприємств облік витрат ведуть на рахунках класу 9 «Витрати діяльності». Використання рахунків цього класу дозволяє здійс­нювати докладний облік витрат.

Підприємства також можуть використовувати рахунки класу 8 для відображення інформації про витрати за елементами. Такий варіант вважається оптимальним і на його основі без проблем складатиметься «Звіт про фінансові результати».

Оскільки вся діяльність підприємства поділяється на надзвичайну звичайну (яка в свою чергу включає операційну, фінансову та інвестиційну), то Планом рахунків передбачено окремі рахунки для обліку вр трат з цих видів діяльності. Так, для обліку витрат від операційної діяльності використовують рахунки 90 «Собівартість реалізації», 92 «Адміністративні витрати», 93 «Витрати на збут» і 94 «Інші витрати операційної діяльності», для обліку витрат інвестиційної діяльності — рахунок 96 «Втрати від участі в капіталі», для обліку надзвичайних витрат однойменний рахунок 99 тощо.

Для обліку основних витрат на виробництво в Плані рахунків призначено такі рахунки: 23 «Виробництво» і 91 «Загально-виробничі витрати». Рахунок 23 призначений для узагальнення інформації про витрати на виробництво продукції.

Для правильного визначення виробничої собівартості виготовлені продукції необхідний облік незавершеного виробництва, тому що усі витрати віднесені на дебет рахунка 23 «Виробництво», повинні бути розподілені на :

· витрати готової продукції;

· витрати на продукцію часткової готовності, яка не пройшла всіх операцій виготовлення.

Прийнято вважати, що продукція, що не пройшла всіх стадій обробки не прийнята відділом технічного контролю, а також незакінчені роботи не прийняті замовниками, називаються незавершеним виробництвом а витрати, що відносяться до них, — витратами незавершеного виробництва.

Перевірку незавершеного виробництва ревізору рекомендується по­чинати з аналізу результатів інвентаризації його залишків. Якщо відпо­відних матеріалів немає, то ревізору варто організувати таку інвентари­зацію силами самих працівників фірми, що перевіряється. Головними цілями інвентаризації, крім визначення фактичної наявності напівфаб­рикатів обробку яких не завершено, і готової продукції є перевірка пра­вильності розподілу суми витрат по видах продукції, даних обліку руху напівфабрикатів і деталей, і виявлення фактичної комплектності незаве­ршеного виробництва (заділів). З практики роботи відомі випадки, коли в незавершене виробництво включалися матеріали, обробку яких не по­чато, покупні напівфабрикати, а також остаточно забраковані і неврахо­вані вироби.

Незавершене виробництво можна оцінювати за фактичною собіварті­стю стосовно оцінки готової продукції, за плановою (нормативною) собі­вартістю, у розмірі прямих витрат.

У масовому і серійному виробництвах залишки незавершеного виро­бництва оцінюють не за фактичною, а за нормативною чи плановою ви­робничою собівартістю (практично за чинними нормами витрат). У них Допускається оцінювати залишки по собівартості навіть по прямих стат­тях витрат, з віднесенням усіх непрямих витрат, що залишилися, на собі­вартість готової продукції, виконаних робіт чи наданих послуг. У прямі витрати тут можна включити тільки вартість сировини, матеріалів і напівфабрикатів.

У виробництвах з коротким технологічним циклом оцінку незавер­шеного виробництва ведуть за вартістю матеріалів, що знаходяться в переробці, сировини і напівфабрикатів.

Хоча рішення про застосування того чи іншого способу оцінки зали­шків приймає сама фірма, ревізор повинен досліджувати, наскільки ретельно були враховані: розміри цих залишків і їхня питома вага у витратах виробництва, стабільність залишків по звітних періодах структура витрат на виробництво, можливості достовірного визначення залишків незавершеного виробництва й інше. |

У собівартість незавершеного виробництва не включають втрати від браку, вартість зносу інструментів спеціального призначення. Зазначені витрати відносять тільки на випуск готової продукції. Якщо втрати в| браку відносяться до певного замовлення, що не закінчене до кінця місяця, вони включаються в собівартість незавершеного виробництва.

 


Читайте також:

  1. I. Введення в розробку програмного забезпечення
  2. II. Організація і проведення спортивних походів
  3. IV. Вартість знака для товарів і послуг та фірмового найменування
  4. IV. Перевірка розв’язання і відповідь
  5. VI. Оформлення маршрутної документації на проведення туристичних походів та експедицій
  6. VII. За видами товарів і послуг
  7. Автоматизація туристичних послуг
  8. Автоматизована система ведення державного земельного кадастру
  9. Автоматизовані форми та системи обліку.
  10. Автоматичний розрахунок суми проведення.
  11. Адаптація персоналу: цілі та завдання. Введення у посаду
  12. Актове діловодство. Діяльність судів. Ведення актових книг




Переглядів: 930

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Завдання і джерела ревізії | Перевірка правильності ведення обліку загально-виробничих витрат

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.007 сек.