• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ПОХОДЖЕННЯ І ПРИРУЧЕННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПТИЦІ

ПОРОДИ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПТИЦІ

Вважають, що птахи в світі тварин з'явилися 150 млн. років тому, і в той період вони були дуже схожі з плазунами, або рептиліями. За деякими даними, сучасні птахи з'явилися 67-100 млн. років тому, але вони ще мали дрібні зуби. Сучасні беззубі птахи з роговим (дзьобом з'явилися 27-67 млн. років тому.

Сьогодні у світі налічується близько 9 тисяч видів птахів, а на те­риторії колишнього СРСР - майже 700.

Згідно з еволюційною теорією Ч. Дарвіна, птахи як клас займають зоологічній систематиці місце між класом рептилій, або плазунів, і класом ссавців. При цьому птахи знаходяться значно ближче до рептилій, у т.ч. до ящірок, змій, крокодилів, черепах. Подібно до рептилій птиця відкладає яйця, нижня частина кінцівок (плесно і пальці) у неї покриті роговими лусочками. Від рептилій птиця відрізняється тим, що лусочки на тулубі у неї замінені пір'ям, зуби відсутні, а серце чітко поділено на праву і ліву частини.

За систематизацією, викладеною у підручнику В.П. Нікітіна [("Птахівництво"), свійська, у тому числі і сільськогосподарська, птиця, належить до:

1) світ - тваринні;

2) тип - хордові, мають хорду або спинну струну в ембріонально­му періоді розвитку;

3) підтип - хребетні;

4) відділ - амніони, мають в ембріональному періоді розвитку за­родкову оболонку (амніон), наповнену навколоплідною рідиною;

5) клас - птахи;

6) підклас 1 - першоптахи, або ящіркохвості птахи (до ящірко-хвостих належать двоє викопних птахів верхньоюрського періоду, які мають подібно до рептилій зуби, довгий хвіст у вигляді пальмової гілки, черевні ребра і форму таза, як у ящірок);

7) підклас 2 - типові, або віялохвості птахи, усі сучасні птахи (хвіст у них укорочений, а стернове пір'я розташоване у вигляді вія­ла, черевні ребра відсутні);

8) підряд 1 - бігаючі, або безкільові птахи (страуси, казуари, ківі або безкрилі);

9) підряд 2 - плаваючі;

10) підряд 3 - літаючі, або кільогруді, які мають майже 20 рядів.
Із кільогрудих птахів підряду 3 господарське значення мають кури, індики, качки, гуси, цесарки, перепели, голуби, фазани, гааги, соколи, беркути. Соколів і беркутів використовують для полювання на диких тварин - зайців, лисиць, вовків і джейранів.

На відміну від ссавців, молодняк птахів не народжується, а вилу­плюється із яєць. Таким чином значна частина періоду ембріонально­го розвитку пташенят проходить поза організмом матері.

Слід зазначити, що птахи ще поділяються на нагніздні та виводкові. У перших пташенята вилуплюються при висиджуванні із яйця безпомічни­ми, голими, сліпими, з м'яким дзьобом і тому потребують батьківської до­помоги в годівлі. До них належать: яструби, орли, журавлі, голуби та інші.

У виводкових пташенята вилуплюються більш розвиненими, вкритими пухом і відразу після вилуплення починають самостійно шукати їжу. До них належать свійські види птахів (кури, індики, гу­си, качки), а також дрофи, чаплі та інші.

За характером парування птахів поділяють на моногамних (голу­би) і полігамних (кури, індики, гуси, качки та інші).

Птиця як домашня тварина з'явилася у людей значно пізніше, на відміну від коней чи собак.

Вважається, що приручення курей відбулося лише 5000 років то­му, а значно раніше були приручені гуси.

Диких сірих гусей приручили в Європі, нільських гусей - у Пів­денній Африці, сибірсько-китайського сухоноса - у Китаї. Свідчень про приручення цього виду птиці дуже багато. Наприклад, знайдені малюнки нільської гуски, яку розводили в Європі 3000 років до н.е. У малюнках витримана така технологічна послідовність: відгодівля птиці, утримання в приміщенні і смаження на вертелі. Однак, приру­чена форма нільської гуски зникла і в створенні сучасних порід не використовувалась. Та сама участь спіткала і журавля, який в давни­ну був приручений єгиптянами.

Знайдені сліди дикої сірої гуски у Греції, цю птицю розводили за тисячу років до нашої ери, про неї згадував у своїх поемах Гомер. У ті часи римлянам були відомі особливості утримання гусей, крім то­го, вони вискубували пір'я два рази на рік.

Під час розкопок старовинного міста Пінджикента (територія Таджикистану) був знайдений храм і житлові приміщення, на внут­рішніх стінах яких були намальовані два чоловіки, один з яких три­має в руках гуску для жертвопринесення.

Дика сіра гуска зустрічається по всій Європі, в Азії. На зиму вона відлітає в Північну Індію, Південний Китай, Південну Європу.

Ці гуси люблять великі водоймища. За типом годівлі вони "веге­таріанці" - їдять тільки рослинну їжу, досягають живої маси 3-4 кг, са­миця відкладає до 12 яєць, з яких на 28-29-ту добу виводяться пта­шенята, що вже через дві доби залишають гніздо. У перші дні гусеня­та знаходяться під наглядом батьків, а потім протягом короткого пе­ріоду стають самостійними. У 2-3-місячному віці вони стають повністю вільними від батьківського нагляду.

Україна багата на цінні породи гусей, більшість з яких створені народною селекцією птахівників-аматорів.

Свійська гуска належить до загону Опsеаfогтеs (гусеподібні), родина Апаtidае, рід Апsеr (гуска), вид Апsеr f. dотеstіс (свійська гуска).

Форма дикої сірої гуски, яка зустрічається в нашій місцевості, відрізняється за своєю будовою тіла від сірої гуски більш високими ногами і довгою шиєю. Оперення верхньої частини спини бурувате. Голова, шия і груди попелясто-сірі з більш темним малюнком. Живіт і хвостове пір'я білого кольору.

Сіра гуска гніздиться в Північній Європі, Середній і Північній Азії до 45° північної широти. Зимують вони далеко на Півдні, долі­таючи до Середземномор'я та субтропічних районів Азії.

Дикі гуси гніздяться поблизу великих водоймищ, полів і луків. Самиця будує гніздо в очереті або в чагарниках. Після виведення гу­сенят родина тримається разом ще цілий рік. Дикі гуси живляться лише рослинною їжею - травою, листям і насінням. Вони не лякливі. Незважаючи на більш раннє одомашнювання, гусівництво як га­лузь птахівництва має невелике значення. У нас в Україні гуси вико­ристовуються в основному для отримання м'яса, пуху і пера. В останні роки в Україну були завезені спеціалізовані пухо-перові по­роди гусей з Данії, Голландії, Німеччині.

Дуже делікатесним продуктом харчування є жирна печінка гусей, виробництво якої не набуло промислового значення.

Ч. Дарвін, один із перших, шляхом спеціальних експедицій і роз­копок провів наукові спостереження щодо походження свійської птиці. Порівнюючи можливість походження свійських курей від різ­них видів роду галус, Ч. Дарвін твердив, що галус банківа можна з повною впевненістю розглядати як предка свійських курей всіх по­рід. Такі висновки він зробив на підставі порівняння скелетів, забарв­лення пір'я, будови тіла, голосу і т. ін. диких і свійських курей. Важ­ливим доказом цієї гіпотези є факт отримання плодючого потомства від парування банківських курей із свійськими.

Дикі банківські курочки зустрічаються у джунглях південно-східної Азії. Вони живляться насінням і бруньками рослин, дрібними черв'яками, комахами і личинками. Про спосіб життя курочок джун­глів відомо не так багато, тому що умови їх мешкання в лісі роблять подібні спостереження дуже важкими. Однак вважають, що ці кури не дуже лякливі і полюбляють знаходитися поблизу людських поме­шкань. Брем повідомляє навіть про те, що дикі кури часто розшуку­ють стежки тварин і живляться залишками зернової їжі із калу коней чи інших стадних видів тварин. Злякані кури злітають на дерева, де і проводять ніч.

Дика курка джунглів має живу масу 600-700 г, півень - до 1 кг. Ба­нківська курка відкладає 8-12 яєць білого кольору, гнізда будує, як правило, із трави та листя просто на землі. Термін висиджування пта­шенят 19 днів. Малюнок оперення у курей срібно-білий, іноді чорний, колір дзьоба і неоперених частин ніг від світло-жовтого до сірого.

Півень банківських курей має оранжево-червоне оперення голови, шиї і попереку і пурпурно-червоне - спини. Крик півня короткий без останнього протяжного звуку.

Щодо процесу одомашнювання курей, то існують різні дані. На­приклад, вперше в Європі про курку джунглів, або банківську, згаду­вав давньогрецький комедіограф Арістофан. Китайський богдихан Фу-ши, який жив за 3227 р. до н.е. друкував накази про розведення курей. У Китай кури потрапили з Індії, потім - до Візантії і лише по­тім у країни Балканського півострова - в Італію, Іспанію і Францію. В Україну і Росію ця птиця була привезена з Ірану і Візантії водним шляхом "із варяг у греки".

Вважається, що приручення дикої курки відбулося в долині Інду в ранню епоху бронзової ери.

На підставі археологічних даних професорів Барбари Джест із Британського музею національної історії і Бен Ксент Жу (1989) Ін­ституту археології Китайської академії соціальних наук був зробле­ний висновок, що кури з'явилися завдяки одомашнюванню червоної курки – Gаllиs gаllиs, яка мешкала в джунглях південно-східної Азії задовго до VI тисячоліття до нашої ери. Вони твердять, що одомаш­нювання птиці в Індії здійснилося значно пізніше - близько 2000 ро­ків до н.е. При цьому, на їхню думку, це був або самостійний процес або результат проникнення одомашненої птиці із південно-східної Азії. Учені вважають, що незважаючи на те, що основне розповсю­дження свійських курей в Європі припадає на залізний вік, свійська птиця в невеликій кількості існувала в Європі в період неоліту з по­чатку бронзового віку. При цьому перші свійські кури потрапили в Європу із Китаю через Росію.

За даними В. Рітце, розміщення свійських курей в зоологічній класифікації виглядає таким чином:

тваринне царство;

підцарство - Меtazoа - багатоклітинні;

тип – Сhordata - хордові;

підтип - Vertabrata - хребетні;

клас - Аvеs - птахи;

загін - Galiformes - курячі;

родина - Fasiamida- фазанові;

рід -Gallus - банківська курка;

вид - Gallus gallus domestic - свійська курка;

порода - білий леггорн або інші породи.

У Харепі у верхній частині течії річки Інд, у стародавньому похованні був знайдений скелет банківської курки, вік знахідки дорівнює 4 тис. років. У зумерійській культурі, пов'язаній з індійськими міста­ми третього тисячоліття до нової ери, знайдені написи під яскраво намальованим зображенням півня. В Ірані були знайдені бронзові фі­гурки півнів, які відносять до луристанської культури (друге тисячо­ліття до н.е.). Курка була популярна як предмет культу в поєднанні із знаком Сонця, її зображення, поряд із зображенням цього світила, зустрічається в розписах асирійського посуду. В Індії і Персії цей птах вважали священним і розводили у храмах.

Як жертовна тварина курка займала не останнє місце і в Єгипті у II тисячолітті до н.е. Зображення півня було знайдено в одній із гроб­ниць фараона, який царював приблизно в 1450 р. до н.е.

Подальшому розповсюдженню курей сприяла відносно рання їх поява в Греції. Якщо зображення часів Критської мікенської культу­ри ще викликають деякі суперечки, то вже у VII столітті до н.е. кури були відомі в усій Греції.

У країнах Середземноморського басейну значний розвиток отри­мало господарське використання птиці. За свідченням Арістотеля, в Єгипті вже була відома штучна інкубація яєць (рис. 4.).

Завдяки селекційній роботі на грецьких ост­ровах з'явилося чимало порід курей. На острові Родос, як повідомляє Варро, розводили особливо великих і гарних бійцевих курей, типові риси яких (прямо поставлений тулуб, коротке оперення) були передані в збережених зображеннях. У пташиних дворах Риму особливу увагу приділяли господарській продуктивності птиці. Поряд з великими містами уже в той час були великі пташині двори. Наприклад, римський письменник Колумелла рекомендував утримувати такий двір не менше як на 200 голів. Особливо відомою у тій місцевості була порода червоних курей з червоними крилами – ймовірно предки сучасних італійських зозуляс­тих курей.

На рубежі нової ери, особливо в першому столітті, курка все час­тіше зустрічається в Центральній і Східній Європі.

Згідно з твердженням академіка С.І. Смєтнева, кури на європейській частині колишнього СРСР з'явилися спочатку на території Причорномор'я і в Київській Русі, а потім розповсюдилися в інших місцевостях. Завдяки зусиллям фахівців з'явилися популяції, у ство­ренні яких природний добір поєднувався із штучним.

З розвитком промисловості, з появою нових великих міст значно зросла потреба у продуктах птахівництва. Такий розвиток суспільства викликав потребу у високопродуктивних породах.

В Україні у птахівничих господарствах були виведені полтавські глинясті кури, великі сірі й оброшенські гуси та інші породи. Старі породи, які не відповідали сучасним вимогам, зникли. Поступово стала чітко проявлятися різниця між породами курей за зовнішніми шпаками і продуктивними якостями.

За сучасною класифікацією всі породи курей розподіляють на п'ять типів: яєчні, м'ясні, м'ясо-яєчні, бійцеві, декоративні.

Вважають, що вдосконалення бійцевих курей призвело до створення м'ясної корнуельської породи, або корнишів, яка в сучасному бройлерному виробництві використовується як батьківська форма.

Використовуючи легких італійських курей з білим, бурим, чорним забарвленням пір'я, в США була створена спеціалізована яєчна порода леггорн з домінантним білим оперенням.

Свійська качка належить до водоплавної птиці і в систематиці тваринного світу значиться так: загін - Апsегіfоrте - гусеподібні; ро­дина - Апatіdае, рід - качка, вид – Апas platurhunchos f. domestic - свійська качка.

Вид, від якого бере своє походження свійська качка, - дика качка крижень (Апаs platurhunchos), що має широке розповсюдження в Європі, Азії, Африці й Америці.

Є свідчення про те, що після приручення гусей людина другою приручила качку. У крижня міцний, щільний тулуб, широкий плоє­нні дзьоб, ноги середньої довжини з довгими закругленими кігтями. Жива маса самиці досягає 1,5 кг.

У качура у шлюбному вбранні голова і передня частина шиї тонка, із зеленим відтінком. Від каштанових дзьоба і грудей та буро-каштанової верхньої частини спини вона відокремлюється білим кільцем. Крила синього кольору з відтінком, "дзеркальцем". Крила спереду і ззаду відмежовані білою каймою. Покривне пір'я хвоста чорно-И '> не. Дзьоб -зеленувато-жовтий, ноги -жовто-червоні.

У міжшлюбний період вбрання качура схоже з вбранням самиці го­лова блідо-сірого кольору, інше оперення бурувате з темним малюнком.

Крижень розповсюджений по всій північній половині земної кулі.
Для проживання вибирає тихі заводі річок, ставків, боліт. Це дуже ненажерлива птиця. Вони живляться ніжними зеленими частинами водяних і болотних рослин, насінням, бульбами тощо Крім цього охоче їдять корми тваринного походження - черв'яків, равликів ко­мах, риб, амфібій. На період розмноження качки та качурі поєдну­ються в пари. Самиця в тихому спокійному місці будує гніздо і від­кладає від 9 до 12 світлих оливково-зеленкуватих яєць, з яких на 28 добу висиджування вилуплюються пташенята. Через добу після вилуплення каченята ідуть у воду. Якщо гніздо збудовано на незнач­ній висоті, то каченята стрибають з такої висоти на поклик матері.

На початку висиджування яєць самицею, самець для «пристойно­сті» кілька днів знаходиться біля гнізда, потім непомітно зникає У компанії з іншими самцями він починає жити справжні " парубоцьким" життям. Відомі випадки парування диких качок із свійськими.

Приручення качок відбувалося в різні часи і незалежно в різних куточках земної кулі.

Більшість учених вважають, що приручення качок уперше помі­чено в Греції. Так, у V столітті до н.е. тут розводили так званих плямистих качок. Однак їх утримували в клітках щоб вони, не тікали з двору. Такий спосіб утримання говорить про неповний і незаверше­ний процес приручення цієї птиці.

У дуже віддалені часи качки були приручені в Китаї і Японії, в доколумбівській Мексиці на півострові Юкатан Розводили маленьких качок, які також можуть бути одними із пращурів свійської качки.

Походження староамериканської качки від крижнів, що живуть нині в Америці, вважається дуже сумнівним. Однак там збереглася приручена форма мускусної качки.

Великого економічного значення до середини 20 сторіччя качки не мали. Вони утримувалися, в основному, як декоративна птиця. Нині існують свійські форми качок трьох напрямів - яєчного, м'ясо-яєчного і м'ясного. Останній тип качок набув найбільш широкого розповсюджен­ня практично на всіх континентах завдяки великій копіткій роботі.

Індики, одні із найбільших важких видів свійської птиці мають давньоамериканське походження. Дика форма цієї птиці і сьогодні проживає у східних лісових масивах Центральної та Північної Америки.

Індики належать до загону Zaliforте (курячі), родини Меlеаgrіdеа (квочкових птахів), роду МеІеаgгіs, виду МеІеаgгіs gallopovo f. Domestic.Вони мають будову тіла подібну до бронзових індиків (за винятком більш живого блиску оперення і фіолетового забарвлення ніг). Самці диких індиків мають живу масу 5 кг, а самиці трохи меншу - 3 кг.

Дикі індики не належать до вирійних птахів, але вони можуть проходити пішки значні відстані.

Час приручення індиків невідомий. Однак, з великою ймовірністю можна вважати, що процес приручення індиків був досить тривалим, що, мабуть, пов'язано з великою обережністю і полохливістю цієї птиці. Можливо цим пояснюється той факт, що до цього часу в східних лісових масивах Центральної і Північної Америки існує дика форма цього виду птиці.

Так у текстах стародавніх папірусів народності майя цю птицю пропонувалося приносити в жертву білому Богу вітру. У своїй книзі «Тайна жрецов майя" В.А. Кузьмищев наводить такий розшифрований ієрогліфічний рукопис: "Спустився на Північ білий муж, що приніс дощ на 16 діб. Індик. Мед.". Про одну із мексиканських провінцій повідомляється: "Ця провінція мовою індійців називається "у лумнл куц йетел кех, що означає "країна індиків і оленів".

Вважється, що індики потрапили в Європу через Іспанію і розповсюдились аж до Азії.

Відомо, що у важкі роки, при нестачі корму дикі індики змішувались із свійськими і навіть потрапляли до пташників. Зафіксовані ви­падки парування свійських і диких індиків. Змішані індиченята, як правило добре приручаються.

Дикі ндики - це стрункі, довгоногі птахи з короткими крилами і хвостом. Голова і верхня частина шиї - голі, з лоба звішується м’ясистий наріст, він більший у самців, особливо в парувальний сезон. Ноги диких індичок червоного кольору.

Самці і самиці диких індиків знаходяться разом лише у період парування. Самиці висиджують індиченят і виводять їх групами по 3-4 пташеняти. Самці після парувального сезону створюють великі групи до 100 голів.

Завдяки наполегливій роботі селекціонерів Англії і Голландії створені лінії і кроси індиків трьох типів: малі, середні і великі з добре розвиненими грудними м'язами.

При вивченні походження цесарок слід пригадати давньогрець­ку легенду. За цією легендою в далекі часи тут лютував дикий ка­бан. Цей кабан був насланий богинею мисливства, він з корінням виривав дерева, шматував людей. Для боротьби з новоявленим ли­царем смерті давньогрецький герой Мелеагра зібрав зусієї країни видатних воїнів. Після численних боїв кабан був убитий. Водночас визначити переможця було важко. Тому почалися сварки, які при­звели до війни. В одному із боїв Мелеагр не бажаючи того, убив рідного брата своєї матері, а та у гніві попросила Бога покарати си­на. Навіть сльози сестер Мелеагра, які просили милосердя для бра­та, не змінили становища, а навпаки, частина божого гніву оберну­лася проти них самих: сестри були перетворені на цесарок, плямис­те оперення яких - сліди від їхніх сліз. Після незвичайного пере­творення сестри, не дуже сумуючи, змирилися зі своїм новим становищем цесарок, як і належить пернатим, вони почали вести пташиний спосіб життя, вибрали для поселення низькогусті, низь­корослі ліси, навчилися літати і швидко бігати, будувати гнізда і відкладати в них яйця, відвикли від людської їжі. Вони звикли спо­живати листя рослин, бруньки дерев, насіння і ягоди. Однак, пам'ятаючи про смачні м'ясні страви, цесарки в основному відда­ють перевагу комахам.

Цесарка - гарний птах. Різнокольорове екзотичне оперення, гола голова і верхня частина шиї, довгий міцний ріг на голові, дві червоні лопасті на нижній щелепі, голубий колір голої шиї і червоний комір в її основі - такий вигляд має цей птах.

І зовсім випадковими на цьому фоні видаються "вокальні" якості цієї птиці, її постійний і набридливий крик нагадує скрипіння коліс незмащеного воза.

В Європу цесарки потрапили із північно-західної Африки ще до нової ери із держави Нумідії, однак через різні обставини загинули. В XVI столітті португальці вдруге завезли цю птицю із Гвінеї. В 1766 році Карл Лінней описав цесарок і дав видову назву: "Прізви­ще - на честь держави, з якої була завезена птиця, по батькові - на знак глибокої подяки легендарним подвигам Мелеагра". Вважають, що цесарки були приручені значно пізніше за інші види птиці, окрім перепелів.

Великий інтерес до розведення цесарок пов'язаний із специфіч­ним смаком м'яса і з великою міцністю шкаралупи яєць.

Щодо перепелів, то важко сказати, що вони є свійською птицею, і все таки це так, хоча перепел, який утік із пташника, навряд чи пове­рнеться.

Перепели були перевезені на утримання в промислових умовах зовсім недавно, на початку XIX сторіччя, хоча в Японії є відомості про використання перепелів як свійських ще з XVI сторіччя н.е.

Особливим попитом у птахівників України користуються породи японських, а також естонських перепелів.

Звичайний, або дикий перепел - найменший представник курячих, його жива маса досягає 100-150 г. При цьому існує різниця за живою масою між самцями і самицями. Самиця, на відміну від інших нидів птиці, важча від самця.

У диких перепелів забарвлення пір'я жовто-буре із світлими і темними крапками, черево - жовто-біле. Самець порівняно з сами­цею має темно-бурий колір шиї. Це основна його відмінність від самиці.

Після перельоту на місця гніздування диких перепелів далеко лунає їхній своєрідний поклик: "Спати пора", "Спати пора". Цей поклик належить самцеві. Спів перепелів частіше чути у шлюбний період, вод­ночас збільшується кількість бійок між самцями.

Гнізда перепели будують у густій траві, куди вони відкладають до 20 яєць. Висиджування яєць і виведення пташенят триває протягом 17 днів.

Під ворогів перепели рятуються швидким бігом. У пошуках їжі вони, як і кури, гребуть землю лапами. Доросла птиця споживає рос­линну їжу, а перепелята - комах.

Перед вирієм перепели жиріють. У майбутньому жир використовується у процесі обміну речовин, будучи своєрідним паливом, енер­гетичним депо. За період перельоту перепели дуже стомлюються і досягають другої батьківщини практично виснаженими. Таким ста­ном птиці користуються місцеві жителі, які виловлюють знесилену птицю сачками.

Вважається, що голубиз'явилися на землі 35 млн. років тому. На­селяли вони тоді Австралію та Індо-Австралійський архіпелаг. Час приручення цього виду птиці невідомий.

Загін голубів об'єднує дві родини: дронти - велика нелітаюча птиця з редукованими крилами, сильними ногами і живою масою до 25 кг. На жаль, смаку м'яса дронтів ми не пізнаємо, оскільки вони зникли ще у XVI сторіччі. Друга родина - голубині. Вона налічує 292 види, з яких у державах східної Європи - лише 11.

За зовнішнім виглядом усі голуби подібні. Вони мають щільну статуру, короткі шию і ноги, невеликий дзьоб. За різноманітністю забарвлення пір'я голуби не мають собі рівних серед птиці.

У голубів є кілька цікавих біологічних особливостей. По-перше, ця птиця моногамна, родина складається із самця і самиці, причому родинні пари тримаються все життя, незважаючи на різні родинні негаразди. Шлюб припиняється лише після загибелі одного з по­дружжя. По-друге, голуби - птиці зграйні, не гніздові, інколи і в гніз­довий період тримаються зграями. По-третє, голуби виробляють пта­шине молоко, яким і вигодовують пташенят. Цей птах веде денний спосіб життя, добре літає і ходить по землі.

Гніздо роблять спільно самець і самиця. Самець приносить буді­вельний матеріал, а самиця будує гніздечко. Після закінчення будів­ництва самиця відкладає в нього 2-3 яйця білого кольору, які по­дружжя висиджують поперемінне протягом 17-18 діб, інколи - до 20. За рік у голубів буває дві, а в деяких видів до п'яти яйцекладок.

Гнізда будуються на деревах, тріщинах скал, в норах, на різних кам'яних виступах. Пташенята вилітають із гнізда в 30-35-денно-му віці. Живляться дикі голуби насінням трав, плодами, а інколи маленькими безхребетними. Згідно з міфом Бог війни Марс не розпочав війни тому, що голубка збудувала гніздечко в його бойо­вому шоломі. Грізний Бог не наважився руйнувати гніздо птаха. Війна була припинена. З цього моменту, за легендою, голуб є сим­волом миру і дружби.

Читайте також:

1. Біологічні особливості птиці
2. БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПТИЦІ
3. Біологічні особливості травлення с.-г. птиці
4. Види грошей та їх походження
5. Визначення походження дитини
6. Визначення походження дитини від батьків, які перебувають у шлюбі між собою.
7. Визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою.
8. Визначення собівартості продукції вирощування та відгодівлі худоби і птиці.
9. Використання проблемності на уроках сільськогосподарської праці.
10. Виникнення (походження) держави.
11. Виникнення (походження) держави. 1 страница
12. Виникнення (походження) держави. 2 страница

Переглядів: 1794