Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Еволюція розвитку політичних ПР-технологій.

Лекція 3. Політичні PR-технології

План

1. Еволюція розвитку політичних ПР-технологій.

2. Використання PR-технологій у виборчих кампаніях Президента США.

3. Загальні принципи комунікацій під час виборів.

4. Маніпулятивні ПР-технології : український варіант.

Мета: ознайомити з поняттям технологія у галузі зв’язку з громадськістю та політики зокрема, а також різновидами політичних ПР-технологій, особливу увагу приділити маніпулятивній складовій зазначених технологій, які використовуються під час виборчих кампаній; формувати професійний кругозір і загальну культуру студентів у галузі зв’язків з громадськістю, навчити їх орієнтуватися в складних умовах сучасного інформаційного простору, виховувати високі стандарти майбутнього ПР-працівника, який би орієнтувався у своїй діяльності на загальноприйняті етичні норми і взаєморозуміння.

 

Ключові слова: технологія зв’язків з громадськістю (PR-технологія), маніпуляція, вплив на свідомість, соціальний міф, виборча кампанія, кандидат, лідер, імідж, політична реклама, комунікація з виборцями, агітація.

Політичні ПР-технології – це не алгоритми, дотримання яких дає обов’язковий результат. Вони використовуються у певний час і за певних умов, вони змінюються, деякі застарівають, деякі – працюють вже протягом довгого часу, а деякі – успішні в минулому, перестають працювати в наш час.

Спробуємо зробити історичний екскурс в радянські і пострадянські часи для того, щоб простежити еволюцію використання виборчих ПР-технологій.

В епоху Перебудови основними ресурсами зв'язків з громадськістю були можливості доступу до копіювальної техніки і друкарських машин. Гроші, особливо готівка, використовувалися дуже мало.

Значним кроком у розвитку виборних технологій зв'язків з громадськістю стала передвиборча кампанія 1990 р. До моменту її початку багато кандидатів мали вже власні виборчі штаби і команди. І хоча в командах кандидатів багато працювали за гроші або за іншу плату (наприклад, студенти таким чином намагалися домогтися прихильності викладачів), все ж безоплатна допомога своїм кандидатам превалювала.

Основною формою зв'язку з громадськістю у великих містах стали мітинги і збори. Розгорнулася справжня «листівкова боротьба». Спеціальні команди відстежували появу листівок суперників і зривали їх або заклеювали своїми власними.

Уперше в штабах кандидатів почали розроблятися концепції і стратегії передвиборної боротьби.

Помітну роль у рекламі кандидатів стало відігравати телебачення. Мільйони громадян стежили за політичними дебатами на ТБ.

У той же час ставало очевидним, що програми кандидатів не мають помітного впливу на підвищення їхньої популярності в очах виборців. Усі вони були дуже схожі один на одного, а іноді просто невиразні. В умовах жорсткої ідеологічної боротьби визначну роль відігравала політична платформа і приналежність до тієї чи іншої команди «своїх» політиків.

Повсюдно в країні виборці хотіли змін на краще й легко вірили будь-яким популістським обіцянкам.

Саме в цей час розпочинається традиція свідомого нагнітання агресивної енергетики, стратегія боротьби, заснована на поділі суспільства на два непримиренні табори, яка отримала свій подальший розвиток і успішно проіснувала до наших днів, хоча політичні сили – носії цієї стратегії «непримиренності» – докорінно змінилися. Формувалися коаліції, штаби і команди підтримки, аналізувалися способи і методи агітації. Почав цілеспрямовано створюватися «імідж» кандидатів. Фінанси стали відігравати помітну, хоча поки що і не визначальну роль. Іноді «бідні» кандидати домагалися успіху.

Приклад: наприкінці 90-х рр. в депутати в місцеву раду балотувалася директор однієї з середніх шкіл нашого міста. Це була звичайна людина, яка не мала ані зайвих грошей, ані команди, ані штабу. Вона зареєструвалася в передостанній день, провела батьківські збори й щиро обіцяла зробити все можливе, щоб покращити матеріальний стан школи і розпочати з даху, який протікав з 1974 року – року відкриття школи. Її промова мала величезний успіх, жінка стала депутатом, обіцянку щодо шкільного даху виконала) .

Подальший розвиток політичного життя в Україні проявив наступну тенденцію: в боротьбу за голоси почали вступати не тільки окремі кандидати, але й політичні партії та об'єднання. З’явилось і голосування за партійними списками. При цьому практично заново склалися основні партії, блоки та об'єднання. Багато в чому це пояснювалося тим, що колишні партійні структури виявилися або зруйновані, або були погано пристосовані до боротьби за місця в новому парламенті.

Використання учасниками виборної кампанії тієї чи іншої технології зв'язків з громадськістю обумовлювалося насамперед наявними ресурсами, необхідними для цього:

- підтримка органів влади та управління в центрі і на місцях;

- розвиненість власних регіональних структур;

- фінансові та матеріальні можливості;

- привабливість запропонованих для широких мас виборців ідей;

- наявність великої кількості активістів і прихильників, готових віддати виборчій кампанії свій вільний час;

- доступ до електронних та друкованих засобів масової інформації;

- інтелектуальний потенціал штабу і команди, їх здатність генерувати нестандартні ходи і методи боротьби;

- наявність у блоці лідерів загальнонаціонального і регіонального масштабу.

Досить активно тиражовані вітчизняною PR-спільнотою думки про те, що в умовах існуючої так званої керованої демократії політичний PR зводиться нанівець, не зовсім вірні. Політика була і завжди буде мистецтвом можливого. У політичному та виборчому процесі завжди є маса ризиків і неврахованих факторів, які створюють атмосферу несподіваних результатів виборів. А це означає, що політичний PR як інструмент управління буде потрібний і владі, й опозиції.

Вибори у Верховну Раду 2000-х рр. проходили за пропорційною системою, за якої єдиними гравцями стали політичні партії, а не кандидати-одномандатники.

Як відомо, стабільний успіх мала Комуністична партія України (КПУ), Основним її аргументом у період проведення виборчої кампанії були ідеї соціальної рівності, стабільності та державного патерналізму. (спитати, що таке патерналізм. ( ПАТЕРНАЛІЗМ (лат. pater -отец, отцовский) – це така форма стоснків між державою і народом, коли держава виступає наче батько-покровитель, розподіляє різні блага, зате всі організації при такій ситсемі мають існувати тільки як механізм підтримки держави). Ці ідеї, що пропагувалися протягом 70 років радянської влади, все ще користуються певною популярністю у людей старшого покоління.

Комуністична Партія ще з минулих часів зберегла розгалужену мережу регіональних і місцевих партійних організацій, що були створені на базі осередків КПРС, і величезну армію практично вільних для партійної роботи активістів-пенсіонерів. Усе це, а також наявність достатнього впливу в адміністративних органах влади на місцях, регіональних та місцевих засобах масової інформації, обумовило стратегію КПУ. Вона була націлена на агітацію за місцем проживання і роботи виборців на індивідуальну роботу з громадянами.

У наш час зазначений досвід активно використовувала Партія Регіонів. Додамо ще й наступне, пропрезидентські сили у передвиборчих перегонах мають можливість спиратися на владно-розпорядчі важелі адміністрацій, а також на широку презентацію ідей і кандидатів через засоби масової інформації (у першу чергу телебачення), де мають значний пріоритет.

Потужною підтримкою є наявність серед членів партій відомих людей.

Отже, в українських передвиборчих реаліях можна спостерігати поєднання таких технологій:

♦ орієнтир на адміністративний тиск (достатній досвід напрацьовано ще за радянські часи);

♦ використання західних методів створення іміджу та презентації кандидатів населенню через засоби масової інформації на основі детальних планів виборчих кампаній, розроблених професійними політичними консультантами.

Не варто забувати і про значення особистості лідера політичного руху. Тут можуть бути задіяні найрізноманітніші методи розкрутки і створення іміджу політичного діяча,у тому числі й епатаж.

Приклад: Лідер ЛДПР В. Жириновський відомий нам у першу чергу, як людина, здатна на «неправильні» і навіть шокуючі вчинки. Результат – ЛДПР довгий час виділялась з-поміж безлічі інших партій саме завдяки цьому.

В Україні повторити успіх Жириновського намагається політик Олег Ляшко ( згадаймо, його бійки з віце-спікером у ВР, з директором ринку у Вінниці, у студії Савіка Шустера, сварки з інспекторами ДАІ, що начебто його переслідували і багато інших вчинків, які шокують і привертають до себе увагу пересічного глядача).

У цілому на пострадянському просторі в українських і російських умовах політичного життя спостерігаються такі основні політичні ПР-стратегії:

- використання командно-адміністративної системи, прямого тиску на виборців;

- експлуатація образів відомих спортсменів та діячів культури і т.д.


Читайте також:

  1. III.Цілі розвитку особистості
  2. III.Цілі розвитку особистості
  3. III.Цілі розвитку особистості
  4. Iсторiя розвитку геодезичного приладознавства
  5. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
  6. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
  7. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
  8. Аграрна еволюція українських земель у др. пол. ХVІІ - ХVІІІст.
  9. Агроекологічні проблеми розвитку і шляхи їх розв'язання
  10. Альтернативність у реалізації стратегії розвитку підприємства
  11. АНАЛІЗ ПЕРСПЕКТИВНИХ НАПРЯМІВ|направлень| РОЗВИТКУ МЕТОДІВ РОЗПІЗНАВАННЯ
  12. АНАЛІЗ ПЕРСПЕКТИВНИХ НАПРЯМІВ|направлень| РОЗВИТКУ МЕТОДІВ РОЗПІЗНАВАННЯ




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
 | 

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.001 сек.