Орган слуху Орган слухаТТТТТллОрганОььььь

Поділяється на:

зовнішнє,

середнє

внутрішнє вухо

Зовнішнє вухо (auris externa) складається з:

• вушної раковини

• зовнішнього слухового ходу. Воно слугує для уловлювання і проведення звукових коливань.

Вушна раковина в своїй основі містить еластичний хрящ, який покритий шкірою. В ній розрізняють завиток, що утворений вільним загнутим краєм хряща, і протизавиток, який йде паралельно до завитка. Внизу вушна раковина закінчується складкою шкіри - вушною часточкою, де немає хряща, а лише жирова клітковина.

Зовнішній слуховий хід складається із хрящової та кісткової частин. Хрящова частина - це продовження хряща вушної раковини, а кісткова - це кістковий канал скроневої кістки. В ділянці переходу однієї частини в іншу знаходиться звуження і вигин. Для вирівнювання вигину і огляду барабанної перетинки, яка є межею між зовнішнім і середнім вухом, вушну раковину потрібно відтягнути вгору і назад (у дорослого). Зовнішній слуховий хід вистелений шкірою, яка містить волосся і залози, що виробляють вушну сірку.

Барабанна перетинка має овальну форму і являє собою фіброзну пластинку, що втягнута всередину барабанної порожнини. Зовні вона покрита шкірою, а зсередини - слизовою оболонкою.

Середнє вухо (auris media) знаходиться в пірамідці скроневої кістки і складається з

• барабанної порожнини

• слухової (євстахієвої) труби, яка з’єднує середнє вухо з носоглоткою.

Барабанна порожнина лежить між зовнішнім слуховим ходом і внутрішнім вухом у висковій кістці . В ній розрізняють стінки :

• верхню,

• нижню,

• передню,

• задню,

• латеральну та

• медіальну стінки.

Барабанна порожнина заповнена повітрям і вистелена слизовою оболонкою. Сюди відкриваються комірки соскоподібного відростка скроневої кістки і барабанний отвір слухової труби. В барабанній порожнині знаходиться ланцюжок слухових кісточок: молоточок, ковадло і стремінце, які з’єднані між собою суглобами, що дає можливість передачі коливання барабанної перетинки на внутрішнє вухо.

Слухова (євстахієва) труба має кісткову та хрящову частини. Кісткова частина є нижнім півканалом м’язово-трубного каналу скроневої кістки, а хрящова - це еластичний хрящ, який укріплений на зовнішній основі черепа і підходить до бічної стінки носоглотки. Отже, одним кінцем труба відкривається в носоглотку, а другим - у барабанну порожнину, вирівнюючи таким чином тиск у барабанній порожнині з атмосферним тиском.

Внутрішнє вухо (auris interna) знаходиться між барабанною порожниною і внутрішнім слуховим ходом. До нього належать кістковий та перетинчастий лабіринти.

Кістковий лабіринтскладається з трьох частин:

• присінка,

• завитка

• півколових каналів

Присінок є середньою частиною кісткового лабіринту і сполучається з півколовими каналами позаду та каналом завитка попереду. На зовнішній його стінці, яка обернена до барабанної порожнини, є овальне вікно, що закрите стремінцем. Кругле вікно знаходиться біля початку каналу завитка, воно закрите вторинною барабанною перетинкою.

Кісткові півколові канали розташовані у трьох взаємно перпендикулярних площинах. Розрізняють передній, задній та латеральний канали. Кожний з них має по дві ніжки, які біля присінка розширюються, утворюючи ампули.

Завиток складається із кісткового стрижня - веретена, навколо якого спіральний канал утворює 2 ¹/₂ обороти. Основа завитка обернена до внутрішнього слухового ходу. В порожнину каналу завитка від веретена відходить кісткова спіральна пластинка, в основі якої знаходиться спіральний канал.

Перетинчастий лабіринт розташований всередині кісткового і повторює його обриси. Він являє собою систему каналів, заповнених рідиною - ендолімфою.

До перетинчастого лабіринту належать:

• маточка

• мішечок, що знаходяться в присінку

• півколові перетинчасті канали

• перетинчаста протока завитка.

Між кістковим і перетинчастим лабіринтами знаходиться рідина - перилімфа. Стінки перетинчастого лабіринту побудовані із тонкої сполучнотканинної пластинки.

Перетинчаста протока завитка на розрізі має трикутну форму. Одна її стінка зростається із стінкою кісткового каналу завитки, дві інші відділяють її від перилімфатичного простору і називаються основною і присінковою мембранами. Протока завитка ділить перилімфатичний простір її каналу на дві драбини:

• барабанну, яка сліпо закінчується біля вікна завитка,

• присінкову, яка сполучається із перилімфатичним простором присінка

В ампулах півколових каналів знаходяться гребінці, а в ділянці мішечка і маточки - плями, які є рецепторними ділянками вестибулярного (статичного) апарату. В рецепторних ділянках вестибулярного апарату закінчуються периферичні відростки клітин вестибулярного вузла, що знаходиться у внутрішньому слуховому ході. Ці клітини являються І нейроном вестибулярного шляху. Центральні відростки клітин вестибулярного вузла утворюють присінкову частину присінково-завиткового (VIII пара) нерва і підходять в його складі до ядер, які розташовані в ромбоподібній ямці (II нейрон). Ці ядра мають чисельні зв'язки з руховими ядрами стовбура мозку, мозочком і спинним мозком. Відростки клітин вестибулярних ядер підходять до зорового горба (III нейрон), а потім - у кору півкуль.

1.У ділянці протоки завитка, на її основній пластинці, що складається з фіброзних волокон різної довжини, розташований спіральний (кортіїв) орган, який є рецепторним апаратом органа слуху. )

У людини орієнтація у просторі здійснюється вестибулярною сенсорною системою, зоровим аналізатором, а також системами пропріоцептивної і тактильної чутливості. Вестибулярний аналізатор відіграє провідну роль у просторовій орієнтації, оскільки сприймає інформацію про прискорення чи сповільнення прямолінійного чи обертового руху, а також про зміну положення голови у просторі. При цьому виникають рефлекторні скорочення м’язів, які сприяють випрямленню тіла і збереженню пози. Периферійним відділом вестибулярного аналізатора є вестибулярний орган, який складається із отолітового апарату і трьох півколових каналів. Руйнування вестибулярного органа спричинює втрату відчуття рівноваги.

Війчасті рецепторні клітини вестибулярного органа містяться в ампулах півколових каналів і плямах мішечка та маточки внутрішнього вуха. При зміні швидкості руху, при нахилах голови у війчастих клітинах виникає рецепторний потенціал, який перетворюється у нервовий імпульс і проходить по вестибулярному нерву. Подразником для рецепторів півколових каналів є кутове прискорення при обертанні у трьох взаємно перпендикулярних площинах.

Волокна вестибулярного нерва прямують у довгастий мозок. Далі нервовий імпульс поширюється у стовбурові структури головного мозку, мозочок, у спинний мозок, де містяться центри рефлекторної регуляції положення тіла, підтримки пози тіла та рівноваги. Контакт вестибулярних ядер із окоруховими є причиною виникнення ністагму (ритмічного руху очей, що змінюється зворотним стрибком). Виникнення очного ністагму - важливий показник стану вестибулярної системи і широко застосовується в авіаційній, морській медицині та клініці. При інтенсивному подразненні вестибулярних центрів виникають вестибуло- вегетативні реакції (зміна частоти серцевих скорочень, звуження і розширення судин, посилене потовиділення, нудота, запаморочення). При значних навантаженнях на вестибулярний апарат виникає патологічний симптомокомплекс - морська хвороба. Вестибулярний апарат можна тренувати шляхом обертання, гойдання. Центральний відділ вестибулярного аналізатора повністю не вивчений. Вважають, що він розташований у постцентральній, верхній скроневій звивинах кори великих півкуль та верхній тім’яній часточці, де відбувається аналіз інформації і усвідомлення орієнтації у просторі.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ОРГАН ЗОРУ	\|	Вона є важливим органом, який виконує ряд функцій

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.249 сек.