ФІНАНСОВІ

Найпоширенішими фінансовими методами зовнішньоторговельної політики є такі:

—субсидування;

—експортне кредитування;

—демпінг.

Субсидія— фінансова чи інша економічна підтримка у будь-якій формі, яка здійснюється урядом країн — учасниць зовнішньоторговельних операцій, і яка може надаватись індивідуально, окремій галузі, окремому регіону або невизначеній групі осіб (фізичних чи юридичних) автоматично на основі об´єктивних критеріїв. Основними ознаками субсидії є:

—використання бюджетних коштів для надання такої підтримки;

—вилучення в результаті її падіння економічної вигоди утримувачами субсидії.

Класифікацію субсидій наведено на рис. 1.5.7.

Рис.1.5.7. Класифікація субсидій

Прямі субсидії— це безпосередні виплати експортеру або виробнику, обумовлені фактом здійснення експортної операції або виробництва товару. Вони дорівнюють різниці витрат експортера або виробника та отриманого ними доходу. У даному випадку — це безпосереднє дотування виробника (експортера) при його виході на зовнішній ринок. З початку 60-х років прямо субсидувались дороговартісні товари промислового експорту розвинених країн — судна, авіатехніка. Ці субсидії заборонено правилами ВТО.

Непрямі субсидії— це форма прихованого дотування експортерів або виробників за рахунок надання їм пільгового кредитування, податкових вилучень та пільг, повернення попередньо оплачених мит, пільгового страхування тощо. Ці субсидії можуть стосуватись і експортних, і імпортних товарів.

Перехресні субсидії— це дотування однієї галузі або сектору економіки за рахунок іншої галузі або сектору за допомогою заходів державного регулювання. Часто це здійснюється шляхом перерозподілу коштів між галузями через механізм цін. Наприклад, встановлення занижених тарифів на транспортування деяких категорій товарів, коли збитки, що виникають, покриваються за рахунок високих цін переведення інших товарів.

Субсидії можуть надаватись як виробникам товарів, конкуруючих з імпортом, так і виробникам товарів, які експортуються. Для виробників в обох випадках субсидія — це негативний податок, оскільки він не вираховується з їх прибутку, а навпаки, виплачується їм урядом.

Внутрішні субсидії— різні форми субсидування продуцентів товарів, конкуруючих з імпортом. Це найбільш замасковане субсидування.

Експортні субсидії— це бюджетні виплати національним експортерам, що дозволяє продавати товар іноземним покупцям за ціною, нижчою, ніж на внутрішньому ринку, і збільшувати тим самим експорт.

Субсидування затрат— це дотування використовуваних матеріалів, затрат на зарплату, проведення досліджень, створення та використання інфраструктури.

Субсидування товару (продукту)— прямі чи непрямі субсидії, які надаються залежно від обсягу виробництва чи експорту.

Субсидування споживання— наприклад, субсидування використання відходів або місцевої сировини та компонентів.

Субсидування перебудови структурного виробництва— наприклад, субсидії на скорочення площ під тією чи іншою сільськогосподарською культурою.

Субсидування окремих регіонів— наприклад, субсидії найбільш економічно відсталим в економічному та соціальному відношенні регіонам.

Найважливішою проблемою застосування субсидії є можливість дискримінації. Дискримінація відносно доступу до субсидії — основна передумова виникнення елементів недобросовісної конкуренції у міжнародній торгівлі, яка виявляється у можливості використання бюджетних ресурсів з метою підвищення конкурентоспроможності товару.

Субсидії, що дозволені в сот:

1. допомога на дослідно-конструкторські роботи

2. доп на економічне переоснащення

3. доп програмно-регіонального розвитку

Експортне кредитування— це фінансовий метод зовнішньоторговельної політики, який передбачає фінансове стимулювання державного розвитку експорту національними виробниками. Воно може здійснюватись у таких видах:

—субсидування кредитів національним експортерам— кредитів від державних банків під ставку відсотка, нижчу за ринкову;

—державних кредитів іноземним імпортерамза умови обов´язкового дотримання ними зобов´язань купувати товари лише у фірм країни, яка їм такий кредит надала (зв´язаний кредит);

—страхування експортних ризиків національних експортерів,які включають комерційні ризики (неспроможність імпортера оплатити поставку) та політичні ризики (непередбачувані дії уряду, які не дозволяють імпортеру виконати свої зобов´язання перед експортером).

Види експортних кредитів:

—короткострокові— на строк до 1 року — для кредитування експорту споживчих товарів та сировини;

—середньострокові— на строк від 1 до 5 років — для кредитування експорту машин та обладнання;

—довгострокові— на строк понад 5 років — для кредитування експорту інвестиційних товарів та великих проектів.

Демпінг— це продаж товару за кордоном за ціною, нижчою його "нормальної ціни", який завдає або загрожує завдати матеріальної шкоди промисловості, утвореної на території країни-імпортера, або який суттєво затримує утворення такої.

Згадана "нормальна ціна"— це ціна аналогічного товару, за якою він реалізується у країні виробництва (експорту) при нормальному розвитку торгових операцій.

Під аналогічним товаромрозуміють товар, який в усьому аналогічний товару, звинуваченому у демпінгу, а якщо такого товару немає, то товар, який не є аналогічним у всьому, але має характеристики, подібні з товаром, що розглядається.

Якщо внутрішня ціна на товар відсутня, то нормальна ціна визначається або на основі найвищої ціни на аналогічний товар, призначений для експорту у третю країну, або розраховується як сума виробничих витрат з додаванням у поміркованих розмірах витрат з продажу та прибутку. Такий підхід до розрахунку нормальної ціни враховує природні та придбані конкурентні переваги експортера товару (вартість енергоносіїв, розміщення виробництва, наявність самостійних сировинних джерел та дешевої робочої сили, передові технології тощо).

Матеріальна шкода— це підтверджені доказами несприятливі економічні наслідки ввезення товару за демпінговими цінами, які настають для галузей, продукція яких конкурує з товаром, що ввозиться за демпінговими цінами.

Загроза матеріальної шкоди —висновок, який базується на фактах, про те, що завдання шкоди є неминучим.

Демпінг може здійснюватися за рахунок:

—ресурсів приватних фірм;

—державних субсидій експортерам.

У комерційній практиці існує декілька різновидів демпінгу:

— постійний демпінг— постійний експорт товарів за ціною, нижчою від нормальної ціни;

—випадковий (спорадичний) демпінг— тимчасовий епізодичний продаж товарів на зовнішньому ринку за низькими цінами у зв´язку з тим, що у експортерів накопичились великі запаси товарів;

—розбійницький (умисний) демпінг— тимчасове зниження експортних цін (нижче цін свого внутрішнього ринку і навіть нижче витрат виробництва) з метою витіснення конкурентів з ринку і наступне підвищення цін (іноді навіть до більш високого рівня, ніж до зниження цін). Це означає встановлення монопольних цін;

—зворотний демпінг— продаж товару всередині країни за цінами, нижчими від експортних; використовується у випадку непередбачуваних різких коливань курсів валют;

—взаємний (зустрічний) демпінг— взаємні (зустрічні) поставки одного і того ж товару між двома країнами за заниженими, демпінговими цінами; використовується в умовах високої монополізації ринку певного товару в кожній країні.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
КІЛЬКІСНІ	\|	ВАЛЮТНО-КРЕДИТНІ ІНСТРУМЕНТИ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.