• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Фінансова політика субїєктів господарювання.

Лекція 2. Фінансовий механізм і фінансове право

1. Фінансова політика субїєктів гсподарювання.

2. Фінансовий механізм та його роль у реалізації фінансової політики

3. Поняття та система державного права.

Крім держави, будь-який інший суб’єкт господарювання (підприємст- іці, установа, організація) також розробляє і здійснює свою фінансову полі- і шсу, дотримуючись вимог чинного законодавства.

Фінансова політика підприємства є цілеспрямованим використанням фінансів для досягнення довгострокових і короткострокових завдань, ви- чіш’існих засновницькими документами (статутом) підприємства.

Фінансову політику підприємства визначають засновники, власники, проводить фінансове керівництво, виконують фінансові служби, виробничі структури, підрозділи і окремі працівники. Фінансова політика знаходить сііог відображення в балансі підприємства.

Реалізація фінансової політики поєднує стратегічні і тактичні фінан­сові рішення, які можна розділити на дві групи:

Ø інвестиційні рішення;

Ø рішення фінансування.

Інвестиційні рішення пов’язані з освітою і використанням активів (майна) організації і дають відповідь на питання: «Куди вкласти?».

Рішення фінансування пов’язані з освітою і використанням пасивів і дають відповідь на питання: «Де узяти кошти?».

Два типи фінансових рішень взаємозв’язані і взаїмопереплетені. Для організації пріоритетними є рішення інвестування, оскільки їх мета — отримання доходу від ефективного вкладення капіталу.

Рис. 4.2. Структура фінансової політики підприємства

Стрижневою метою розробки фінансової політики організації є ство­рення раціональної системи управління фінансовими ресурсами, спрямо­ваної на забезпечення стратегічних і тактичних завдань її діяльності. Ці за­вдання індивідуальні для кожного суб’єкта господарювання (наприклад, досягнення оптимальної фінансової стійкості і платоспроможності, рента­бельності активів і власного капіталу та ін). Ці аспекти діяльності підда­ються управлінню за допомогою фінансового, податкового і управлінсько­го обліку і аналізу.

У сучасних умовах для багатьох організацій характерна оперативна фо­рма управління фінансами, тобто управлінські рішенім є реакцією на поточ­ні проблеми. Така форма управління фінансами часто викликає суперечності між інтересами організації та її партнерів. Тому актуальна проблема перехо­ду до управління фінансами на основі аналізу фінансового стану, постановки стратегічних цілей діяльності організації, адекватних ринковим умовам, і пошуку шляхів їх досягнення в межах прийнятої фінансової політики.

Фінансова політика є цілеспрямованим використанням фінансів для досягнення довгострокових і короткострокових завдань, визначених уста­новчими документами (статутом) організації. Наприклад, посилення пози­цій на ринку товарів (послуг), досягнення прийнятного обсягу продажу, прибутку, прибутковості (рентабельності) активів і власного капіталу, збе­реження платоспроможності і ліквідності балансу.

Більшість організацій, що довгий час працювали в умовах неста­більного економічного середовища, високої інфляції, непередбачуваиої податкової і грошово-кредитної політики держави, як і раніше вирішують поточні фінансові проблеми, реагуючи на макроекономічні установки дер­жавних владних структур. Така політика в управлінні фінансами породжує ряд суперечностей між інтересами господарюючих суб’єктів і фіскальними інтересами держави, ціною зовнішніх запозичень і рентабельністю вироб­ництва, прибутковістю власного капіталу і фондового ринку, інтересами пиробництва і фінансової служби.

Зміст фінансової політики багатогранний і складається з таких ланок:

Ø Розробки оптимальної концепції управління фінансовими ресур­сами організації, що забезпечує поєднання високої прибутковості і захисту під підприємницького ризику.

Ø Визначення основних напрямків використання фінансових ресур­сів на поточний період (місяць, квартал) і на перспективу (рік і триваліший період). При цьому враховують перспективи розвитку виробничої і комер­ційної діяльності, стан макроекономічної кон’юнктури (оподаткування, облікова ставка банківського відсотка, тарифи внесків до державних поза­бюджетних фондів, норми амортизаційних відрахувань по основних засо­бах і нематеріальних активах та ін.).

Ø Здійснення практичних дій, направлених на досягнення поставле­ної мети (фінансовий аналіз і контроль, вибір способів фінансування підп­риємства, оцінка реальних інвестиційних проектів і т.п.

Єдність трьох стрижневих ланок визначає зміст фінансової політики, стратегічними завданнями якої є:

Ø максимізація прибутку;

Ø оптимізація структури капіталу і забезпечення фінансової стійкос­ті організації;

Ø досягнення фінансової прозорості організації для власників (акці­онерів, засновників), інвесторів і кредиторів;

Ø використання ринкових механізмів залучення капіталу за допомо­гою емісії корпоративних цінних паперів;

Ø розробка ефективного механізму управління фінансами (фінансо­вого менеджменту) на основі діагностики фінансового стану, бю- джетування і прогнозування руху капіталу, доходів і витрат з ура­хуванням постановки стратегічних цілей і пошуку шляхів їх досягнення.

При розробці ефективної системи управління фінансами постійно ви­тікають проблеми гармонізації різних інтересів організації (власників і управлінського персоналу), наявність достатнього обсягу грошових ресур­сів для розширення виробництва і збереження високої платоспроможності.

Метою фінансової політики є оптимізація рішень фінансування і інвестування.

Основними завданнями конструктивної фінансової політики є:

Ø забезпечення джерел фінансування виробництва;

Ø недопущення збитків і збільшення маси прибутку;

Ø вибір напрямків і оптимізація структури виробництва з метою пі­двищення її ефективності;

Ø мінімізація фінансових ризиків.

Пріоритетним завданням оперативного управління фінансами органі­зації є забезпечення її ліквідності і фінансової стійкості.

Фінансова політика організації — складова частина її економічної по­літики. Вона відображає сукупність заходів щодо організації і використан­ня фінансів для здійснення своїх функцій і завдань, якісно певного напря­мку розвитку, що стосується сфер, засобів і форм її діяльності, системи взаємин усередині організації, а також позицій організації в зовнішньому середовищі.

Об’єкт фінансової політики — господарська система і її діяльність у взаємозв’язку з фінансовим станом і фінансовими результатами, грошовий обіг.господарюючого суб’єкта, що є потоком грошових надходжень і ви­плат. Кожному напрямку витрачання грошових фондів повинні відповідати певні джерела: на підприємстві до джерел належать власний капітал і па­сиви, які інвестуються у виробництво і набувають форми активів.

У діючій організації неможливо визначити початкову і кінцеву точки грошового обороту. Обсяг грошових коштів, яким розпоряджається організа­ція, змінюється в часі і залежить від характеру виробничого процесу, обсягу продажу, погашення дебіторської заборгованості та ін. Розмір запасів сиро­вини, незавершеного виробництва, готової продукції на складі, дебіторській заборгованості і належний оплаті комерційний кредит також коливаються за­лежно від реалізації, виробничого процесу і фінансової політики організації щодо кредиторської і дебіторської заборгованості, формування запасів.

Предмет фінансової політики — внутрішньофірмові і міжгосподарські фінансові процеси, відносини і операції, у т.ч. виробничі процеси, ство­рюючі фінансові потоки і такі що визначають фінансовий стан і фінансові результати, розрахункові відносини, інвестиції, питання придбання і випу­ску цінних паперів і т.п.

Суб’єкти фінансової політики — засновники організації і керівництво (працедавці), фінансові служби, які розробляють і реалізують стратегію і тактику фінансового менеджменту в цілях підвищення ліквідності і плато­спроможності підприємства за допомогою отримання і ефективного вико­ристання прибутку.

Фінансова політика полягає в постановці цілей і завдань фінансового управління, а також у визначенні і використанні методів і засобів їх реалі­зації, в постійному контролі, аналізі і оцінці відповідності процесів, що ві­дбуваються, наміченим цілям.

Фінансова політика виявляється в системі форм і методів мобілізації і оптимального розподілу фінансових ресурсів, визначає вибір і розробку фі­нансових механізмів, способи і критерії оцінки ефективності і доцільності формування, напрямку і використання фінансових ресурсів в управлінні.

Організація фінансової політики будується на певних принципах:

Принцип самоокупності і самофінансування. Самоокупність при­пускає, що засоби, що забезпечують функціонування організації, повинні окупитися, тобто принести дохід, який відповідає мінімально можливому рівню рентабельності. Самофінансування означає повну окупність витрат па виробництво і реалізацію продукції, інвестування в розвиток виробниц­тва за рахунок власних грошових коштів і, за необхідності, за рахунок бан­ківських і комерційних кредитів.

Принцип самоврядування або господарської самостійності поля­гає в:

Ø самостійному визначенні перспектив розвитку організації (переду­сім, на основі попиту на вироблювану продукцію, виконувані ро­боти або послуги, що надаються);

Ø самостійному плануванні своєї діяльності;

Ø забезпеченні виробничого і соціального розвитку фірми.

Принцип матеріальної відповідальності означає наявність певної си­стеми відповідальності організації за ведення і результати господарської дія­льності. Фінансові методи реалізації цього принципу різні для окремих організацій, їх керівників і працівників залежно від організаційно-правової форми.

Принцип зацікавленості в результатах діяльності. Об’єктивна не­обхідність цього принципу визначається основною метою підприємницької діяльності — систематичним отриманням прибутку.

Принцип здійснення контролю за фінансово-господарською дія­льністю підприємства. Як відомо, фінанси підприємства виконують конт­рольну функцію, оскільки вона об’єктивна, то на ній грунтується суб’єк­тивна діяльність — фінансовий контроль.

Розрізняють декілька видів контролю залежно від суб’єктів, що здійс­нюють його:

Ø загальнодержавний (позавідомчий) контроль здійснюють органи державної влади і управління;

Ø відомчий контроль здійснюють контрольно-ревізійні відділи міні­стерств, відомств;

Ø незалежний фінансовий контроль здійснюють аудиторські фірми.

Принцип формування фінансових резервів, пов’язаний з необхід­ністю забезпечення безперервності підприємницької діяльності з враху­ванням високого рівня ризику внаслідок коливань ринкової кон’юнктури.

За напрямками здійснення фінансова політика організації поділяється па внутрішню і зовнішню. Внутрішня фінансова політика спрямована на фінансові відносини, процеси і явища, що відбуваються всередині організації.

Зовнішня фінансова політика спрямована на діяльність організації в зовнішньому середовищі: на фінансових ринках, у кредитних відносинах і т.гг,

Виходячи з тривалості періоду' і характеру вирішуваних завдань, фі­нансову політику поділяють на фінансову стратегію і фінансову тактику.

Фінансова стратегія — довготривалий курс фінансової політики, що розрахований на перспективу і припускає рішення великомасштабних за­вдань розвитку організації. Фінансові рішення і заходи, розраховані на пе­ріод більше 12 місяців або на період, що перевищує операційний цикл, на­лежать до довгострокової фінансової політики.

До найважливіших елементів фінансової стратегії належать:

Ø вироблення кредитної стратегії;

Ø управління основним капіталом, у т.ч. і амортизаційна політика;

Ø цінова стратегія;

Ø вибір дивідендної та інвестиційної стратегії.

Фінансова тактика спрямована на вирішення локальних завдань кон­кретного етапу розвитку організації шляхом своєчасної зміни фінансових зв’язків, перерозподілу грошових ресурсів між видами витрат і структур­ними підрозділами (філіалами).

Фінансові рішення і заходи, розраховані на період менший 12 місяців або на період тривалості операційного циклу, якщо він перевищує 12 міся­ців, належать до короткострокової фінансової політики.

Тактичними завданнями, досягнення яких повинне забезпечувати управління фінансами, є:

Ø розробка цінової політики;

Ø управління поточними витратами;

Ø управління оборотними активами і кредиторською заборгованістю;

Ø управління фінансуванням поточної діяльності;

Ø організація поточного фінансового планування.

Метою вибору фінансової тактики є визначення оптимального розміру оборотних активів і джерел їх фінансування, як власних, так і залучених.

Якщо фінансова політика націлена на розвиток, вдосконалення фінан­сових відносин або на позитивний результат для відповідного об’єкта фінан­сових відносин, її слід вважати конструктивною. У випадку, якщо особисті, групові і інші інтереси за певних умов приносять збиток, перешкоджаюп, розвитку об’єкта, то така фінансова політика вважається деструктивною.

Фінансова політика може бути протизаконною (кримінальною), якщо в ній допускаються відхилення від чинного законодавства. Не кожна де­структивна фінансова політика є протизаконною, оскільки суб’єкти по тільки конструктивної, але і деструктивної політики прагнуть діяти в ме­жах закону.

Читайте також:

1. IV. Політика держав, юридична регламентація операцій із золотом.
2. Аграрна політика
3. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
4. Активна і пасивна державна політика.
5. Активна політика зайнятості
6. Антиінфляційна державна політика
7. Антиінфляційна політика держави
8. Антиінфляційна політика. Взаємозв’язок інфляції та безробіття.
9. Антимонопольна політика держави.
10. Антиукраїнська політика російського царизму. Посилення централізаторсько-шовіністичних тенденцій
11. Асортиментна політика
12. Асортиментна політика.

Переглядів: 583