Забезпечення реалізації фінансової політики.

Процес формування і реалізації фінансової політики охоплює декілька етапів:

Ø Вироблення цілей, постановка завдань.

Ø Вибір типу фінансової політики.

Ø Вибір напрямків реалізації (монетарна чи фіскальна) та розмежування завдань між ними.

Ø Вибір інструментів реалізації.

Ø Координація дії окремих інструментів.

Ø Здійснення конкретних заходів.

Ø Контроль за ходом реалізації.

Дієздатність фінансової політики залежить від ефективності діяльності держави на кожному етапі і правильності ухвалених рішень. Її формування починається з чіткого визначення цілей і постановки обґрунтованих завдань. Виходячи з цього здійснюється вибір типу фінансової політики ~™ жорстка або помірна регламентація, або політика мінімальних обмежень; дискреційна або вбудованих стабілізаторів. На цій основі обираються напрями реалізації (вирішується, які завдання забезпечуються засобами монетарної, а які — фіскальної політики) і інструменти реалізації та способи забезпечення скоординовапоеті їх дії. На основі сформованої політики здійснюються конкретні заходи у сфері фінансів. При цьому дуже важливо забезпечити дієвість фінансових інструментів, адже результативність фінансової політики залежить як від її обґрунтованості, так і від того, як реалізуються механізми її здійснення. Тому украй важливим є контроль за ходом реалізації виробленої фінансової політики. Фінансові відносини і фінансова діяльність настільки складні і багатогранні, що будь-які зміни в економічному середовищі можуть або змінити дію фінансових інструментів, або спрямувати її в інший бік. Це, своєю чергою, може призвести до зовсім інших результатів, порівнянно з тими, які очікувалися від цієї фінансової політики.

Свою фінансову політику держава реалізує за допомогою фінансового механізму, склад і структура якого визначаються рівнем розвитку економіки, відносинами власності, історичними та національними особливостями окремої країни.

Для нормального функціонування фінансового механізму необхідним е його відповідне нормативно-правове забезпечення, представлене, передусім, Конституцією України, численними законами, а також підзаконними нормативно-правовими актами. Закони приймаються Верховною Радою України, є обов’язковими до виконання і мають вишу юридичну силу стосовно інших нормативних актів. Велике значення в регламентації фінансових відносин в Україні відіграють такі закони: «Про власність», «Про систему оподаткування», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про цінні напери і фондовий ринок», Господарський кодекс України, Бюджетний кодекс України тощо.

Підзаконні нормативно-правові акти приймаються компетентними .державними органами на підставі чинних законів. До таких документів належать: укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів, інструкції, накази міністерств, міжнародні договори, укладені і ратифіковані Верховною Радою України тощо.

Ефективність функціонування фінансового механізму залежить також під якості його інформаційного забезпечення. Вичерпна, достовірна, своєчасна і зрозуміла інформація є запорукою прийняття оптимальних фінансових рішень, спрямованих на забезпечення економічного розвитку і соціальних потреб громадян. Інформаційне забезпечення складається з різних нидів економічної, фінансової та іншої інформації.

До джерел фінансової інформації належать показники, що характеризують макроекономічний розвиток країни, окремих галузей, кон’юнктуру фондового і грошового ринків, повідомлення про фінансову діяльність конкурентів, фінансова звітність суб’єктів господарювання

Забезпечення реалізації фінансової політики через фінансовий механізм полягає у створенні відповідної системи фінансових органів та інституцій, визначенні їх функцій і повноважень з метою забезпечення повноти здійснення фінансової політики та досягнення координації дій усіх суб’єктів. Кожен із фінансових органів та інституцій має власну сферу діяльності і несе відповідальність за реалізацію фінансової політики в певному напрямку, наділений функціями і повноваженнями, які необхідні для реалізації тієї або іншої політики

Сукупність фінансових органів та інституцій, з виділенням їх повноважень і функцій, які здійснюють управління фінансами, висвітлена в т. 2. Стратегічне управління в Україні (управління фінансами на тривалу перспективу) здійснюють найвищі органи державної влади і управління: Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, апарат Президента.

Оперативне управління фінансами здійснює безпосередньо фінансовий апарат, який складається з фінансових органів управління (Рахункової палати Верховної Ради України, Міністерства фінансів, Державного казначейства, Державної контрольно-ревізійної служби, Державної податкової служби, Пенсійного фонду; Фондів соціального страхування тощо) і фінансових інститутів (Національний банк України, банки і небанківські кредитні установи, страхові компанії, фондові біржі, інститути спільного інвестування тощо).

Координуючими центрами в цій системі є міністерство фінансів і центральний банк. Міністерство фінансів розробляє принципи фінансової політики країни загалом і реалізує та координує фіскальну політику. Воно складає проект Державного бюджету і забезпечує його виконання. Склад і структура витрат бюджету відображають зміст і напрями фінансової політики на поточний рік. Водночас бюджет як фінансовий план складається на основі бюджетної резолюції, яка розробляється найвищим органом законодавчої влади, який і затверджує бюджет. Тому фіскальна політика держави є відображенням загальних дій законодавчої і виконавчої гілок влади. Законодавча влада визначає принципи цієї політики, а виконавча, передусім, в особі Міністерства фінансів забезпечує її реалізацію.

Центральний банк розробляє принципи монетарної політики і забезпечує її втілення. На відміну від Міністерства фінансів, яке входить до складу уряду, Центральний банк в більшості країн світу діє як самостійна і незалежна фінансова інституція. Особливості статусів двох провідних фінансових структур — Міністерства фінансів і Центрального банку — безпосередньо відображаються в реалізації фінансової політики і забезпеченні взаємозв’язку її фіскальної та монетарної складових. З одного боку, відсутність єдиного підпорядкування і чітко визначеного співвідношення функцій може обумовлювати різновекторність монетарної і фіскальної політики. Але, з іншого боку, в цьому полягає властива демократичному суспільству система противаг, яка сприяє збалансованості фінансової політики загалом. Водночас, це вимагає обов’язкової координації дій Міністерства фінансів Центрального банку. І фіскальна, і монетарна політика повинні бути спрямовані на вирішення основних завдань соціально-економічного розвитку.

Нині фінансово-економічна ситуація в Україні є складною, неоднозначною й суперечливою. Об’єктивні економічні реалії сьогодення висунули в центр фінансової політики питання про вихід із системної фінансово-економічної кризи і поступовий перехід до розширеного відтворення, тобто про економічне зростання, яке можливе лише за наявності економічної, грошової й соціальної стабілізації.

Для виходу з фінансової кризи держава повинна запроваджувати фінансову політику, спрямовану на:

Ø створення сприятливих умов для залучення іноземного капіталу в національну економіку;

Ø забезпечення прискореного розвитку пріоритетних галузей економіки шляхом субсидування та зниження податкового тиску;

Ø активізацію роботи з подолання кризи неплатежів;

Ø сприяння підвищенню кредитної спроможності та стійкості банків;

Ø легалізацію тіньових капіталів і повернення іноземних кредитів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Складові фінансової політики держави.	\|	Фінансова політика субїєктів господарювання.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.