• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Управління оборотними активами

У процесі фінансово-господарської діяльності підприємству необхідно мати певну суму грошових коштів для закупівлі сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів та інших матеріальних цінностей.

Зазначені матеріальні цінності призначені для забезпечення процесу виробництва та реалізації продукції.

Метою управління виробничими запасами є забезпечення без­перебійного процесу виробництва та реалізації продукції за дотримання оптимального запасу матеріальних цінностей.

Управління виробничими запасами являє собою частину загальної політики управління оборотними активами підприємства, яка полягає в оптимізації розміру і структури запасів товарно- матеріальних цінностей, мінімізації витрат щодо їх обслуговування та забезпечення ефективного контролю за їх рухом.

Виходячи з мети управління виробничими запасами перед фінансовим менеджером ставляться такі завдання:

1. Провести аналіз запасів товарно-матеріальних цінностей у минулому періоді. Зокрема, слід розглянути показники загальної суми запасів матеріальних цінностей, їх динаміки, питому вагу в обсязі оборотних активів, вивчити структуру запасів у розрізі ос­новних груп, виявити сезонні коливання їх, визначити ефективність використання різних груп виробничих запасів, розрахувати показники їх оборотності.

2. Обчислити оптимальні розміри основних груп поточних запасів. Для цього запас матеріальних цінностей необхідно поділити на дві основні групи: виробничі запаси (запаси сировини, матеріалів, напівфабрикатів) та запаси готової продукції. У розрізі кожного із зазначених видів виділяються запаси поточного зберігання, тобто постійно оновлена частина запасів, які формуються на регулярній основі і рівномірно витрачаються в процесі виробництва продукції або її реалізації покупцям.

3. Оптимізувати загальну суму запасів товарно-матеріальних цінностей, які включаються в оборотні активи.

4. Побудувати ефективну систему контролю за рухом запасів на підприємстві. Серед систем контролю за рухом запасів набула поширення «Система АВС». Сутність цієї системи полягає в поділі сукупності запасів матеріальних цінностей на три категорії.

У категорію «А» включаються матеріальні цінності з високою ціною, з тривалим циклом замовлення, які потребують постійного контролю, оскільки їх нестача пов’язана зі значними фінансовими труднощами.

У категорію «В» включаються матеріальні цінності, які мають меншу значимість порівняно з категорією «А» в забезпеченні безперебійного операційного процесу і формуванні кінцевих результатів фінансової діяльності.

У категорію «С» включають всі інші матеріальні цінності, які не відіграють значної ролі у формуванні кінцевих фінансових результатів.

5. Відображати у фінансовому обліку вартість запасів матеріальних цінностей в умовах інфляції.

Для цього необхідно сформувати окремі види матеріальних цінностей відповідно до обсягів господарської діяльності підприємства і тривалості його операційного циклу.

Операційний цикл суттєво впливає на обсяг, структуру й ефективність використання матеріальних цінностей. Він включає час від моменту закупівлі матеріальних цінностей до надходження грошових коштів від покупців за реалізовану продукцію.

У процесі управління виробничими запасами в межах операційного циклу необхідно особливо виділити виробничий цикл. Тривалість виробничого циклу включає: період обороту середнього запасу сировини, матеріалів, напівфабрикатів; період оборотності середнього обсягу незавершеного виробництва; період оборотності середнього запасу готової продукції.

На тривалість виробничого циклу насамперед впливає прискорення оборотності матеріальних цінностей у процесі виробництва продукції.

Прискорення оборотності матеріальних цінностей досягається збільшенням частки оборотних активів з високою оборотністю і зниженням частки активів, що обертаються повільно. До активів з високою оборотністю можна віднести: запаси сировини і матеріалів, з яких не створюються страхові резерви; запаси готової продукції, на яку існує високий попит; грошові кошти, які постійно перебувають у господарському обігу. Матеріальні цінності з низькою оборотністю включають: сезонні запаси сировини і матеріалів; запаси готової продукції, попит на яку обмежений; довгострокова та короткострокова дебіторська заборгованість, поточні фінансові інвестиції строком погашення більше шести місяців.

Слід зазначити, що в сучасних умовах господарювання підприємствам не встановлюються нормативи формування оборотних активів і вони можуть утримувати на своєму балансі запаси на таку суму, на яку у підприємства є тимчасово вільні грошові кошти. У критичних ситуаціях підприємство може продати частину своїх запасів або, навпаки, терміново їх закупити, щоб не зупинився виробничий процес.

Водночас матеріальні цінності мають бути на такому рівні, щоб можна було забезпечити безперервність процесу виробництва і реалізації продукції.

Наявність матеріальних цінностей на рівні, який перевищує оптимальні потреби, негативно відображається на діяльності підприємства, оскільки з обігу відволікається певна сума грошових коштів, втрачаються можливості для інвестицій, збільшуються витрати на утримання додаткових запасів матеріальних цінностей.

Оптимальний розмір замовлень матеріальних цінностей можна визначити за допомогою такої формули:

; (6.2)

де ОРЗ — оптимальний розмір замовлень матеріальних цінностей у натуральному виразі;

З — затрати на підготовку замовлень (розміщення, доставка, приймання) у розрахунку на одне замовлення, грн;

Р — річна потреба в одиницях матеріальних цінностей (у натуральному виразі);

В — витрати на зберігання запасів та складування в розрахунку на одиницю запасів, грн.

Для малих і середніх підприємств витрати на підготовку матеріалів незначні. Що стосується витрат на зберігання матеріалів, то на таких підприємствах частіше за все матеріали відразу надходять на виробництво. Тому витратами на зберігання матеріалів тут можна знехтувати, тобто прийняти їх рівними за одиницю, тоді формула оптимального розміру замовлення матиме такий вигляд:

; (6.3)

У зв’язку зі зміною номінального рівня цін на матеріальні цінності в умовах інфляційної економіки сформовані їх запаси потребують відповідного коригування до моменту використання матеріальних цінностей у виробництві або в процесі їх реалізації. Якщо коригування не буде проведено, реальна вартість запасів таких активів буде занижена і відповідно буде занижений реальний розмір інвестованого в них капіталу. Це порушить об’єктивність оцінки стану руху матеріальних цінностей.

У практиці фінансового менеджменту для відображення реальної вартості виробничих запасів можна застосувати метод LIFO, який полягає у використанні в обліку ціни за принципом «остання партія матеріальних цінностей до прибутку — перша партія до витрат». Другий метод (FIFO) передбачає оцінку вироб­ничих запасів за принципом «перша партія матеріальних ціннос­тей до прибутку — перша партія до витрат».

За умови нестабільності цін відмінність зазначених принципів істотно впливатиме на ціновий рівень витрат і балансову оцінку виробничих запасів. Принцип FIFO веде до непорівнянності тенденцій купівельної ціни і динаміки цінового рівня витрат, а принцип LIFO містить можливість їх збігу. Використання серед­ньозважених цін веде до повного збігу купівельних цін і цінових аспектів витрат, але протидіє відмінностям обох тенденцій.

Доцільним може бути оцінювання матеріальних витрат за по­точними цінами, оскільки саме вони враховуватимуть зміни, що відбуваються в часі за рахунок зростання продуктивності праці та інфляційних процесів.

Розглянемо розрахунок витрат за оцінкою FIFO та LIFO.

Таблиця 6.1

Оцінювання матеріальних витрат за методами lifo та fifo

Виходячи1 з даних таблиці проведемо розрахунок витрат за оцінкою FIFO:

(12 + 25) *10 + (15 *9) + (60 - 12 - 25 - 15) *8 = 569 грн.

Розрахунок витрат за оцінкою LiFO:

(30 *8) + (15 *9) + (60 - 30 - 15) *10 = 525 грн.

Таким чином, метод визначення витрат за оцінкою LIFO дає можливість точніше відобразити поточні ціни сировини, матеріалів у собівартості готової продукції і більшою мірою відповідає економічній ситуації, оскільки виключає появу інфляційного прибутку. Слід зазначити, що управління виробничими запасами не є прямою функцією фінансового менеджменту, але інвестування грошових коштів у товарно-матеріальні цінності є важливим аспектом фінансового менеджменту. Фінансові менеджери повинні бути добре обізнані з методами контролю запасів і вміти ефективно перерозподіляти вкладений у них капітал.

Формування оптимальних виробничу матеріальних запасів є одним із основних елементів комерційної діяльності підприємства. Заниження величини оборотних активів спричиняє нестійкий фінансовий стан підприємства, перебої виробничого процесу і, як наслідок, зниження обсягу виробництва і прибутку. У свою чергу, завищення розміру оборотних активів знижує можливості підприємства здійснювати капітальні вкладення для розширення виробництва. Відволікання грошових коштів — як власних, так і залучених — не дає можливості підприємству більш раціонально й ефективно використовувати вільні грошові кошти.

Для визначення оптимальної потреби в оборотних активах ви­користовуються два методи: прямий і аналітичний.

Прямий метод визначення оптимального розміру оборотних активів застосовується під час створення нового підприємства або для уточнення потреби в оборотних активах підприємства, якщо значно змінюється асортимент виробництва продукції в плановому періоді.

Аналітичний метод застосовують за умови функціонування підприємства більше року, коли в основному сформовані виробничі запаси і не змінюється, асортимент продукції в плановому періоді.

Аналітичний метод передбачає визначення потреби у виробничих запасах шляхом коригування оптимального розміру виробничих запасів, який розрахований методом прямого розрахунку з урахуванням зміни обсягу виробництва та прискорення оборотності виробничих запасів.

У процесі господарської діяльності підприємству необхідно визначити короткострокові потреби в грошових коштах для забезпечення поточної діяльності підприємства з урахуванням відстрочення платежу покупцям.

Короткострокові потреби в грошових коштах являють собою поточні фінансові потреби і визначаються за формулою:

; (6.4)

де ПФП — поточні фінансові потреби;

ЗО — оптимальний запас матеріальних цінностей;

Дз — дебіторська заборгованість;

Кз — кредиторська заборгованість.

Розглядаючи наведену формулу, необхідно визначити період, який потрібен для перетворення виробничих запасів, дебіторської і кредиторської заборгованості в готівку. Для цього використовують таку формулу:

; (6.5)

де Оо.а — середній період обороту оборотних активів;

Ов.а — середній період обороту виробничих активів;

Од.з — середній період обороту дебіторської заборгованості;

Ок.з — середній строк сплати кредиторської заборгованості. Середній період обороту виробничих запасів визначається за формулою:

; (6.6)

де ОЗ — середній період обороту виробничих запасів;

Зв — обсяг виробничих запасів;

Вд — середньоденна виручка від реалізації продукції. Аналогічно визначається середній період обороту дебіторської заборгованості:

; (6.7)

де Од.з — середній період обороту дебіторської заборгованості;

Дз — дебіторська заборгованість.

Середній строк сплати кредиторської заборгованості визначається за формулою:

; (6.8)

де Тк.з — середній термін сплати кредиторської заборгованості;

Кз — кредиторська заборгованість.

На розмір поточних фінансових потреб впливають такі фактори:

1. Тривалість операційного та збутового циклів. Це означає, що чим швидше сировина і матеріали перетворюються в готову продукцію, а готова продукція - в гроші, тим менший треба мати запас сировини і матеріалів.

2. Темпи зростання виробництва. Це означає, що більший обсяг виробництва потребує більше матеріальних цінностей.

3. Сезонність виробництва та реалізації продукції, а також нестабільність поставок товарно-матеріальних цінностей.

4. Стан кон’юнктури ринку. Це означає, що нарощування вироблюваної підприємством продукції призводить до збільшення дебіторської заборгованості.

Отже, завдання управління поточними фінансовими потребами полягає у скороченні періоду оборотності виробничих запасів, дебіторської заборгованості та збільшення строку сплати кредиторської заборгованості.

Формування ринкових відносин в Україні характеризується значним уповільненням платіжного обігу, що спричиняє збільшення дебіторської заборгованості. У зв’язку з цим важливим завданням фінансового менеджменту є ефективне управління дебіторською заборгованістю.

Метою управління дебіторською заборгованістю є визначення оптимального її розміру і забезпечення своєчасної інкасації боргу.

Виходячи з цієї мети основними завданнями управління дебіторською заборгованістю є:

- аналіз дебіторської заборгованості підприємства за минулий період. Зокрема, оцінювання рівня і складу дебіторської заборгованості підприємства. Оцінювання цього рівня здійснюється на основі визначення коефіцієнтів відволікання оборотних активів у дебіторську заборгованість, середнього періоду її інкасації, коефіцієнта простроченості дебіторської заборгованості. Розглядається склад дебіторської заборгованості залежно від те­рміну заборгованості, тобто за строками її інкасації. На основі проведеного аналізу дебіторської заборгованості минулого періоду визначається сума ефекту, яка може бути отримана від інвестування коштів у дебіторську заборгованість;

- визначення форм реалізації готової продукції покупцям;

- визначення суми грошових коштів, яка буде відволікатись в дебіторську заборгованість у наступному періоді;

- формування умов відвантаження готової продукції покуп­цям відповідно до укладених угод;

- оцінювання кредитоспроможності покупців на підставі відомостей, які надаються покупцями;

- розроблення порядку проведення інкасації дебіторської за­боргованості в наступному періоді;

- використання на підприємстві сучасних форм рефінансування дебіторської заборгованості;

- здійснення ефективного контролю за рухом і своєчасною інкасацією дебіторської заборгованості.

Дебіторська заборгованість поділяється на такі види: дебіторська заборгованість за товари, строк сплати яких не настав; дебіторська заборгованість за товари, строк сплати яких минув; дебіторська заборгованість за векселями отриманими; дебіторська заборгованість за рахунками та інша поточна дебіторська заборгованість.

Найбільшу частку становить дебіторська заборгованість за відвантажену продукцію (понад 80 % загального обсягу дебіторської заборгованості підприємства). Тому управління дебіторською заборгованістю на підприємстві пов’язано з оптимізацією дебіторської заборгованості за розрахунками за реалізовану продукцію.

Управління дебіторською заборгованістю включає кілька етапів. На першому етапі здійснюється аналіз дебіторської заборгованості в минулому періоді. З цією метою розраховуються показники, які характеризують стан дебіторської заборгованості за минулий рік. Такими показниками є: коефіцієнт відволікання оборотних активів, який розраховується за формулою:

; (6.9)

де Кв.о.а. — коефіцієнт відволікання оборотних активів;

Дз — дебіторська заборгованість за товарними операціями за минулий період;

За — загальна сума оборотних активів підприємства.

Другий показник це — середній період інкасації дебіторської заборгованості, який визначається за формулою:

; (6.10)

де Пі.д.з. — середній період інкасації дебіторської заборгованості;

Дз.с. — середній залишок дебіторської заборгованості у звітному періоді;

Вд — одноденна виручка від реалізації продукції у звітному періоді.

Середній період інкасації дебіторської заборгованості розраховується за кілька періодів. Якщо в динаміці цей показник зменшується, то це характеризує роботу підприємства позитивно, а якщо, навпаки, зростає, то - негативно.

Третій показник - кількість оборотів дебіторської заборгованості за відповідний період - визначається за формулою:

; (6.11)

ВР - виручка від реалізації продукції за звітний період.

Зазначений показник також розраховується за кілька періодів і порівнюється між собою. Збільшення кількості оборотів дебіторської заборгованості є позитивним, а зменшення - негативним чинником у роботі підприємства.

Результати проведеного аналізу використовуються з метою визначення оптимальної дебіторської заборгованості в плановому періоді.

На практиці використовуються такі методи визначення оптимальної дебіторської заборгованості в плановому періоді: нормативний, розрахунково-аналітичний.

В основу нормативного методу покладено систему фінансових норм та техніко-економічних нормативів, що характеризують абсолютну величину дебіторської заборгованості, а також джерела їх фінансового забезпечення. Слід зазначити, що норми та нормативи можуть бути класифіковані за категоріями покупців, видів грошових розрахунків, строків погашення.

Щодо конкретного підприємства, то нормативний метод можна застосовувати за наявності постійних покупців.

Якщо підприємство не має постійних покупців, то це вимагає значної гнучкості моделі грошових розрахунків, а відповідно і показників, які характеризують дебіторську заборгованість підприємству.

Сутність розрахунково-аналітичного методу полягає у тому, що на основі фінансово-економічних показників заборгованості за попередні періоди, які беруться за базові, та індексів їх зміни у плановому періоді відповідно до зміни моделі грошових розрахунків визначається планова величина дебіторської заборгованості підприємства. Розрахунково-аналітичний метод застосовується як доповнення до нормативного і дає змогу формувати плановий показник та орієнтири під час формування стратегії управління дебіторською заборгованістю. Слід зазначити, що використання розрахунково-аналітичного методу супроводжується певним суб’єктивізмом. Адже аналіз і прийняття фінансових рішень ґрунтується на експертному оцінюванні параметрів моделі грошових розрахунків, в основі якого лежить особиста думка експертів.

Розрахунково-аналітичний метод також повинен доповнювати метод оптимізації фінансових рішень і бути інструментарієм економіко-математичного моделювання розрахункових операцій підприємства.

Сутність методу оптимізації фінансових рішень щодо управління дебіторською заборгованістю полягає у розробленні кількох сценаріїв з метою вибору найбільш оптимального варіанта.

З огляду на специфіку фінансово-господарської діяльності підприємства у процесі управління дебіторською заборгованістю і визначення та обґрунтування розрахункових операцій на основі використання методу оптимізації фінансових рішень доцільно використовувати такі критерії оптимізації фінансових рішень та реалізації моделі грошових розрахунків:

- максимізація вартості капіталу підприємства;

- мінімізація накладних витрат;

- скорочення строку іммобілізації фінансових ресурсів у сферу обігу;

- максимізація використання ефекту фінансового лівериджу;

- максималізація абсолютної суми прибутку підприємства та максимізація прибутку на одиницю вкладеного капіталу;

- максимізація рентабельності власного капіталу;

- мінімізація тривалості обороту капіталу, тобто прискорення оборотності капіталу;

- мінімізація податкових зобов’язань та ін.

Сутність економіко-математичного моделювання як методу планування дебіторської заборгованості підприємства полягає у тому, що з його допомогою можна дати кількісну оцінку взаємозв’язків між окремими фінансовими показниками та факторами, які впливають на них. Цей взаємозв’язок виражається через економіко- математичну модель, що являє собою максимально наближену до реального життя математичну інтерпретацію фінансово-економічних процесів, зокрема розрахункових операцій, тобто опис факторів, які характеризують структуру та основні закономірності зміни даного економічного явища через математичні символи та прийоми — рівняння, нерівності, функції, таблиці, графіки.

Отже, основою обґрунтування стратегії та тактики управління дебіторською заборгованістю підприємства та визначення сукупності розрахункових операцій на основі економіко-математич-ного моделювання є кількісний аналіз інформаційної бази моделі грошових розрахунків з використанням математичних, статистичних й економетричних методів та прийомів.

До основних методів проведення кількісного аналізу у процесі моделювання дебіторської заборгованості підприємства можна віднести такі:

- теорія процента та часова вартість грошей', це дає змогу порівнювати вартості відділених у часі грошових потоків на підприємстві, використовуючи значення теперішньої чи майбутньої вартості грошей, визначеної на основі дисконтування чи компан- дування;

- диферепційне та інтегральне числення, дає можливість, з одного боку, визначати швидкість зміни одного фактора моделі відповідно до зміни другого фактора, а з іншого — провести оптимізацію цільової функції через пошук її максимуму-мінімуму;

- теорія ймовірності та статистичні висновки: дає змогу оцінити величину ймовірності настання певної події на основі оцінювання чи перевірки гіпотези визначити достовірність побудованого на основі минулих періодів тренду зміни величини параметра.

Розвиток ринкових відносин та інфраструктури фінансового ринку уможливлює використання в практиці фінансового менеджменту ряду нових форм управління дебіторською заборгованістю, тобто її рефінансування, або прискореного методу переведення дебіторської заборгованості в більш ліквідні оборотні активи, грошові кошти, короткострокові цінні папери.

Основними формами рефінансування дебіторської заборгованості є факторинг, облік векселів, які видані покупцям продукції, або їх продаж на фінансовому ринку, форфейтинг, спонтанне рефінансування.

Факторинг являє собою фінансову операцію, за якої підприємство-продавець передає право отримання грошей за платіжними документами за відвантажену продукцію комерційному банку. За здійснення такої операції банк стягує з підприємства-продавця певну комісійну плату, яка встановлюється у відсотках до суми платежу. Ставки комісійної плати диференціюються з урахуванням рівня платоспроможності покупця і передбачених строків сплати платіжних документів.

Крім того, банк у термін до трьох днів здійснює кредитування підприємства-покупця у формі попередньої сплати боргових зобов’язань щодо платіжних документів. Зауважимо, що в момент оформлення договору факторингу банк оплачує підприємству-продавцю не більше 80 % загальної суми боргу, а остаточні розрахунки здійснюються тільки після повного надходження коштів від платника.

Факторингова операція дає змогу підприємству-продавцю рефі- нансувати переважну частину дебіторської заборгованості, щодо наданого покупцеві кредиту в короткі строки, скоротивши тим самим період фінансового й операційного циклів. До недоліків факторингової операції слід віднести лише додаткові витрати продавця, пов’язані з продажем продукції, а також втрати прямих зв’язків продавця продукції з покупцем у процесі здійснення платежів.

Облік векселів або його продаж на фондовому ринку — це фінансова операція з продажу векселів банку або іншій фінансовій інституції, іншому суб’єкту господарювання за певною (дисконтною) ціною, яка встановлюється залежно від їх номіналу, строку погашення та облікової вексельної ставки. Облікова вексельна ставка включає: середню депозитну ставку, ставку комісійної винагороди, а також премію за ризик у разі сумнівної платоспро­можності векселедавця. Зазначена операція може бути здійснена тільки щодо переказного векселя.

За цієї форми рефінансування дебіторської заборгованості визначається сума дисконту за формулою:

; (6.12)

де Д — сума дисконту, що залишається комерційному банку;

Вв.н. — номінальна вартість векселя;

Т — кількість днів від попиту продажу (обліку) векселя до моменту погашення його векселедержателем;

Св — річна облікова вексельна ставка щодо здійснення дисконтування суми векселя.

У випадку, якщо вексель продається на фондовому ринку, загальні витрати, пов’язані з рефінансуванням дебіторської заборгованості, складаються із виплаченої біржовим посередником комісійної винагороди та можливої курсової різниці при продажу векселя за ціною, меншою від номіналу.

Форфейтинг являє собою фінансову операцію щодо рефінансування дебіторської заборгованості з експортного товарного кредиту шляхом передання (індосаменту) переказного векселя на користь банку зі сплатою йому комісійної винагороди. Комерційний банк бере на себе зобов’язання щодо фінансування експортної операції шляхом сплати за обліковим векселем, який гарантується наданням авалю банку держави імпортера. Для того щоб зменшити ризик можливих втрат у разі неповернення частини боргу, банк вимагає значну знижку з ціни (дисконт). Розмір цього дисконту виступає ціною рефінансування дебіторської заборгованості за допомогою форфетинга. Найчастіше форфейтинг використовується під час експортних операцій і дає змогу експортеру негайно отримати грошові кошти через облік векселів. По суті, форфетинг об’єднує елементи факторингу і обліку векселів.

Спонтанне рефінансування є найбільш поширеною формою прискорення розрахунків і полягає в наданні знижки за дострокову сплату покупцем платіжних документів. Розмір установленої знижки з ціни продукції є ціною спонтанного рефінансування для- підприємства-продавця у випадку, якщо покупець скористується наданою знижкою. Умови надання цінової знижки за прискорення розрахунків записують у скороченому вигля­ді. Так, наприклад, запис «5/10, нетто 30» означає, що покупець продукції отримає 5-відсоткову знижку з ціни, якщо розрахується з продавцем протягом перших 10 днів після поставки продукції за умови максимального терміну відстрочення платежу 30 днів. У випадку відмови від знижки, покупець повинен здійснити повну оплату протягом 30 днів з моменту виписки платіжних документів. Поширеною схемою надання комерційного кредиту є кредитні умови «10/1, нетто 30», тобто 10-відсоткову знижку з ціни покупець може отримати, якщо негайно розрахується за продукцію за умови максимального відстрочення платежу на один місяць.

Продавець може дати знижку в межах банківського процента, який може отримати в разі негайного вкладання вивільненої суми на депозитний рахунок. З іншого боку, покупець також мусить визначитися, що вигідніше: чекати договірного строку сплати дебіторської заборгованості і втратити знижку, чи скористатися знижкою і достроково оплатити товар. Для цього покупцем розраховується ціна утраченої вигоди і порівнюється із середньою процентною ставкою банківського кредиту. Упущена вигода покупця у разі відмови від наданої продавцем знижки визначається за формулою:

; (6.13)

де Цз — ціна відмови від наданої продавцем знижки, %;

Дт — договірний термін сплати покупцем отриманої продук­ції, днів;

Пз — період, протягом якого надається знижка, днів;

З — знижка, яка надається продавцем, %.

Річна норма процентної ставки за комерційний кредит розраховується за формулою.

; (6.14)

де ПСк — річна норма процентної ставки за комерційний кредит, %;

З — знижка, що надається покупцям за дострокову сплату продукції, %;

СПо — середній період обороту дебіторської заборгованості за результатами аналізу минулого періоду, днів.

Управління грошовими коштами або залишком грошових коштів, що постійно перебувають у розпорядженні підприємства, є важливою невід’ємною частиною управління оборотними активами. Об’єктами управління є грошові кошти в касі, на поточних рахунках, у дорозі та їх еквіваленти. Мета управління грошовими коштами підприємства — визначення оптимального залишку грошових коштів, який необхідний для розрахунку за своїми невідкладними фінансовими зобов’язаннями, а також визначення інвестиційних можливостей підприємства здійснювати коротко­строкові фінансові вкладення. Основними завданнями управління грошовими коштами є:

- визначення оптимального залишку грошових коштів для за­безпечення безперервності діяльності підприємства;

- створення резервного залишку грошових коштів на випадок можливого розширення обсягів діяльності;

- своєчасна трансформація тимчасово вільних грошових коштів у високоліквідні фінансові інвестиції та їх зворотна конвертація для поповнення залишку грошових коштів;

- своєчасне забезпечення поточних платежів, пов’язаних з виробничо-комерційною діяльністю;

- формування інвестиційного залишку грошових коштів з метою здійснення ефективних короткострокових фінансових вкладень в окремі сегменти ринку грошей;

- формування компенсаційного залишку грошових коштів на поточному рахунку підприємства з метою своєчасного обслуго­вування невідкладних потреб підприємства;

- забезпечення прискорення оборотності грошових коштів зменшенням операційного та фінансового циклів, скороченням розрахунків готівкою, своєчасної інкасації виручки від реалізації продукції.

Управління грошовими коштами включає кілька етапів. На першому етапі аналізується сутність участі грошових коштів в оборотних активах підприємства в динаміці. Для цього розраховуються де-які показники:

Коефіцієнт участі грошових коштів в оборотних активах:

; (6.15)

де Ку — коефіцієнт участі грошових коштів в оборотних активах;

СЗг.к — середній залишок грошових коштів в аналізованому періоді;

СА — середня сума оборотних активів в аналізованому періоді.

Середній період обороту грошових коштів:

; (6.16)

де По — середній період обороту грошових коштів;

Вд — одноденна виручка від реалізації продукції.

Кількість оборотів грошових коштів:

; (6.17)

де Ко — кількість оборотів грошових коштів;

Вр — виручка від реалізації продукції;

СЗг.к — середній залишок грошових коштів.

Зменшення залишку грошових коштів може здійснюватися шляхом оптимізації грошового обороту в плановому періоді або прискорення оборотності грошових коштів.

Оптимізувати грошовий оборот підприємств можна через коригування потоків платежів, запровадження режиму економії, зменшення потреби у фінансових ресурсах.

До основних заходів щодо зменшення грошового обороту можна віднести: купівлю сировини, матеріальних цінностей на умовах відстрочення платежу; перенесення термінів платежу за домовленості з постачальниками; придбання основних засобів на правах оренди та фінансового лізингу.

Прискорення оборотності грошових коштів може бути забезпечене за рахунок: зменшення операціййого та фінансового циклів, зменшення обсягів розрахунків готівкою, зменшення питомої ваги тих форм розрахунків з постачальниками, які потребують тимчасового резервування грошових коштів на окремих банківських рахунках, тобто застосування акредитивної форми розрахунків та розрахунків чеками.

Результати проведеного аналізу використовуються для визначення оптимального залишку грошових коштів для здійснення поточної діяльності підприємства. На другому етапі визначається оптимальний розмір залишку грошових коштів на основі прогнозу руху грошових коштів.

Прогнозування руху грошових коштів полягає в тому, що визначається сума грошових коштів на початок функціонування підприємства, а також період організації процесу виробництва і реалізації продукції. Розрахунок руху грошових коштів дає змогу визначити можливість недостатності грошових коштів і своєчасно прийняти оперативне рішення щодо забезпечення підприємства грошовими коштами.

У процесі фінансово-господарської діяльності підприємства постійно відбувається зміна — збільшення або зменшення грошових коштів.

Як показано на рисунку, грошові кошти здійснюють постійний кругообіг. З одного боку, зменшується сума грошових коштів у результаті придбання матеріальних цінностей для виготовлення готової продукції, погашення заборгованості постачальникам, виплати заробітної плати, сплати податків, внесків у цільові державні фонди та інших платежів. З іншого боку, після відвантаження готової продукції покупцям грошові кошти надходять на поточний рахунок, у касу підприємства. Якщо покупці своєчасно не розраховуються за відвантажену готову продукцію, виникає дебіторська заборгованість. Після оплати рахунків покупцями дебіторська заборгованість скорочується, а потік грошових коштів збільшується. Однак оплата рахунків покупцями інколи затримується і грошові кошти на поточний рахунок можуть надійти через певний проміжок часу. У зв’язку з цим фінансовий менеджер повинен постійно стежити за рухом грошових коштів і передбачити їх наслідки для фінансового стану підприємства.

У процесі господарської діяльності підприємству потрібно підтримувати залишок грошових коштів на мінімальному рівні і збільшувати розмір поточних фінансових інвестицій. Але водночас збільшується ймовірність виникнення потреби в короткострокових банківських кредитах для здійснення непередбачених платежів. До того ж потрібно враховувати, що процентна ставка за користування банківським кредитом може бути вищою, ніж той процент, який можна отримати за цінними паперами або де- позитйями рахунками. Якщо короткострокові кредити набагато дорожчі порівняно з очікуваною дохідністю цінних паперів, депозитів, фінансовий менеджер повинен бути впевненим, що потреба у додаткових грошових коштах не виникне. У зв’язку з вищезазначеним визначається оптимальний розмір залишку грошових коштів виходячи з показників, які характеризують результати діяльності конкретного підприємства. Оптимальний розмір залишку грошових коштів можна розрахувати за такою формулою:

; (6.18)

де Зг.к.о — оптимальний залишок грошових коштів;

Сп — собівартість реалізованої продукції;

А — сума амортизаційних відрахувань;

О — оборотність оборотних активів.

Читайте також:

1. ERP і управління можливостями бізнесу
2. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
3. III. КОНТРОЛЬ і УПРАВЛІННЯ РЕКЛАМУВАННЯМ
4. Oracle Управління преміальними
5. А. Видання прав актів управління
6. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ ДИСПЕТЧЕРСЬКОГО УПРАВЛІННЯ
7. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ДОРОЖНІМ РУХОМ
8. Адаптивні організаційні структури управління.
9. Адміністративне право і державне управління.
10. Адміністративний устрій і управління в українських землях під час татаро-монгольського панування.
11. Адміністративні методи - це сукупність прийомів, впливів, заснованих на використанні об'єктивних організаційних відносин між людьми та загальноорганізаційних принципів управління.
12. Адміністративні методи управління

Переглядів: 1605