• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

КОРИГУВАННЯ РОЗРАХУНКОВОЇ РИНКОВОЇ ВАРТОСТІ ЦІННИХ ПАПЕРІВ ВІДПОВІДНО ДО КЛАСУ ЕМІТЕНТА

РОЗМІР ВІДРАХУВАНЬ У РЕЗЕРВ ЗА КРЕДИТНИМИ ОПЕРАЦІЯМИ НА МІЖНАРОДНИХ РИНКАХ, КОШТАМИ, РОЗМІЩЕНИМИ НА КОРЕСПОНДЕНТСЬКИХ РАХУНКАХ «НОСТРО» ТА ДЕПОЗИТАМИ, РОЗМІЩЕНИМИ В ІНШИХ БАНКАХ, ВІДПОВІДНО ДО РИЗИКУ КРАЇНИ

Резерв за всіма кредитними операціями формується у валюті кредитної операції та поділяється на:

· резерв під стандартну заборгованість;

· резерв під нестандартну заборгованість за кредитними операціями, класифікованими як «під контролем», «субстандартні», «сумнівні», «безнадійні».

Резерв формується за кожною групою ризику відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості станом на перше число місяця, наступного за звітним. Розрахована за наведеною методикою сума резерву зазвичай відрізняється від обсягу фактично створеного резерву, оскільки кредитний портфель банку змінюється як за обсягом, так і за якістю. З одного боку, банк видає нові кредити, позичальники погашають заборгованість за виданими кредитами, з іншого — після кожної кредитної операції може змінитися фінансовий стан позичальника, якість обслуговування ним кредитної заборгованості.

Якщо на звітну дату розрахункова сума резерву перевищує фактично створений резерв, банк повинен до встановленого терміну для подання місячного балансу привести у відповідність обсяг резерву на покриття можливих втрат за кредитними операціями до якості та обсягу кредитного портфеля — збільшити резерв до розрахункового обсягу за період. Якщо ж фактично створений банком резерв перевищує розрахункову його суму на звітну дату, коригування резерву банки непроводять.

Резерв використовується лише для покриття збитків за непогашеною позичальниками заборгованістю за кредитними операціями в частині основного боргу, стягнення якого неможливе. Безнадійна заборгованість списується банком за рішенням правління за рахунок резерву під нестандартну заборгованість.

Резерв під стандартну заборгованість використовується для нарощування капітальної бази банку і враховується в складі додаткового капіталу при розрахунку регулятивного капіталу.

Резерв за коштами, розміщеними на депозитних рахунках у банках, які визнані банкрутами або ліквідовуються чи зареєстровані в офшорних зонах, формується на всю суму таких коштів. Розмір резерву визначається шляхом зважування суми коштів, що розміщені на кореспондентському чи на депозитному рахунках окремого банку, на відповідний відсоток резервування, що наведений у табл. 8.4.

Ризики за коштами, розміщеними в банках, віднесених до груп 1, 2, вважаються стандартними, а до груп 3—8 — нестандартними. До групи 8 відносять банки (резиденти і нерезиденти), що визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, а також банки, які зареєстровані в офшорних зонах.

За рахунок коштів відповідного резерву списуються за рішенням Правління банку безнадійні щодо їх повернення депозити.

Резерв на відшкодування можливих збитків за простроченими понад 30 днів та сумнівними щодо їх отримання нарахованими доходами за активними операціями формується щомісячно станом на перше число місяця наступного за звітним на всю суму прострочених понад 31 день і сумнівних щодо їх отримання доходів.

Нараховані доходи за активними операціями вважаються сумнівними:

· якщо платіж за основним боргом прострочений понад 90 днів;

· якщо сплата процентів за основним боргом прострочена понад 60 днів.

Для визначення розміру відповідного резерву банки щомісяця здійснюють інвентаризацію нарахованих доходів. Якщо розрахункова сума резерву виявиться меншою за фактично створений його обсяг, банк повинен провести дорезервування.

За рахунок коштів відповідного резерву списуються за рішенням Правління банку безнадійні щодо їх отримання нараховані доходи.

Порядок формування та використання резерву на відшкодування можливих збитків від операцій з цінними паперамирегламентується положенням НБУ «Про порядок визначення справедливої вартості та зменшення корисності цінних паперів», затвердженим постановою Правління НБУ від 17 грудня 2003 р. № 561.

У балансовий портфель цінних паперів банку включають цінні папери, що емітовані резидентами та нерезидентами. Цінні папери об’єктивно можуть втрачати свою корисність для банку, коли їх реалізація чи погашення емітентом не приносить банку економічної вигоди. Втрата економічної вигоди означає, що сума очіку­вання відшкодування (емітентами цінних паперів чи покупцями) є нижчою від їх балансової вартості у портфелі банку. З метою покриття можливих витрат через зниження корисності цінних паперів, які є в балансовому портфелі банку, вони зобов’язані створити цей резерв.

Для формування резерву всі цінні папери, придбані банком, класифікують таким чином:

· торговий портфель цінних паперів;

· портфель цінних паперів на продаж;

· портфель цінних паперів, що утримуються до погашення;

· інвестиції в асоційовані та дочірні компанії.

Цінні папери можуть обліковуватись у відповідному портфелі або за собівартістю, або за амортизованою собівартістю, або за справедливою вартістю. Справедливою вартістю може вважатися одне із таких значень котирування цінних паперів на активному ринку за останні п’ять робочих днів місяця:

· середньозважене котирування цінного папера на організаційно оформленому біржовому ринку;

· найменше з котирувань цінного папера на кількох біржах;

· середньозважене котирування цінного папера на організаційно оформленому позабіржовому ринку.

Справедливу вартість цінних паперів банки визначають за одним із цих рекомендованих НБУ варіантів. У випадку неможливості їх застосування може використовуватися й інша методика розрахунку справедливої вартості, але обрана методика повинна обов’язково бути затверджена внутрішньобанківським положенням про порядок оцінки справедливої вартості цінних паперів або подібних фінансових інструментів.

Не резервуються цінні папери, які не підлягають перегляду на зниження корисності, а саме:

· цінні папери, що віднесені до торгового портфеля та обліковуються лише за справедливою вартістю;

· цінні папери, що віднесені до портфеля на продаж і обліковуються за справедливою вартістю;

· інвестиції в дочірні та асоційовані компанії.

Слід зазначити, що за чинною методикою інвестиції в асоційовані компанії не підлягають резервуванню, однак банки один раз на рік за результатами фінансової звітності емітента повинні визначати зменшення корисності таких інвестицій і відповідно коригувати балансову вартість цінних паперів.

Підлягають перегляду на зменшення корисності і відповідно резервуванню цінні папери, які обліковуються за собівартістю чи амортизованою собівартістю і:

· віднесені до портфеля на продаж;

· утримуються в портфелі до погашення.

Корисність цінних паперів, наявних у цих портфелях банку, визначаються на регулярній основі щомісячно. Активи у вигляді цінних паперів, за якими банк визнає втрату корисності, вважаються нестандартними. Саме під нестандартні активи у вигляді цінних паперів, які обліковуються в портфелях банку протягом 15 і більше робочих днів, банки повинні формувати та щомісячно коригувати резерв.

Зменшення суми очікуваного відшкодування за наявними у банку цінними паперами передусім може бути спричинене зміною ринкової ставки дохідності та погіршенням фінансового стану емітентів цінних паперів.

За методикою НБУ сума очікуваного відшкодування обчислюється виходячи із оцінної суми доходу за цінними паперами та альтернативної дохідності інвестицій.

За норму альтернативної дохідності інвестицій береться серед­ньозважена ставка міжбанківського кредитування KIBOR, яка щомісячно доводиться до відома банківської системи Національним банком України. Таким чином, зміна ринкової ставки враховується безпосередньо в алгоритмі обчислення очікуваного відшкодування за цінними паперами.

Сума очікуваного відшкодування за цінними паперами додатково зменшується на ризик емітента. Ризик емітентів цінних паперів банки оцінюють через оцінку їх фінансового стану. З цією метою банки зобов’язані розробити і затвердити внутрішньобанківське положення про порядок визначення фінансового стану і результатів роботи емітентів цінних паперів з урахуванням якісних і кількісних факторів оцінки ризику за кожним емітентом. Методика оцінювання фінансового стану емітентів цінних паперів має включати систему показників:

· для банків—емітентів цінних паперів — дотримання встановлених НБУ економічних нормативів, що регулюють діяльність комерційних банків;

· для юридичних осіб — емітентів цінних паперів — дотримання фінансових показників ліквідності, фінансової стабільності, рентабельності, ділової активності.

За аналогією з оцінкою фінансового стану позичальника ко-
жен емітент може бути віднесений до одного з п’яти класів («А», «Б», «В», «Г», «Д»). Так, до класу «А» відносять емітентів, щодо яких немає жодного сумніву з питань своєчасності та повноти погашення боргових цінних паперів і сплати процентів за ними, а також щодо стабільності доходів за пайовими цінними паперами. Основними показниками таких емітентів є: строк діяльності більше п’яти років із моменту державної реєстрації, стабільна організаційна та управлінська структура, прибуткова діяльність протягом останніх трьох років; повністю позитивні аудиторські висновки за останні три роки діяльності, відсутність фактів несплати чи несвоєчасної сплати нарахованих процентів за борговими зобов’язаннями та користування кредитами; розмір власного капіталу перевищує суму статутного та резервного капіталу.

До класу «Б» відносять емітентів, відносно яких немає офіційних претензій щодо своєчасного та повного погашення боргових цінних паперів, сплати процентів, а також стабільності доходів за пайовими цінними паперами. Однак певні внутрішні (передбачена реорганізація, зміна профілю чи регіону діяльності тощо) чи зовнішні фактори (загальний стан галузі) не дають змоги віднести їх до вищого класу. Основними показниками діяльності таких емітентів можуть бути: функціонування не менше трьох років з часу державної реєстрації; не менше одного року з часу останньої структурної реорганізації або змін у складі заснов­ників чи керівництва; наявність повністю позитивних аудиторських висновків за останній рік діяльності; відсутність фактів несплати чи несвоєчасної сплати нарахованих процентів за борговими зобов’язаннями; прибуткова діяльність за останній звітний рік, але має місце зменшення розміру прибутку порівняно з попереднім роком; розмір капіталу перевищує розмір статутного капіталу.

До класу «В» відносять емітентів, до яких є претензії щодо своєчасного та повного погашення боргових і пайових цінних паперів, затримки сплати процентів, а також значного скорочення рівня дохідності пайових цінних паперів. Основними показниками діяльності таких емітентів можуть бути: функціонування не менше трьох років з часу державної реєстрації; не менше одного року з часу останньої структурної реорганізації або змін у складі засновників чи керівництва; наявність повністю позитивних ауди­торських висновків за останній рік діяльності; наявність фактів періодичного затримання сплати нарахованих процентів за борговими зобов’язаннями чи оголошених дивідендів; позитивний обсяг капіталу, але менший за розмір статутного капіталу.

До класу «Г» відносять емітентів, які не зможуть у визначений строк погасити боргові цінні папери, а також емітентів, щодо яких банк не може розраховувати на повернення внеску до статут­ного капіталу в разі їх реорганізації. Основними показниками діяльності таких емітентів можуть бути: функціонування менше одного року з моменту державної реєстрації, з часу останньої структурної реорганізації чи змін у складі засновників, керівництва; наявність частково негативних (чи негативних) або відсутність аудиторських висновків; наявність фактів несплати нарахованих процентів за борговими зобов’язаннями; збиткова діяльність за попередній рік, негативні фінансові результати поточного року; нестабільна динаміка показників на квартальні дати, значення яких погіршується; чітка тенденція до від’ємного розміру власного капіталу на звітні дати.

До класу «Д» відносять емітентів, інвестування яких неприпустиме, придбані боргові цінні папери яких практично неможливо погасити (можливе погашення після рішення арбітражного суду чи проведення санації), а також емітентів пайових цінних паперів, за якими банк може не тільки не повернути свою частку в статутному капіталі, а й виступити правонаступником деяких боргових зобов’язань. Основними показниками діяльності таких емітентів можуть бути: функціонування менше одного року з часу державної реєстрації, з часу останньої структурної реорганізації чи змін у складі засновників, керівництва; наявність негативних або відсутність аудиторських висновків; відсутність бізнес-плану; наявність фактів непогашення або несвоєчасного погашення боргових цінних паперів; наявність фактів несплати нарахованих процентів за борговими зобов’язаннями; емітента визнано банкрутом або проти нього порушено справу про банкрутство чи кримінальну справу; збиткова діяльність протягом трьох останніх років, негативні фінансові результати поточного року; стабільно від’ємний розмір власного капіталу.

Слід зазначити, що емітент може бути віднесений до того чи іншого класу у разі, якщо принаймні половина з обов’язкових показників відповідають даному класу. Коригування ринкової вартості цінних паперів відповідно до класу емітента здійснюється за шкалою, що наведена в табл. 8.5.

Таблиця 8.5

Приклад. Сума очікуваного відшкодування за акціями ВАТ «Ватра», що обліковуються в портфелі банку на продаж за собівартістю 180 тис. грн, становить 200 тис. грн. Якщо емітента віднесено до класу «А», то очікуване відшкодування береться до уваги в повному обсязі (200 тис. грн) і необхідності в створенні резерву немає, оскільки очікуване відшкодування за акціями перевищує їх балансову вартість. Якщо ж емітента віднесено, наприклад, до класу «В», то береться до уваги очікуване відшкодування уже в розмірі 160 тис. грн (200 – 200 × 0,2 = 160 тис. грн), і є необхідність у створенні резерву у розмірі перевищення балансової вартості над сумою очікуваного відшкодування: 20 тис. грн (180 тис. грн – 160 тис. грн = 20 тис. грн).

Щомісячно станом на перше число за результатами оцінки корисності портфеля цінних паперів банк зобов’язаний здійснити коригуваннясуми сформованого резерву. Дорезервування проводиться на суму перевищення балансової вартості над сумою очікуваного відшкодування, скоригованого на ризик емітента.

Формування резерву для відшкодування можливих втрат від дебіторської заборгованостірегулюється положенням НБУ, затвердженим постановою Правління НБУ від 13 грудня 2002 р. № 505.

Комерційні банки формують резерв за всією дебіторською заборгованістю, що обліковується на балансі банку за винятком дебіторської заборгованості за операціями з грошово-речовими лотереями; за індексацією грошових заощаджень.

Для формування резерву банки щомісячно проводять інвентаризацію дебіторської заборгованості, що обліковується на балансі, станом на перше число місяця, наступного за звітним.

Уся дебіторська заборгованість ділиться на чотири групи ризику залежно від кількості днів з часу її виникнення на балансі (день виникнення заборгованості не враховується).

Дебіторська заборгованість першої групи вважається стандартною, а решта трьох груп — нестандартною. Дебіторська заборгованість четвертої групи, що обліковується на балансі 361 і більше днів, вважаєтьсябезнадійною, тобтозбитковою. Відраху­вання в резерв здійснюється за всією нестандартною дебіторською заборгованістю, тобто дебіторською заборгованістю, яка віднесена до останніх трьох груп ризику.

Розмір відрахувань до резерву диференціюється залежно від:

· виду дебіторської заборгованості;

· строку;

· кількості днів прострочення.

Розміри відрахування до резерву на покриття можливих втрат від дебіторської заборгованості залежно від цих факторів наведено у табл. 8.6.

Таблиця 8.6

Читайте також:

1. II. Із програм для 11 класу
2. N байки (з 3 класу)
3. Альтернативні теорії вартості
4. Аналіз в управлінні портфелем цінних паперів.
5. Аналіз вартості капіталу
6. Аналіз витрат на 1 грн. вартості продукції
7. Аналіз міжринкової взаємодії товарів і грошей
8. Аналіз показників валового прибутку і собівартості реалізованої продукції
9. Аналіз собівартості окремих видів продукції.
10. Аналіз собівартості продукції за статтями витрат.
11. Аналіз собівартості продукції: метод поглинання.
12. АТ – одна з найбільш зручних форм колективного підприємства в умовах ринкової економіки. Першим АТ вважають створену у 1602 році Голандсько –Ост - Індську компанію.

Переглядів: 772