Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Ключові принципи ефективного банківського нагляду

 

У процесі розроблення принципів ураховувалося таке:

― основна мета нагляду полягає в тому, щоб забезпечувати стабільність фінансової системи і довіру до неї з боку вкладників та інших кредиторів;

― для ефективного виконання своїх обов’язків наглядовий орган повинен мати операційну незалежність, кошти, повноваження отримувати від банків інформацію, право примусового виконання прийнятих рішень;

― наглядовий орган повинен розуміти характер ділової активності банків і вживати заходів щодо забезпечення ними адекватного управління ризиками;

― орган нагляду повинен стежити за тим, щоб банки мали у своєму розпорядженні ресурси, необхідні для покриття ризиків, достатній обсяг капіталу, надійний менеджмент, систему бухгалтерської звітності та внутрішнього контролю;

― тісне співробітництво наглядових органів різних країн є об’єктивною необхідністю.

Базельський комітет із питань регулювання діяльності банків вважає, що дотримання кожною країною зазначених вище принципів сприятиме зміцненню фінансової стабільності у національному і в міжнародному масштабі. Тому Комітет має намір активізувати взаємодію з наглядовими органами різних країн світу, надавши їм значні інвестиції на технічну допомогу та навчання пер­соналу.

Нині Комітет продовжує розробляти найважливіші елементи банківського нагляду, зокрема стандарти, які стосуються ключових аспектів контролю за банківськими ризиками.

Базельський комітет надалі має намір не тільки зміцнювати зв’язки з наглядовими органами всіх країн світу, а й активізувати значні інвестиції для технічного сприяння і навчання персоналу в країнах з перехідною економікою.

Свою історію служба банківського нагляду в Україні починає із травня 1992 р. У 1992 р. у Національному банку України було організовано Управління банківського нагляду, яке розпочало роботу над створенням нормативної бази для нагляду за комерційними банками. Серед перших нормативних актів — Тимчасове положення «Про порядок створення, реєстрації комерційних банків і здійснення нагляду за їх діяльністю», затверджене Правлінням Національного банку України (протокол № 16 від 17 липня 1992 р.), Положення «Про економічні нормативи регулювання діяльності комерційних банків», затверджене Правлінням Національного банку України (постанова № 114 від 21 грудня 1993 р.) та ін. Прийняття цих документів свідчило про усвідомлення ролі та значення ефективного банківського нагляду, покликаного надійно захищати інтереси вкладників і кредиторів, забезпечувати їх довіру до вітчизняної банківської системи, сприяти її вдосконаленню та зміцненню. Зауважимо, що в перші роки державної незалежності ця сфера діяльності була в Україні такою ж новою, як, власне, і банківська справа.

Статус, функції та завдання служби банківського нагляду Національного банку України було визначено Положенням «Про службу банківського нагляду Національного банку України» (затвердженим наказом Голови Правління Національного банку України від 12 липня 1994 р. № 110).

З розвитком банківської системи трансформується й інфраструктура банківського нагляду. Так, 1996 р. створено Департамент з питань роботи з проблемними банками, який зосередив зусилля передусім на фінансовому оздоровленні ряду банків і на ліквідності всіх банківських установ.

Рішучий крок до побудови ефективної системи банківського нагляду Національний банк України зробив 7 червня 1997 р., створивши на основі одного Департаменту банківського нагляду чотири спеціалізовані департаменти та управління координації з питань банківського нагляду.

Наприкінці 1998 р. була здійснена ще одна реорганізація служби банківського нагляду. З огляду на значний обсяг банківських операцій, велику клієнтську базу та потребу в пильному й детальному нагляді за найбільшими банками України створено управління нагляду за великими банками.

Для забезпечення успішного функціонування українських комерційних банків, надійного захисту інтересів їх вкладників і кредиторів, прогнозування змін у банківській системі України та своєчасного реагування на них було створено Комісію з питань нагляду та регулювання діяльності банків і затверджено відповідне положення, яким визначено її завдання, права та регламент роботи. Крім цієї комісії, до системи банківського нагляду входять ряд департаментів та управлінь центрального апарату Націо­нального банку України, а також відділи банківського нагляду обласних управлінь НБУ.

З метою підвищення самостійності та ефективності служби банківського нагляду, поступового наближення її до стандартів, визнаних світовим співтовариством, та на виконання Указу Президента України від 14 липня 2000 р. № 891/2000 «Про заходи щодо зміцнення банківської системи України та підвищення її ролі у процесах економічних перетворень» Національним банком України була проведена ще одна реорганізація системи банківського нагляду. Наприкінці 2000 р. створено Генеральний департамент банківського нагляду, який визначає єдину стратегію подальшого розвитку і політику банківського нагляду, єдині методологічні підходи тощо.

Завдяки реструктуризації банківського нагляду вдалося чіткіше визначити функції різних підрозділів нагляду. Так, макроекономічним аналізом банківської системи стало відати спеціально створене для цього управління економічного аналізу та звітності, а не управління безвиїзного нагляду. Це дало змогу безвиїзним аналітикам зосередитися на завданнях безпосереднього нагляду за діяльністю конкретних банків, а також отримувати повніше уявлення про стан усієї банківської системи.

Ефективність банківського нагляду Національного банку України ґрунтується на його адекватній правовій інфраструктурі, що охоплює такі три рівні:

· чинне законодавство — Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 20 березня 1991 р. надає Національному банку України широкі офіційні права щодо здійснення нагляду за діяльністю комерційних банків. Ці права в удосконаленому вигляді викладені у новій редакції Закону України «Про Національний банк України», що дає змогу зробити висновок про наявність повномасштабного законодавчого процесу у зазначеній сфері;

· регулятивні правила — визначення службою банківського нагляду інтерпретуючих вимог або обмежень для банків відповідно до її повноважень, які затверджуються постановами Правління Національного банку України;

· тимчасові роз’яснення, які використовуються службою банківського нагляду стосовно деталізації своїх дій відповідно до чинного законодавства або регулятивних правил і мають вигляд листів, телеграм тощо.

Як свідчить досвід, прийняття адекватного та зваженого рішення залежить не лише від оперативного аналізу поточної ситуації, що склалася в банку, а й від системного аналізу основних показників за тривалий час, виявлення тенденцій, проблем, банківських ризиків та чинників, які їх зумовлюють, за допомогою побудови аналітичних трендів, факторних моделей, прогнозування як основних показників діяльності банків, так і наслідків управлінських рішень.

Щоб розв’язати ці складні завдання, необхідно мати сформовану згідно з цілями й завданнями банківського нагляду ефективну інтегровану базу даних, з якою в реальному режимі часу могли б працювати відповідні структурні підрозділи центрального апарату і територіальних управлінь. Вони повинні володіти однією і тією самою інформацією, мати можливість бачити не лише фінансовий стан і розвиток банку в динаміці, а й порівнювати його з іншими банками, отримувати якісні показники ефективності їх функціонування.

У Національному банку України вже почали створювати таку інформаційну систему банківського нагляду. Вона містить:

· статистичну звітність, отриману за допомогою системи «New-stat»;

· автоматизовану інформаційну систему «Досьє банків» (далі — АІС «Досьє банків»);

· реєстр кореспондентських рахунків;

· єдину інформаційну систему обліку позичальників (боржників), які мають прострочену заборгованість за банківськими кредитами (далі — ЄІС «Реєстр позичальників»).

Статистична звітність надходить до Національного банку за допомогою системи «New-stat», яка дає змогу користувачам одночасно отримувати інформацію. Службою банківського нагляду вже впроваджено 30 форм статистичної звітності, які всебічно відображають діяльність банків, а саме:

― стан кредитного портфеля (шість форм);

― регулювання діяльності банків(дев’ять форм), у тому числі:

· дотримання нормативів (дві форми);

· застосування заходів впливу (дві форми);

· формування резервів (п’ять форм);

валютні операції (п’ять форм);

— активи й пасиви за строками погашення (одна форма);

— дані щодо акціонерів, афілійованих осіб, власників істотної участі(чотири форми, три з яких упроваджені в 2001 р.);

— зобов’язання банків (чотири форми);

— інформація про роботу ліквідатора (ліквідаційної комісії) банку (одна форма).

З метою вдосконалення інформаційного забезпечення банківського нагляду протягом 2001 р. підготовлено й затверджено зміни до 25 форм звітності та впроваджено чотири нові, три з яких — у зв’язку з прийняттям Закону України «Про банки і банківську діяльність» (постанова Правління НБУ від 27 липня 2001 р. № 296, доповнення 25, 26). Підготовлені й очікують затвердження зміни до 14 діючих форм звітності, з них три — у новій редакції. Запропоновано скасувати дві форми звітності (№ 301 і № 624).

Основні шляхи поліпшення інформаційного забезпечення банківського нагляду такі:

1) підвищення якості інформації щодо фінансового стану банків з метою виявлення проблем, системних ризиків у їх діяльності на етапі раннього реагування;

2) підвищення достовірності інформації, що сприятиме прийняттю правильних управлінських рішень;

3) оптимізація кількості форм звітності шляхом об’єднан­ня форм, близьких за економічним змістом, та формування їх як вихідних документів на базі існуючих файлів. При цьому обсяг інформації, кількість показників мають не скорочуватись, а навпаки — розширюватися. Зокрема, форму № 624 планується скасувати, а її показники включити до близької за економічною суттю форми № 604. Інформаційна база «New-stat» дає змогу конструювати форму № 301 із ширшим переліком показників і в подальшому скасувати її, не знизивши рівня інформаційного забезпечення банківського нагляду;

4) уніфікація форм звітності. Значення і методика розрахунку одного й того самого показника мають бути єдиними для всіх форм звітності;

5) конструювання нових вихідних форм на базі існуючих файлів. Робота у цьому перспективному напрямі вже ведеться. З’явиться можливість значно збільшити обсяг інформації щодо фінансового стану банків без запровадження нових форм звітності.

Зауважимо, щосистема «New-stat» не позбавлена певних недоліків. З погляду користувача її застосування має обмеження щодо форми подання даних. Робота з форматами, в яких представлена інформація, змушує і далі використовувати пакети MSOffice, що не дає можливості оперативно генерувати звіти.

Застосування так званих «клієнт-серверних систем» сприяє подальшому розвиткові автоматизованих систем обробки інформації. Крім файл-сервера, вони містять спеціальний сервер бази даних, який працює з ними за запитом користувача. Запити повністю обробляються сервером бази даних. Ще одним плюсом таких систем є вмонтований механізм захисту інформації. В НБУ за цим принципом побудовано автоматизовану інформаційну систему «Досьє банків».

Упровадження АІС «Досьє банків» дає змогу:

— організувати накопичення і зберігання даних у єдиному інформаційному середовищі з використанням однакових засобів захисту, механізму доступу до даних, адміністрування бази даних, технології архівування тощо;

— забезпечити користувачів — працівників центрального апарату повнофункціональними АРМами — клієнтськими місцями АІС «Досьє банків» длявведення й отримання даних безпосередньо на сервер та із сервера. Це дає змогу об’єднати інформацію з локальних баз даних у різних підрозділах банківсь­кого нагляду та уникнути її дублювання на кожному робочому місці, створити в кожному підрозділі своє програмне забезпечення для вирішення внутрішніх завдань інформаційного забезпечення.

Способи введення вхідної інформації:

― АРМ інтерактивного введення (клієнтське програмне забезпечення встановлюється безпосередньо на робочих місцях у підрозділах);

― АРМ пакетного введення (шлюзове програмне забезпечення для завантаження інформації, що надходить від банків і територіальних управлінь Національного банку в стандартизованих форматах електронною поштою НБУ).

Способи отримання вихідної інформації:

― он-лайн (застосовується в АРМах працівників центрального апарату НБУ);

― оф-лайн (застосовується для надання вихідної інформації на підставі запиту від територіальних управлінь та банків).

Розробляти АІС «Досьє банків» почали в 1995—1996 р., коли постало питання щодо поліпшення інформаційного забезпечення системи банківського нагляду. Із 1998 р. у НБУ почалася дослідна експлуатація АІС «Досьє банків», підготовленої на СУБД* Informix. Вихідна інформація надається у вигляді звітів. Їх нині формується близько 160. Майже 120 працівників Націо­нального банку України є користувачами цієї інформаційної системи.

У складі АІС «Досьє банків» у повному обсязі функціонує п’ять модулів:

«Реєстрація банків»;

«Ліцензування банків»;

«Інспектування банків»;

«Узагальнена інформація по системі банків»;

«Моніторинг банків».

Останній модуль включає такі блоки: «Фінансовий стан банку», «Найбільші кредитори банку», «Картотека великих кредитів, інсайдерських позик, кредитних ліній». Цей модуль створено на основі системи «New-stat» для забезпечення щоденного контролю за максимальними розмірами великих кредитних ризиків і ризику на одного позичальника, а також ефективного розподілу кредитних ресурсів та запобігання кримінальному використанню кредитів та їх неповерненню.

Модуль «Фінансовий стан» містить основні показники діяльності банків у динаміці, обов’язкові економічні нормативи, показ­ники раннього реагування, передбачає графічне зображення да­них. Це сприяє здійсненню оперативного та стратегічного аналізу діяльності банків, формуванню ефективної політики нагляду за ними, вчасному застосуванню заходів впливу.

З метою подальшого розвитку АІС «Досьє банків» передбачається створення нових модулів, розширення обсягів інформації, деталізація показників і застосування їх для виявлення системних ризиків, ефективності (результативності) діяльності банків, забезпечення доступу територіальних управлінь до інформаційних ресурсів АІС «Досьє банків» та ін. Зокрема, створюються такі нові модулі:

«Реорганізація та ліквідація банків»;

«Звіти територіальних управлінь»;

«Паспорт банку». Цей модуль буде інтегральним і міститиме узагальнену інформацію, яка є в інших модулях АІС «Досьє банків».

Ще одним прикладом упровадження сучасних інформаційних технологій є створення єдиної інформаційної системи обліку позичальників (ЄІС «Реєстр позичальників»), які мають прострочену заборгованість за кредитами (постанова Правління Національного банку України від 27 червня 2001 р. № 245). ЄІС «Реєстр позичальників»єдиний апаратно-програмний комплекс, що забезпечує отримання від банківських установ вхідної інформації, її накопичення, зберігання, належне використання, захист на всіх технологічних ланках від несанкціонованого доступу, формування вихідної інформації, взаємодію з користувачами в реальному режимі часу. Цю інформаційну систему створено з метою підвищення надійності банків, зміцнення довіри до них та банківської системи в цілому, зменшення ризиків, які виникають під час обслуговування клієнтів.

Згаданою вище постановою затверджено також Положення «Про єдину інформаційну систему «Реєстр позичальників» (далі — Положення), типову форму договору на участь банку в системі, форми надання даних та отримання інформації з системи із забезпеченням необхідного рівня захисту інформації та недопущення несанкціонованого доступу до неї.

Згідно з Положенням ЄІС «Реєстр позичальників» функціонує на добровільних (договірних) засадах. Для участі в ній банки мають укласти з НБУ договір на отримання інформаційно-довідкових послуг. ЄІС «Реєстр позичальників» забезпечує облік клієнтів комерційних банків України, які мають прострочену заборгованість за кредитами, збереження інформації про клієнтів і доступ до неї уповноважених осіб банків.

Уповноважені особи банку формують запити у затверджених форматах передавання даних і надсилають їх до програми опрацювання запитів Національного банку. Запит банку перевіряється щодо повноважень, здійснюються пошук даних і попередня обробка, після чого програмним шляхом формується стандартний звіт — електронний документ певної структури, який містить інформацію про окремого клієнта (клієнтів) банку. Цей документ передається електронними засобами зв’язку й обов’язково захищений методами криптозахисту для запобігання зовнішнього втручання.

ЄІС «Реєстр позичальників» почала функціонувати з 1 жовтня 2001 р. Договори на участь у ній надіслали близько 70 банків. Експлуатується ця система за кошти НБУ. Звертаючись до неї, банки несуть витрати тільки на електронну пошту в разі приймання і передавання інформації. Крім того, вони за свій рахунок адаптують внутрішньобанківські інформаційні системи для роботи з ЄІС «Реєстр позичальників».

Нині для аналізу фінансового стану банку використовується багато показників. Причому немає єдиних рекомендацій щодо оптимальної їх кількості. Одні аналітики доводять, що велика кількість показників занижує точність оцінки. Інші стверджують, що чим більше показників, тим нижча чутливість оцінки, тобто значні зміни в їх динаміці не викличуть суттєвих змін рівня. Світовий досвід переконує, що показників має бути не менше шести і не більше 25.

До того ж установлено, що оперативна пам’ять людини здатна зберігати інформацію (й оперувати нею) з обсягом показників не більше одиниці. Ураховуючи зазначене, доходимо висновку, що кількість інформативних показників, які б забезпечували ефективний аналіз і своєчасне виявлення проблем та системних ризиків у діяльності банків, має становити від 6 до 9—10.

Одним із напрямів використання автоматизованої системи фінансів (АСФ) є порівняльний аналіз ефективності роботи банків, який передбачає:

― розгляд кожного банку як складної динамічної системи, що трансформує вхідні параметри у вихідні;

― аналіз фінансового стану банку порівняно з іншими банками групи, до якої він належить, і системи банків у цілому. Причому кожному банку в багатовимірному просторі вхідних і вихід­них параметрів відповідає певна точка. Множина таких точок визначає реальні або «можливі», тобто «фінансово допустимі» банки;

— побудову ефективної гіперповерхні — верхньої межі фінансових (потенційних) можливостей банків. Точки на ній відповідають банкам із найвищою на даний момент ефективністю, яка береться за 100 %;

— оцінку фінансової стійкості, надійності банку відносно ефективної гіперповерхні, яка дає змогу кількісно оцінити:

а) рівень фінансової стійкості, ефективності діяльності банку (відстань до ефективної гіперповерхні);

б) шляхи підвищення ефективності роботи банку (виходу на ефективну гіперповерхню) шляхом варіації вхідних параметрів;

в) еталонні банки, найближче розташовані до ефективної гіперповерхні й подібні за структурою, своїми характеристиками до аналізованого банку;

г) область сталості, фінансової стійкості для аналізованого банку.

Отже, щоб підвищити ефективність банківського нагляду, поглибити економічний аналіз, необхідно вдосконалювати інформаційне забезпечення шляхом створення багаторівневої автоматизованої інформаційно-аналітичної системи, яка будувалася бне на інтуїтивних та суб’єктивістських методах автоматизації локальних процедур із подальшим механічним об’єднанням у «єдину» систему, а на науково обґрунтованих методах моделювання і побудови складних інформаційних систем.

Працівники служби банківського нагляду можуть давати ефективні рекомендації і поради банкам лише за умови наявності сталого законодавства та чітких регулятивних правил.

Чітка й конкретна правова інфраструктура дає змогу всім комерційним банкам «знати правила гри». Служба банківського нагляду Національного банку України має право і необхідні владні повноваження проводити дієвий нагляд, починати швидкі та ефек­тивні дії відносно проблемних банків.

Основними формами банківського нагляду є:

― вступний контроль (державна реєстрація та ліцензування);

― попередній контроль (безвиїзний нагляд та аудит);

― поточний контроль (інспекційні перевірки).

8.2.2 Дистанційний моніторинг діяльності банків

Попередній контроль базується на перевірці та аналізі звітності, що подають комерційні банки до НБУ (документальна ревізія).

Мета попереднього контролю —забезпечити перевірку дотримання банками встановлених вимог, розумне (з оптимальним ризиком) ведення ними власних справ. Водночас при його проведенні реалізується заборона або обмеження НБУ щодо деяких видів банківської діяльності, здійснюється відрахування до резерву для відшкодування можливих втрат за позиками комерційних банків, запроваджуються штрафні санкції щодо банків, які порушують економічні нормативи, порядок формування обов’язкових резервів тощо.

Довимог попереднього контролюналежить:

― установлення контролю з боку НБУ за дотриманням банками установлених обмежень та вимог відповідно до розроблених періодичних форм звітності;

― проведення комплексного аналізу звітності банків та розрахунків їх економічних нормативів;

― створення інформаційної бази з метою використання її даних для прогнозування банківської діяльності та планування поточного контролю.

Попередній контроль є прерогативою Департаменту безвиїзного нагляду та інспекційних перевірок, діяльність якого спрямована на впровадження інструментів документального нагляду та механізмів управління банківськими ризиками, економічний аналіз та регулювання роботи банків за допомогою контролю використання ними нормативів та оціночних показників, виявлення на ранньому етапі (за результатами проведеного аналізу й прогнозу на майбутнє) можливої кризи банків та усунення її причин за допомогою упереджувальних заходів, створення організаційної та методологічної бази для виконання контрольно-наглядових функцій регіональними управліннями Національного банку України.

При попередньому контролі проводиться робота щодо:

― вивчення діяльності комерційних банків на основі балансів, довідок і спеціальних форм статистичної звітності;

― внесення пропозицій та проектів постанов НБУ про вжиття санкцій до банків, які систематично порушують чинне законодавство України, не виконують рекомендацій Національного бан­ку України щодо дотримання встановлених стандартів й норма­тивів, поліпшення фінансового стану, несвоєчасно надають звіти й інформацію, допускають недостовірність статистичної звітності;

― контроль за виконанням комерційними банками вимог Національного банку України (інструкція № 20) щодо створення і формування капіталів страхування;

― контроль за виконанням регіональними управліннями Національного банку України та комерційними банками постанов Правління Національного банку України;

― забезпечення методичної та методологічної бази для проведення регіональними управліннями НБУ та департаментами банківського нагляду роботи щодо здійснення нагляду і регулювання діяльності комерційних банків;

― разом з іншими управліннями і структурними підрозділами банку вивчення й узагальнення практики застосування в банківській системі чинного законодавства України і нормативних актів НБУ, внесення пропозицій щодо їх удосконалення;

― виявлення комерційних банків, у яких порушуються встановлені стандарти і нормативи, мають місце платіжний дефіцит, нестача власних коштів; розроблення у зв’язку з цим системи упереджувальних заходів і методики раннього реагування на діяльність комерційних банків для використання іншими Департаментами банківського нагляду і регіональними управліннями Національного банку України у практичній роботі;

― створення інформаційного банку даних, аналітичних картотек про діяльність комерційних банків, картотеки «великих кредитів», «інсайдерів», застав, статутних капіталів і розроблення нормативних документів та методик управління ризиками;

― надання консультацій і роз’яснень підрозділам банківського нагляду регіональних управлінь НБУ з питань застосування упереджувальних заходів до кожного конкретного комерційного банку, механізму та інструментарію фінансової стабілізації і недопущення операційного дефіциту платіжного балансу;

― розроблення комп’ютеризованого звіту комерційних банків і підрозділів банківського нагляду регіональних управлінь НБУ для безвиїзного аналізу діяльності комерційних банків та використання в роботі іншими підрозділами банківського нагляду;

― підготовка аналітичних таблиць фінансового стану комерційних банків за звітний період, узагальнення результатів аналізу для інформування Правління Національного банку України, підготовка рекомендацій для прийняття управлінських рішень іншими підрозділами банківського нагляду, структурами банку, керівними особами НБУ;

― підготовка загального аналізу діяльності і тенденцій розвитку банківської системи й кожного банку окремо для інформування Правління Національного банку України та використання в роботі підрозділів банківського нагляду;

― вивчення й упровадження досвіду центральних банків зарубіжних країн з питань створення національної банківської системи, банківського нагляду, організації економічного аналізу та контролю за дотриманням економічних нормативів діяльності комерційних банків.

Для виявлення проблем на ранніх стадіях розраховуються показники, які характеризують фінансову стабільність банку. При цьому оцінка здійснюється за такими критеріями:

1. Оцінка рівня капіталізації:

― адекватність регулятивного капіталу;

― адекватність регулятивного капіталу без нарахованих доходів;

― проблемні активи (за вирахуванням резервів за активними операціями) до регулятивного капіталу;

― нараховані доходи до регулятивного капіталу;

― основні засоби до регулятивного капіталу;

― відповідність запланованих темпів зростання з початку року;

― балансовий капітал;

― загальні активи;

― кредитний портфель.

2. Оцінка рівня ліквідності та платоспроможності:

― питома вага високоліквідних активів до загальних активів;

― відсоток покриття строкових активів строковими пасивами;

― сальдо між розміщеними і залученими коштами на міжбанківському ринку;

― стан платоспроможності.

3. Якість активів:

― частка недохідних активів у загальних активах;

― частка недохідних та малодохідних активів у загальних активах;

― відношення резерву під кредитні операції до кредитного портфеля;

― відношення резерву під операції з цінними паперами до загального портфеля цінних паперів;

― частка проблемних активів у загальних активах;

― частка проблемних кредитів у кредитному портфелі;

― частка негативно класифікованих кредитів у кредитному портфелі;

― відношення гарантій до кредитного портфеля.

4. Стабільність та якість ресурсної бази:

― частка зобов’язань у пасивах;

― частка залучених коштів до запитання в зобов’язаннях.

5. Стабільність ресурсної бази:

― рентабельність активів;

― чиста процентна позиція;

― чиста процентна маржа;

― адміністративні витрати до загальних витрат;

― відношення нарахованих доходів до загальних доходів;

― фінансовий результат до оподаткування;

― чистий процентний дохід;

― чистий комісійний дохід;

― чистий торговельний дохід;

― чистий непередбачений дохід;

― дивідендний дохід;

― результат від продажу інвестиційних цінних паперів;

― інший операційний дохід;

― накладні витрати;

― відрахування в резерв та списання сумнівних активів;

― узагальнюючий середній темп зростання основних показників.

 

8.2.3. Інспекційні перевірки банків

Інспекційні перевірки банків в Україні здійснюються на основі Положення про планування та порядок проведення інспекційних перевірок, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 р. № 276. Дане Положення регулює процес планування та проведення інспекційних перевірок службою банківського нагляду Національного банку України банків та інших юридичних осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю НБУ.

Першочерговим завданням інспекційних перевірок є перевірка достовірності інформації, наданої банками у звітах, та оцінка спроможності керівництва банків дотримуватися відповідних положень, механізмів і процедур.

У результаті інспекційної перевірки, яку проводить інспектор чи інспекційна група, складається довідка про перевірку або звіт про інспектування.

Довідка про перевірку (інспектування) — документ довільної форми про результати тематичної чи спеціальної інспекційної перевірки, що складається відповідальним інспектором та не потребує затвердження.

Звіт про інспектування — документ єдиної форми про результати проведеного комплексного інспектування банку — юридичної особи, що складається керівником інспекторської групи та обов’язково затверджується керівником підрозділу інспектування.

Інспектор — службовець Національного банку, діяльність якого пов’язана з проведенням інспекційної перевірки; інспекційна група — група інспекторів, яким відповідно до посвідчення на перевірку доручається здійснити інспектування. Інспекційна перевірка — ви-
їзна перевірка (інспектування) банку; комплексне інспектування (пе­ревірка) — інспекційна перевірка банку — юридичної особи, у процесі якої перевірці підлягають усі напрями діяльності банку в розрізі компонентів рейтингової системи CAMELS та за результатами якої виставляється комплексна рейтингова оцінка.

Інспектування банків може бути:

1) плановим — інспекційна перевірка, що здійснюється відповідно до плану, затвердженого в порядку, передбаченому Положенням про планування та порядок проведення інспекційних перевірок;

2) спеціальним — інспекційна перевірка за письмовим зверненням Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Генеральної прокуратури України, Державної податкової адміністрації, Координаційного комітету з боротьби з корупцією та організованою злочинністю при Президентові України;

3) тематичним — інспекційна перевірка окремої сфери діяльності банку, його філії або іншої особи, що охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку.

Об’єктами перевірки служби банківського нагляду Національного банку є: банки; філії банків; власники істотної участі в банку; юридичні особи, що здійснюють банківську діяльність без банківської ліцензії.

Перевірки здійснюються з метою визначення ризиків, притаманних банку, рівня безпеки і стабільності його операцій, достовірності звітності банку і дотримання банком законодавства України про банки і банківську діяльність, а також нормативно-правових актів Національного банку.

Планова інспекційна перевірка банку здійснюється не частіше одного разу на рік. Про проведення планової перевірки Національний банк зобов’язаний повідомляти банк не пізніше ніж за 10 днів до початку цієї перевірки.

Національний банк може прийняти рішення про проведення позапланової перевірки (у тому числі спеціальної перевірки) за наявності обґрунтованих підстав. Такими підставами є: виявлення під час здійснення безвиїзного нагляду фактів суттєвого погіршення фінансового стану банку та виникнення ситуації, що загрожує інтересам вкладників і кредиторів банку, фактів подання Національному банку недостовірної звітності та інші підстави, а також письмове звернення органів прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової служби України, Координаційного комітету з боротьби з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України. Письмове звернення зазначених вище державних органів щодо проведення Національним банком спеціальної перевірки розглядається, якщо воно відповідає вимогам чинного законодавства України.

Комплексним інспекційним перевіркам підлягають банки, які здійснюють банківську діяльність на підставі банківської ліцензії. Філії банків підлягають тільки тематичним і спеціальним перевіркам за окремими рішеннями Національного банку. Інші особи, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку, підлягають тематичним перевіркам.

Комплексні інспекційні перевірки банків здійснюються не частіше ніж один раз на рік і не рідше ніж:

· один раз на 12 місяців — незалежно від рейтингової оцінки системоутворювальні банки, державні банки та інші банки, зобов’язання кожного з яких становлять від 3 до 10 % сукупних зобов’язань банків України (далі — банки I рівня), банки, зобов’язання кожного з яких становлять від 1 до 3 % сукупних зобов’язань банків України, спеціалізовані банки, зобов’язання кожного з яких становлять від 0,7 до 1 % сукупних зобов’язань банків України, банки, які мають істотну участь іноземних інвесторів у статутному капіталі в розмірі понад 50 % та зобов’язання кожного з яких становлять від 0,7 до 1 % сукупних зобов’язань банків України (далі — банки II рівня), які отримали рейтингову оцінку «3» за системою CAMELS, а також інші банки, які отримали рейтингові оцінки «4» або «5» за системою CAMELS;

· один раз на 18 місяців — банки II рівня, які отримали рейтингову оцінку «1» або «2» за системою CAMELS, та інші банки, які отримали рейтингову оцінку «3» за системою CAMELS;

· один раз на два роки — банки, які отримали рейтингову оцінку «1» або «2» за системою CAMELS.

Перша комплексна інспекційна перевірка банку здійснюється не раніше ніж через 12 місяців з дня отримання ним банківської ліцензії. Комплексним інспекційним перевіркам не підлягають банки, у яких Національний банк відкликав банківську ліцензію.

Під час планування комплексного інспектування банків I та II рівнів одночасно передбачається проведення інспектування їхніх філій регіонального значення. Інспекційні перевірки філій інших банків здійснюються в разі потреби в їх проведенні.

Обов’язковій перевірці підлягають філії, розміщені на території інших держав, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами між центральними банками або відповідними органами банківського нагляду.

Перевірка інших осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку, здійснюється в таких випадках:

· власник істотної участі в банку підлягає перевірці, якщо за результатами виїзного чи безвиїзного нагляду або на підставі інших документів буде встановлено, що ця особа не відповідає вимогам Закону України «Про банки і банківську діяльність» і нормативно-правових актів Національного банку щодо істотної участі або негативно впливає на фінансову безпеку і стабільність банку;

· перевірці підлягає особа, що придбала істотну участь у банку без письмового дозволу Національного банку;

· перевірці підлягає особа, щодо якої є достовірна інформація про здійснення цією особою банківської діяльності без банківської ліцензії.

 

Порядок складання планів інспектування

Планування інспекційних перевірок здійснюється з метою недопущення дублювання та забезпечення належної координації роботи служби банківського нагляду та інших підрозділів Національного банку, а також своєчасного та рівномірного проведення планових інспекційних перевірок банків та їхніх підрозділів. Плани інспекційних перевірок банків складаються щокварталу з урахуванням прогнозного річного плану. Річний план за встановленою формою складається на підставі прогнозних планів територіальних управлінь, служби банківського нагляду та інших підрозділів Національного банку, що мають контрольні функції з нагляду за банками. При цьому вони також подають перелік питань, що мають перевірятися.

Національний банк подає своїм територіальним управлінням Національного банку до 25 листопада поточного року прогнозний річний план на наступний рік виїзних комплексних інспекційних перевірок банків I та II рівнів та їхніх підвідомчих установ, а також план-графік залучення спеціалістів банківського нагляду територіальних управлінь Національного банку для участі в інспекційних перевірках банків I та II рівнів.

Територіальні управління та інші відповідні підрозділи Національного банку подають прогнозний річний план на наступний рік Національному банку до 10 грудня поточного року. Цей план складається з розбивкою за місяцями і є базовим для квартальних планів.

Служба банківського нагляду Національного банку для складання планів інспекційних перевірок аналізує:

· інформацію щодо безвиїзного нагляду;

· інформацію про попередні перевірки з урахуванням питань, які були перевірені під час інспекційної перевірки, про зміст виявлених порушень і результати проведеної роботи щодо їх усунення;

· інформацію про виконання банками розроблених заходів фінансового оздоровлення з урахуванням вимог і пропозицій Націо­нального банку;

· інформацію інших підрозділів Національного банку щодо діяльності банку;

· результати перевірок діяльності банків, які здійснювалися державними контрольними та правоохоронними органами, зовнішніми аудиторами;

· звернення, скарги вкладників, кредиторів та інших юридичних і фізичних осіб;

· рішення Правління Національного банку, завдання та вказівки Національного банку.

На підставі аналізу зазначеної вище інформації Генеральний департамент банківського нагляду надсилає територіальним управлінням не пізніше 10 числа місяця, що передує кварталу, у якому здійснюватиметься інспекційна перевірка, перелік банків, котрі обов’язково підлягають інспекційній перевірці.

Територіальні управління складають і надсилають остаточний проект плану інспекційних перевірок Національному банку не пізніше 15 числа місяця, що передує кварталу, у якому здійснюватиметься інспекційна перевірка. Квартальний план складається територіальними управліннями за встановленою формою на підставі результатів вивчення інформації про діяльність банківської установи.

Квартальний план інспекційних перевірок складається у розрізі місяців. У разі виробничої потреби територіальні управління та інші відповідні структурні підрозділи можуть самостійно вносити зміни в межах кварталу. Це стосується лише тих перевірок, які не підлягають координації за термінами їх початку та закінчення з Національним банком або відповідними територіальними управліннями за місцезнаходженням банку — юридичної особи.

Планування інспекційних перевірок банків I та II рівнів покладається на Національний банк України. При цьому територіальні управління здійснюють планування інспекційних перевірок інших установ банків самостійно з подальшим розглядом і погодженням планів з НБУ та остаточним їх затвердженням заступником Голови Національного банку. Координація планування інспекційних перевірок банків, які мають мережу філій в інших регіонах, проводиться територіальними управліннями за місцезнаходженням цих банків за погодженням з Національним банком. При цьому територіальні управління надають таку додаткову інформацію:

· вид перевірки — комплексна, тематична (з перевіркою установ у всіх регіонах чи вибірково, з перевіркою головного офісу);

· терміни перевірки — дата початку, закінчення;

· тематика перевірки.

Таку інформацію територіальне управління за місцезнаходженням банку надсилає Національному банку та відповідним територіальним управлінням не пізніше п’ятого числа місяця, що передує кварталу, у якому здійснюватиметься перевірка, для подальшого врахування при складанні проектів власних планів.

Про виконання плану інспекційних перевірок, що проведені відділом банківського нагляду за квартал, територіальні управління надсилають звіти за встановленою формою (додаток 3) на адресу Національного банку не пізніше п’ятого числа першого місяця кварталу, наступного за звітним.

До звіту додається текстова інформація, що має висвітлювати такі питання:

а) позитивні та негативні тенденції, виявлені під час інспекційних перевірок у банківській системі регіону;

б) питання, які висвітлюються під час перевірки, зокрема:

· зміни капіталу та виконання заходів щодо капіталізації;

· стан загальних активів, а також кредитного портфеля;

· загальний фінансовий стан банку;

· достовірність звітності;

· зауваження, пропозиції, рішення загальних зборів акціонерів (учасників) банку щодо поліпшення його діяльності;

в) інформація про виконання банками розроблених заходів щодо усунення порушень, виявлених під час попередніх інспекційних перевірок, з урахуванням вимог і пропозицій Національного банку;

г) найпоширеніші недоліки, виявлені під час інспекційних перевірок;

ґ) основні недоліки за матеріалами, поданими Координаційному комітету з боротьби з корупцією та організованою злочинністю при Президентові України щодо дотримання банками вимог чинного законодавства України, а також за матеріалами, що передані до правоохоронних органів;

д) пропозиції щодо поліпшення діяльності банківських установ регіону;

е) тривалість робочого часу, що витрачається інспекторами на перевірки за завданнями правоохоронних органів;

є) тривалість робочого часу, що витрачається спеціалістами банківського нагляду на перевірки банків І та II рівнів.

Річні та квартальні плани інспекційних перевірок затверджує директор Генерального департаменту банківського нагляду та погоджує перший заступник Голови Національного банку або заступник Голови Національного банку, який за функціональними обов’язками керує службою банківського нагляду. Зміни до річного та квартальних планів вносяться після їх узгодження з Генеральним департаментом банківського нагляду Національного банку України за умови подання територіальним управлінням чи іншим відповідним структурним підрозділом Національного банку обґрунтованих підстав для їх внесення.

Затверджений річний або квартальний план інспекційних перевірок надсилається територіальним управлінням та іншим структурним підрозділам Національного банку до 25-го числа місяця, що передує року або кварталу, у якому здійснюватиметься інспекційна перевірка, і є обов’язковим для виконання. Затверджений річний або квартальний план інспекційних перевірок подається підрозділу безвиїзного нагляду до 25-го числа місяця, що передує відповідно року або кварталу, в якому здійснюватиметься інспекційна перевірка, і є обов’язковим для забезпечення своєчасного подання потрібної інформації підрозділу інспектування для здійснення ним підготовки до інспекційної перевірки.

 

 

Порядок проведення інспекційних перевірок

Виїзна інспекційна перевірка складається з таких трьох етапів:

· підготовка до проведення інспектування;

· процес інспектування;

· оформлення результатів інспектування.

Підготовка до проведення інспектування здійснюється шляхом аналізу результатів безвиїзного нагляду, інформації від інших структурних підрозділів Національного банку про діяльність банку і триває від одного до семи робочих днів залежно від виду перевірки та величини банку. Підрозділ інспектування для підготовки до інспекційної перевірки може запитати потрібну інформацію в інших підрозділів служби банківського нагляду та Націо­нального банку.

Підрозділи безвиїзного нагляду відповідно до затвердженого плану інспекційних перевірок подають підрозділам інспектування матеріали для підготовки до комплексного інспектування не пізніше ніж за сім робочих днів до його початку. Ці матеріали мають містити інформацію про:

а) стан банку на дату інспектування, тенденції, що були в банку протягом періоду інспектування, та результати аналізу зазначених даних;

б) показники економічних нормативів за станом на дату інспектування та протягом періоду інспектування з результатами аналізу зазначених даних та з викладенням причин порушення (якщо воно є) установлених нормативів;

в) звітність банку, що є в розпорядженні підрозділу безвиїзного нагляду, за станом на дату інспектування;

г) опис проблем, які є в банку за станом на дату інспектування та які виявлені протягом періоду інспектування, із зазначенням їх причин;

ґ) заходи впливу на банк, що були застосовані Національним банком України протягом періоду інспектування, та заходи, вжиті банком щодо усунення порушень і недоліків у роботі;

д) сфери діяльності банку, що потребують особливої уваги під час виїзного інспектування (із зазначенням конкретних рахунків, дат операцій, сум тощо);

е) іншу інформацію про діяльність банку, яка може бути корисною для інспектування.

У разі прийняття рішення про проведення позапланової перевірки підрозділ безвиїзного нагляду терміново готує та надає підрозділу інспектування потрібну для інспекційної перевірки інфор­мацію залежно від підстав проведення цієї перевірки та вияв­лених проблем у діяльності банку.

Запит до банку щодо подання потрібних для процесу підготовки до інспектування матеріалів надсилається разом з офіційним повідомленням про проведення інспектування не пізніше ніж за 10 днів до його початку. Це повідомлення оформляється на бланку Національного банку, засвідчується підписом заступника Голови Національного банку, який за функціональними обов’яз­ками є керівником служби банківського нагляду або керівником територіального управління, та містить таку інформацію:

· вид інспектування;

· підстави для призначення інспектування;

· дати початку та закінчення інспектування;

· період інспектування;

· запит щодо надання потрібної для процесу підготовки до інспектування інформації (у тому числі докладний перелік цієї інформації);

· інформацію про керівника інспекційної групи та контактний телефон;

· пропозиції щодо попередньої зустрічі з керівниками банку;

· іншу важливу інформацію.

Банк зобов’язаний надати всю потрібну інформацію не пізніше ніж за п’ять робочих днів до початку інспектування.

Результати процесу підготовки до інспектування оформляються як звіт про підготовку до інспектування, який обов’язково має містити інформацію про:

а) стан банку на дату інспектування;

б) тенденції у банку протягом періоду інспектування;

в) обсяги інспектування;

г) питання, що потребують особливої уваги під час проведення інспектування;

ґ) розрахунок часу, потрібний на перевірку окремих сфер
діяльності;

д) графік проведення інспектування.

Інспектування банків I та II рівнів здійснюється під керівництвом інспекторів центрального апарату Національного банку. Інспекційні групи комплектуються службовцями підрозділів банківського нагляду територіальних управлінь. Службовці терито­ріальних управлінь Національного банку залучаються для участі в комплексних інспекційних перевірках банків I та II рівнів відповідно до плану-графіка, що затверджується разом з річним планом інспекційних перевірок.

Протягом тижня до початку інспектування проводиться попередня зустріч із керівниками банку, на якій обговорюються обсяги та методи майбутнього інспектування, а також різні організаційні питання. Зустріч із керівниками банку, який перевіряти­меться під керівництвом інспекторів центрального апарату Націо­нального банку, проводять директор Генерального департамен-
ту банківського нагляду Національного банку або його заступник та/або керівник підрозділу інспектування, а також керівник інспекційної групи чи його заступник. Зустріч з керівниками банку, який перевірятиметься під керівництвом інспекторів територіального управління Національного банку, проводять начальник територіального управління Національного банку або його заступ­ник та/або начальник відділу банківського нагляду територіаль­ного управління Національного банку або його заступник, а також керівник інспекційної групи чи його заступник. Від банку для участі в зустрічі запрошуються голова ради або його заступник, голова та члени правління (ради директорів), головний бухгалтер і керівники структурних підрозділів банку.

Склад інспекційної групи визначається та затверджується начальником відповідного територіального управління Національного банку (у разі проведення перевірки інспекторами цього територіального управління) та директором Генерального департа­менту банківського нагляду, якщо керівництво інспекційною перевіркою здійснює інспектор центрального апарату Національного банку.

До складу інспекційної групи можуть входити службовці структурних підрозділів Національного банку, які відповідно до функціональних обов’язків здійснюють контроль за діяльністю банків (наприклад, контроль за готівковим обігом, валютний контроль тощо). Цим службовцям може надаватись окреме завдання на перевірку питань, що належать до компетенції підрозділів, у яких вони працюють. Вони складають окремі довідки про результати перевірки.

Інспектування здійснюється відповідно до Методичних вказівок з інспектування банків в Україні, схвалених постановою Правління Національного банку України від 18.05.1999 № 241, та згідно із затвердженим планом і розробленим графіком інспектування. План інспектування кожного банку складається з урахуванням результатів процесу підготовки до проведення інспектування та затверджується директором Генерального департаменту банківського нагляду Національного банку або керівником територіального управління Національного банку.

За результатами проведеного інспектування складається звіт (за результатами комплексного інспектування) або довідка (за результатами тематичного чи спеціального інспектування) про інспектування. Звіт про комплексне інспектування має встановлену єдину форму, що затверджується заступником Голови Національного банку, який за функціональними обов’язками керує службою банківського нагляду Національного банку. Звіт, довідка складаються у двох примірниках. Один примірник оригіналу подається банку разом із супровідним інформаційним листом, який має містити загальний висновок щодо результатів проведеної інспекційної перевірки. Звіт про комплексне інспектування подається банку (раді та правлінню банку) не пізніше ніж через 10 робочих днів, а довідка — не пізніше ніж через п’ять робочих днів після закінчення перевірки.

Другий примірник звіту залишається у Національному банку.

Відповідно до результатів комплексного інспектування визначаються та затверджуються рейтингові оцінки за компонентами системи CAMELS і комплексна рейтингова оцінка згідно з Положенням про порядок визначення та застосування комплексної рейтингової оцінки комерційних банків за системою CAMELS, затвердженим постановою Правління Національного банку від 8 травня 2002 р. № 171.

Звіт про комплексне інспектування, яке було проведене інспекторами територіального управління Національного банку, разом із затвердженими рейтинговими оцінками надсилається на адресу Національного банку не пізніше ніж через 10 робочих днів після закінчення перевірки, якщо розпорядженням Національного банку не встановлені інші строки. Довідка тематичної або спеціальної перевірки надсилається на адресу Національного банку протягом п’яти робочих днів після закінчення зазначеної перевірки, якщо розпорядженням Національного банку не встановлені інші строки.

Звіти, довідки про інспектування та інші матеріали щодо інспектування є конфіденційною інформацією та власністю Національного банку та не підлягають публічному розголошенню. Розкриття інформації, що міститься у звіті чи довідці, здійснюється в порядку, передбаченому законами України «Про банки і банківську діяльність» та «Про Національний банк України».

У разі встановлення за результатами проведеної інспекційної перевірки фактів порушення банками або іншими особами, які можуть бути об’єктом перевірки Національного банку, вимог чинного законодавства України, нормативно-правових актів Національного банку або здійснення ризикових операцій, що загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, підрозділ Національного банку, службовець якого був керівником інспекційної групи, готує пропозиції про застосування до об’єкта перевірки відповідних заходів впливу.

Копія звіту (довідки) про інспекційну перевірку протягом трьох робочих днів після затвердження рейтингових оцінок за результатами комплексного інспектування (складання довідки) підрозділом інспектування подається підрозділу безвиїзного нагляду для встановлення подальшого контролю відповідної форми за діяльністю банку та усунення ним установлених перевіркою порушень. Разом зі звітом підрозділ інспектування надає інформацію та пропозиції щодо контролю конкретних напрямів діяльності банку (окремих операцій, рахунків тощо), що потребують особливої уваги при здійсненні безвиїзного нагляду.

Нагляд за діяльністю банків, що ґрунтується на оцінках ризиків діяльності банків за рейтинговою системою CAMELS (далі — рейтингова система), полягає у визначенні загального стану банку на підставі єдиних критеріїв, які охоплюють діяльність банку за всіма напрямами. Він здійснюється на основі Положення про порядок визначення рейтингових оцінок за рейтинговою системою CAMELS, затвердженого Постановою Правління Національного банку України 8 травня 2002 р. № 171. Метою оцінювання діяльності банків за рейтинговою системою є визначення банків, у яких незадовільний фінансовий стан, операції або менеджмент мають недоліки, що можуть призвести до банкрутства банку та вимагають посиленого контролю з боку служби банківського нагляду Національного банку України і вжиття відповідних заходів для виправлення цих недоліків у діяльності банку та стабілізації його фінансового стану.

Рейтингова система дає можливість Національному банку України оцінювати загальний стан та стабільність банківської системи. Така оцінка ризиків дає змогу отримати інформацію для визначення пріоритетів у діяльності банківського нагляду та необхідних матеріальних і людських ресурсів для здійснення належного контролю за банківською системою.

Рейтингова система передбачає ретельний аналіз стану банку. Здійснення такого аналізу можна провести лише під час комплексної інспекційної перевірки, яка дає змогу повною мірою визначити, як керівництво банку ставиться до ризиків і як здійснює управління ними.

Основою рейтингової системи є оцінка ризиків та визначення рейтингових оцінок за такими основними компонентами:

Достатність капіталу ― С;
Якість активів ― А;
Менеджмент ― М;
Надходження ― Е;
Ліквідність ― L;
Чутливість до ринкового ризику ― S.

Комплексна рейтингова оцінка за рейтинговою системою визначається для кожного банку відповідно до рейтингових оцінок, зазначених вище. Рейтингова система дає можливість оцінити всі фактори, за якими оцінюється якість управління, фінансовий стан та якість операцій кожного банку, за яким здійснює нагляд Націо­нальний банк.

Визначення рейтингу банку за рейтинговою системою — це стандартизований метод оцінки банків, ефективність якого залежить від якості підготовки до проведення інспекційних перевірок з урахуванням результатів безвиїзного нагляду, кваліфікації та об’єктивності інспекторів служби банківського нагляду.

За результатами інспектування складаються довідки про перевірку (інспектування) кожного компонента рейтингової системи, які до закінчення строку проведення інспектування мають бути погоджені з працівниками банку, відповідальними за певний напрям роботи. У разі відмови погодження цих довідок інспектори служби банківського нагляду повинні отримати від банку пояснення щодо причин непогодження.

Після закінчення інспекційної перевірки відповідно до інформації, що міститься в довідках про перевірки (інспектування) кожного компонента рейтингової системи, складається звіт про інспектування та визначаються рейтингові оцінки всіх компонентів рейтингової системи, а також дається комплексна рейтингова оцінка. Рейтинг банку, що визначений за рейтинговою системою, виставляється за формою встановленого зразка. Цей рейтинг є власністю Національного банку і конфіденційною інформацією, призначеною тільки для внутрішнього використання та не підлягає опублікуванню в засобах масової інформації.

За рейтинговою системою передбачається визначити кожному банку цифровий рейтинг за всіма шістьома компонентами, а комплексна рейтингова оцінка визначається на підставі рейтингових оцінок за кожним із цих компонентів. Кожен компонент рейтингової системи оцінюється за п’ятибальною шкалою, де оцінка «1» є найвищою оцінкою, а оцінка «5» — найнижчою, комплексна рейтингова оцінка також визначається за п’ятибальною шкалою.

Визначення комплексної рейтингової оцінки є суб’єктивним процесом, воно має бути добре обґрунтованим і спиратися на переконливі аргументи. Комплексна рейтингова оцінка не може визначатися як середнє арифметичне рейтингових оцінок за компонентами рейтингової системи; має бути цілим числом та враховувати всі основні фактори, що відображені при визначенні рейтингових оцінок за всіма компонентами. Також підраховується, скільки компонентів рейтингової системи мають однакову рейтингову оцінку; аналізується, які саме компоненти мають однакову рейтингову оцінку; як правило (в більшості випадків), комплексна рейтингова оцінка виставляється за рейтинговою оцінкою, що має місце найчастіше.

Для визначення комплексної рейтингової оцінки банків, які мають відокремлені структурні підрозділи (філії), використовують матеріали інспектування цих підрозділів (у тому числі розташованих в інших областях), якщо їх інспектування проведено одночасно (строки і дата, за станом на яку проводиться інспекційна перевірка банку — юридичної особи, збігаються із відповід­ними строками і датою інспектування філії) з інспекційною перевіркою банку.

Комплексна рейтингова оцінка та рейтингові оцінки компонентів рейтингової системи визначаються для банку як єдиної установи і не можуть використовуватися для оцінки стану філій банку.

Банки, що отримали комплексну рейтингову оцінку «1» або «2», є надійними за всіма показниками, вони здатні протистояти більшості економічних спадів (крім надзвичайних), вважаються стабільними і такими, що мають кваліфіковане керівництво.

Банки, що отримали комплексну рейтингову оцінку «3», мають суттєві недоліки, і якщо ці недоліки не будуть виправлені за обґрунтовано визначений для цього час, то вони призведуть до значних проблем, пов’язаних із платоспроможністю та ліквідністю. У такій ситуації служба банківського нагляду має надати чіткі вказівки керівництву банку щодо подолання існуючих проблем.

Банки, які отримали комплексну рейтингову оцінку «4» або «5», мають серйозні проблеми, а тому потребують ретельного нагляду і спеціальних оздоровчих заходів. Такі комплексні рейтингові оцінки вказують на те, що загальна платоспроможність банку під загрозою, потрібні негайні конкретні дії служби бан­ківського нагляду.

До банків, що отримали комплексні рейтингові оцінки «3» або «4», або «5», застосовуються відповідні заходи впливу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку.

Визначення рейтингових оцінок банку за рейтинговою системою здійснюється за встановленими критеріями для кожного компонента рейтингової системи (достатність капіталу, якість активів, менеджмент, надходження, ліквідність та чутливість до ринкового ризику), за матеріалами інспекційних перевірок (планових і позапланових) та з урахуванням Методичних вказівок з інспектування банків в Україні, схвалених постановою Правління Національного банку України від 18 травня 1999 р. № 241.

Рейтинг банків складається за результатами кожної інспекційної перевірки та є дійсним до проведення наступної інспекційної перевірки. Базовим є рейтинг, що визначений за результатами останньої інспекційної перевірки банку. Якщо в період між інспекційними перевірками працівники служби банківського нагляду провели перевірку окремого компонента рейтингової системи (наприклад, достатність капіталу та/або якості активів тощо), то затверджений рейтинг банку може бути змінений (поліпшений/погіршений) на підставі даних цієї перевірки.

Рейтинг банку, встановлений за результатами інспекційної перевірки, яку проводять працівники територіального управління Національного банку, затверджується начальником територіального управління Національного банку (або його заступником) та надсилається окремим файлом електронною поштою не пізніше ніж через 14 робочих днів після закінчення інспекційної перевірки разом із супровідним інформаційним листом і звітом про інспекційну перевірку для їх погодження Генеральним департаментом банківського нагляду.

Якщо працівники територіального управління Національного банку провели перевірку окремого компонента рейтингової системи та за її результатами прийнято рішення про зміну рейтингової оцінки за цим компонентом, що була визначена раніше на підставі комплексної інспекційної перевірки, то нова рейтингова оцінка й комплексна рейтингова оцінка банку (у разі її зміни) затверджується і надсилається Генеральному департаменту банківського нагляду в установленому порядку.

Якщо Генеральний департамент банківського нагляду за результатами розгляду звіту про інспекційну перевірку (або довідки) дійшли висновку, що рейтинг (або рейтингова оцінка окремого компонента) банку, виставлений працівниками територіаль­ного управління Національного банку, не відповідає висновкам, зробленим у звіті про інспекційну перевірку (або довідці), то до територіального управління Національного банку не пізніше ніж через 10 робочих днів після отримання звіту про інспекційну перевірку або довідки надсилається повідомлення про непогодження результатів інспекційної перевірки або перевірки окремого компонента рейтингової системи (звіту про інспекційну перевірку або довідки, рейтингових оцінок або рейтингу банку) із зазначенням причин непогодження.

Рейтинг банку (за результатами інспекційної перевірки) або рейтингова оцінка (за результатами перевірки окремого компонента рейтингової системи), який виставляється працівниками центрального апарату Національного банку, погоджується з директором Генерального департаменту банківського нагляду та затверджується заступником Голови Національного банку, який згідно з посадовими обов’язками керує службою банківського нагляду.

Порядок погодження та затвердження рейтингу банку (рейтингової оцінки окремого компонента рейтингової системи) за результатами інспекційної перевірки (перевірки окремого компонента), яку проводять працівники центрального апарату Націо­нального банку, включає такі послідовні дії:

а) управління інспектування банків Департаменту безвиїзного нагляду та інспекційних перевірок передає звіт про комплексне інспектування (довідку) до Управління моніторингу банків І і ІІ групи (або Управління моніторингу банків), ІІІ та ІV групи, яке протягом п’яти робочих днів з часу отримання звіту про інспекційну перевірку (довідки) аналізує його та готує письмовий висновок щодо інформації, викладеної у звіті (довідці) про інспекційну перевірку, у тому числі щодо погодження/непогодження рейтингу б


Читайте також:

  1. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
  2. Акти прокурорського нагляду.
  3. Аналіз достатності банківського капіталу
  4. Антикорупційні принципи
  5. АРХІВНЕ ОПИСУВАННЯ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ
  6. Б/. Принципи виборчого права.
  7. Базельського комітету з банківського регулювання.
  8. Базові (ключові) цінності.
  9. Базові принципи обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції
  10. Базові принципи психології спорту.
  11. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. особливості побудови банківської системи в Україн
  12. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. Особливості побудови банківської системи в Україні.




Переглядів: 548

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
РОЗМІРИ ВІДРАХУВАНЬ ДО РЕЗЕРВУ ДЛЯ ВІДШКОДУВАННЯ МОЖЛИВИХ ВТРАТ ВІД ДЕБІТОРСЬКОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ | Вартісний метод виміру.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.025 сек.