Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Нормування УФВ

Нормативи інтенсивності УФВ встановлені з урахуванням тривалості дії на працівників, необхідності використання спецодягу, засобів захисту голови, очей (ГОСТ 12.4.080-79).

Інтенсивність опромінення працюючих за наявності незахищених ділянок шкіри не більше 0,2 м2 (обличчя, шия, кисті рук і ін.), тривалості опромінення до 5 хв., тривалості перерв між ними не менше 30 хв. і загальній тривалості дії за робочу зміну до 60 хв. не повинна перевищувати: 50,0 Вт/м2 для ділянки УФ-А; 0,05 Вт/м2 для ділянки УФ-В; 0,001 Вт/м2 для ділянки УФ-С.

Інтенсивність опромінення працюючих за наявності незахищених ділянок шкіри не більше 0,2 м2 (обличчя, шия, кисті рук і ін.), загальній тривалості дії 50% робочої зміни і тривалості одноразового опромінення протягом 5 хв. і довше не повинна перевищувати: 10,0 Вт/м2 для ділянки УФ-А; 0,01 Вт/м2 для ділянки УФ-В; УФВ ділянки С не допускається.

За умови використання спецодягу і засобів захисту обличчя та рук інтенсивність опромінення для ділянки УФ-В + УФ-С не повинна перевищувати 1,0 Вт/м2.

Для вимірювання інтенсивності УФВ слід використовувати прилади типу спектрорадіометрів відомої спектральної чутливості.

 

8.2.3. Заходи захисту від дії УФВ

Захист персоналу від дії УФВдосягається шляхом:

організаційнихзаходів (обмеження місця і часу перебування персоналу в зоні опромінювання, поточний санітарний нагляд за рівнем опромінення робочих місць);

інженерно-технічнихзаходів (конструкторські та технологічні рішення усунення або послаблення джерел випромінювання, раціональне розміщення обладнання, дистанційне керування, екранування джерел випромінювання світлофільтрами, листами з металу, пластику, скла з домішками сполук Плюмбуму);

використаннязасобівіндивідуальногозахисту (спецодяг та головні убори з бавовни, сукна, окуляри зі світлофільтром, рукавиці, мазь для шкіри на основі салолу);

лікувально-профілактичнихзаходів (попередні і періодичні (не рідше одного разу на рік) медичні огляди працівників; тимчасове або постійне переведення на іншу роботу у випадках, що характеризуються прогресивним перебігом хвороби, вираженими формами професійної патології, або при виникненні в результаті дії фактора загальних захворювань).

 

9. Іонізуюче випромінювання: класифікація, джерела, нормування, захист

9.1. Класифікація іонізуючих випромінювань, джерела у виробничих приміщеннях

Іонізуюче ‒ випромінювання, що при взаємодії з речовиною безпосередньо або непрямо викликає іонізацію та збудження її атомів чи молекул.

До іонізуючих відносяться випромінювання:

корпускулярні, що складаються з частинок з масою спокою, котра відрізняється від нуля (альфа-, бета-частинки, нейтрони);

електромагнітні, зокрема, рентгенівське та гамма-випромінювання.

Джерелами іонізуючих випромінювань в промисловості є установки рентгеноструктурного аналізу, високовольтні електровакуумні системи, радіаційні дефектоскопи, товщиноміри, густиноміри та ін.

9.2. Нормування іонізуючих випромінювань

Допустимі рівні іонізуючого випромінювання регламентуються НРБУ 97/Д-2000 “Нормами радіаційної безпеки України. Доповнення: радіаційний захист від джерел потенційного опромінення, 2000 р.”, ОСП 72/87 “Основними санітарними правилами роботи з радіоактивними речовинами та іншими джерелами іонізуючого випромінювання”, “Основними санітарними правилами забезпечення радіаційної безпеки України”

Згідно з цими нормативними документами опромінювані особи поділяються на наступні категорії:

‒ категорія А ‒ особи з числа персоналу, які постійно чи тимчасово працюють безпосередньо з джерелами іонізуючих випромінювань;

‒ категорія Б ‒ особи з числа персоналу, які безпосередньо не зайняті роботою з джерелами іонізуючих випромінювань, але у зв’язку з розташуванням робочих місць у приміщеннях та на промислових майданчиках об’єктів з радіаційно-ядерними технологіями можуть отримувати додаткове опромінення;

‒ категорія В ‒ усе населення.

За ступенем зниження чутливості до іонізуючого випромінювання встановлено 3 групи критичних органів, опромінення котрих спричиняє найбільший збиток здоров’ю:

I – все тіло, гонади та червоний кістковий мозок;

II – щитовидна залоза, м’язи, жирова тканина, печінка, нирки, селезінка, шлунково-кишковий тракт, легені, кришталик очей;

III – шкіра, кістки, передпліччя, литки, стопи.

В залежності від групи критичних органів для категорії А встановлена гранично допустима доза (ГДД) за рік (найбільше значення індивідуальної еквівалентної дози за рік, котре при рівномірному впливі протягом 50 років не викликає в стані здоров’я персоналу несприятливих змін, котрі виявляються сучасними методами), для категорій Б – границя дози (ГД) за рік.

Дози опромінення наведено в табл. 4.

Таблиця 8

Дози зовнішнього та внутрішнього опромінень

Дозові межі, бер за рік Група критичних органів
I II III
ГДД для осіб категорії А 5,0 1,5 30,0
ГД для осіб категорії Б 0,5 1,5 3,0

9.3. Захист від іонізуючого випромінювання

Захист від іонізуючих випромінювань може здійснюватись шляхом використання наступних принципів:

використанняджерел змінімальнимвипромінюванням шляхом переходу на менш активні джерела, зменшення кількості ізотопа;

скороченнячасуроботи з джерелом іонізуючого випромінювання;

віддаленняробочогомісця від джерела іонізуючого випромінювання;

екранування джерела іонізуючого випромінювання залежно від його скаду (альфа-частинки, бета-, гамма-, нейтронне випромінювання);

дистанційногокерування;

застосуваннязасобівіндивідуальногозахисту в залежності від характеру виконуваних робіт (халати та шапочки з бавовняної тканини, захисні фартухи, гумові рукавиці, щитки, засоби захисту органів дихання, комбінезони, пневмокостюми, гумові чоботи).

Дієвим чинником забезпечення радіаційної безпеки є дозиметричний контроль за рівнями опромінення персоналу та за рівнем радіації в навколишньому середовищі.

Оцінка радіаційного стану здійснюється за допомогою приладів, принцип дії котрих базується на наступних методах:

– іонізаційний (вимірювання ступеня іонізації середовища);

– сцинтиляційний (вимірювання інтенсивності світлових спалахів, котрі виникають в речовинах, що люмінесціюють при проходженні через них іонізуючих випромінювань);

– фотографічний (вимірювання оптичної щільності почорніння фотопластинки під дією випромінювання);

– калориметричні методи (вимірювання кількості тепла, що виділяється в поглинальній речовині).

 

 


Читайте також:

  1. Аналіз стану й оцінка рівня нормування праці
  2. Будівельна продукція. Кадри, нормування і продуктивність праці
  3. Виробнича операція як об'єкт нормування праці
  4. Виробнича операція як об’єкт нормування праці.
  5. Вібрація. Нормування, дія на організм.
  6. Гігієнічне нормування умов праці за показниками важкості та напруженості праці
  7. Гігієнічне нормування шкідливих речовин
  8. Гігієнічне нормування шкідливих речовин
  9. Гігієнічне нормування шкідливих речовин.
  10. Гігієнічне нормування.
  11. ГІГІЄНІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ТА НОРМУВАННЯ ВІБРАЦІЙ
  12. Джерела шуму та його нормування




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Параметри ультразвуку, що нормуються | 

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.001 сек.