Нормування УФВ

Нормативи інтенсивності УФВ встановлені з урахуванням тривалості дії на працівників, необхідності використання спецодягу, засобів захисту голови, очей (ГОСТ 12.4.080-79).

Інтенсивність опромінення працюючих за наявності незахищених ділянок шкіри не більше 0,2 м²(обличчя, шия, кисті рук і ін.), тривалості опромінення до 5 хв., тривалості перерв між ними не менше 30 хв. і загальній тривалості дії за робочу зміну до 60 хв. не повинна перевищувати: 50,0 Вт/м² для ділянки УФ-А; 0,05 Вт/м² для ділянки УФ-В; 0,001 Вт/м² для ділянки УФ-С.

Інтенсивність опромінення працюючих за наявності незахищених ділянок шкіри не більше 0,2 м² (обличчя, шия, кисті рук і ін.), загальній тривалості дії 50% робочої зміни і тривалості одноразового опромінення протягом 5 хв. і довше не повинна перевищувати: 10,0 Вт/м² для ділянки УФ-А; 0,01 Вт/м² для ділянки УФ-В; УФВ ділянки С не допускається.

За умови використання спецодягу і засобів захисту обличчя та рук інтенсивність опромінення для ділянки УФ-В + УФ-С не повинна перевищувати 1,0 Вт/м².

Для вимірювання інтенсивності УФВ слід використовувати прилади типу спектрорадіометрів відомої спектральної чутливості.

8.2.3. Заходи захисту від дії УФВ

Захист персоналу від дії УФВдосягається шляхом:

‒ організаційнихзаходів (обмеження місця і часу перебування персоналу в зоні опромінювання, поточний санітарний нагляд за рівнем опромінення робочих місць);

‒ інженерно-технічнихзаходів (конструкторські та технологічні рішення усунення або послаблення джерел випромінювання, раціональне розміщення обладнання, дистанційне керування, екранування джерел випромінювання світлофільтрами, листами з металу, пластику, скла з домішками сполук Плюмбуму);

‒ використаннязасобівіндивідуальногозахисту (спецодяг та головні убори з бавовни, сукна, окуляри зі світлофільтром, рукавиці, мазь для шкіри на основі салолу);

‒ лікувально-профілактичнихзаходів (попередні і періодичні (не рідше одного разу на рік) медичні огляди працівників; тимчасове або постійне переведення на іншу роботу у випадках, що характеризуються прогресивним перебігом хвороби, вираженими формами професійної патології, або при виникненні в результаті дії фактора загальних захворювань).

9. Іонізуюче випромінювання: класифікація, джерела, нормування, захист

9.1. Класифікація іонізуючих випромінювань, джерела у виробничих приміщеннях

Іонізуюче ‒ випромінювання, що при взаємодії з речовиною безпосередньо або непрямо викликає іонізацію та збудження її атомів чи молекул.

До іонізуючих відносяться випромінювання:

‒ корпускулярні, що складаються з частинок з масою спокою, котра відрізняється від нуля (альфа-, бета-частинки, нейтрони);

‒ електромагнітні, зокрема, рентгенівське та гамма-випромінювання.

Джерелами іонізуючих випромінювань в промисловості є установки рентгеноструктурного аналізу, високовольтні електровакуумні системи, радіаційні дефектоскопи, товщиноміри, густиноміри та ін.

9.2. Нормування іонізуючих випромінювань

Допустимі рівні іонізуючого випромінювання регламентуються НРБУ 97/Д-2000 “Нормами радіаційної безпеки України. Доповнення: радіаційний захист від джерел потенційного опромінення, 2000 р.”, ОСП 72/87 “Основними санітарними правилами роботи з радіоактивними речовинами та іншими джерелами іонізуючого випромінювання”, “Основними санітарними правилами забезпечення радіаційної безпеки України”

Згідно з цими нормативними документами опромінювані особи поділяються на наступні категорії:

‒ категорія А ‒ особи з числа персоналу, які постійно чи тимчасово працюють безпосередньо з джерелами іонізуючих випромінювань;

‒ категорія Б ‒ особи з числа персоналу, які безпосередньо не зайняті роботою з джерелами іонізуючих випромінювань, але у зв’язку з розташуванням робочих місць у приміщеннях та на промислових майданчиках об’єктів з радіаційно-ядерними технологіями можуть отримувати додаткове опромінення;

‒ категорія В ‒ усе населення.

За ступенем зниження чутливості до іонізуючого випромінювання встановлено 3 групи критичних органів, опромінення котрих спричиняє найбільший збиток здоров’ю:

I – все тіло, гонади та червоний кістковий мозок;

II – щитовидна залоза, м’язи, жирова тканина, печінка, нирки, селезінка, шлунково-кишковий тракт, легені, кришталик очей;

III – шкіра, кістки, передпліччя, литки, стопи.

В залежності від групи критичних органів для категорії А встановлена гранично допустима доза (ГДД) за рік (найбільше значення індивідуальної еквівалентної дози за рік, котре при рівномірному впливі протягом 50 років не викликає в стані здоров’я персоналу несприятливих змін, котрі виявляються сучасними методами), для категорій Б – границя дози (ГД) за рік.

Дози опромінення наведено в табл. 4.

Таблиця 8

Дози зовнішнього та внутрішнього опромінень

Дозові межі, бер за рік	Група критичних органів
I	II	III
ГДД для осіб категорії А	5,0	1,5	30,0
ГД для осіб категорії Б	0,5	1,5	3,0

9.3. Захист від іонізуючого випромінювання

Захист від іонізуючих випромінювань може здійснюватись шляхом використання наступних принципів:

– використанняджерел змінімальнимвипромінюванням шляхом переходу на менш активні джерела, зменшення кількості ізотопа;

– скороченнячасуроботи з джерелом іонізуючого випромінювання;

– віддаленняробочогомісця від джерела іонізуючого випромінювання;

– екранування джерела іонізуючого випромінювання залежно від його скаду (альфа-частинки, бета-, гамма-, нейтронне випромінювання);

‒ дистанційногокерування;

‒ застосуваннязасобівіндивідуальногозахисту в залежності від характеру виконуваних робіт (халати та шапочки з бавовняної тканини, захисні фартухи, гумові рукавиці, щитки, засоби захисту органів дихання, комбінезони, пневмокостюми, гумові чоботи).

Дієвим чинником забезпечення радіаційної безпеки є дозиметричний контроль за рівнями опромінення персоналу та за рівнем радіації в навколишньому середовищі.

Оцінка радіаційного стану здійснюється за допомогою приладів, принцип дії котрих базується на наступних методах:

– іонізаційний (вимірювання ступеня іонізації середовища);

– сцинтиляційний (вимірювання інтенсивності світлових спалахів, котрі виникають в речовинах, що люмінесціюють при проходженні через них іонізуючих випромінювань);

– фотографічний (вимірювання оптичної щільності почорніння фотопластинки під дією випромінювання);

– калориметричні методи (вимірювання кількості тепла, що виділяється в поглинальній речовині).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Параметри ультразвуку, що нормуються	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.