Лекція №10 Особливості захворювання населення України

Доведено, що приблизно на 50% здоров’я людини визначає спосіб життя. Негативними його чинниками є шкідливі звички, незбалансоване, неправильне харчування, несприятливі умови праці, моральне і психічне навантаження, малорухомий спосіб життя, погані матеріально-побутові умови. Незгода у сім’ї, самотність, низький освітній та культурний рівень, тощо. Внесок чинників екологічної обстановки, зокрема забруднення повітря, води, грунту, а також складні природно-кліматичні умови, складає 20%. Ще близько 20 %, що визначають рівень здоров’я – це стан генетичного фонду популяції, схильність до спадкових хвороб. Безпосередньо на охорону здоров’я з її низькою якістю медичної допомоги, неефективністю медичних профілактичних заходів припадає всього 10% “внеску” в сьогоднішній рівень здоров’я.

Нині домінуюче місце в структурі захворюваності та смертності населення посіли хронічні неінфекційні захворювання. Статистика захворюваності населення України, що грунтується на реєстрації звертань хворого до лікаря, свідчить, що в 1992 р. на кожні 100 тис. населення було зареєстровано 119 тис. випадків захворювання, у тому числі близько 64 тис. – уперше виявлених.

У структурі захворюваності 1-е місце посідають хвороби органів дихання (36 тис. випадків серед усіх хворих). Далі йдуть хвороби системи кровообігу (21 тис. випадків) , хвороби нервової системи та органів чуття (близько 12 тис. випадків). Серед уперше виявлених хвороб на 1-му місці – хвороби органів дихання; на 2-му місці – хвороби нервової системи та органів чуття (5.7 тис. випадків); на 3-му – хвороби шкіри та підшкірної клітковини (3.8 тис. випадків).

За період 1980-1992 р.р. відбувалися значні зміни у захворюваності населення України. По всіх хворобах відзначається зростання її рівня на 27.3 %, захворюваність на цукровий діабет зросла у 2.1 рази, бронхіальну астму у 2.1 рази, на виразкову хворобу шлунку і 12-палої кишки в 1.9 рази. Особливо значне зростання спостерігається за класом хвороб органів кровообігу: на стенокардію – у 8.6 рази, гострий інфаркт міокарда – у 2.6 рази. Злоякісні новоутворення зросли на 27.8%, психічні розлади – на 26.8%. Вперше за останні 30 років було відзначено дуже тривожну тенденцію збільшення захворюваності на туберкульоз на 8.4%. Протягом останніх років відбулися зміни за низкою хвороб які свідчать про вплив забруднення навколишнього середовища радіонуклідами, вплив на людину стресових ситуацій, зумовлених різким погіршенням соціально-економічного становища країни та ін. За останні 10 років в 1.6 рази зросла захворюваність на цукровий діабет, питома вага якого серед ендокринних захворювань становить 70% і вище. У країні відзначається тенденція до зростання поширеності гіпер – і гіпофункцій щитовидної залози тощо.

Важливим критерієм інтегральної оцінки здоров’я населення є показник захворюваності підлітків. Кількісна і якісна оцінка здоров’я дітей свідчить про стійкість погіршення їх психічного, фізичного та інтелектуального розвитку, що ставить під загрозу існування нації. Протягом кожного року близько 40 тис. жінок не доношують вагітність. За останні 10 років збільшилась кількість глибоконедоношених майже у 5 разів, з природженими вадами розвитку – у 3 рази, загальна захворюваність дітей раннього віку – у 2 рази. Нині в Україні близько 70% новонароджених з 1 дня життя мають ті чи інші відхилення у стані здоров’я, а серед контингенту дитячих дошкільних закладів таких дітей 75-80%. Серед школярів перша група здоров’я відзначається у 25-35 % дітей. Поширеність захворюваності серед підлітків наближається до показника дорослого населення, а за деякими навіть перевищує (ожиріння – на 50%, захворюваність органів дихання – на 33%).

Більшість основних захворювань, що спричинюють інвалідність, за винятком психічних розладів і травм, виникають і призводять до інвалідності після 40 років. Демографічні процеси в Україні, що характеризуються збільшенням кількості осіб середнього і старшого віку, мають прямий кореляційний зв’язок зі зростанням рівня інвалідності населення. Особи, яким інвалідність встановлена у 1992 році розподілилися за віком так: до 39 років – 19.7 %, від 40 до 55 (жінки) і 60 р.(чоловіки) – 41 %, пенсійного віку – 39.3%. Різке порушеня функцій організму, що потребує сторонньої допомоги і догляду (І група інвалідності), визначена у 16.6% інвалідів; різке порушення функцій, яке, однак, не потребує сторонньої допомоги і догляду (ІІ група інвалідності) – у 59.2 %; значні порушення (ІІІ група інвалідності) – у 24.2 %.

У 82% випадків до інвалідності призвело загальне захворювання, у 6% випадків інвалідність зумовлена виконанням трудових обов’язків, із них 2.2% - під час ліквідації аварії ЧАЕС. Інвалідність осіб віком понад 16 років внаслідок аномалій розвитку, захворювань або травм, одержаних в дитинстві складає 6.4 %. Інвалідність дорослого населення в середньому складає 63.9 випадка на 10 тис. жителів.

Серед захворювань, які привели до інвалідності, перше місце посідають хвороби системи кровообігу (32.2% загальної інвалідності), з них найбільш вагомі – ішемічна хвороба серця, хвороби судин головного мозку. На другому місці – новоутворення (13.7%), на третьому – хвороби нервової системи і органів чуття (11.3%), далі – травми (9.3 %); хвороби кістково-м’язової системи і сполучної тканини (8.1 %). Рівень інвалідності дорослого населення, що постраждало внаслідок аварії на ЧАЕС – 1.5 випадка на 10 тис. населення. Вона настає внаслідок вегетосудинних розладів, хвороб системи кровообігу та онкологічних захворювань.

Зареєстрована в органах соціального забезпечення нагромаджена інвалідність склала на 01.01.93 р. 401.5 випадків на 10 тис. населення (4 % всього населення). З них 220 – інваліди внаслідок загального захворювання; 43 – інваліди війни; 24 – трудове каліцтво і професійні захворювання; 41 – інваліди з дитинства (в т.ч. 21.5 – віком до 16 років). Для нагромадженої інвалідності характерна тенденція до зростання.

Серед причин, що зумовлюють інвалідність у дітей, основним є різке погіршення екологічної обстановки, несприятливі умови праці жінок, високий рівень захворюваності батьків тощо. Показник інвалідності склав 18,3 на 10 тис. дитячого населення віком до 16 років. Значно вищий даний показник у Запорізькій (27,5%), Херсонській (26,45%) областях, автономній республіці Крим (25,8%). У структурі дитячої інвалідності на першому місці хвороби нервової системи та органів чуття – 41,9 %, на другому – психічні розлади – 30,6%, на третьому - природжені аномалії.

У віковій структурі дитячої інвалідності переважають діти віком 7-15 років (73,1%), діти віком 3-6 років складають 18,7%, віком до 3-х років – 8,2%. 70% дітей-інвалідів проживають у містах. Нині в Україні проживає понад 25 тис. дітей, які страждають на дитячий церебральний параліч, 29 тис. дітей - з відставанням у розумовому розвитку, 10 тис.- глухих , 1250 - сліпих, 1000 – з злоякісними новоутвореннями, 10 тис. - з природженими аномаліями.

Завдяки вивченню професійної захворюваності в Україні встановлено, що інтенсивний показник профзахворюваності на 10 тис. населення складав у 1992 р. -3,51. У період 1988-1991 рр. загальна кількість осіб, які постраждали зросла в 4,8 рази в більшості регіонів України. Найбільш суттєво кількість постраждалих збільшилась у промислових областях країни (Луганській, Донецькій, Дніпропетровській, Львівській в 15,7 разів, в Харківській – в 2,5 рази, по м. Києву в 1,8 раза). За цей період збільшення числа постраждалих спостерігається майже у всіх галузях, але найбільш суттєво – у вугільній промисловості - в 9,2 р., в чорній металургії – в 4,2 р., в машинобудуванні – в 2,7 р., в сільському господарстів – в 2 р. Ці збільшення стосуються всіх основних форм професійної патології (захворюваність, пов’язана з вдиханням пилу, впливом шуму, вібрації, хімічних речовин тощо).

Професійна захворюваність виявляється серед осіб понад 100 професій, причому в половині випадків зі стажем роботи від 5 до 19 років, в 10 % - до 5 років, у працездатному віці (40% постраждалих віком до 44 р.).

Основна кількість постраждалих – це чоловіки (забійники, прохідники, підривники, бурильники, слюсарі, трактористи, зварювальники тощо). Проте в останні роки до 15-20% і більше постраждалих (тобто кожний 5-6-й випадок) припадає на жінок, які зайняті в різних галузях народного господарства: апаратниці, гальваніки, муляри, робітники ливарних цехів, ткалі, шліфувальниці, медпрацівники, доярки тощо (особливо Харківська, Житомирська, Черкаська обл. , м. Київ).

Зростання професійної захворюваності було зумовлено комплексом чинників, пов’язаних як з умовами праці (високі рівні професійних шкідливостей, які впливають на здоров’я працюючих), так і з поліпшенням діагностики професійної патології (створення регіональних профпатологічних центрів).

Значно впливає на показники тимчасової і стійкої непрацездатності травматизм. У 1992 р. було травмовано 3 млн.13 тис.осіб, з них 475 тис. дітей. Основна частина травматизму носить побутовий характер, але й рівень його на виробництві – 1000 на 10 тис. дорослого населення. Варто зауважити, що зміна форм управління народним господарством, виникнення нових форм власності та видів діяльності підприємств поки що негативно відбивається на вирішенні цих питань.

За даними Міністерства статистики України, на початок 1990 р. в умовах праці, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам, було зайнято 1,4 млн.осіб (в т.ч. – 500 тис.жінок) на початок 1991 р. їх було уже 2,34 млн. (в т.ч. – 600 тис.жінок), на початок 1992 р. – 2,94 тис. (616 тис. жінок).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Про вимір здоров’я населення	\|	Здоров’я людини

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.