• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Основи екологічного нормування якості навколишнього середовища

Відомо, що для нормального життя і діяльності людині, як і іншим живим організмам, необхідна певна сукупність природних умов і факторів. Тобто необхідна відповідна якість навколишнього середовища.

Під якістю навколишнього середовища розуміють: ступінь відповідності природних та створених людською діяльністю умов потребам людей та інших живих організмів.

Розвиток цивілізації, індустріалізація і урбанізація в значній мірі змінили умови існування людини і продовжують чинити на навколишнє природне середовище певний вплив. Цей вплив не завжди сприятливий, внаслідок чого і з'явився ряд проблем, що викликають стурбованість і тривогу всього людства. Ці проблеми називають одним узагальнюючим словом – екологічні. Однією з найважливіших серед них є проблема погіршення якості навколишнього середовища. Вона зв'язана, перш за все, з наростаючим антропогенним забрудненням навколишнього середовища і нераціональним використанням природних ресурсів. Забруднення навколишнього середовища стало особливо помітним в середині ХХ століття, коли його негативні наслідки стали очевидні не тільки фахівцям, але і широкому колу населення.

Це обумовило розробку спеціальної системи екологічних нормативів, правил і обмежень, які б забезпечували екологічно безпечний стан навколишнього середовища і регламентували використання природних ресурсів.

Зокрема в Україні, як і в колишньому СРСР, було визначено такі основні завдання екологічного нормування:

1. Регламентація (упорядковування) вимог, що попереджують негативний вплив забруднення навколишнього середовища на здоров'я людини і природні системи.

2. Встановлення методів спостереження і контролю за станом довкілля.

3. Встановлення режимів використання і охорони природних ресурсів.

Об'єктом нормування є показники впливу виробничо-господарської діяльності на людину, територіальні природні комплекси (ландшафти) та їх компоненти.

Система екологічних нормативів включає такі складові:

– нормативи екологічної безпеки (НЕБ);

– обмежувальні нормативи викидів, скидів і розміщення забруднюючих речовин у довкіллі (НВСР);

– нормування вилучення і використання природних ресурсів (НВПР);

– еколого-економічні нормативи (ЕЕН);

– природоохоронні технологічні нормативи.

Головною складовою системи екологічних нормативів є нормативи екологічної безпеки (НЕБ). Саме ці нормативи покликані забезпечувати екологічно сприятливі умови життя і діяльності людини, а також умови відтворення тваринного і рослинного світу. Вони поділяються:

- за реципієнтом (об’єктом впливу) – встановлюються для людини, інших живих організмів, рослин;

- за елементом навколишнього середовища – НЕБ встановлюють якість атмосферного повітря, водного басейну, ґрунту та продуктів харчування;

- за видом негативного впливу – НЕБ регламентують хімічне, механічне, акустичне, електромагнітне та радіоактивне забруднення довкілля;

- за періодом (часом) негативного впливу – НЕБ бувають постійно діючі та тимчасові.

Серед нормативів екологічної безпеки є ГДК – гранично допустимі концентрації шкідливих речовин, які називають первинними, постійно діючими стандартами якості навколишнього середовища.

Вони встановлюються для людини за кожним елементом навколишнього середовища і кожним видом забруднення. Встановленню ГДК передує розробка нормативів тимчасової дії, таких, як :

1) ТДК – тимчасово допустимі концентрації шкідливих речовин;

2) ОБРВ – орієнтовно безпечний рівень впливу;

3) ОДК – орієнтовно допустима концентрація шкідливих речовин;

4) ДЗК – допустима залишкова кількість шкідливих речовин;

5) РГДК – розрахункова ГДК шкідливих речовин.

За умови встановлення ГДК для певної шкідливої речовини нормативи тимчасової дії для неї скасовуються. Отже, для будь-якої шкідливої речовини не може одночасно існувати ГДК і ОБРВ або ТДК. ГДК встановлюються експериментально-дослідним шляхом, нормативи тимчасової дії – розрахунковим.

ГДК – це та максимальна концентрація речовин у будь-якому середовищі і джерелах біологічного споживання (повітрі, воді, ґрунті, продуктах харчування), яка при більш чи менш тривалому впливі на організм (контакті, вдиханні, прийманні всередину) не шкодить здоров’ю і не викликає віддалених ефектів.

Критерії якості навколишнього середовища запропоновані Міністерством охорони здоров'я країни після дослідів на тваринах і добровольцях-людях щодо визначення безпечних рівнів впливу токсичних речовин на живі організми. ГДК в Україні, Росії і інших країнах закріплені законодавчо.

Для кожної забруднюючої повітря речовини в нашій країні і країнах колишнього СРСР встановлюються 3 нормативи ГДК:

- ГДК робочої зони (ГДК_рз);

- ГДК максимально разова (ГДК_мр);

- ГДК середньодобова (ГДК_сд).

ГДК робочої зони – кількість шкідливої речовини, яка при щоденній роботі протягом 8 годин за весь трудовий стаж не повинна викликати відхилень в стані здоров'я в поточному і віддаленому періодах життя працівника і його потомства. Робочою зоною вважається зона (простір) на робочому місці висотою до 2 метрів над рівнем підлоги. ГДК_рз встановлюється експериментальним шляхом на тваринах чи людях і вимірюється в мг/м³.

ГДК максимально разова – концентрація шкідливої речовини, яка при вдиханні протягом 20 хвилин не повинна викликати рефлекторних (заснованих на рефлексах) реакцій в організмі людини – відчуття запаху, зміна біоелектричної активності головного мозку, світлової чутливості очей тощо. Одиниця виміру – мг/м³.

ГДК середньодобова (24 години) – не повинна чинити на людину прямого або непрямого шкідливого впливу – резорбтивного (загальнотоксичного), канцерогенного (що викликає ракові та інші пухлини), мутагенного (спадкових змін) і інших при невизначено довгому вдиханні (роки). Вимірюється також в мг/м³.

Усі шкідливі речовини підрозділяються на 4 класи небезпеки:

І клас – надзвичайно небезпечні (бенз(а)пірен, свинець);

ІІ клас – високонебезпечні (двоокис азоту, фенол);

ІІІ клас – помірно небезпечні (сірчаний газ, пил);

ІV клас – малонебезпечні (окис вуглецю, аміак).

Атмосферне повітря відповідає стандартам (нормативам) якості, якщо виконується вимога

, (2.1)

де С_і – концентрація шкідливої речовини, мг/м³

ГДК_і – її гранично допустима концентрація.

Деяким речовинам притаманний “ефект сумації”. Тобто якщо вони одночасно наявні у повітрі, то вони посилюють спільну дію. Тому їх сумарна концентрація не повинна перевищувати одиниці:

(2.2)

Обмежувальні нормативи негативного впливу

Для того щоб вимоги НЕБ виконувалися, кожному підприємству з урахуванням місцевих умов і фонового рівня забруднення встановлюються нормативи, що обмежують викиди, скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів. Це вторинні нормативи якості навколишнього середовища.

Кожне підприємство зобов'язано мати: проект нормативів гранично допустимих викидів (ГДВ) шкідливих речовин в атмосферу та проект нормативів гранично допустимих скидів (ГДС) шкідливих речовин у водний басейн.

ГДВ (ГДС) – така кількість забруднюючих речовин, що надходять у навколишнє середовище з окремого джерела за одиницю часу та з урахуванням дії інших джерел не створюють рівень забруднення, що перевищує ГДК.

Якщо з технічних або економічних причин досягнення норм ГДВ (ГДС) в поточному році неможливе, підприємству встановлюються тимчасово узгоджені нормативи викидів (ТУВ) і тимчасово узгоджених скидів (ТУС). Вони встановлюються строго на певний термін до досягнення ГДВ (ГДС).

Нормативи вилучення і використання природних ресурсів

Використання природних ресурсів здійснюється в порядку загального і спеціального користування.

Загальне ресурсокористування здійснюється для задоволення життєво необхідних потреб суспільства (оздоровчих, матеріальних, естетичних, рекреаційних) безкоштовно і не вимагає спеціального дозволу (окрім ресурсів природно-заповідного фонду).

Спеціальне ресурсокористування здійснюється на базі спеціальних дозволів на відшкодувальній основі для ведення виробничо-господарської діяльності (водокористування, землекористування тощо).

Для цього виду ресурсокористування існує система нормативів (лімітів):

- водокористування;

- відведення земель для будівництва;

- лісосіки;

- видобутку мінерально-сировинних ресурсів;

- озелененості тощо.

На даний час нормування спеціального ресурсокористування знаходиться у стадії розвитку і накопичення бази даних.

Технологічні нормативи – це перш за все:

– питомі витрати сировини на одиницю продукції;

– норми утворення відходів за стадіями техпроцессу на одиницю продукції;

– норми питомого викиду шкідливих речовин на одиницю продукції (на 1 т цементу, сталі тощо.)

Головне завдання цих нормативів – підвищення ефективності використання матеріальних і мінерально-сировинних ресурсів, зниження матеріало- і ресурсомісткості суспільного виробництва, раціональне використання природних благ і ресурсів.

Еколого-економічні нормативи – це переважно:

- плата за викиди (скиди) забруднюючих речовин в навколишнє середовище і складування відходів;

- плата за користування природними ресурсами;

- такси штрафних платежів у відшкодування збитку, заподіяного порушенням природоохоронного законодавства;

- нормативи замикаючих витрат (кадастрових цін) на окремі види природних ресурсів.

Замикаючі витрати – централізовано встановлюваний норматив гранично допустимих наведених витрат на приріст виробництва продукту (ресурсу).

Еколого-економічні нормативи почали впроваджуватися в Україні, як і в інших республіках колишнього СРСР, у другій половині 80-х років XX століття у зв’язку з переходом від командно-адміністративних до переважно економічних методів управління охороною навколишнього природного середовища. Вони виконують важливу стимулюючу функцію, націлюючи підприємства на природоохоронну реконструкцію технологічних виробничих процесів. Крім того, вони дають змогу формувати фонди для фінансування природоохоронних заходів.

На даний час в Україні і інших країнах колишнього СРСР встановлені ГДК для більш ніж 500 домішок в повітрі, більш ніж 1000 у воді, водоймищах, більше 100 в харчових продуктах, більше 30 в ґрунті.

Крім того, науково обґрунтовані гранично допустимі рівні (ГДР) таких фізичних чинників навколишнього середовища, як шум, вібрація, електромагнітні поля різних діапазонів тощо.

Таким чином, система стандартів і нормативів, що застосовуються для охорони навколишнього середовища і раціонального природокористування є комплексом взаємопов’язаних обмежень і вимог до якості довкілля, за допомогою яких гарантується екологічна безпека населення, забезпечується збереження біорізноманіття, а також раціональне використання і відтворення природних ресурсів в умовах сталого розвитку екосистеми.

Читайте також:

1. A) правові і процесуальні основи судово-медичної експертизи
2. R – розрахунковий опір грунту основи, це такий тиск, при якому глибина зон пластичних деформацій (t) рівна 1/4b.
3. А. Заходи, які направлені на охорону навколишнього середовища та здоров’я населення.
4. Адаптація до абіотичних факторів середовища.
5. Адаптація організму до змін чинників зовнішнього середовища
6. Адаптація організму до зовнішніх факторів середовища.
7. Активне управління інвестиційним портфелем - теоретичні основи.
8. Аналіз внутрішнього середовища підприємства
9. Аналіз зовнішнього середовища
10. Аналіз конкурентного середовища
11. Аналіз стану й оцінка рівня нормування праці
12. Аналіз структури та якості кредитного портфеля

Переглядів: 2588