Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Червоний терор

Масовий політичний терор проти своїх ідейних противників більшовики розпочали з перших днів існування радянської влади.

Більшовики створили в Україні систему каральних органів;

• Всеукраїнську Надзвичайну комісію (ВУНК) (спочатку її очолював І. Шварц, а з 2 квітня 1919 р. - М. Лаціс);

• народні суди;

• революційні трибунали;

• робітничо-селянську міліцію;

•спеціальні військові частини в боротьбі проти повстанців.

Надзвичайні комісії швидко виносили вироки з будь-якого приводу, десятки тисяч людей по всій Україні було розстріляно без суду і слідства.

Методи боротьби:

• терористичні акції проти селянства; •арешти;

• розстріл заручників;

• страти членів сімей, хто був оголошений ворогом радянської влади;

• знищення політичних суперників більшовицького режиму.

У 1919 р. тривав рух супротиву радянській владі і радянська влада втрачала підтримку населення. Відбувалися численні повстання.

Політика червоного терору була однією з найважливіших складових частин політики «воєнного комунізму». Се-

лянство чинило запеклий опір хлібозаготівлям і хліб більшовикам доводилося брати силою. По селах розстрілювали заможних селян, що відмовлялися здавати урожай. Нарком продовольства УСРР О. Шліхтер визнавав, що кожний заготовлений пуд хліба «був окроплений кров'ю».

Проти повстанців більшовики направляли регулярні війська.

Каральні експедиції, проводили масові розстріли, спалювали села. Жорстокі репресії здійснювалися проти селянства тих районів, де базувалися махновці (Катерино-славщини та Північної Таврії). Десятки тисяч селян, які входили до повстанської армії Н. Махна і після її розпуску у січні 1920 р. поверталися до мирної праці, було розстріляно як ворогів революції.

За порушення виробничої дисципліни робітників на промислових підприємствах жорстоко карали, навіть розстрілювали, звинувативши у саботажі. У Києві у 1919 р. було страчено 12 тис. осіб, а в Одесі, Миколаєві та Херсоні — 14 тис. У всіх великих містах організовувалися концентраційні табори, існувала система наложництва.

Більшовики не брали до уваги ніяких правових норм, а лише «революційну доцільність».

Жертвами червоного терору стали не лише поміщики, капіталісти, офіцери і члени антирадянських партій, підпільних організацій та повстанських загонів. Серед страчених було чимало безпартійних інтелігентів, священиків, службовців.

Кожен раз відновлення більшовицького режиму в Україні супроводжувалося посиленням терору і репресій.

На початку травня 1920 р. до України прибуло близько півтори тисячі досвідчених оперативників на чолі з головою Всеросійської надзвичайної комісії Ф. Дзержинським. Вони разом з місцевими каральними службами розгорнули активну кампанію проти всіх, хто був незадоволений радянською владою.

У липні 1920 р. підрозділи Всеукраїнської надзвичайної комісії переведено на воєнний стан і надано їм право виносити смертні вироки.

Повстанський рух

Економічна політика більшовиків, політика «воєнного комунізму», рішення 111Всеукраїнського з'їзду рад про створення на селі комун, артілей та радгоспів спричинили навесні 1919 р. хвилю стихійних антирадянських виступів.

1. Повстання отамана Зеленого (Д. Терпила)

У травні 1919 р. отаман Зелений (Д. Терлило) мав загони чисельністю 12 тис. душ. Вони діяли в районі Обухова, Трипілля, Переяслава і Золотоноші. Його загони належали до військ Директорії та в повному складі перейшли на бік Червоної армії. В. Антонов-Овсієнко - командувач українського фронту — зробив спробу розпорошити зеленців по окремих полках, але вони заявили, що не бажають вливатися в російську Червону армію. Регулярні радянські війська придушили повстання отамана Зеленого.

2. Заколот отамана М. Григор'єва

Цей отаман служив у гетьмана П. Скоропадського, а потім об'єднав під своїм командуванням численні повстанські загони. На початку лютого 1919 p. M. Григор'єв перейшов на бік більшовиків і зумів витіснити війська Антанти з півдня України.

В. Антонов-Овсієнко довірив переформувати загони убригаду, яку було включено до складу Задніпровської дивізії.

У травні 1919 р. М. Григор'єв дістав наказ іти маршем у Бессарабію, але відмовився виконати його. Він оголосив маніфест «До українського народу» із закликом боротися проти «комун, надзвичаики і комісарів», проти пограбування сіл продзагонами, організовувати ради з представників усіх партій, крім більшовиків. Загін М. Григор'єва мав 29 тис. бійців. 50 гармат, 700 кулеметів. Проти нього кинуто війська під командуванням К. Ворошилова та О. Пархоменка. Біля Кобеляк на Полтавщині було розгромлено основні сили отамана, М. Григор'єв із нечисленними загонами відступив на Херсонщину. У липні 1919 р. він спробував приєднатися до махновців, але був страчений за наказом Н. Махна.

3. Виступ Н. Махна

НаКатеринославщині в районі Гуляйполя діяли загони під орудою українського селянина і затятого анархіста Н. Махна, які налічували від 35 до 50 тис. душ. Ні сам Н. Махно, ні члени його загонів у доктринах анархізму глибоко не розумілися. Гасло «вільних анархо-комун» вони розуміли як свободу індивідуального селянського господарства, демократичне самоврядування місцевих громад та незалежність їх від будь-якого центрального уряду. Н. Махно заявив, що визнає радянську владу, і дістав дозвіл самому реформувати свої загони в окрему бригаду.

Махновці воювали проти денікінців, а потім - Врангеля.

Більшовики вважали 3-тю бригаду Задніпровської дивізії, якою командував Н. Махно, небезпечною для себе. Вирішено розправитися з нею. У червні 1919 р. було заарештовано членів махновського штабу, махновців оголошено поза законом «як дезертирів і зрадників». Отаман покинув Червону армію і зі своїм відданим загоном, який налічував 800 осіб, подався на Правобережжя, де розгорнув активну боротьбу проти більшовиків.

16 грудня 1920 р. радянські війська розгромили головні сили Н. Махна.

Н. Махно протримався до серпня 1921 p., демонструючи унікальні форми й методи партизанської боротьби, зробивши ставку на кавалерію і славнозвісні тачанки, відволікаючи на себе значні сили — до 60 тис. червоноармійців, численні загони міліції та комнезамівців.

28 серпня 1921 р. Н. Махно з 78 своїми відданими бійцями з боєм перейшов кордон з Румунією.

Наприкінці 1921 р. селянський рух опору було в основному придушено.

Нестор Махно

(1888-1934)

Народився 25 жовтня 1888 р. в с Гуляйполі на Катеринославщині (нині місто, центр Гуляйпільського району За-

порізької області). Нестор був п'ятим сином у незаможній селянській родині. Хоча змалку тяжко працював, успішно закінчив місцеву початкову школу. Заповзятий, наполегливий, запальної вдачі, прагнув лідерства серед ровесників.

Під час першої російської революції Н. Махно вступив до групи меншовиків. Згодом став членом анархістської «Спілки бідних хліборобів», яка діяла з вересня 1906 р. по липень 1908 р.

Невдовзі спілку було розгромлено. За розбійницькі напади на багатіїв Одеський військово-окружний суд, що' відбувся у березні 1910 р. в Катеринославі, виніс молодому бунтівнику та його товаришам смертний вирок, якого було змінено на довічну каторгу.

Перебування в Бутирській тюрмі в Москві (з 4 липня 1911 р. по 2 березня 1917 р.) підірвало здоров'я Н. Махна. Однак увесь цей час він присвятив самоосвіті, багато читав, спілкувався з відомим анархістом П. Аршиновим і добре засвоїв теорію анархізму.

Після повалення самодержавства повернувся додому і розгорнув у Гуляйполі активну революційну діяльність.

Розігнавши поміщиків і колоністів з допомогою ново-створеної Чорної гвардії, він у серпні 1917 р. поділив землю між селянами, що високо піднесло його авторитет.

У 1918 р. очолив масове селянське повстання проти австро-німецьких окупантів і режиму гетьмана П. Скоропадського.

Згодом воював проти петлюрівців, Денікіна, неодноразово йшов на союз із більшовиками, а потім воював проти Червоної армії.

Після поразки білогвардійців у Криму радянське командування вирішило розправитися зі своїм колишнім союзником. До бойових дій було залучено понад 60 тис. червоио-армійців, численні загони міліції та комнезамівців. Майже рік точилися кровопролитні сутички частин Червоної армії з повстанцями. Н. Махно демонстрував унікальні форми й методи партизанської боротьби. І лише влітку 1921 р. радянські війська змусили Н. Махна залишити територію УРСР.

Перебуваючи спершу в Румунії, а потім у Польщі в таборі військовополонених, Н. Махно мріяв продовжити анти-радянську боротьбу в Україні.

Наприкінці листопада 1923 р. у Варшаві відбувся суд над Н. Махном, його звільнили. Якийсь час Н. Махно мешкав у провінційному містечку Торунь, згодом перебрався до Німеччини, а потім — до Парижа, де проживала його дружина з донькою. Тут ним опікувалися анархісти, перетворивши його на своєрідний символ анархізму. «Батько» жив спокійним житіям, писав спогади і друкував їх в анархістських виданнях.

Помер 15 липня 1934 р. в одній із лікарень Парижа від наслідків 12 поранень, застарілого туберкульозу та грипу.

На похорон Н. Махна з'їхалися анархісти з усього світу. Він похований на цвинтарі Пер-Лашез, біля стіни Паризьких комунарів.

Його донька виїхала до Німеччини. Кілька разів до неї приїзджала мати. У вересні 1945 р. дружину й доньку Н. Махна заарештували органи НКВС. їх було засуджено відповідно на 8 та 5 років ув'язнення. Після смерті Й. Сталіна звільнені за амністією і до кінця своїх днів жили й працювали у м. Джамбулі (Казахстан).

Погляди Н. Махна

Нестор Іванович Махно —. одна з найяскравіших, най-колоритніших постатей в Україні періоду революції та громадянської війни. Він був видатним селянським ватажком, який очолював протягом 1917 - 1921 pp. значні селянські маси півдня України, був виразником їхніх інтересів, талановитим полководцем партизанської війни.

Ідеал суспільного устрою Н. Махна — анархо-комунізм. В умовах громадянської війни, коли кожен новий режим починав свою діяльність із пограбування селянства, у нього формувалася стійка недовіра до будь-якої влади; відтак він узяв під сумнів необхідність існування центральної влади. Н. Махно воював практично з усіма владами та режимами, що існували в той складний та суворий час. Ле-

гендарний селянський ватажок, якого в народі шанобливо називали «батьком», щоразу повертав зброю проти тих, хто на даний час становив найбільшу загрозу для селянства. Основні гасла його боротьби — «земля і воля», «за щастя, за волю, за кращу долю». Селянський рух під керівництвом Н. Махна увійшов в історію під назвою «махновщина». Він тричі укладав угоду з радянською владою, і тричі ця угода порушувалася.

Ведучи боротьбу проти військ О. Каледіна, Центральної Ради, П. Скоропадського, С. Петлюри, А. Денікіна, П. Врангеля, М. Григорьева, австро-німецьких та антал-тівських інтервентів — то самостійно, то на боці радянської влади - Н. Махно зробив великий внесок у розгром об'єднаних сил зовнішньої та внутрішньої контрреволюції, а отже, у встановлення і зміцнення радянської влади.

Водночас своєю пропагандою, спрямованою проти соціалістичних перетворень, тривалою кровопролитною боротьбою проти Червоної армії він не лише завдавав значної шкоди першій у світі державі диктатури пролетаріату, а й допомагав її численним ворогам.

Він виступав під гаслами «безвладної держави» і «вільних рад».

Падіння радянської влади у 1919 р.

Армія Денікіна перейшла в наступ навесні 1919 р.

У травні - червні 1919 р.вони зайняли Донбас, Харків, на півдні - Миколаїв та Одесу. Воєнно-етратегічна обстановка в Україні змінювалася на користь Денікіна.

З липня 1919 р.Денікін підписав «Московську директиву» — наказ про наступ на Москву. Головного удару мала завдати Добровольча армія, яка повинна була встановити повний контроль над Україною, а потім захопити Москву.

Спроби зупинити де.нікінські війська на території України не вдалися.

Падіння радянської влади відбулося наприкінці літа 1919 р^, коли денікінці окупували майже всю Україну.

Відновлення більшовицького режиму

Середина жовтня 1919 р.Червона армія, маючи кількісну перевагу над військами Денікіна, перейшла в контрнаступ.

Головний удар більшовицьке керівництво спрямувало

на Харків — Донбас — Ростов-на-Дону.

Через деякий час радянські війська перейшли в наступ по всьому фронту.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Висновок	\|	Листопада 1919 р.радянські війська зайняли Чернігів, 12 грудняоволоділи Харковом. 16 грудня 1919 р. бігьшовики увійшли до Києва.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.