• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Проект «Аналіз збитків суспільства внаслідок хибного командного рішення».

Предмет: основи економіки

Клас: 10-й загальноосвітнього і гуманітарного профілів.

Вихідні дані: в одному з міст дві фірми з вироблення синтетичних миючих засобів розташовані на протилежних берегах озера і скидають у нього шкідливі відходи ( в умовних одиницях забруднення – викидах). На даний період у воду потрапило 10 одиниць викидів, по 5 від кожної фірми. Міський екологічний центр підрахував суспільні витрати на нейтралізацію цих викидів для кожної фірми і суспільну корисність цієї нейтралізації. Аналізи довели, що здоров’ю не загрожують лише 4 одиниці викидів у воді. За умов командної економіки центральний орган управління містом ухвалив рішення: кожній фірмі слід зменшити викиди до 3 одиниць.

Завдання для учнів: визначити, яке рішення має ухвалити орган управління за умов змішаної економіки. При цьому можна скористатися даними таблиці 5.1.

Таблиця 5.1

Робота над проектом:

Учитель: назвіть провідний принцип визначення оптимального обсягу випуску продукції.

Учні: потрібно здійснювати екологічну програму доти, доки граничні вигоди почнуть перевищувати граничні витрати, тобто MR>MC.

Учитель: Коли саме треба призупинити реалізацію програми?

Учні: призупинити реалізацію програми треба в той момент, коли граничні вигоди починають дорівнювати граничним витратам
MR = MC.

Учитель: підсумувати граничні витрати і граничні вигоди двох фірм, заповнити таблицю 5.2.

Таблиця 5.2

Учитель: скільки одиниць викидів має нейтралізувати перша і друга фірми?

Учні: перша фірма має нейтралізувати 2 одиниці викидів, а друга – 4, одиниці викидів, оскільки умови вигоди перевищують витрати. Тому недоцільно припиняти ці екологічні проекти.

Учитель: яких збитків зазнає суспільство через командне рішення?

Учні: на першій фірмі очищення 3-ої одиниці нераціональне, витрати від цього рішення дорівнюватимуть – 10, на другій фірмі не очищено 4-у одиницю, яка здатна принести вигоду в 40 одиниць, тобто збитки дорівнюватимуть – 40.

Учитель робить висновок: загальні збитки суспільства внаслідок хибного рішення становитимуть 10+40 = 50 одиниць.

Дослідження – це такий метод навчання, який передбачає залучення учнів до аналізу проблем і виявлення у них закономірностей, які допомогли б їм переконатися у правильності висунутих гіпотез.

Слово «гіпотеза» в перекладі з грецької мови означає «основу», «передбачення». Це передбачувальні судження і разом з тим – сам процес висунення, обґрунтування і доведення якихось ідей.

Гіпотеза – не просто припущення, а обґрунтована пропозиція. Доводити її можна різними шляхами – аналогією, експериментом, застосуванням загального закону в конкретній ситуації.

Один із методів інтенсивного вирішення гіпотез – «мозковий штурм» чи «мозкова атака». Цей метод полягає в колективній творчості з вирішення якоїсь проблеми. В пошуках істини учасники зустрічі думають над певною проблемою чи гіпотезою, доповнюють один одного, підхоплюють і розвивають корисні ідеї, виявляють свої творчі здібності, розвивають творче мислення. Від дискусії метод «мозкового штурму» відрізняється новизною проблеми і відсутністю готових рішень, більшою самостійністю і творчою активністю учасників, комплексним підходом до вирішення проблеми.

Учителю можна запропонувати такий порядок проведення «мозкового штурму»:

1. Визначте основні правила (див. нижче).

2. Ознайомте учнів із проблемою, яку треба розв’язати.

3. Запропонуйте учасникам висловити свої ідеї.

4. Записуйте їх в міру надходження. Не вносьте в ідеї жодних коректив.

5. Спонукайте учасників до висування нових ідей, додаючи при цьому свої власні.

6. Намагайтеся уникати глузування, коментарів або висміювання будь-яких ідей.

7. Продовжуйте доти, доки надходитимуть нові ідеї.

8. Наостанок обговоріть та оцініть запропоновані ідеї.

У процесі проведення «мозкового штурму» враховуйте такі поради:

* Під час «висування ідей» не пропускайте жодної. (Якщо ви будете оцінювати їх під час висловлювання, учасники зосередять більше уваги на захисті своїх ідей, ніж на спробах запропонувати нові й досконаліші).

* Необхідно заохочувати всіх до висловлення якомога більшої кількості ідей. Варто заохочувати навіть фантастичні ідеї. (Якщо під час «мозкового штурму» не вдасться отримати низки ідей, це можна пояснити тим, що учасники й учасниці піддають свої ідеї самоцензурі – двічі подумають, перш ніж висловляться.)

* Потрібно якомога більше ідей. Зрештою кількість породжує якість (У разі висування великої кількості ідей учасники зможуть дати простір своїй уяві.)

* Спонукайте всіх учасників розвивати та змінювати ідеї інших; Об’єднання або зміна раніше висунутих ідей часто зумовлює висування нових, які перевершують попередні.

Запропонуйте учням:

* Кажіть усе, що спадає вам на думку.

* Не обговорюйте й не критикуйте висловлювань інших.

* Можна повторювати ідеї, запропоновані будь-ким.

* Розширюйте запропоновані ідеї.

Дослідження як метод викладання можна розглядати по-різному. Більшість педагогів сходяться з думкою, що дослідження допомагає учням навчитися ставити запитання відносно поведінки людини і намагатися шукати на них відповіді за допомогою детального аналізу фактів. Саме тому цей метод може бути корисним під час вивчення економіки.

Викладання за методом дослідження починається із формулювання проблеми. Учні знайомляться із невідомою подією. Після ознайомлення з проблемою або подією вони повинні запропонувати можливі пояснення і задати запитання.

Деякі вчителі дають учням завдання знайти необхідну інформацію у бібліотеці або в комп’ютерній базі даних. Якщо на уроці є можливість, то учні можуть самі знаходити джерела інформації для вирішення відповідної проблеми.

На більш чітко структурованих уроках необхідну учням інформацію подає вчитель. Учні вивчають, аналізують дані і шукають закономірності, намагаючись перевірити свої першопочаткові припущення. На закінчення учні роблять висновки. Вони переглядають свої гіпотези, дають краще пояснення одержаних ними результатів і виявляють нові проблеми.

Цей вид викладання ставить перед собою дві мети: допомогти засвоїти зміст навчального матеріалу і навчити використовувати наукові методи.

Стосовно викладання економіки, заняття, побудоване за методом дослідження, можна проводити як в індуктивній, так і в дедуктивній формі. Дедуктивний хід суджень тут можливий тому, що економіка як дисципліна пропонує ряд уже готових положень і принципів, які можна використати для вирішення проблем. При індуктивному підході учні можуть використати дані для розробки або перевірки раніше висунутих гіпотез про економічні події або умови.

Основними етапами уроку, побудованого за методом дослідження, можуть бути:

а) формулювання завдання дослідження; б) висунення гіпотези; в) систематизація інформації; г) формулювання висновків; д) перевірка раніше висунутих або визначення нових гіпотез.

Ділова гра – це імітаційний процес систем, явищ і процесів, тобто процес аналізу, оцінки, вироблення і прийняття рішення для конкретної навчальної ситуації в умовах, максимально наближених до реальних.

Традиційно назву «ділові ігри» відносять до ігор, які відображають економічні процеси. Перша ділова гра була розроблена у Великобританії ще у 1912 році. Вона була спрямована на вивчення проблеми коливання збуту в умовах жорсткої конкуренції. У вітчизняній педагогіці ділові ігри почали застосовуватись у 30-х роках. Їхні назви і форми дещо відрізнялись від сучасних, але основні концепції у них уже спостерігались. Вони називалися диспетчерськими іграми або організаційно-виробничими випробуваннями і мали багато спільного з військовими іграми на картах.

У 50-х роках в США почали переорієнтовувати ігрові моделі, які використовувались для підготовки постачальників військових частин, на сферу бізнесу, і, зокрема, для навчання учасників конкурентної боротьби й оцінювання їхніх управлінських навичок. Найбільш відомою стала гра американської асоціації управління, створена у 1957 році. Вона поклала початок серії ігор, присвячених загальним проблемам управління.

Однією з найважливіших ознак ділової гри є наявність в ігровому колективі загальної мети. Її досягнення забезпечується певним порядком діяльності та взаємодії учасників гри, підведення їх до однієї мети, вирішення конфліктних ситуацій, що виникають під час проведення гри. Правильне формулювання спільної мети ігрового колективу дозволяє якісно побудувати структуру гри, раціонально сформулювати рольову мету учасників, намітити конфліктні ситуації, які необхідні для активізації ділової гри.

Для ділової гри обов’язкова наявність ролей, які учасники виконують згідно з правилами, встановленими для даної гри. Рольова мета учасникам визначається умовами гри. Для активізації ділової гри до неї вводять додаткову ігрову, рольову мету, яка стимулює певні конфліктні ситуації.

Будь-які ігри передбачають наявність таких основних етапів.

1. Вступна частина (мета гри).

2. Підготовча частина (правила гри).

3. Визначення ролей і ресурсів для кожної ролі.

4. Проведення ділової гри.

5. Аналіз результатів, підбиття підсумків гри.

Обов’язковими елементами ділової гри мають бути: об’єкт імітації, мета і завдання гри, галузь застосування, суть проблемної (конфліктної) ситуації, комплект ролей та функцій гравців, правила й умови гри, система ігрових оцінок.

Наведемо приклад організації і проведення ділової гри «Ринок пшениці» на уроці «Взаємодія попиту і пропозиції», запропонованої авторами Л.П. Крупська і інші.

З цією метою доцільно поділити учнів класу на дві одинакові за кількістю групи: продавці та покупці.

Кожен учень під час всієї гри виконує одну й ту саму роль (продавця або покупця). Всім продавцям і покупцям видаються картки різних кольорів. Учень має здійснити операцію з контрагентом за умовою, відображеною на картці. Наприклад, якщо продавець має картку, у якій сказано, що він повинен продати пшеницю не нижче, ніж по 4,9 $, то він може продавати по 4,9 $; 5,0 $; 5,1 $ тощо.

Якщо покупець має картку, у якій сказано, що він повинен купити пшеницю не дорожче, ніж за 4,9 $, тоді він змушений шукати того продавця, котрий продасть йому за 4,9 $; 4,8 $; 4,7 $ тощо.

Учитель організовує перший раунд гри, в якому кожен учень має здійснити першу угоду і занотувати дані у свою облікову картку. Після цього підходить до вчителя і замінює цю картку на нову того самого зразка (покупець-продавець). Далі він проводить другу угоду, щоразу замінюючи картку, здійснюючи якнайбільше угод упродовж раунду (10 хвилин). Аналогічно можна провести другий раунд. Після кожного раунду вчитель проводить підсумки, відзначає найудаліших продавців і покупців.

З метою визначення рівноважної ціни на умовному ринку вчитель організовує третій раунд. Для цього під час гри він заповнює облікову відомість класу, занотувати кількість угод. При цьому робить позначку вертикальною рискою кожної угоди за певною ціною. Для полегшення цієї роботи вчитель пропонує учням, щоб вони під час зміни картки голосно називали ціну здійсненої угоди. У цьому раунді особистий рахунок не потрібний. Після закінчення раунду вчитель визначає ціну, за якою здійснено найбільшу кількість угод. Це і є фактична рівноважна ціна.

Наступним етапом уроку має бути теоретичне визначення рівноважної ціни. Для цього доцільно розглянути схему карток продавців і покупців, яка наводиться у таблиці 5.3.

Таблиця 5.3

Читайте також:

1. Active-HDL як сучасна система автоматизованого проектування ВІС.
2. VII. Етап проектування
3. VII. Етап проектування
4. Автоматизація проектних робіт
5. Автоматизація проектування напівзамовлених ВІС.
6. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
7. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
8. Альтернативна вартість та її використання у проектному аналізі
9. Аналіз ефективності інвестиційних проектів
10. Аналіз комерційної здійснимості (спроможності) проекту
11. Аналіз програмного забезпечення з управління проектами.
12. Аналіз проектних ризиків.

Переглядів: 632