Поняття про волю.

Діяльність людини – це система взаємопов’язаних дій, за допомогою яких вирішуються поточні завдання.

Види дій:

а) мимовільні, непереднамірені дії – це дії, які безпосередньо визначаються певним подразником;

б) довільні, переднамірені дії – це дії, які реалізуються за допомогою необхідних для цього засобів (знаків, нормативних цінностей тощо), тобто опосередковано.

Довільна дія здійснюється за допомогою саморегуляції. Її структура включає ціль, якої намагається досягти людина; програму тих дій і операцій, яку вона повинна здійснити, щоб досягнути її; виявлення критеріїв успішності дій і зіставлення з ними реально отриманих результатів дії; прийняття рішення про те, чи потрібно вважати дію закінченою чи її потрібно продовжити, здійснюючи певні корективи. Таким чином, саморегуляція довільної дії передбачає довільний контроль над її плануванням і виконанням.

Особливий вид довільної дії складають вольові дії. Вольова дія, зберігаючи всі суттєві ознаки довільної дії, включає як необхідну умову подолання труднощів. Та чи інша довільна дія може належати чи не належати до вольової в залежності від того, пов’язана вона з подоланням труднощів чи ні.

Вольові дії можуть відрізнятися за складністю:

а) прості вольові дії, які для свого здійснення не потребують складної організації та значних зусиль. Наприклад, школяр, вперше здійснюючи спробу на уроці фізкультури виконати опорний стрибок, долає деякі побоювання, пов’язані з можливим падінням і травмою.

б) складні вольові дії включають в себе ряд простих і вимагають для свого здійснення складної організації та значних зусиль. Наприклад, юнак, вирішивши засвоїти складну виробничу діяльність, долає ряд внутрішніх і зовнішніх перешкод і труднощів і здійснює свій задум. В свою чергу, складні дії входять в систему організованої вольової діяльності людини, спрямованої на досягнення свідомо поставлених близьких і далеких цілей. В ній виявляються ті чи інші вольові якості людини, проявляється воля.

Воля – це свідома організація і саморегуляція людиною своєї діяльності і поведінки, спрямованої на подолання труднощів при досягненні поставленої мети. Воля – це особлива форма активності особистості, особливий вид організації її поведінки, який визначається поставленою нею метою.

Воля виникла в трудовій діяльності людини, овладевающего законами природи і таким чином отримує можливість змінити її у відповідності з своїми потребами.

Воля забезпечує виконання двох взаємопов’язаних функцій:

1) спонукальної, яка полягає у спонуканні людини до певного виду активності, спрямованого на досягнення відповідних цілей;

2) гальмівної, яка виявляється у стримуванні небажаних проявів активності.

Існують такі підходи до розуміння сутності волі:

1) індетермінізм. Його представники розглядали волю людини як особливу, нічим не обумовлену і ні від чого незалежну силу, яка дозволяє людині обирати та здійснювати певну дію. При цьому вся психічна діяльність виявляється підпорядкованою волі як нічим не обумовленому несвідомому першопочатку активності. Американський психолог У.Джемс провідну роль в дії відводив вольовому рішенню, яке ні від чого не залежить.

2) Представники другого підходу вважали, що дії людини підпорядковуються зовнішнім чинникам (фатуму, долі тощо), а тому людина не має свободи волі і не несе відповідальності за власні вчинки.

3) Детермінізм. Представники цього підходу доводили положення про те, що вчинки і дії людини обумовлені об’єктивно. Мотиви, які включають вольові дії, складаються і виникають як результат зовнішньої дії, яка мала місце в теперішньому і минулому, в процесі психічного розвитку людини в результаті активної її взаємодії з обставинами життя і діяльності. Вольовий акт людина здійснює як особистість, відповідальна за всі його наслідки. Формою прояву активності людини і в особливості його волі виступає дія – соціально значимий результат діяльності, відповідальність за який сам суб’єкт, навіть в тому випадку, коли вироблений результат виходить за межі його вихідних намірів.

Люди помітно відрізняються по тому, кому вони схильні приписувати відповідальність за власні дії. Якість, яка характеризує схильність людини приписувати відповідальність за результати своєї діяльності зовнішнім силам і обставинам, або навпаки, власним зусиллям і здібностям, називається локалізацією контролю.

Види локалізації контролю:

а) зовнішня (екстернальна) локалізація контролю характерна для людей, які схильні приписувати причини своєї поведінки і свої вчинки зовнішнім факторам (долі, обставинам, випадку тощо).

б) внутрішня (інтернальна) локалізація контролю виявляється тоді, коли індивід приймає на себе відповідальність за свої дії і їхню причину вбачає в своїх здібностях, характері тощо.

Отже, можна сформулювати такі загальні висновки:

1. Воля є продуктом суспільно-істеричного розвитку людини й її формування пов’язане з появою і розвитку трудової діяльності.

2. Воля не є природженою чи генетично даною здатністю, вона формується в процесі життя, в реальній діяльності, яка потребує певних вольових якостей і навичок вольової регуляції.

3. Вольова регуляція – це регуляція свідома, опосередкована знаннями людини про зовнішній світ, про свої цінності й можливості, на підставі яких здійснюються передбачення та оцінки наслідків активності особистості.

4. Розвиток волі тісно пов'язаний з розвитком мислення, уяви, емоцій, мотиваційно-смисловою сферою, з розвитком свідомості та самосвідомості, особистості загалом.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
На які ж характеристики невербального спілкування оратору треба звернути особливу увагу?	\|	Структура вольового акту.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.