• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Зміна статусу США у світі після Першої світової війни

СПОЛУЧЕНІ ШТАТИ АМЕРИКИ

Перша світова війна надала потужного поштовху еко­номічному розвитку США й посилила їхній політичний вплив у світі. У США не було такої масової руйнації виробництва, якої зазнавала впродовж чотирьох років Єв­ропа. Країна вступила у війну в квітні 1917 р. на боці Антанти, а її армія взяла участь у військових діях тільки з літа 1918 р. Тому людські втрати збройних сил США були порівняно невеликі: приблизно 50 тис. вбитих й близько 250 тис. поранених.

США максимально використали ситуацію, що склала­ся, для подальшого збагачення. Вони виступили у ролі головного постачальника військових матеріалів, харчів і сировини країнам, що воювали. Загальний чистий прибу­ток усіх американських монополій впродовж 1914-1919 рр. склав 33,6 млрд доларів. Гігантські кошти, що були в розпорядженні корпорацій, забезпечили нові великі капі­таловкладення в американську економіку, питома вага США в світовому промисловому виробництві значно збільшилася. На початку 20-х років Сполучені Штати за­безпечували майже половину світового видобутку кам'я­ного вугілля, близько 3/5 світового виробництва чавуну та сталі, 2/3 світового видобутку нафти, 85% світового вироб­ництва автомобілів. Та найбільше змінився фінансовий статус США у світі. З боржника європейських країн вони перетворилися на найбільшого кредитора. Загальний розмір позик європейським країнам досяг на початку 20-х років 11,1 млрд доларів, 7 млрд доларів склали при­ватні інвестиції американських підприємців і банкірів. Нью-Йорк став індустріально-фінансовим центром світу.

Війна надала США можливість розширення виробниц­тва, в країні скоротилося безробіття й зросла заробітна плата. Середньорічний заробіток американського робітни­ка 1920 р. склав 1407 доларів, збільшившись порівняно з довоєнним рівнем майже вдвічі. Щоправда, помітно зрос­ла вартість життя, підвищились ціни. За даними міністерства праці, прожитковий мінімум родини з 5 чоловік коли­вався від 2 до 2,5 тис. доларів на місяць.

Економічне піднесення, спричинене потребами війни, ще більше прискорило процес концентрації виробництва та капіталу у США. 1919 р. на великих підприємствах працювало 57% американських робітників. Внаслідок бурхливого економічного розвитку воєнних років США вступили у нову фазу своєї індустріальної еволюції. На початок 20-х років вони перетворилися на високорозвинену індустріальну державу. З 105,7 млн. американських гро­мадян (перепис 1920 р.) мешканці міст становили 54,2 млн. і вперше перевищили чисельність сільських жителів.

Величезну роль у зміцненні могутності країни відіграла еміграція до США. У 1900-1920 рр. до країни прибуло 14 млн. чоловік з Європи, головним чином з Польщі, Росії, Ав­стрії, Італії, Ірландії, Великої Британії, Німеччини. Рятую­чись від політичних катаклізмів, переслідувань, безпрос­вітних злиднів, відсутності перспективи, на американській землі люди досить швидко знаходили застосування своїм силам і ставали активними громадянами суспільства, по­силюючи потенціал нової батьківщини.

Різке зростання частки СІНА в міжнародній еконо­міці створило умови для їхнього активного вторгнення у сфери світової політики. Уряд демократів на чолі з прези­дентом В. Вільсоном взяв курс на завоювання світового лідерства.

Вілмюн Томас Вудро (1856-1924 рр.) — державний діяч, президент СІНА. Народився в родині пресві­теріанського пастора. Закінчив Прінстонський уні­верситет (1879 р.). У 1890-1902 рр. - професор права, в 1902-1910 рр. — ректор Прінстонського університету, в 1910-1912 рр. — губернатор штату Нью-Джерсі, в 1912-1921 рр. — президент США від Демократичної партії. Здобув славу прогресивного реформатора, був ініціатором серії законів соціаль­ного спрямування. Після війни активний поборник світової гегемонії США. Після закінчення терміну президентства (1921 р.) Вільсон залишив політичну діяльність.

Програму рішучої активізації зовнішньополітичної діяльності СІНА було викладено в "14 пунктах" Вільсона, з якими він виступив у посланні до Конгресу 8 січня 1918 р. Висуваючи цю програму повоєнного облаштування світу, правлячі кола США прагнули укласти вигідні для них договори про переділ ситу. Вони домагалися міжнародного визнання принципів "відчинених дверей" і "рівних мож­ливостей" з метою послаблення позицій європейських держав та посилення американського впливу в країнах Азії, Африки та Латинської Америки. Однак результати Паризької мирної конференції 1919-1920 рр. виявилися несприятливими для адміністрації Вільсона. Велика Британія та Франція зберегли за собою провідні ролі в світовій політиці, особливо в єв­ропейських справах. Дипломатична поразка Вільсона на Паризькій конференції посилила опозицію й республіканців під прапором ізоляціонізму, і демократів піц гаслом невтручання до європейських справ. Зрештою Версальський договір не був ратифікований Конгресом, США відмовилися від участі в Лізі Націй. Перебування демократів при владі на чолі з В. Вільсо-ном йшло до кінця. Серйозна хвороба, що вразила Вільсона восени 1919 р. після повернення з Паризької конференції, ще більш послабила можливості реформаторських сил.

2. Період "просперіті" (процвітання) за президентів-республіканців В. Гардінга та К. Куліджа

20-ті роки були для Сполучених Штатів роками про­цвітання (англ. —prosperity). У 1929 р. обсяг продукції промислового виробництва перевищив рівень кризового 1921 р. на 78%. На кінець 20-х років США виробляли стільки ж промислової продукції, скільки весь інший світ. Надзвичайно швидкі темпи економічного зростання США пояснювалися політичною стабільністю, фінансовою міц­ністю, величезними резервами внутрішнього ринку, про­текціоністською політикою держави. Відбувалося докорін­не оновлення основного капіталу, зводилися нові фабрики та заводи. Промислове зростання супроводжувалося коло­сальним спекулятивним зростанням вартості акцій. За 1924-1929 рр. акції, що котувалися на Нью-Йоркській біржі, збільшилися в ціні з 27 млрд до 90 млрд доларів, тобто більш ніж утричі. Мільйони американців в надії збагатитися обертали свої заощадження на цінні папери.

Особливо стрімко розвивалися нові галузі промисловості, які обладнувалися за останнім словом науки та техніки. Найбільш яскравим прикладом є бурхливе зростання автомобільної промисловості. Якщо 1914 р. у країні було випущено 569 тис. автомобілів, то 1929 р. — вже!5358 тис. або 5/6 світового виробництва.

Наслідком промислового буму було нове збільшення національного доходу США. За 1923-1929 рр. він зріс з 74,3 млрд. до 86,8 млрд. доларів, тобто на 17%, проте розподілявся нерівномірно. У 1929 р. на великих під­приємців, що становили всього 1% населення США, при­падало 14,5% національного доходу країни. Однак збіль­шення прибутків і широке розповсюдження системи продажу у кредит створювали для робітників, службовців, дрібних власників досить великі можливості для придбан­ня, інколи за готівку, а частіше у кредит, автомобілів, радіоприймачів, холодильників, пилососів, пральних ма­шин та іншої побутової техніки. Кожен п'ятий америка­нець, приміром, мав свій автомобіль.

Проте не всі галузі економіки переживали промислове піднесення. Сільське господарство зазнавало кризи пере­виробництва, ціни на аграрну продукцію знижувались. Протягом другої половини 20-х років валовий прибуток американських фермерів тримався на рівні 13-14 млрд. доларів, тоді як 1919 р., на початку тривалої аграрної кризи, він становив 17,9 млрд. Фермерські господарства ставали хронічно збитковими. Тільки протягом 1925-1929 рр. було примусово продано з молотка за несплату боргів і податків 547 ферм (8,7% загальної кількості).

Загалом завдяки високим темпам розвитку економіки, політичній стабільності, сприятливим умовам для підпри­ємництва США досягли панівного становища в загально­світовому виробництві, якого ще не знала жодна держава.

На виборах 1920 р. до влади прийшли республіканці, їхній кандидат у президенти Уоррен Гардінг зібрав 16143 тис. голосів і забезпечив собі 404 голоси виборців. Республі­канці завоювали надійну більшість й в обох палатах Конгресу (парламенту США). Уряд Гардінга з самого початку рішуче висловився проти політики державного регулювання, президент закликав до істотного скорочення державних витрат. Серйозною реформою в політичній сфері було надання виборчих прав жінкам відповідно до XIX поправки до Конституції США, що набрала чинності в 1920 р.

У країні почали переважати консервативні настрої. Найбільш яскравий приклад того — введення в країні "сухого закону". XVIII поправка до Конституції (1920 р.) заборонила виготовлення і продаж алкогольних напоїв на території США. "Сухий закон" призвів у 20-ті роки до зростання організованої злочинності, створення цілої системи нелегального розповсюдження спиртних напоїв. 1933 р. цю поправку було анульовано.

Незважаючи на послаблення економічних функцій держави, підприємці отримали багато можливостей для одержання урядових субсидій. Заради отримання прибут­ків вони не спинялися перед порушенням закону.

Корупція та махінації деяких членів уряду, що були близькі до Гардінга, почали компрометувати самого прези­дента. Несподівана смерть Гардінга у 1923 р. позбавила його ганьби подальшого викриття.

Згідно з Конституцією США президентський пост зай­няв віце-президент Кальвін Кулідж. "Справа Америки — бізнес", — так визначив новий президент головний керів­ний курс своєї політики. Новий глава Білого дому не менш категорично, ніж його попередник, відкидав концепцію державного регулювання соціально-економічних стосун­ків. К. Кулідж рішуче висловився на захист "принципу індивідуальної відповідальності" кожного американця за наслідки своїх дій. "Нормальні люди піклуються про себе самі", — говорив він при вступі на посаду президента.

3. "Велика депресія"

Короткий період відносної економічної стабільності та добробуту змінився 1929 р. кризою, що за глибиною та масштабами не мала аналогів не тільки в історії СІНА, а й в усьому світі. Криза охопила увесь західний світ, всі розвинені країни, тривала 4 роки, але особливо сильно вона вразила економіку СІНА, після чого набула глобаль­ного характеру.

В основі кризи — неписані закони ринкової економі­ки, яка розвивається циклічно. Піднесення змінюються спадами, кризами, кризи — пожвавленням, знову — підне­сенням і так далі. Кризу можна зробити менш болісною, але виключити її можна, лише знищивши саме ринкове господарство.

У чому ж полягали причини особливої глибини та тривалості кризи?

Значною мірою тяжкість кризи пояснювалася підсум­ками світової війни та діями держав-переможниць. Госпо­дарські зв'язки, що існували сторіччями, було порушено. Війна перетворила США на світового кредитора. Вся світо­ва економіка почала залежати від добробуту американської економіки, але саме вона й виявилася ненадійною. Амери­канська промисловість, що зростала у 20-ті роки немов на дріжджах, перейшла на технології масового виробництва, ґрунтовані на використанні конвеєрних засобів, але споживання, проте, не стало масовим. Зарплата ледь зросла, а прибутки корпорацій потроїлися. Багаті стали ще багатши­ми, але вони не замінили масового споживача. Вкрай нестійкою виявилася й фінансова система США. На Нью-Йоркській фондовій біржі — найбільшій у світі — запану­вала у 20-ті роки небачена лихоманка: підвищення курсу акцій протягом декількох років привабило на ринок цін­них паперів величезні капітали, в тому числі й у вигляді банківських кредитів. Всі прагнули купити акції лише для того, щоб потім їх продати. Коли ж спекулятивний бум досяг своєї межі, почалося обвальне падіння курсів. 24 жовт­ня 1929 р., коли у США почалася нечувана біржова паніка, на Нью-Йоркській біржі було продано 12,8 млн. акцій, тобто у 1,5 рази більше, ніж будь-коли раніше. Через кілька днів, 29 жовтня 1929 р., було досягнуто нового піку спеку­лятивного ажіотажу, коли з рук у руки перейшло 16,4 млн. акцій. Курс цінних паперів на Нью-Йоркській біржі стрім­ко пішов униз. Наступного місяця вартість акцій, що котирувалися на Уоллстріт, впала з 87 млрд. до 55 млрд доларів, або на 37%. Проте це був лише початок. Падін­ня курсу акцій тривало майже безупинно більше трьох років.

Біржовий крах 1929 р. був лише одним з перших зовнішніх проявів найглибших кризових процесів. Вже з літа 1929 р. у СІНА почали з'являтися ознаки кризи пере­виробництва, що швидко охопила промисловість, сільське господарство, фінансову систему та інші галузі. Вона ви­кликала величезні потрясіння усього господарського жит­тя країни.

Почалося обвальне падіння промислового виробниц­тва. Порівняно з докризовим рівнем 1929 р. загальний обсяг продукції американської промисловості становив: 1930 р. - 80,7%, 1931 р. - 68,1%, а 1932 р. всього лише 53,8%. Надзвичайних масштабів набули у роки кризи розо­рення та банкрутство промислових, торговельних і фінан­сових підприємств та фірм. За статистичними даними, у 1929-1933 рр. сталося біля 130 тис. комерційних банкрутств. За цей час припинило існування 5760 банків, тобто п'ята частина всіх банків США.

Національний дохід впав з 86,8 млрд. доларів у 1929 р. до 40,3 млрд. у 1933 р., тобто більше ніж удвічі. Соціальні наслідки кризи були жахливі. Армія безробітних 1933 р. склала 12 830 тис. Великого поширення набуло часткове безробіття. Маси безробітних і члени їхніх родин залишились у роки кризи без жодних засобів до існування. Відсут­ність системи соціального страхування в США не залиша­ла жодних надій на допомогу з боку держави. Багато людей опинилося перед загрозою голодної смерті. Тільки у Нью-Йорку 1931 р. було зареєстровано близько 2 тис. випадків голодної смерті. За даними АФП, Американської федерації праці, реальна заробітна плата робітників зменшилась за 1929-1933 рр. у середньому на 35%.

Не кращою була й доля фермерів. Навіть у 20-ті роки вони залишалися нижче рівня добробуту, а під час кризи ціни на продукти хліборобства і тваринництва впали у 2-3 рази порівняно з 1929 р., прибутки фермерів скороти­лися на 58%. Адміністрація президента Г. Гувера фактично втратила можливість керувати країною.

В суворих кризових умовах, як це звичайно буває, бурхливими сходами зійшли посіви расизму, націоналізму, людиноненависництва. Трагізм становища, в якому опи­нилися десятки мільйонів трудящих, з приголомшливою силою передано у таких шедеврах американської літерату­ри 30-х років, як "Американська трагедія" Т. Драйзера, "Грона гніву" Дж. Стейнбека. Трагедія тих років довела до відчаю десятки мільйонів людей, вони втрачали життєві орієнтири, їхнє життя втрачало всякий сенс і перспективи. Безвихідь, загальні злидні стали супутниками буття амери­канців.

Здавалося, ніщо не віщувало надій на краще.

Проте була в країні людина, яка змогла взяти ситуацію під контроль, даруючи надію мільйонам співвітчизників, знала, що і як робити у трагічні для своєї країни дні. Його звали Франклін Делано Рузвельт. Восени 1932 р. його було обрано 32-м президентом США.

4. "Новий курс" Ф. Рузвельта

Криза 1929-1933 рр. залишилася в історичній пам'яті американців символом національної трагедії. Було постав­лено під сумнів цінності американського індивідуалізму. Погляди американців звернулися до держави, втручання якої уявлялося єдиним засобом виживання.

Президент Гувер (1928-1932 рр.) скликав конференції ділових людей і профспілок для соціального перемир'я, закликаючи поширювати приватну добродійність для бід­них, було запроваджено високі митні бар'єри, прийнято федеральну програму будівельних робіт. Створене феде­ральне фермерське управління почало скуповувати надлишки продукції сільського господарства. Однак на виборах 1932 року лідер республіканців Г. Гувер був приречений.

Гнучка тактика демократів, обіцянка ліберальних реформ, більш сприятливе становище демократів як партії опозиції — все це забезпечило Ф. Рузвельту рішучу перемогу на виборах. За нього проголосувало 22 833 тис. виборців. Крім того, демократи завоювали абсолютну більшість в обох палатах Конгресу. Мільйони американців з нетерпінням чекали зміни адміністрації, сподіваючись, що Ф. Д. Рузвельт вживе енергійних заходів для боротьби з кризою й здійснить обіцяний "новий курс".

Франклін Делано Рузвельтнародився 1881 р. у родин­ному будинку Рузвельтів у долині ріки Гудзон в штаті Нью-Йорк. Його батьки були з родин бізнесменів. Рузвельти належали до числа найбільш славнозвіс­них родин Нью-Йорка. Бувши єдиним сином своїх батьків, Франклін дістав блискучу домашню освіту, в дитинстві щороку мандрував Європою, вільно во­лодів німецькою та французькою міовами. Подальшу освіту отримав у Гарвардському університеті, а потім у Школі права Колумбійського університету. 1905 р. одружився зі своєю далекою родичкою Елеонорою. 1910 р. його обрано до Сенату від демократичної партії; 1913 р. він обійняв пост заступника морського міністра. 1920 р. Рузвельт балотувався на пост віце-президента від демократів, але вони зазнали поразки. В серпні 1921 р. після купання в океані Рузвельт серйозно застудився і захворів на поліомієліт. До кінця життя ноги було паралізовано, він не міг пере­суватися без сторонньої допомоги. Одужавши, він повернувся до великої політики, виявляючи і често­любство, і волю, і наполегливість. 1920 р. Рузвельт обирається губернатором штату Нью-Йорк, а 1932 р. він тріумфально ввійшов до Білого Дому як прези­дент США. Ф. Рузвельт — єдиний американський президент, що займав цей пост 4 рази: у 1932, 1936, 1940, 1944 рр. Він помер 12 квітня 1945 р.; не дожив­ши кілька тижнів до капітуляції гітлерівського режи­му Німеччини, до якого відчував відразу.

Президент Рузвельт обійняв посаду тільки 4 березня 1933 р. На кінець 1932 — початок 1933 рр. припав пік кризи, почалося масове банкрутство банків. Вже 6 березня, не чекаючи на надзвичайну сесію Конгресу, президент оголосив про надзвичайний стан і закрив усі банки. 10 березнявідновили роботу лише ті банки, що спроможні були здійснювати банківські операції. Глава виконавчої влади отримав широкі повноваження з контролю над міжнарод­ними фінансовими угодами. 10 березня Рузвельт своїм роз­порядженням встановив повний державний контроль за золотом, що було в обігу як на внутрішньому, так і на міжнародному ринках. Було поставлено бар'єр спекуля­тивним операціям. Вводився державний контроль за цін­ними паперами. Водночас було вжито заходів до заспо­коєння дрібних акціонерів і вкладників — створено корпорацію для страхування банківських вкладів. Феде­ральну резервну систему Ф. Рузвельт реорганізував у На­ціональний банк. Через два тижні після першого надзви­чайного законодавчого акта вийшов другий — про скасування "сухого закону", що поклав край спекуляціям "бутлегерів" — підпільних торговців спиртними напоями. Найважливішою частиною "нового курсу" став закон про відновлення промисловості, або скорочено — НІРА, що набрав чинності 16 червня 1933 р. Він створював систему державного регулювання промисловості.

Асоціаціям підприємців було запропоновано виробити так звані "кодекси чесної конкуренції". В кодексах визна­чалися умови та обсяг виробництва, а також мінімальний рівень цін. Наслідком цього було витіснення най слабших компаній. Закон передбачав мінімальну зарплату і макси­мальну тривалість робочого тижня. Він проголосив право робітників на створення профспілок і укладення колектив­них договорів. Уряд витратив на допомогу безробітним понад 4 млрд. доларів.

Проте безробітні надавали перевагу не грошовим по­дачкам, а суспільним роботам. Першим об'єктом надання такої допомоги уряд обрав молодь, справедливо вважаючи, що саме вона є однією з найвразливіших верств. З квітня 1933 р. створюється система лісових таборів для безробіт­ної молоді, де молоді люди перебували протягом шести місяців на повному забезпеченні з виплатою 30 доларів на місяць, 25 з яких кожний був зобов'язаний переказати своїй родині. За 1933-1939 рр. у цих таборах побувало 2 млн. людей віком до 25 років.

За законом про регулювання сільського господарства (ААА) держава розпочала виплату фермерам премій за скорочення виробництва: безжалісно заорювалися посіви бавовника, забивалася худоба. За законом 1936 р. "Про збереження родючості фунтів" сплачувались премії фермерам, котрі згодилися вилучати землю з-під культур, що їх виснажують, та вживали заходів для поліпшення ґрунтів. Восени 1933 р. ААА закупило у фермерів і знищила понад 6 млн свиней. У регіонах молочного тваринництва запро­ваджувалися так звані "молочні кодекси", в яких визнача­лися умови виробництва молока і його ціна.

Законодавство 1935 р. мало яскраво виражене соціаль­не спрямування й покликане було забезпечити політичну стабільність у країні.

Закон про соціальне забезпечення, прийнятий 14 серп­ня 1935 р., передбачав створення державної системи на­дання допомоги вдовам, сиротам, інвалідам, страхування безробітних та їхнього пенсійного забезпечення. Закон Вагнера було спрямовано на вдосконалення трудових від­носин між роботодавцями та найманими робітниками. Було реформовано систему оподаткування — підвищено ставки податків на надприбутки, спадщини та дарування. Значно розширено систему суспільних робіт.

Незважаючи на те, що "новий курс" Рузвельта зустрів опір консервативних сил, а деякі реформи не досягай очікуваних результатів і зійшли нанівець 1938 р., реформа­торська діяльність президента виявилася своєрідним переломним моментом в історії США XX сторіччя. "Новий курс" президента Рузвельта став прикладом для багатьох поколінь майбутніх реформаторів у всьому світі.

Читайте також:

1. А – до відновлення, б – після відновлення.
2. Адміністративний устрій та окупаційний режим в Україні під час війни 1941-1945 рр
3. Акціонерні товариства випускають облігації на суму не більше 25 % від розміру статутного капіталу і лише після повної оплати всіх випущених акцій.
4. Алгоритмічна конструкція повторення та її різновиди: безумовні цикли, цикли з після умовою та з передумовою.
5. Алкени – вуглеводні, в молекулах яких є один подвійний зв’язок між атомами вуглецю . Алкені називають також олефінами або етиленовими вуглеводнями.
6. Антивоєнні рухи напередодні Першої світової війни
7. Архівна справа в Україні в роки другої світової війни
8. Афро-азійський світ після Першої світової війни.
9. Безумовною є інформація про події, що реально відбуваються у матеріальному світі.
10. Близький Схід під час Другої світової війни.
11. Боротьба за союзників як провідна тенденція дипломатії в період війни
12. Боротьба за союзників як провідна тенденція дипломатії в період війни.

Переглядів: 19542