• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Походження, ідейні засади й соціальна база італій­ського фашизму та німецького нацизму

Фашизм — це феномен XX сторіччя, що виникає в Європі між світовими війнами, являючись відбитком гос­трої соціальної й політичної кризи капіталістичного су­спільства. Він уособлює особливу кризову модель переходу від монополістичного (іноді домонополістичного) капіта­лізму до стадії державно-монополістичного капіталізму. Ця форма влади інколи використовується тоді, коли звич­на, традиційна для капіталістичних держав система управ­ління силою обставин (підсумки Першої світової війни, революційне піднесення або економічна криза, грома­дянська війна та ін.) виявляється неспроможною.

Аналіз ситуацій, які склалися в країнах Західної, Центральної, Східної Європи повоєнних десятиліть, дає змогу виділити три основних причини, що створюють умови для зародження і розвитку фашизму.

Перша з них — різка ламка сталої соціальної моделі суспільства. Швидкі й радикальні зміни соціальних струк­тур підривають підвалини традиційного засобу життя (у період революційної кризи, переходу від монархії до бур­жуазно-демократичної республіки тощо); змінюють стано­вище і вплив масових громадських груп (дворян, мо­нархічно налаштованої буржуазії та ін.), не забезпечуючи їхньої вчасної адаптації до умов, що змінили існування, ніби протиставляють ці групи суспільству. Внаслідок вини­кає своєрідний вакуум, що за відповідних умов запов­нюється фашистським змістом.

Друга причина — криза існуючих політичних систем. У міжвоєнні роки основу цих систем в Європі становили парламентсько-демократичні інститути. У цей період в суспільстві зростають, а в ряді випадків домінують анти-парламентські, антидемократичні настрої. Складна еконо­мічна й політична обстановка сприяла тому, що діючі інститути дедалі більше наражалися на критику і звинува­чення у неефективності, неспроможності вживати швид­ких та енергійних заходів для подолання негативних явищ, у потуранні корупції. Причому інколи багато таких звину­вачень були справді обґрунтованими. Як і у випадку із соціальними структурами, незадоволення мас політичною системою зрештою не означало неминучості заміни парла­ментсько-демократичних інститутів на авторитарно-тота­літарні, як того вимагали фашисти. Проте сама криза політичної системи створювала сприятливі умови для фа­шистської активності. Без кризи парламентських політич­них інститутів фашизм не прийшов би до влади ані в Німеччині, ані в Італії, ані в Іспанії, ані в інших європей­ських державах. У свою чергу, фашизм у США, Великій Британії й Франції розбився у 30-ті роки саме об відносну міцність і гнучкість політичної системи, що діяла тут.

Третя причина — криза масової свідомості на побутовому та ідеологічному рівнях. Проявом такої кризи слід вважати розмивання колишньої системи цінностей, втрату сформова­них цільових настанов, зникнення цілісного бачення світу, віри у суспільний устрій, що склався, в традиційні політичні парти й звичних лідерів. У таких випадках масову свідомість можна порівняти з "губкою", що жадібно всмоктує все те, що з'являється на поверхні, в тому числі й ідеї фашизму. Справа у тому, що масова свідомість за своєю сутністю не пристосо­вана до сприймання складної й суперечливої сукупності при­чин, які спричиняють кризовий розвиток суспільства, всього переплетення причинно-слідчих зв'язків. За умов кризової ситуації (1917-1923 рр., 1929-1933 рр. або громадянської війни, як в Іспанії), особливо, якщо це пов'язано з помітним погір­шенням умов життя значних груп населення, найбільш типо­вим для суспільної свідомості стає почуття нетерпіння, прагнення негайно отримати бажані результати або, принайм­ні, обіцянку таких результатів. Звідси й особлива сприйнятли­вість мас до спрощених пояснень перебігу подій, до гранично чітких орієнтацій руху вперед, до простих і зрозумілих кожно­му засобів вирішення проблем, що назріли ("всесвітня змова капіталістів", "теорія світової революції" або "в усьому винні євреї", тобто пошук зовнішнього або внутрішнього ворога тощо). Можна сказати, що на певному рівні кризового розвит­ку масова свідомість з особливою перевагою сприймає рецеп­туру, яку пропонують фашизм та його ідеологи.

Узагальнення досвіду, накопиченого в минулому, дає змогу виявити основні соціально-політичні корені фашиз­му — консерватизм, расизм, антисемітизм, націоналізм, антикомунізм.

Консерватизм. Говорячи про прихід фашизму, важливо з самого початку констатувати генетичний зв'язок фашиз­му і консерватизму. Це легко простежити на прикладі цінностей, що лежать в основі обох течій. До них належать:

- спадковість, яка сприймається як вірність традиціям;

- стабільність як головна умова нормальної життє­діяльності суспільства;

- орієнтація на державний авторитет;

- негативна оцінка природи людини, зневіра у можливості гармонії людського товариства, проголошення щастя для всіх ілюзією та ін.

Фашисти практично повністю сприймають усі ці цін­нісні настанови, надаючи їм більш жорсткої форми й тенденційно спрямованого характеру. Спадковість висту­пає в їхньому тлумаченні як некритичне звеличування історичного минулого; стабільність — як категоричне запе­речення позитивного характеру досягнень людського розуму, цивілізації і культури; орієнтація на державний авторитет — як необхідність тотального підпорядкування особистості державним структурам; віра у гармонійність людського това­риства — як неминучість суворої ієрархії, підпорядкування слабких сильним. Було б помилкою змішувати поняття "консерватизм" і "фашизм", тому що відмінність між ними існує в сфері тактичного й практично-політичного порядку. Консерватори прагнуть добитися реалізації своїх ціннісних настанов у межах існуючих інститутів. Фашисти, навпаки, відкидають цей шлях, проголошуючи необхідність ліквідації парламешсько-демократичних порядків, що склалися. Доти, доки парламентські політичні інститути залишаються міцни­ми й ефективними, різниця між консерватизмом і фашиз­мом досить ясна. Однак за умов кризової ситуації, коли парламентсько-демократичні структури починають припус­катися помилок, різниця між ними зменшується через зростаючий вплив частини консервативних сил на праворадикалістські профашистські позиції. Аналогічну роль відіграє й поглиблення духовної (ідеологічної та ін.) кризи суспіль­ства. Втрата довіри до демократичних цінностей, "війна ідео­логій" створюють умови для зрушення у правому спектрі суспільно-політичної структури вбік фашистської системи поглядів.

Расизм є наріжним каменем у фундаменті фашизму як перекручене соціально-політичне бачення світу. Ми пропо­нуємо тут кілька основних суджень про раси, що укорени­лися ще з середини XIX ст. у Західній Європі й пізніше, вже до XX ст. практично без змін були сприйняті (запози­чені) фашистами.

1. Спадкові ознаки передаються наступній генерації кров'ю (генетичну теорію ще не було створено).

2. Спадкоємність визначає не лише зовнішні ознаки (колір шкіри, очей, волосся, форму черепа, риси обличчя тощо), але також внутрішні якості людини, її характер і хист (наприклад, естетичні нахили, творчий хист, працьо­витість або лінощі, віроломність і боягузтво тощо). Раса, до якої належить індивідуум, визначає особистість. По суті, людину формує її кров.

3. Нерівність людей виявляється як у зовнішніх, так і у внутрішніх властивостях і якостях. Існують раси, що увібрали в себе всі позитивні, вищі ознаки. Є нижчі раси, в яких немає ані достатньої творчої енергії, ані інших рис, притаманних вищим і потрібних для розвитку науки, мис­тецтва, прогресу. Ці раси стають загрозою для людства, джерелом його виродження.

4. Спадкові расові ознаки не підлягають жодним змі­нам — ані під впливом навколишнього середовища, ані шляхом зміщення рас.

5. Демократія заснована на постулаті, що всі люди рівні. Звідси походить рівність їхніх прав. Навпаки, расова теорія заперечує рівність рас. Відповідно відкидається прин­цип рівних прав, а отже, і сам демократичний принцип. Якщо існують вищі раси, то буде правомірно, якщо вони стануть керувати світом і підкоряти собі нижчі раси.

6. Різні раси не рівні між собою. Немає рівності й всередині "вищої раси". Деякі індивідууми володіють спро­можністю акумулювати расові ознаки, що робить їх ліде­рами і наділяє творчою енергією на відміну від маси, що цими ознаками не володіє. Серед них виокремлюється вождь — вища верховна особистість. Він висувається не людьми, а сукупністю закладених у ньому природою кра­щих ознак своєї раси, тобто такий лідер будує свою владу не за демократичним принципом, а силою расових ознак, якими він наділений від природи.

Саме тому лідер повинен вибирати послідовників, а не навпаки. Расова теорія в нацистському варіанті дивиться на всю історію людства як на непримиренну боротьбу між расами. Для того щоб зробити цю історію гранично чіт­кою, до неї введено категорію "одвічного ворога", "суперсили" антираси з євреїв, роблячи ставку на антисемітизм. Вибір як "суперсили" євреїв був невипадковим. Запровад­жуваний з часів середньовіччя побутовий антисемітизм отримав новий поштовх внаслідок Листопадової революції 1918-1919 рр., коли євреї дістали в Німеччині громадян­ську рівноправність. Консервативна частина населеннясприйняла цей процес з відвертим незадоволенням; по­боюючись посилення як економічної, так і політичної активності єврейської меншини.

Та обставина, що євреї живуть у різних країнах, допомогла сконструювати ознаку всесвітньої єврейської змови, спрямо­ваної нібито проти Німеччини й німців, а в перспективі проти цивілізації взагалі. В інтересах встановлення своєї влади в Німеччині та в світовому масштабі діють і міжнародна фінан­сова олігархія, й усі ліві партії, — як соціал-демократи, так і комуністи, включаючи й буржуазно-ліберальні партії, керів­ництво яких "просякнуте єврейським духом".

За допомогою цієї конструкції неважко знайти пояс­нення будь-якому явищу, будь-якому процесу. Все нега­тивне, що відбувається у світі й країні (Перша світова війна, революція, економічна криза, інфляція, зростання цін, звільнення тощо), приписувалося інтригам євреїв. Відповідно будь-які можливі позитивні дії безпосередньо пов'язувалися з акціями проти них. Злочинним і нелюдя­ним було "остаточне вирішення" єврейського питання. Зрештою нацисти знищили більше 6 млн. євреїв з 10 млн., що проживали на Європейському континенті.

Важливою складовою частиною ідеологічної платформи фашизму є націоналізм. Ще задовго до приходу НСДАП до влади в Німеччині існували проповідники течії "фелькіше" (від слова — народ), що висували тезу про "зверхність" германської культури, "германського духу" або германської нації над "відсталою" ліберальною цивілізацією інших західноєвропей­ських народів. Спираючись на безліч ідейних попередників (Фіхте, Гегель, Юнг, Ніцше, Шпенглєр та ін.), нацисти тракту­вали поняття "нація — народ" як окрему расову культурно-біо­логічну та ірраціонально-містичну спільність, що завжди перебуває у ворожих, антагоністичних відносинах з іншими подібними спільностями. Звідси і прийняття на озброєння німецьким фашизмом основних положень з традиційного пангерманського шовінізму XIX ст.:

—панівне становище Німеччини у континентальній Європі;

—возз'єднання всіх народів, що розмовляють німець­кою мовою, в межах германського "рейху";

—розширення німецьких колоніальних володінь — практично без якихось змін.

Наріжним каменем ідеологічного фундаменту фашиз­му безумовно був антикомунізм. Саме антикомунізм до­зволив фашистській ідеології прибрати подоби цілісності. Наприклад, саме антикомунізм НСДАП відкривав шлях для співробітництва з традиційними консервативними правими силами в політичному житті Німеччини. Патоло­гічний звірячий антикомунізм нацистів відводив для пред­ставників цих кіл на задній план ту обставину, що за деякими важливими питаннями — майбутня форма пра­вління, ставлення до соціальної демагогії тощо — їхні погляди істотно відрізнялися від поглядів фашистів.

За усією несумісністю ідей, взятих на озброєння фа­шизмом (аристократизм і народність, націоналізм та ідея наднаціональної спільності фашистів, антикомунізм, тео­рія творчого арійського капіталу тощо), головним принци­пом відбору завжди залишався антикомунізм. Ще 1922 р. Адольф Гітлер у таємному меморандумі до осіб, що субси­дують партію, стисло й відверто сформулював її мету — "знищити і викорчувати марксистський світогляд". Згодом саме на основі антикомунізму створювалася вся система ідейного багажу фашизму.

Поняття "фашизм". У світовій історичній літературі існує кілька основних варіантів тлумачення цього терміна. Виділимо основні з них.

1. Згідно з матеріалами Сьомого конгресу Комінтерну — "фашизм є відкрита терористична диктатура найбільш реакційних, найбільш шовіністичних і найбільш імперіалістичних елементів фінансового капіталу".

2. Відповідно до другого варіанту саме поняття "фа­шизм" включається до більш широкого терміна "тоталіта­ризм". Фашизм як варіант тоталітаризму — це стала в умовах буржуазного суспільства форма репресивно-теро­ристичної диктатури, за якої громадянське суспільство поглинається державою, держава контролюється партією, партія — адміністративною елітою, а еліта — вождем.

3. Дуже містке й образне визначення фашизму дав знаменитий англійський письменник-фантаст Джордж Оруєлл у есе "Пам'яті Каталонії", визначивши фашизм як систему державного садизму. "Якщо ви бажаєте уявити собі образ майбутньої фашистської держави, уявіть собі чобіт, що завжди топче людину".

2. Порівняння італійського фашизму та німецького нацизму Італія:

а) фашизм виникає як наслідок підсумків Першої світо­вої війни і періоду "червоного дворіччя" (1919-1920 рр.);

б) соціальна опора — фронтовики, декласовані елементи, націоналістично спрямована частина інтелігенції;

в) фашизм в Італії підтримували католицька церква й монархічні інститути, а також армія;

г) опора на нелегальні засоби досягнення влади — "Похід на Рим" 20 жовтня 1922 р.

Німеччина:

а) нацизм виникає як наслідок підсумків Першої світової війни і періоду Листопадової революції (1918-1919 рр.);

б) соціальна опора — робітничий клас, фронтовики, безробітні, а згодом й електорат традиційних буржуазних партій;

в) складна, майже всеохоплююча система НСДАП плюс співчуваючі допоміжні організації;

г) поєднання легальних і нелегальних засобів захоплення-отримання влади і як наслідок цього — легальний конституційний прихід до неї;

д) антиклерикалізм лідерів НСДАП.

ТЕМА ІНДУСТРІАЛЬНІ КРАЇНИ ЄВРОПИ ТА АМЕРИКИ

Читайте також:

1. Адміністративно – територіальний устрій і соціальна структура Слобожанщини у половині XVII – кінці XVIII століття
2. Аксіологія права у структурі філософсько-правового знання. Соціальна цінність права.
3. Б. Громадсько-політичний рух 60-90 рр. ХІХ ст. інтелігенції Росії та України, в центрі уваги яких був народ, селянська община та соціальна революція.
4. Базові засади менеджменту
5. Біологічна, соціальна та психологічна сутність здоров’я.
6. Валютно-фінансова інтеграція в Європі: історичні, економічні та інституційні засади
7. Визначення поняття соціальна мобільність.
8. Генеза і соціальна сутність мистецтва.
9. Господарська, економічна та соціальна діяльність підприємства
10. Громадські туристичні організації: правові засади створення та функціонування
11. Держава створює також юридично-інституціональні засади ринкової економіки.
12. Державно-правові засади соціальної роботи.

Переглядів: 4964