Поняття і види прав на чужі речі

Крім виключного права власності і володіння, римські юристи розробили цілий ряд прав на речі з обмеженим змістом повноважень або речове право на чужу річ. Як і право власності, право на чужі речі є абсолютним речовим правом, тому що об'єктом цих прав були речі і ці права захищались від будь-якого порушника. На річ, яка належала на праві власності одній особі, інша особа мала таке само речове право, але обмежене за своїм змістом. Права на чужі речі виникли в давні часи, але поступово розвиваючись, утворили особливі групи повноважень різного змісту. У класичному римському праві права на чужі речі включали такі правові інститути як: сервітути, емфітевзис, суперфіцій і заставне право.

Сервітут (sеrvіtиs) - це речове право користування чужою річчю в одних або кількох відносинах. Поява сервітутів була пов'язана з появою приватної власності на землю. Сервітут - це право на часткове користування річчю у суворо визначеному відношенні.

Сервітути встановлювалися або для створення певних вигод при експлуатації земельної ділянки (земельні сервітути), або на користь певних осіб (особисті сервітути).

Земельні сервітути - це речові права на чужі земельні ділянки, що межують з якою-небудь земельною ділянкою і призначені для її користі. Отже, обов'язковою була наявність двох ділянок: пануючої й обслуговуючої. Земельні сервітути були постійними, їх власники могли змінюватися, а сервітути залишалися.

Залежно від видів земельних ділянок земельні сервітути поділялись на сільські і міські. Якщо предметом сервітуту була земля сільськогосподарського призначення, то сервітут був сільським. Якщо право користування чужою землею було спрямоване на міську землю, то сервітут був міським.

З розвитком Риму виникли міські сервітути, до яких відносили:

а) право робити собі дах або навіс, вторгаючись при цьому в повітряний простір сусіда;

б) право спирати балку на чужу стіну;

в) право стоку дощової води;

г) право спуску води;

г) право вимагати, щоб не був зіпсований вид;

д) право вимагати, щоб не були забудовані вікна;

е) право зводити будівлі не вище встановленої висоти.

Особисті сервітути - це право користування чужою річчю в інтересах конкретної особи.

Римському праву були відомі деякі різновиди персональних сервітутів.

Узуфрукт (ususfructus) і подібні до нього права (право користування чужими приміщеннями і право користування чужими рабами або тваринами) мали строго персональний характер. Узуфрукт – право користування (usus) й отримування прибутків з чужої неспоживчої речі (fructus)без зміни її субстанції. Узуфрукт не переходив до інших осіб і припинявся зі смертю узуфруктуарія. Найчастіше підставою для виникнення узуфрукта ставав заповіт, яким батько наказував спадкоємцю (сину) встановлювати на користь своєї дружини (матері спадкоємця) сервітут на половину маєтку. Іншими підставами для встановлення сервітутів були судовий вирок, яким визначалася господарська необхідність для інших осіб на користування власністю, а також приватний договір двох осіб, один з яких був власником, а інший – користувачем узуфрукта (тільки для особистих сервітутів).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Право власності	\|	Нові якості нового світу

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.