Революція 1931 р.

Диктатура М. Прімо де Рівери

Державний переворот готувався майже відкрито. 13 вересня 1923 р. генерал Мігель Прімо де Рівера, що командував Каталонським військовим округом, заручившись підтримкою вояччини, духівництва та фінансової олігархії, захопив владу в Барселоні. Уряд подав у відставку, а король Альфонс XIII заявив Прімо де Рівері, який прибув до Мадриду: "Дай Боже тобі щастя. Вручаю тобі владу".

Замість звичайного уряду Прімо де Рівера створив військову директорію, що складалася з генералів і адміралів. Було оголошено стан облоги, скасовано конституцію, кортеси розпущено, влада на місцях перейшла до рук військових губернаторів. В маніфесті до народу диктатор визнав, що країна переживає глибоку кризу, обіцяв здійснити докорінну ломку колишніх порядків і добитися оновлення.

Прагнучи привернути на свій бік широкі маси трудящих, Прімо де Рівера заснував фашистську партію "Патріотична спілка" й запровадив корпоративну систему (яку запозичив у Муссоліні), покликану створити подобу єдності іспанського суспільства. Встановлення диктаторського режиму збіглося з періодом стабілізації економіки в усьому світі, в тому числі і в Іспанії. Проте економічні заходи диктатури не супроводжувались руйнацією відсталої, напівфеодальної структури іспанської економіки й мали на меті насамперед збільшити прибутки підприємців.

Упевнившись, що військова диктатура вкрай непопулярна, Прімо де Рівера замінив її на громадський уряд, але диктатору, як і раніше, належала необмежена влада. З 1927 р. у Іспанії почав зростати опір диктатурі та монархії. Першими виступили проти диктатури представники інтелігенції, що вимагали демократичних свобод.

Лавірування Прімо де Рівери (скликання Національної асамблеї, що була проголошена спадкоємицею кортесів, але ніякої влади не мала, розробка проекту нової конституції) не допомагало: режим був приречений. Погіршення економічного становища країни остаточно добило диктатуру: від неї відвернулися всі. Коли Прімо де Рівері відмовили у підтримці навіть командувачі військовими округами, йому не залишалося нічого іншого, як тільки 28 січня 1930 р. піти у відставку. Крах диктатури став наслідком її неспроможності вирішити численні проблеми, що постали перед Іспанією.

Події 1931 р. за своїм значенням мали революційний характер. 12 квітня 1931 р. у країні відбулися муніципальні вибори, на яких перемогу одержали республіканці. 14 квітня обурені натовпи народу почали захоплювати мунципалітети й самі проголошувати республіку. Король Альфонс XIII втік за кордон. Ввечері того ж дня новоспечений республіканець, в недалекому минулому консерватор і монархіст Алькала Самора, що постав на чолі уряду, звернувся по радіо до народу із заявою, що республіку проголошено "без найменших безпорядків і Тимчасовий уряд готовий почати виконувати свої обов'язки". 15 жовтня 1931 р. уряд очолив республіканець Мануель Асанья. Обрані загальним голосуванням кортеси й уряд запровадили низку демократичних реформ: проголосили свободу слова, друку, зборів; церкву відокремили від держави; розпустили релігійні ордени; надали автономію Каталонії; декретували помірковану аграрну реформу. Однак політика уряду була непослідовною: збереглися великі поміщицькі землеволодіння, реакційна вояччина продовжувала тримати під своїм контролем армію, монархісти залишилися в державному апараті, церква зберегла свій економічний вплив. Вирувала жорстока економічна криза, проте каральний апарат республіки більше покладався на силові засоби вирішення гострих проблем. Першим негативним наслідком діяльності Установчих кортесів і політики Асаньї стала поразка на виборах у листопаді 1933 р. урядового блоку: від його партій відвернулися виборці, розчаровані повільними темпами реалізації реформ, проти них піднялася "інша Іспанія", глибоко вражена "безбожними кортесами".

Активізувалися й фашистські організації. Наприкінці 1933 р. син колишнього диктатора Хосе Антоніо Прімо де Рівера створив за образом і подобою гітлерівської партії Іспанську фалангу, що ратувала за насильницьке повалення республіки, вимагала створення корпоративної держави, заснованої за найсуворішою ієрархією, із залізною дисципліною, національною ідеєю, намагалася з'єднати фашизм з католицизмом. Фаланга мала свої воєнізовані загони з декласованих елементів, що чинили погроми, терористичні акти проти учасників демократичного руху, намагалися створити в країні атмосферу нервовості та неспокою.

На початку січня 1936 р. президент розпустив кортеси і призначив вибори на 16 лютого 1936 р.

15 січня в умовах піднесення народного руху ліві партії підписали "Виборчий пакт", що ввійшов до історії як "Пакт про народний фронт". Документ було підписано представниками Іспанської соціалістичної робітничої партії, Загальної спілки трудящих, Федерації соціалістичної молоді, Робітничої партії марксистської єдності (ПОУМ), Синдикалістської партії, Лівої республіканської та Республіканської спілки.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Ситуація в Іспанії після Першої світової війни	\|	Громадянська війна 1936-1939 рр.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.