Утворення Королівства сербів, хорватів і словенців

ТЕМА ЮГОСЛАВІЯ

Утворення Югославської держави має тривалу, складну й драматичну передісторію. Держава Югославія (таку назву вона отримала 1929 р.) утворилася внаслідок об'єднання ряду югославських земель. Серед них були як незалежні держави — Сербія, Чорногорія, так і землі, що-входили до складу Австро-Угорщини, — Хорватія, Боснія й Герцеговина, Словенія та інші. Тривалим був шлях югославських народів до державної незалежності. 28 червня 1389 р. на Косовому Полі полягла армія середньовічної сербської держави, розбита полчищами турецького султана Мурада І. З тих часів на Сербію впала темна ніч чужоземного панування. Лише 1878 р., після спустошливих війн із турками, Сербія остаточно набула незалежності. Чорногорія протягом кількох сторіч відстоювала незалежність у війнах проти Османської імперії й лише після російсько-турецької війни 1877-1878 рр. зміцнила свою державність. Що ж до Хорватії і Словенії, то вони ще у середні віки втратили самостійність. Хорватію 1102 р. було включено до складу Угорського королівства на засадах особистої унії, а в XVI ст. сама Угорщина потрапила під владу Габсбургів. Водночас до Австрії відійшли землі, де мешкали словенці. Хорвати і словенці входили до складу Австрійської імперії до її розпаду 1918 р.

Перша світова війна виявилася каталізатором історичних процесів в Австро-Угорщині. Сербія і Чорногорія, що воювали на боці Антанти, в перебігу війни значно зміцнили свій авторитет серед південнослов'янських держав. Більшість впливових партій Хорватії, Словенії, Боснії виступали за надання своїм країнам суверенітету або широкої автономії.

З листопада капітулювала Австро-Угорщина. 10 листопада було повалено монархію в Австрії, 16 листопада в Угорщині. Імперія Габсбургів припинила своє існування, на її руїнах почали створюватися національні держави. На той час Сербія, навпаки, консолідувала свої сили, а її армія, перейшовши у наступ, розпочала звільнення батьківщини, що була окупована до 1915 р. країнами Центральної коаліції. 1 листопада до визволеної столиці Белград вступили сербські війська, що, розвиваючи наступ, почали визволяти Воєводину, Чорногорію, рухаючись до кордонів Хорватії. На цей час сербський уряд розробив нову програму вирішення південнослов'янського питання, узгодивши її з емігрантським Південнослов'янським комітетом. За Корфською декларацією, підписаною 20 липня 1917 р. головою Ради міністрів Сербії Миколою Пашичем і головою Південнослов'янського комітету Анте Трумбічем (представник Хорватії), передбачалося створення об'єднаної південнослов'янської держави, до складу якої повинні були увійти Сербія, Чорногорія і південнослов'янські землі Австро-Угорщини: Хорватія, Словенія, Боснія, Герцеговина та інші. Главою держави передбачалося обрати представника сербської династії Карагеоргієвичей, а саму державу назвати Королівством сербів, хорватів і словенців. Корфська декларація виходила з принципу дотримання конституційних прав і політичних свобод, повної рівності трьох народів — сербів, хорватів і словенців, визнавала свободу віровизнання: православного (серби і чорногорці), католицького (хорвати, словенці), мусульманського (потуречені серби Боснії). Поряд з Корфською декларацією в південнослов'янських землях Австро-Угорщини наприкінці війни існували інші програми вирішення південнослов'янського питання, що вирізнялися меншим радикалізмом поглядів. Ще в серпні 1918 р. партії Словенії створили Народну раду, 5 жовтня виникло Народне віче Хорватії, що стало представницьким органом усіх південнослов'янських земель і отримало функції координаційного центру. Незабаром воно дістало назву Народного віча словенців, хорватів і сербів й 29 жовтня 1918 р. оголосило про розрив зв'язків з Австро-Угорською монархією, про утворення незалежної Держави словенців, хорватів і сербів. Проте нова держава виявилася нежиттєздатною. Вона проіснувала лише один місяць і два дні й не змогла виконати жодної своєї обіцянки. Ця держава не отримала офіційного міжнародного визнання. В умовах військових дій, територіальних претензій з боку Італії, що захопила слов'янські землі на узбережжі Адріатичного моря, молода держава змушена була піти на союз із Сербією. Сербія не приховувала планів об'єднати всі південнослов'янські землі під своєю егідою. 1 грудня 1918 р. було підписано угоду між Державою словенців, хорватів і сербів та Сербією про створення спільної держави — Королівства сербів, хорватів і словенців. До його складу ввійшли: Сербія, Словенія, Боснія, Герцеговина, Хорватія, Далмація, частина Македонії та Чорногорія. Нова держава була конституційною монархією на чолі з сербською королівською династією Карагеоргієвичей, і король мав право разом з парламентом (скупщиною) на законодавчу владу. У політичному, економічному й культурному житті відразу виникли складні проблеми, пов'язані з боротьбою між великосербською буржуазією, що прагнула посісти панівне становище в країні, та хорватськими, словенськими сепаратистами. Сербська влада виступала за створення централізованої держави і обмеження прав органів влади в національних районах. Народне віче у Загребі та Народна рада в Любляні припинили своє існування, втратила самостійність і Чорногорія. В уряді Королівства провідні позиції займали сербські політики, ряд міністерських постів було віддано хорватам і словенцям, що були прибічниками централізації. Важливу роль відігравали королівський двір і владолюбний регент Олександр, що керував державою замість перестарілого короля Петра Карагеоргієвича. В державному апараті, поліції та армії переважали серби. В економічному плані найбільш розвиненими регіонами були Словенія і Хорватія, яких не влаштовувала відсутність реальної влади у новій державі. Гострі протиріччя намітилися в зовнішньополітичній діяльності. Хорватія традиційно орієнтувалася на Німеччину, Словенія — на Австрію, Сербія — на Росію, а Боснія на мусульманські країни. Ця орієнтація склалася історично й продовжувала зберігатися в майбутньому. Найгострішими були релігійні суперечності, що пояснювалися належністю народів Королівства до різних віросповідань. Католиками були хорвати і словенці, серби сповідували православ'я, деякі жителі Боснії — іслам. У країні почала складатися взаємна релігійна нетерпимість народів.

Утворення нової держави на карті Європи було безумовно прогресивним явищем. Однак до існуючих сторіччями суперечностей і проблем додалися нові, що призвели до трагічної розв'язки вже у наші дні.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Переворот 1934 р.	\|	Національне питання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.01 сек.