• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Національне питання

Відовданська конституція 1921 р.

У листопаді 1920 р. в країні відбулися вибори до Уста­новчих зборів, в перебігу яких перемогу одержали сербські політичні партії, що виступали на захист політики центра­лізації держави. 28 липня 1921 р. на день св. Віда (у річницю битви на Косовому Полі 1389 р.) Установчі збори прийняли конституцію, що дістала назву Відовданської. "Сербо-хорвато-словенська держава, — проголошувалося в 1-й статті конституції, — є конституційною, парламентською і спадковою монархією". Королю, особа якого про­голошувалася недоторканою, конституція надавала великі права: спільно зі скупщиною він здійснював законодавчу владу, через Раду міністрів — виконавчу. Королю належало право проведення зовнішніх відносин, він був верховним головнокомандувачем збройними силами. Держава була поділена на 33 жупанії (губернаторства) на чолі з жупана­ми, що призначалися королем. Конституція закріпила уні­тарний державний устрій і визнала наявність в країні єдиного сербо-хорвато-словенського народу. Депутат На­родної скупщини був зобов'язаний говорити і писати "сербо-хорвато-словенською державною мовою". Особи, що не належали до "сербо-хорвато-словенської національ­ності", повинні були прожити на території Королівства не менше 10 років, щоб дістати право стати депутатами. Прийняттям Відовданської конституції завершилося фор­мування Югославської держави. Конституція містила по­ложення про демократичні свободи й громадянські права, рівність всіх громадян перед законом. Хоча незабаром було прийнято закон про заборону діяльності КПЮ.

Королівство сербів, хорватів і словенців 1918 р. не було випадковим конгломератом різних земель. Його виник­нення було наслідком свідомого прагнення південносло­в'янських народів до об'єднання. Напр. XIX — на поч. XX ст. прихильників ідей національної єдності південно­слов'янських народів — сербів, хорватів, словенців — було незрівнянно більше, ніж прибічників концепцій створення "Великої Сербії" або "Великої Хорватії". Особливою попу­лярністю серед багатьох політичних сил користувалася ідея Балканської Федерації. У новій державі, однак, з усіх можливих форм політичного устрою перемогла центрист­ська модель. Унітарне Югославське королівство на чолі з сербською династією Карагеоргієвичей не враховувало особливостей історичного розвитку та політичного стану народів і території, що входили до нього. Тому національ­не питання протягом всього міжвоєнного часу було віссю, навколо якої оберталося внутрішньополітичне життя країни. Кризи на соціальному й національному грунті регулярно струшували країну. Визначальними були сербо-хорватські протиріччя. Поступка у вигляді надання Хорватії прав обмеженого самоврядування лише тимчасово узгодила ці суперечності. Ряд опозиційних хорватських, словенських і мусульманських партій виступали з вимогами вирівнюван­ня прав національностей.

Популярність ХРКП зросла після того, як влітку 1924 р. її лідер С. Радіч поїхав до СРСР і заявив про вступ партії до Селянського Інтернаціоналу. Прагнучи внести розкол у опозиційний рух, король і сербські партії пішли на ком­проміс з Радічем. Він та інші представники цієї партії були включені до складу уряду, партія перестала називати себе республіканською, визнала Відовданську конституцію й вийшла з Селянського Інтернаціоналу.

Проте компроміс був тимчасовим. 20 червня 1928 р. під час бурхливої дискусії в Скупщині депутатом від правлячої партії було смертельно поранено С. Радіча, а двох інших парламентарів Хорватської Селянської партії убито. В Хор­ватії почалися масові мітинги протесту.

Вибухонебезпечна обстановка складалася сторіччями в Косово, де після поразки від турків в 1389 р. припинила існування Сербська держава. У національному розумінні Косово посідало особливе місце, тут знахо­дився центр сербської державності. Проте з кінця XVII ст. з різних причин сербське населення почало залишати свою прабатьківщину, переселяючись головним чином до Воєводіни, а на їхнє місце турецька адміністрація почала посе­ляти албанців. З плином часу албанці стали тут більшістю.

Албанізація Косово — відкрита рана в сербській націо­нальній свідомості. У міжвоєнний період виникали чис­ленні конфлікти між сербами та албанцями в цьому регіоні. Прогресивні сили і в Хорватії, і в Словенії, підій­маючи прапор націоналізму, прагнули суверенітету і неза­лежності, що відповідало настроям значної частини жителів цих районів Королівства. Загострення національ­них суперечностей призвело до військово-монархічного перевороту в січні 1929 р.

Читайте також:

1. IV. Питання самоконтролю.
2. V. Питання для самоконтолю
3. V. Питання туристично-спортивної діяльності
4. VI . Екзаменаційні питання з історії української культури
5. А.1 Стан , та проблемні питання застосування симетричної та асиметричної криптографії.
6. Актуальні питання управління земельними ресурсами та їх охорони
7. Аналогія права - вирішення справи або окремого юридичного питання на основі принципів права, загальних засад і значення законодавства.
8. Бесіда за запитаннями.
9. В лекції висвітлюються питання використання мережних структур, їх недоліки та переваги.
10. Виділення в природних комплексах незвичайних, унікальних ділянок і явищ і питання їх збереження.
11. Висновок з 1 питання
12. Відповідаючи на питання, будьте впевнені в своїй перемозі і все у вас вийде.

Переглядів: 1060