• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Класифікація глобальних проблем та проблема їх вирішення.

Глобальні проблеми сучасності - це ціла низка проблем, які зачіпають життя всього людства, а їх розв’язання можливе лише зусиллями всіх народів, які населяють Землю. Причому, глибина проникнення глобальних проблем у суспільне життя зростає з часом у геометричній прогресії. В процесі історичної еволюції людство уже підійшло до межі, коли його існування у науково-технічному, соціокультурному і природному середовищах без фундаментальних перетворень вихідних принципів співжиття може призвести до загибелі людської цивілізації.

Глобальність нових проблем, що постали перед світом, не лише в тому, що вони повсюдні чи пов'язані з особливою "біосоціальною" природою людини, а ще і в тому, що інтернаціоналізація суспільного життя створила такі якісно нові форми взаємодії, які суттєво вплинули на взаємозалежність прогресивного розвитку кожної країни зокрема.

Сьогодні існують декілька варіантів класифікації глобальних проблем. Одна з них грунтується на зв’язку суспільства з іншими феноменами. З цієї точки зору виділяють:

· Проблеми інтерсоціальні: створення та збереження мирних відносин між державами, новий міжнародний економічний порядок, подолання неравномірності економічного розвитку, подолання міжнародної дестабілізації.

· Проблеми взаємодії суспільства та природи: природні ресурси (паливо, енергія, сировина, вода), вивчення та використання Світового океану та космосу.

· Проблеми взаємодії суспільства та людини: демографічні, охорони здоров”я, освіти. Освіта подовжує життя на 10 років.

Інша класифікація грунтується на прийнятті активної або пасивної позиції людини щодо глобальних проблем:

*Головна глобальна проблема: чи повинна людина сподіватися на природний, еволюційний шлях розвитку культури, або ж, усвідомлюючи, що світ людський знаходиться у стані занепаду, необхідно цілеспрямовано поліпшувати ситуацію.

Ця проблема знаходить свою конкретизацію у так званих „алармістських” ситуаціях (від фр. „alarme” – тривога):

· сучасні тенденції світового розвитку орієнтуються на принцип кількісного зростання і ведуть до катастрофічних наслідків. Обмежені деякі види ресурсів, вичерпання їх по регіонам. Але розвиток ринкової економіки неможливий без зростання капіталу, а це потребує все нових і нових ресурсів. ООН констатує, що процеси економічного зростання, які породжують безпрецедентний рівень благополуччя та міцності багатої меншості, ведуть одночасно до ризиків та до дисбалансів.

· Друга проблема алармістського характеру пов’язана з виникненням загрозливих тенденцій у використанні різноманітних ресурсів. Адже у процесі їх переробки та використання відбувається колосальне навантаження на екологічну сферу (знищення лісів, потепління, зменшення озонового шару). Не вирішена проблема невірномірного економічного зростання на грунті індустріалізації. Проблема голоду, відставання країн, що розвиваються, не дозволяють призупинити різнохарактерне економічне зростання. Значить ця проблема буде поглиблюватися.

**Інші види глобальних проблем пов’язані з розвитком самого суспільства.

· Зростають ризики масштабних катастроф, породжених як стихією так і соціальними котаклізмами Чорнобиль, війни, теракти

· Інші проблеми внутрішнього розвитку суспільства обумовлені несправедливим розподіленням негативного впливу НТП на різні верстви населення та різні регіони світу. Розвинені країни створюють для себе такі умови життя, які дистанціюють їх від еконеприємностей, перекладаючи тягар екол. проблем на інші країни. Це призводить до нестабільності світу.

Весь комплекс глобальних проблем можна згрупувати i навколо трьох фундаментальних напрямків розвитку, що описують спосіб існування індивідів у світі. Це взаємозв'язки:

1) "людина - техніка",

2) "людина -культура",

3) "людина - природа".

В кожній із цих систем по-своєму проявляється загроза людству. Зокрема, в системі "людина - техніка" загроза виникає з боку використання таких видів енергії, як атомна, термоядерна тощо. Зовсім невідомі для людини наслідки роботи машин, що працюють на принципах самовдосконалення і самонавчання.

Система "людина - культура" зачіпає сутнісні риси людського буття. Як зазначають культурологи, скорочення культурного поля людини загрожує всім. Зокрема, Річард Пек, американський письменник, вважає, що існує тенденція втрати національних культур. Гвінейський поет Елдор Проенс стверджує, що припинилось наслідування культур. Більш однозначно з цього приводу висловився А.Вознесенський: "Рівній небезпеці піддається як зовнішня, так і внутрішня духовність: із крахом однієї з них загине і друга".

Система "людина - природа" складалась тисячоліттями. На початку людської історії в ній діяли табу, ритуали, культи, що досить адекватно часу забезпечували єдність природного і штучно створеного. Людина мислила синкретично, не виділяючи себе із природного середовища. Матеріалістичний погляд на світ не тільки сприяв появі нових машин і механізмів, а й відділив людину від першооснов буття. Екологічна проблема віддзеркалює обмеженість сучасної стадії прогресу людства і реалізується в процесах, що загрожують глибинним засадам людського буття. Протягом всього історичного розвитку людства індивід вбачав у природі, навіть у прояві її всемогутності, невід'ємний елемент свого існування. На сучасному етапі, внаслідок нерозумного втручання людини в природу, остання все більше починає проявляти себе як могутня "кимось керована" сила, що зможе знищити все людство.

В останні двадцять років різко погіршилась екологічна ситуація, біосфера почала втрачати життєпридатність для людини, впливи зовнішнього світу почали накопичуватись в спадковості людей. Є дані про те, що "відплата" природи за порушення її законів на 30 відсотків вплинула на здоров'я людини. Сьогодні природні катаклізми забирають із життя десятки тисяч людей. Зростає частота їх проявів. Техногенні катастрофи стають нормою життя людської спільноти.

Становлення сучасної глобальної проблематики примусило дослідників зайнятися її типологізацією. Насамперед, якими мають бути критерії виділення глобальних проблем, яка їх ієрархія? Від правильної відповіді на ці питання залежить не тільки вибір рішень, а й долі багатьох народів світу. Сьогодні можна виділити декілька наукових шкіл із своїми підходами до типологізації окреслених вище проблем. Зокрема, Р.Хейлбронер, Р.Дюмон, О.Тоффлер та інші зводять всю палітру проблем до перенаселення планети, втрати нею ресурсів, порушення екологічної рівноваги. Я.Тінберген, В.Леонтьєв, М.Месарович та інші вбачають загрозу в економічному відставанні ряду країн. А.Печчеї, Е.Ласло висунули проблему "ідентичності" людини, її адаптації до умов середовища. Г.Кан, Дж.Фелпс, на відміну від інших, уже виділили 19 проблем. Дев'ять із них отримали в їх дослідженнях статус головних.

Аналіз та наступний синтез напрацьованого матеріалу дає підставу поділити глобальні проблеми на дві групи. До першої слід віднести ті, без вирішення яких неможливо розв'язати усі інші. Просто їх не буде кому розв'язувати. Людство зникне. До другої групи відносяться проблеми, від вирішення яких залежить прогрес людської цивілізації, але, в свою чергу, їх вирішення можливе тільки при концентрації зусиль усієї людської спільноти.

Перша група - поблеми, що загрожують існуванню всього людства:

1) запобігання термоядерній війні;

2) запобігання забрудненню оточуючого середовища;

3) запобігання виникненню нових епідеміологічно небезпечних хвороб.

Друга група - поблеми, вирішення яких забезпечує прогресивний розвиток людства:

1) непоновлюваність сировинних запасів;

2) демографічні проблеми;

3) голод;

4) використання ресурсів світового океану;

5) подолання економічної відсталості країн;

6) використання альтернативних джерел енергії;

7) освоєння космосу;

8) перебудова міжнародних відносин.

Слід зазначити, що усі глобальні проблеми взаємозалежні, взаємообумовлені. їх розв'язання не може бути ізольованим одне від одного і розподіленим в якійсь хронологічній послідовності. Однак це не означає, що принцип "ієрархії", певної їх послідовності за своєю значущістю не діє. Він визначає пріоритети. Зокрема, збереження миру становить не тільки вищу соціальну цінність, а й попередню умову успішного розв'язання інших глобальних проблем. Припинення накопичення озброєнь вивільнило б величезні економічні ресурси, науково-технічний потенціал для практичного розв'язання інших проблем.

Остання чверть XX ст. характеризувалася різким погіршенням якості оточуючого людину природнього середовища: забрудненням рік, озер, повітря, видовим збідненням флори і фауни тощо. Це свідчить про те, що протиріччя між суспільством і природою перемістилось у фазу взаємознищення. Суть сучасних екологічних протиріч - конфлікт між гігантськими темпами природоперетворюючої діяльності людської спільноти і процесами рівноваги в екосфері. Цей конфлікт створює реальну загрозу появи незворотних змін в природних системах, порушення основних механізмів життєзабезпечення людини.

Серед найбільш вживаних понять кінця XX ст. як в науці, так і в побуті виявилось поняття "екологія", що походить від грецького слова oikos - житло, місце перебування. Термін був уведений у науковий обіг німецьким зоологом Ернстом Геккелем в XIX ст. Спочатку цей термін мав означати науку, яка вивчала б взаємовідносини живих організмів з навколишнім середовищем.

Науковий аналіз екологічної проблеми можливий, якщо її розглядати не як простий кількісний приріст екологічних порушень, що мали місце і в минулому. Якщо раніше несприятливі наслідки людської діяльності проявлялися локально, діяли самостійно і не викликали своєрідної "ланцюгової реакції", множинності впливу, то сьогодні аварія одного танкера з нафтою обертається не тільки екологічною, а й соціальною катастрофою для населення узбережжя. Створення нової техніки і застосування нових технологій в промисловому виробництві це такий соціотехнологічний монстр, до якого природа виявилася не готовою.

Екологічний діагноз стану планети свідчить про появу ще однієї важливої складової взаємовідносин людини і природи, а саме: зміни, що вносить людство у природу, набули глобального характеру. Природоперетворююча діяльність людей перетнула бар'єр дозволеного і стала впливати на біогеофізичну ситуацію на планеті. Прямим наслідком цього стало перетворення проблеми "людина - природа" в загальнолюдську, що безпосередньо зачіпає людину, її здоров'я, благополуччя. Проблема охорони природи переросла в проблему охорони оточуючого людину середовища.

В останній чверті XX ст. виникли питання в галузі охорони здоров'я, відтворення повноцінних індивідів тощо, на які наука не змогла дати однозначну відповідь. Зафіксовано значні зміни у генетичному матеріалі, з'явились хвороби, яких людство не знало і не виробило до них імунітету. Різко скоротився відсоток розумовоповноцінних людей. Складається ситуація, коли для народження дитини обов'язково необхідна сучасна лікарня, що є протиприродним явищем. В останні роки зростає число вроджених вад, в ряді країн скорочується середня тривалість життя. Смертність суттєво "помолоділа". Щодо можливих перспектив означених тенденцій, то думки вчених розділились. Одні вважають достатнім для прогресивного розвитку планети 20-25 відсотків розумово повноцінної еліти, інші - що при такому показнику суспільство деградує уже в четвертому поколінні.

Друга група проблем різниться від першої критеріями систематизації, але аж ніяк не часом свого вирішення. Ряд із них частково вирішується на локальних рівнях національними спільнотами. Це, зокрема, демографічний вибух, голод, подолання економічного відставання. Інші - вирішуються у великих міжнародних програмах освоєння космосу, використання ресурсів світового океану та альтернативних джерел енергії. Перші роки нового тисячоліття започаткували процеси перебудови системи міжнародних відносин на інших ціннісних критеріях та створення великих регіональних утворень (Об'єднана Європа тощо), здатних більш ефективно відстежувати складні процеси в системі "людина - суспільство - природа".

Розв'язання глобальних проблем у кожному конкретному випадку має свою специфіку. Однак означені проблеми містять прикметник глобальні, а отже і причинно-наслідкові зв'язки, що дозволяють виробити певні узагальнені підходи, проекти, програми, зробити прогнози на майбутнє. У 80-ті роки глобальні проблеми, що накопичувалися десятиріччями, застали людство зненацька. Це стало причиною формування песимістичних і реалістичних прогнозів розвитку людства. Зокрема, Дж.Форрестер, Д.Медоуза висунули ідею, що світ уже досяг верхньої межі народонаселення, виробництва і споживання невідновлюваних ресурсів, а людство опинилося перед загальною катастрофою. Група вчених із Голландії, Японії, Англії (Х.Лінненман, Й.Кайа, Й.Судзукі, Я.Тінберген, Е.Ласло, Д.Габора та інші) довели, що обмеженість джерел енергії, продуктів, мінералів тощо не абсолютна, а відносна і є наслідком структурних диспропорцій. В дослідженнях, що проводились в межах ОЕСР ("До повної зайнятості і стабільності цін") та проекту "Інтерф’ючерс" відзначено, що у недалекій перспективі не буде існувати фізичних меж економічного зростання. До цих висновків прийшли й експерти ООН.

У розв'язанні проблем голоду (за межею бідності перебуває понад 1 млрд. людей) дослідники з групи Д.Габора висунули чотири фундаментальні взаємозалежні підходи:

1) стримування попиту на продукти харчування шляхом посилення контролю за темпами приросту населення;

2) збільшення виробництва усіх видів продуктів;

3) перерозподіл прибутків на користь країн, що розвиваються;

4) зменшення втрат продуктів на всіх технологічних рівнях їх виготовлення.

Проблема використання природних ресурсів, забезпечення людства сировиною і енергією сьогодні трансформувалась в проблему їх ефективного використання, іншими словами, оптимального включення у виробничий процес. Тут, насамперед, пропонується широке використання альтернативних джерел енергії, безвідходні технології, стовідсоткова переробка сировини, екологічно чиста утилізація відходів з наступним виробництвом з них промислової продукції. Однак на перше місце тут слід поставити завдання перспективного використання невідновлюваних сировинних запасів та науковий пошук їх замінників.

На сьогодні немає дефіциту у футурологічних моделях розвитку людства, їх систематизація дозволяє звести останні до чотирьох найбільш розроблених і теоретично обґрунтованих прогнозів:

· реалістично-пошукового,

· аналітичного,

· нормативного,

· прогнозу-застереження.

Тематика засідань Римського клубу та більшості міжнародних наукових конференцій з цього приводу свідчить, що певна перевага надається нормативному прогнозу та прогнозу-застереженню. Як зазначається у публіцистичних коментарях, нормативний прогноз покликаний "зваблювати майбутнім" і бути оптимістичним, а прогноз-застереження - повинен "залякувати майбутнім" і виглядати песимістичним. Іншими словами, сучасні наукові футурологічні концепції і викладені в них ідеї ще не стали програмою дій для усього людства і виступають як ефективний засіб формування певних поглядів на означені проблеми, усвідомленої суспільної потреби в їх вирішенні.

В доповіді Римському клубові його президент А. Печчеі (1980 р.) зазначив, що світ став більш складним і менш стійким, володіє меншими сировинними запасами і енергетичними ресурсами. Понад 1 млрд. населення перебуває за межею бідності. Потреба об'єднання всіх народів для вирішення спільних проблем є необхідною умовою прогресу людства. Сьогодні слід відмовитись від національного егоїзму та розвивати почуття єдиної людської спільноти.

А.Печчеї бачив вихід у наступному:

- вдосконалення юридичної бази;

- посилення покарань за екологічні злочини;

- розвиток екологічної освіти та виховання;

- створення екологічно безпечних виробництв та використання альтернативних джерел сировини та енергії;

- а головне – „внутрішня” трансформація людини, її індивідуальної культури, що повинна спиратися на „новий гуманізм”, який дозволить відтворити гармонію світу, що безперервно змінюється. Культурні зміни пов’язані з народженням нових, відповідних духу ХХІ століття цінностей і мотивацій (соціальних, етичних, естетичних, духовних та ін.). Причому нові цінності повинні охоплювати не окремі елітні групи, а бути основою світогляду найширших мас населення.

„Новий гуманізм” оновленої людини характеризується почуттям глобальності, любов’ю до справедливості, напримиренністю до насильства. А в центрі його – людська особистість та її здібності. Така трансформація особистості або „людська революція”, на думку А.Печчеї, є єдиною реальною можливістю вирішення сучасних глобальних проблем.

Практична реалізація такої програми дуже складна. Досвід ХХ століття продемонстрував, що досі людство не в змозі кардинально вирішити глобальні проблеми власного розвитку.

4.Культура як необхідна умова розв'язання глобальних проблем

Оскільки глобальні проблеми визначають майбутнє людства, то методологічно правильно буде вияснити, що собою являє індивід в новому соціокультурному полі початку XXI ст. Вивченням сутності людини займалися різні науки. Ще в епосі про Гільгамеша людина наділена духовним (душа) і матеріальним (тіло) началами. З того часу минули десятки віків, а людина і до сьогодні залишилася загадкою.

На кожному новому витку історії людина пізнає про себе щось нове постільки, поскільки змінюється сам індивід. Освоєння нею матеріального світу, його законів - це тріумф інтелекту. Але цей тріумф, як у свій час зазначив один із видатних фізиків XX ст. М. Борн, є одночасно і трагічною помилкою здорового глузду. Людське усвідомлення суттєвих змін буття часто відстає від реально отриманих практичних результатів. Класичний приклад. Значення наслідків використання атомної зброї людство усвідомило лише після її застосування, а використання "мирного атому" - після Чорнобильської катастрофи. Отже, не лише окремим індивідам, але й цілим людським спільнотам притаманно помилятися в прийнятті далекосяжних рішень.

Однак, перш ніж відповісти на питання про роль культури у структурі сучасних глобальних проблем, слід уяснити концептуальні засади самого питання.

А) Насамперед, глобальні проблеми не породжені природою - вони продукт діяльності людини.

В) Культура як феномен буття і самореалізації індивідів сприяла поступовому формуванню глобальних проблем.

С) Без людини культура мертва, а її матеріальні цінності стають елементами ландшафту обезлюдненої планети.

В той же час чим швидше розвивається історія, чим більше соціальне значущих змін відбувається в одиницю часу, тим помітнішими є відмінності між поколіннями, тим складнішими стають механізми трансформації культури від одних поколінь до інших, тим вибірковішим є ставлення нових поколінь до культурних надбань попередніх.

Усвідомлення значущості глобальних проблем сьогодні не забезпечує вирішення їх завтра. Отже, чи дійсно культура може стати як необхідною, так і достатньою умовою оптимального розвитку соціотехносфери? Ця гіпотеза близька за формою (але не за змістом) до тези "Краса спасе світ". Однак історія XX ст. свідчить про протилежне. Світ системно знищує залишки "краси". Насамперед, культура - це все, що створено людством протягом усієї своєї історії. Цим ми окреслюємо її структуру, а не зміст. Терміни "культурна людина", "культурна держава" чи "соціальна спільнота" фіксують статичні параметри оволодіння цих суб'єктів надбаннями культури. Однак це не значить, що надбання культури (такі, як гуманізм, миролюбність, збереження пам'яток культури тощо) оволоділи свідомістю суб'єктів.

Тоді і тільки тоді, коли культура оволодіє свідомістю людей, а культурність стане нормою співжиття індивідів, вона стане як необхідною, так і достатньою умовою розв’язання глобальних проблем.

Культура - це насамперед прогресивний розвиток людства. Глобальні проблеми є наслідком культурного розвитку і одночасно виступають його гальмом. Культурний процес як самодостатній самооптимізується через систему зворотних зв'язків, які виконує індивід чи індивіди. Останні саморегулюються в планетарному соціокультурному полі. З точки зору теорії систем таке утворення самодостатнє для кореляції тих чи інших флуктуацій, якими є глобальні проблеми ХХ-ХХІ ст. Однак академік В.Вернадський не випадково зазначав, що людство з його прискореним темпом розвитку – це "нова небувала геологічна сила". Людина - суб'єкт її лідерства і бере на себе не лише моральну, а й правову відповідальність як по відношенню до власного життя, так і до всього сущого на планеті Земля. Сьогодні постає питання, чи відповідає призначення людини її екологічній, загальнолюдській культурі, чи здатна вона спрогнозувати наслідки своєї діяльності?

Рональд Хіггінс - один із керівників лондонської школи економічних досліджень, філософ, соціолог, дипломат в 1978 р. видав книжку "Сьомий ворог". В праці Р.Хіггінса зроблений прогноз на 20 років: «Зростання конфронтацій між Півднем і Північчю...У великих містах Півночі (в тому числі і радянських) потужна терористична організація, що виступає від імені народів Півдня, проводить постійні атаки на найбільш вразливі ділянки північних міст – системи комунікацій, транспорт, водозабезпечення».

Слід зазначити, що передбачення Хіггінса, на жаль, справдилися. Отже, сучасний рівень наукового пізнання світу, нових тенденцій в його розвитку може бути не тільки прогнозований, а й скоригований у напрямку, необхідному усій людській спільноті.

В умовах глобалізації усього суспільного життя потрібні не тільки знання про людину, які дає наука, а й знання самої людини. Людина поступово повертається до інтуїтивного сприйняття сутності. В її діях утверджується провіденціальне. Це відношення живого до живого, що формується мистецтвом, людським братством, спільністю людини і природи.

На сучасному етапі свого розвитку людство як єдине ціле зіткнулося із завданням всесвітньо-історичного виміру - знайти і відпрацювати соціально-політичну, економічну тощо "технологію" вирішення глобальних проблем, усунути можливі негативні наслідки у функціонуванні соціотехносфери, що уже діють сьогодні. Завдання складне, тому, що поряд з прогресивними тенденціями у розвитку людської спільноти існують, а часто і посилюються, негативні прояви цього процесу. Людська спільнота неоднорідна. Вона насичена різними етносами, які сповідують різні цінності і по-різному бачать своє майбутнє. Втіхою тут може бути думка, що понад двадцять століть людство живе в умовах постійних катаклізмів і надій. Як говорив Еліот: "Де та мудрість, яку ми втратили в знанні? Де ті знання, що ми втратили в інформації?"

Читайте також:

1. II. Класифікація видатків та кредитування бюджету.
2. IV. Проблема антропогенних змін клімату або «парниковий ефект».
3. V. ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ. ОХОРОНА НАДР ТА ПРОБЛЕМИ ЕНЕРГЕТИКИ
4. V. Класифікація і внесення поправок
5. V. Класифікація рахунків
6. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
7. А. Структурно-функціональна класифікація нирок залежно від ступеню злиття окремих нирочок у компактний орган.
8. А.1 Стан , та проблемні питання застосування симетричної та асиметричної криптографії.
9. Аграрні проблеми в працях письменників аграрників.
10. Агроекологічні проблеми розвитку і шляхи їх розв'язання
11. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
12. Активний вплив на проблему

Переглядів: 4034