Характер сталінського режиму

21 січня 1924 р. Леніна не стало. Однак боротьба за владу почалася ще задовго до його смерті. Основними суперниками у ній виступали Й. Сталін і Л. Троцький. Серйозні зіткнення між ними почалися 1923 р. За умов кризи "ножиць цін", коли ціни на сільгосппродукцію впали, а на промислові товари продовжували залишатися високими, Троцький бачив вихід у проведенні політики "первісного соціалістичного накопичування". Він пропонував створити систему примусової праці у містах та на селі, обкласти заможних селян надподатком для найшвидшого отримання коштів для промислового будівництва. Всередині самої партії Троцький очолив "ліву опозицію", що різко критикувала бюрократизацію партійного апарату та спроби Сталіна зосередити всю повноту влади в своїх руках.

Сталін набув собі спільників в особі впливових членів керівництва РКП (б) — Л. Каменева і Г. Зінов'єва; усі разом вони намагалися не допустити піднесення Троцько-го. На XII з'їзді РКП (б) у квітні 1923 р. тріумвірат Зінов'єв-Каменєв-Сталін досяг успіху в своїй закулісній діяльності. Настав час розтрощити Троцького. Кампанію вони розпочали з надзвичайною обережністю — почасти тому, що Зінов'єв і Сталін вже, певно, не довіряли повністю один одному. 15 грудня Сталін у своїй статті, що була опублікована в "Правді", виступив з різкими випадами проти опозиції й на адресу особисто Троцького. Це було сигналом для розв'язування кампанії шельмування Троцького у низці виступів і статей, авторами яких були Зінов'єв (котрий, певно, і вигадав термін "троцькизм"), Каменєв, Бухарін та менш відомі діячі партії. В січні 1925 р. позицію Троцького було засуджено на пленумі ЦК ВКП (б), його було усунуто з поста військового наркома, який обійняв М. В. Фрунзе.

1925 р. сформувалася "нова опозиція", яку очолили Каменєв і Зінов'єв. Опозиція спиралася на підтримку однієї з найбільших парторганізацій в країні — Ленінградської. "Нова опозиція" виступила проти монополізації Сталіним права на "ленінську спадщину", його гасла про можливість побудови соціалізму в окремо взятій країні та перемогу соціалізму в ній за відсутності світової соціалістичної революції.

Сталін на той час мав уже значну владу і вплив у партії і під гаслом "захисту ленінізму" розправлявся зі своїми черговими супротивниками. За ним йшла більшість членів партії. Лідерів опозиції усунули від партійного і державного управління, керівництва Комінтерном. Ленінградську обласну партійну організацію очолив С. М. Кіров (січень 1926 р.). Останній виступ опозиції відбувся в 1927 р. — "платформа 83". На XV з'їзді ВКП (б) (2-19 грудня 1927 р.) було завершено розгром троцькістсько-зшов'євської опозиції. На початку 1928 р. Троцького та ще декількох опозиціонерів було вислано до Алма-Ати. Згодом Троцького вислали з країни до Туреччини.

Проти своїх політичних супротивників Сталін використав адміністративні засоби, звинувачуючи їх в антидержавній діяльності. Генеральний секретар ЦК ВКП (б) спирався на підтримку органів безпеки, армії, партійного апарату. Сталіну вдалося знищити залишки внутрішньопартійної демократії й поступово затвердити свою особисту владу в партії і в країні. 1929 р. став роком остаточної перемоги Сталіна в боротьбі за владу. Цей рік був початком затвердження сталінського тоталітарного режиму в СРСР.

В основі цього явища було закладено безліч причин: відсутність традицій політичної демократії в країні; низький рівень політичної культури населення; готовність до безмовної покори; поступове зрощування партійного і державного апаратів; монополізм політичної влади в руках однієї партії; різка деінтелектуалізація керівництва ВКП (б); переростання диктатури класу в диктатуру партії; гранично централізована система управління економікою.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Проголошення СРСР	\|	Індустріалізація

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.011 сек.