Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Найпоширеніші фінансові коефіцієнти, які використовуються для аналізу фінансової звітності

Підтвердження. Підтвердження є особливим видом запитів. МСА 505 «Зовнішні підтвердження» визначає спеціальні вимоги і надає рекомендації щодо застосування зовнішніх підтверджень як засобу отримання аудиторських доказів. Підтвердження — це процес отримання інформації щодо пояснень управлінського персоналу чи існуючих умов безпосередньо від третіх сторін.

Підтвердження застосовуються щодо:

1. залишків на рахунках та їх компонентів;

2. угод або операцій, які суб’єкт господарювання має з третіми сторонами;

3. відсутності певних умов (наприклад, відсутність «побічних угод», які можуть вплинути на визнання доходу).

Зовнішні підтвердження можуть забезпечити отримання аудиторських доказів щодо окремих тверджень фінансових звітів, проте можливість зовнішнього підтвердження надати аудиторські докази стосовно конкретного твердження не є однаковою.

Наприклад. Зовнішнє підтвердження стосовно дебіторської заборгованості надає достовірні та відповідні аудиторські докази щодо її стану на конкретну дату. Також підтвердження надає аудиторські докази стосовно правильності перенесення сальдо рахунків з кінця минулого звітного періоду на початок наступного. Якщо дебітор (покупець) підтвердить свою заборгованість перед підприємством станом на 31 грудня звітного року, тим самим завдяки зовнішньому підтвердженню аудитор отримує доказ стосовно твердження існування, тобто така заборгованість існувала на звітну дату. Однак, отримане зовнішнє підтвердження від дебітора не надає всіх необхідних аудиторських доказів стосовно твердження про оцінку вартості, оскільки недоцільно просити дебітора підтвердити інформацію щодо його платоспроможності, і, як наслідок, неможливо оцінити правильність нарахування резерву сумнівних боргів.

Аналогічно в разі наявності у підприємства товарів, які передані іншому підприємству за договором комісії, зовнішнє підтвердження надасть достатні та відповідні аудиторські докази щодо тверджень про існування, права та обов’язки, але не надасть доказів щодо твердження про оцінку вартості, тобто аудитор не може визначитися, за якою ціною повинні відображатися такі товари у балансі: чи за вартістю придбання, чи за чистою вартістю реалізації, залежно від того, яка з цих величин буде меншою.

Аудитор може застосовувати зовнішнє підтвердження у двох формах:

1. запити про позитивні підтвердження,

2. запити про негативні підтвердження.

Іноді доцільно поєднувати обидві форми запитів.

Запит про позитивне зовнішнє підтвердження пропонує респондентові дати відповідь аудиторові (у всіх випадках) або із зазначенням згоди респондента з наведеною інформацією, або із проханням до респондента надати інформацію. Тобто коли аудитор надсилає зовнішній запит на підтвердження інформації, відповідь очікується обов’язкова.

Передбачається, що відповідь на запит про позитивне підтвердження надасть достовірні аудиторські докази. Проте існує ризик того, що респондент може відповісти на запит про підтвердження без перевірки правильності інформації (особливо коли мова йде про підтвердження конкретної суми дебіторської заборгованості). Як правило, аудитор не може перевірити якості відповіді респондента. Однак аудитор може зменшити ризик цього, застосовуючи запит про позитивне підтвердження без наведення суми (чи іншої інформації) та пропонуючи респондентові зазначити суму (або надати іншу інформацію). З іншого боку, відповідь на «незаповнений» запит про підтвердження може надійти від респондента через певний час, навіть після закінчення часу проведення аудиту.

Запит про негативне зовнішнє підтвердження вимагає від респондента відповіді лише в разі незгоди з інформацією, наведеною в запиті. Тобто якщо інформація підтверджується, то відповідь не надсилається. Проте в цьому випадку немає чіткого аудиторського доказу, що, по-перше, відповідні треті сторони отримали запити про підтвердження, а по-друге, респонденти перевірили правильність наданої в запитах інформації. Саме цьому використання запитів про негативне підтвердження, як правило, надає менш достовірні аудиторські докази, а аудитор розглядає виконання інших процедур по суті, щоб доповнити негативні підтвердження.

Запити про негативне підтвердження можна застосовувати для зменшення ризику суттєвого викривлення до прийнятного рівня у випадках, коли:

1. оцінений ризик суттєвого викривлення є низьким;

2. мова йде про значну кількість невеликих за обсягом залишків;

3. не очікується значної кількості помилок;

4. аудитор не має причин вважати, що респонденти не нададуть відповідей на ці запити.

Можна застосовувати поєднання позитивних та негативних зовнішніх підтверджень. Так, наприклад, коли загальний залишок на рахунках дебіторської заборгованості складається з невеликої кількості великих залишків та великої кількості невеликих залишків, аудитор може вирішити, що доцільно підтвердити всі великі залишки (або деякі з них) запитами про позитивне підтвердження та деякі невеликі залишки запитами про негативне підтвердження.

Перерахування. Перерахування полягає в перевірці арифметичної точності документів чи записів. Цю процедуру доречно застосовувати тоді, коли формування первинного документа, або регістру синтетичного бухгалтерського обліку здійснюється ручним способом. Зрозуміло, що немає сенсу перевіряти арифметичну правильність визначення суми чи підсумків за комп’ютерною програмою.

Техніка процедури перерахування передбачає проводити:

1. перевірку правильності таксування — правильність визначення суми по горизонталі,

2. перевірку правильності підсумків — правильність визначення суми по вертикалі.

Повторне виконання. Повторне виконання полягає в незалежному виконанні аудитором процедур чи заходів контролю, які спочатку виконувалися як частина системи внутрішнього контролю суб’єкта господарювання, або вручну, або з застосуванням КМА, наприклад, повторне виконання класифікації зобов’язань на поточні та довгострокові.

Ця процедура обов’язково виконується підчас кожної аудиторської перевірка, коли складаються пробний (аналітичний) баланс та пробний (аналітичний) звіт про фінансові результати. Пробний баланс складається аудитором на підставі залишків по балансових рахунках підприємства з урахуванням інформації про залишки на цих рахунках. Потім проводиться порівняння статей пробного та звітного балансу з подальшим аналізом відхилень по статтях. Аналогічна процедура повторного виконання здійснюється і для пробного звіту про фінансові результати.

Аналітичні процедури. Аналітичні процедури складаються з оцінки фінансової інформації шляхом дослідження важливих зв’язків між фінансовими і нефінансовими даними. Аналітичні процедури охоплюють також подальше вивчення визначених відхилень та зв’язків, які суперечать іншій релевантній інформації або відрізняються від прогнозованих сум. Аналітичні процедури виконуються аудитором на всіх етапах процесу аудиту. Саме тому, стандарти аудиту мають у своєму складі спеціальний МСА 520 «Аналітичні процедури», який розкриває специфіку застосування цих процедур.

Аналітичні процедури передбачають порівняння фінансової інформації підприємства, наприклад:

1. зіставною інформацією за попередні періоди;

2. передбачуваними результатами діяльності підприємства (наприклад, бюджети) чи прогнозами аудитора (такими як, оцінка амортизації);

3. аналогічною галузевою інформацією, такою, як порівняння відношення виручки від реалізації до суми дебіторської заборгованості підприємства із середніми галузевими показниками або іншими підприємствами приблизно такого самого розміру в тій самій галузі.

Аналітичні процедури включають також аналіз зв’язків:

1. між елементами фінансової інформації, що, як очікується, відповідатимуть прогнозам, які ґрунтуються на досягнутих результатах роботи підприємства (наприклад, відсоток валового прибутку);

2. між фінансовою інформацією і відповідною нефінансовою інформацією, наприклад, витратами на оплату праці і чисельністю працівників.

Для виконання аналітичних процедур можуть використовуватися різні методи, починаючи від простих порівнянь і до комплексного аналізу із застосуванням складних статистичних методів.

Аналітичні процедури можна застосовувати до:

1. консолідованих фінансових звітів,

2. фінансових звітів компонентів (наприклад, дочірніх підприємств, підрозділів або аналітичні процедури сегментів);

3. окремих елементів фінансової інформації.

Вибір аудитором відповідних процедур, методів та обсягу їх застосування є винятково справою його професійного судження. Практичне застосування аналітичних процедур передбачає використання загальновідомих методів економічного аналізу. Але цілі, які досягаються в процесі аналізу результатів діяльності підприємства та цілі застосування аналітичних процедур в аудиті докорінно відмінні. Головна мета проведення економічного аналізу результатів діяльності підприємства — це встановлення факторів, що впливають на результати такої діяльності та виявлення резервів для підвищення її ефективності. Метою здійснення аналітичних процедур в аудиті є виявлення незвичайних або неправильно відображених у фінансовій звітності результатів господарських операцій, а також установлення причин помилок та викривлень.

Найпоширеніші (але далеко не вичерпні) фінансові коефіцієнти, які можуть використовуватися в процесі проведення аналітичних процедур наведено у таблиці 7.5.1.

Таблиця 7.5.1.

Назва показника	Розрахункова формула	Економічний зміст
Показники ліквідності (короткострокової платоспроможності)
Робочий капітал	Оборотні активи - - Поточні зобов’язання	Частина оборотних активів, що фінансується за рахунок довгострокових зобов’язань або власного капіталу
Маневреність робочого капіталу	Запаси ——————— Робочий капітал	Частка запасів у загальній сумі робочого капіталу
Коефіцієнт загальної ліквідності	Оборотні активи ————————— Поточні зобов’язання	Здатність підприємства покрити оборотними активами усі свої поточні зобов’язання
Коефіцієнт швидкої ліквідності	Ліквідні активи ————————— Поточні зобов’язання	Здатність підприємства виконати свої поточні зобов’язання за рахунок високоліквідних активів (Грошові кошти + Дебітори)
Коефіцієнт абсолютної ліквідності	Грошові кошти ————————— Поточні зобов’язання	Здатність підприємства терміново розрахуватися з короткостроковими зобов’язаннями
Інтервал захищеності	Ліквідні активи ——————————— Щоденні грошові витрати Щоденні грошові витрати = = (Річні операційні витрати - - Амортизація)/365	Період часу, протягом якого підприємство може здійснювати поточну господарську діяльність на базі ліквідних активів, не залучаючи додаткових надходжень
Показники довгострокової платоспроможності
Коефіцієнт фінансового ризику (співвідношення зобов’язань і власного капіталу)	Зобов’язання ———————— Власний капітал	Ступінь захищеності інвесторів
Коефіцієнт автономії	Власний капітал ——————— Усього активів	Ступінь захищеності інвесторів і кредиторів.
Показники ефективності використання активів (ділової активності)
Оборотність запасів Коефіцієнт оборотності запасів	Собівартість реалізованої продукції ——————————— Середня вартість запасів	Скільки разів у середньому поповнювалися запаси підприємством протягом звітного року
Середня тривалість одного обороту запасів	————————— Коефіцієнт оборотності запасів	Кількість днів, що була необхідна підприємству для поповнення його запасів
Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості	Продажі у кредит ————————— Середня дебіторська заборгованість	Скільки разів у середньому дебіторська заборгованість протягом року перетвориться у грошові кошти
Середній період інкасації дебіторської заборгованості	———————————— Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості	Середня кількість днів, необхідних для погашення заборгованості дебіторами (замовниками), тобто середній розрахунковий період кредиту, що надається замовникам
Оборотність кредиторської заборгованості	Купівля в кредит ————————— Середня величина кредиторської заборгованості	Скільки разів у середньому протягом звітного періоду підприємство розраховувалося зі своїми кредиторами
Середня тривалість погашеної кредиторської заборгованості	———————————— Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості	Середня кількість днів, необхідних для оплати підприємством своєї закупівлі, тобто середній розрахунковий період кредиту, отриманого від кредиторів
Операційний цикл	Середня тривалість обороту запасів + Середній період погашення дебіторської заборгованості	Середній період часу з моменту придбання запасів (сировини, товару) до моменту надходження грошей за реалізовану продукцію
Оборотність активів Коефіцієнт оборотності активів	Продажі ——————————— Середня вартість активів	Ефективність використання усіх ресурсів підприємства незалежно від джерела їх покриття. Кількість повних циклів виробництва і обігу, що здійснюються на підприємстві. Дохідність грошової одиниці активів
Коефіцієнт оборотності власного капіталу	Продажі ———————— Середня величина власного капіталу	Швидкість обертання власного капіталу. Надлишок (чи нестача) продажів
Коефіцієнт оборотності робочого капіталу	Продажі ———————— Середня величина робочого капіталу	Швидкість обертання робочого капіталу.
Оборотність довгострокового капіталу	Продажі ———————————— Довгострокові зобов’язання + + Власний капітал	Ефективність довгострокового капіталу (сума доходу на одиницю вартості довгострокового капіталу)
Оборотність (фондовіддача) основних засобів	Продажі ———————— Середня вартість основних засобів	Дохідність на одиницю вартості основних засобів
Прибутковість
Прибутковість (рентабельність) капіталу Норма прибутковості на інвестований капітал	Прибуток ——————————— Середня вартість активів	Сума прибутку на одиницю вартості активів (рентабельність інвестицій)
Норма прибутковості довгострокового капіталу	Прибуток ———————————— Довгострокові зобов’язання + + власний капітал	Сума прибутку на одиницю довгострокового капіталу
Норма прибутковості власного капіталу	Чистий прибуток —————————— Середня величина акціонерного капіталу	Сума чистого прибутку на одиницю вартості власного капіталу
Рентабельність продажів	Валовий прибуток ————————— Продажі	Здатність підприємства контролювати собівартість реалізованої продукції, зміни у політиці ціноутворення
Коефіцієнт чистого прибутку	Чистий прибуток ——————— Продажі	Сума чистого прибутку на одиницю вартості реалізованої продукції

Аналітичні процедури використовуються:

1. на переддоговірному етапі та етапі планування — як процедури оцінки ризиків для отримання розуміння підприємства та його середовища;

2. на етапі зменшення ризику суттєвого викривлення на рівні тверджень (на етапі підтвердження залишків на рахунках) у фінансових звітах до прийнятно низького рівня — як процедури по суті, коли їх застосування може бути більш результативним або ефективним, ніж детальні тести;

3. наприкінці аудиту, на етапі обґрунтування аудиторського висновку — для загального огляду фінансових звітів.

Аналітичні процедури на етапі планування. Під плануванням аудиту традиційно розуміють два аспекти:

1. планування обсягів послуг, які надаються аудиторською фірмою, їх розподіл у часі;

2. планування конкретної аудиторської перевірки.

Метою аудиту фінансової звітності є формування судження щодо достовірності та об’єктивності інформації, яку містить така фінансова звітність. Така мета може бути досягнутою лише в результаті того, що аудитором буде отримано достатні та якісні докази. З іншого боку, для замовника аудиту збільшення обсягів перевірки має наслідком підвищення її вартості. Отже, на етапі планування актуальним становиться питання визначення найбільш ризикованих зон та формування системи адекватних програм та процедур аудиту.

У кожному конкретному випадку аудитор може знаходитися у різних ситуаційних обставинах, які визначають точку початку здійснення процесу аудиту, і, як наслідок, його планування, а саме: процес аудиту починається до дати балансу; процес аудиту починається після дати балансу.

До цього можуть бути додані ще дві обставини: планування процедур проводиться для клієнта, з яким раніше укладалися договори, або з клієнтом аудиторська фірма буде мати справу вперше. Втім, ці обставини можуть лише впливати на процедури оцінки складників аудиторського ризику.

Оптимальною визначається ситуація, коли планування процесу аудиту здійснюється для клієнта, який певний час знаходиться в полі зору аудитора, а процес аудиту починається до дати складання річної звітності. Саме з урахуванням таких обмежень нами будуть розглянуті питання застосування аналітичних процедур на стадії планування аудиту та складання програм перевірки.

Напрямами застосування аналітичних процедур можуть виступати:

1. узгодженість показників різних форм фінансової звітності;

2. зміни абсолютних значень показників фінансової звітності;

3. зміни структури значень в окремих формах фінансової звітності;

4. зміни у співвідношеннях показників однієї форми звітності;

5. зміни у співвідношеннях показників різних форм звітності.

Перша група аналітичних процедур дозволяє ще на перших етапах процесу аудиту отримати формальні докази щодо складання Балансу, Звіту про фінансові результати, Звіту про власний капітал, Звіту про рух грошових коштів, інформації, яка розкривається у примітках вимогам діючих Положень (стандартів) бухгалтерського обліку. Наприклад, зміни у значенні показника: «Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)» Балансу повинні зіставлятися з показниками Звіту про фінансові результати та Звіту про власний капітал. З метою проведення узгодження показників різних форм фінансової звітності можна застосовувати розроблені міністерством фінансів України спеціальні таблиці.

Попереднє тестування звітності на узгодженість показників фінансової звітності проводиться тоді, коли планування аудиту здійснюється після дати балансу. У протилежному випадку така процедура виконується на заключних етапах перевірки.

Аналітичні процедури на етапі підтвердження залишків на рахунках. Друга група аналітичних процедур здійснюється шляхом аналізу динамічних рядів абсолютних значень по найбільш суттєвих для даного підприємства показниках, які містяться у фінансовій звітності. Цей напрямок тісно пов’язаний з дослідженням бізнесу підприємства. Важливим є встановлення внутрішніми стандартами аудиторської фірми «сигнальних» або базових показників для підприємств-клієнтів.

У процесі планування цей напрямок використовується з метою виявлення «нетипових» змін, що дозволить визначити загальні пріоритети аудиторської перевірки. Наприклад, у підприємства легкої промисловості різко скорочується маса обігових коштів, залишки запасів, незавершеного виробництва та готової продукції. Такі зміни відбулися внаслідок укладання договорів із замовниками на переробку давальницької сировини. Отже, традиційні питання програми аудиту промислового підприємства необхідно відкоригувати: замість перевірки порядку формування залишків готової продукції та незавершеного виробництва до програми вносяться питання перевірки формування собівартості наданих послуг та доходів від надання послуг по переробці давальницької сировини.

Застосування аналітичних процедур на етапі обґрунтування аудиторського висновку. Наступні напрямки застосування аналітичних процедур можна об’єднати в один блок тому, що вони дозволяють у багатьох випадках виявити найбільш ризиковані зони для застосування тестів підтвердження, а отже, й раціонально спланувати розподіл часу здійснення аудиторської перевірки.

Фінансова звітність, щодо якої аудитор повинен висловити своє судження, характеризує ресурси підприємства та результат їх споживання протягом звітного року. Стан ресурсів підприємства на відповідну дату розкривають показники Балансу та Звіту про власний капітал. Результат споживання ресурсів за звітний рік розкривається у показниках Звіту про фінансові результати та Звіту про рух грошових коштів. Таким чином, очевидним є той факт, що зміни значень показників однієї форми звітності мають наслідком зміни показників інших форм. Необхідно зауважити, що найважливішою умовою, яка повинна виконуватися при проведенні аналізу змін показників, є забезпечення зі ставності показників, оскільки можна зіставляти лише якісно однорідні значення. Тому застосування однакових облікових оцінок та елементів облікової політики у порівнюваних періодах має ключове значення.

Аналіз змін структури значень в окремих формах фінансової звітності дозволяє додатково визначити пріоритети напрямків застосування тестів підтвердження. Разом з тим необхідно враховувати деякі особливості змін структури значень: якщо показники Балансу за своїм змістом є моментними, тобто характеризують стан активів, зобов’язань та власного капіталу на певну дату, то показники Звіту про фінансові результати є інтервальними — показують обсяг доходів та витрат за певний проміжок часу (звітний фінансовий рік). Структура активів, зобов’язань та власного капіталу, як правило, не має різких коливань, тому необхідно визначити фактори, які мали наслідком відповідні зміни, та в процесі перевірки дослідити їх вплив на оцінку значень статей звітності.

Зміни, які відбуваються у структурі активу та зобов’язань Балансу, як правило, повинні адекватно зіставлятися зі змінами у структурі доходів та витрат Звіту про фінансові результати.

Зіставлення може здійснюватись, наприклад, за такими напрямками:

1. зміни залишків статті «Виробничі запаси» та зміни у розмірі статті «Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги» у Балансі;

2. зміни у статті «Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)» Звіту про фінансові результати та зміни залишків статей запасів, статті «Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги» Балансу.

3. зміни у статті «Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)» та статті «Витрати на збут» Звіту про фінансові результати;

4. зміни обсягу операційних витрат, їх структури у Звіті про фінансові результати та зміни у залишках статей запасів Балансу.

Наприклад, сталий обсяг реалізації або його скорочення відбувається на фоні накопичення (незмінності) залишків статей запасів. У такій ситуації можна очікувати наявності неліквідів і як наслідок, оцінки запасів за ціною, що перевищує їх можливу ціну реалізації. Також при такому співвідношенні може бути вірогідним завищення собівартості незавершеного виробництва та готової продукції.

Додатково в цьому контексті використовуються й інші показники, такі як середня тривалість операційного циклу, середній термін обороту оборотних активів, середній термін погашення дебіторської заборгованості. Найбільш прийнятною можна вважати ситуацію, коли темп росту обсягів доходів основної діяльності випереджає темп росту середнього залишку дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги.

Якщо накопичення залишків дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги відбувається поряд зі скороченням середнього терміну її погашення, то можна очікувати, що підприємство застосовує надійні процедури оцінки резервів сумнівних боргів. Виявлені інші співвідношення підвищують ризик системи внутрішнього контролю та вимагають планування більшого обсягу тестів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Особливо ефективним і тому найбільш широко використовуваним прийомом натурального контролю є інвентаризація.	\|	Мета функціонування системи внутрішнього контролю

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.01 сек.