• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Зовнішня політика Франції. Франко-німецькі відно­сини

Французькі правлячі кола прагнули відновити свою гегемонію в Європі. Франція робила все можливе, щоб послабити Німеччину як в економічному, так і у військо­вому відношеннях. Коли Німеччина зменшила репараційні виплати, Франція разом із Бельгією ввели війська до Рур­ської області, але ця авантюра викликала осуд світової громадськості, й французи змушені були відступити. 1925 р. на Локарнській конференції було прийнято Рейнський гарантійний пакт, який мав забезпечити недоторканість кордонів між Францією та Німеччиною, Німеччиною та Бельгією. Німеччина, Франція та Бельгія брали зобов'я­зання не вирішувати конфлікти за допомогою війни. Вели­ка Британія та Італія виступили гарантами цього договору. Можливе відродження німецької військової могутнос­ті, німецька загроза страшенно турбували французьких політиків і вони намагалися створити військові блоки у межах країн Європи довкола Німеччини, щоб завадити останній використати їх у своїх інтересах. Так, вже 1920 р. (за сприяння Франції) формується таке об'єднання, як Мала Антанта у складі Чехословаччини, Румунії та Юго­славії. Цей військово-політичний блок був спрямований на закріплення створеного після Першої світової війни співвідношення сил у Дунайському басейні та на Балканському півострові. 1934 р. дві учасниці цього блоку — Румунія та Югославія — увійшли до нового об'єднання Балканська Антанта, створеного також за допомогою Франції. Обидва об'єднання мали антирадянське спряму­вання. Франція до того ж мала гарні стосунки з Польщею.

1930 р. міністр закордонних справ Франції Бріан вису­нув ідею створення блоку Континентальних європейських держав ("панЄвропа"), що, ясна річ, викликало опір з боку Німеччини, Великої Британії, США, Італії.

Франція наполегливо шукала політичної противаги за­хідним країнам. 1932 р. було підписано пакт про ненапад з СРСР. 1935 р., у період перебування при владі Народного фронту, французький уряд уклав франко-радянський дого­вір про взаємодопомогу. Цей договір не містив військових статей, але відкривав шлях до спільних дій проти агресора. Аналогічний договір було укладено з Чехословаччиною. Проте, коли Японія та Італія розв'язали агресію проти Китаю та Ефіопії, Франція не побачила в цьому небезпеки виникнення світової війни. Колективний опір агресорам не виключав застосування сили проти них. Однак і уряд країни, і громадська думка категорично висловлювалися проти надання воєнної допомоги жертвам агресії. Коли Німеччина та Італія відкрито підтримали фашистський . заколот в Іспанії, Франція, як і Англія, зайняли позицію "невтручання".

Тим часом у Німеччині методично відходили від статей Версальського договору, брутально нехтували міжнародни­ми договорами. Нацистська держава не могла змиритися із втратою Ельзасу, Лотарингії, Саарської області. Франко-німецькі стосунки загострювались, хоча у Франції ще не розуміли реальності загрози. Франція вважала можливим "умиротворити" потенційного агресора, тобто взяти під свій контроль розвиток міжнародної кризи і не втрачати контактів з усіма учасниками міжнародних конфліктів, спробувати вирішити всі проблеми на основі взаємних поступок.

Таким чином, зовнішньополітичний курс Франції у міжвоєнний період зазнав певної еволюції від активного намагання послабити Німеччину всіма засобами на почат­ку 20-х років до потурання агресивним намірам останньої напередодні Другої світової війни. Причин такої еволюції було декілька, в тому числі й небажання французького народу ще раз пережити жахи війни, тим більше — воюва­ти за чужі інтереси, а також те, що військові укріплення лінії Мажіно ще не були готові.

Фінал цієї політики виявився трагічним. Франція сама стала жертвою гітлерівської Німеччини.

Читайте також:

1. IV. Політика держав, юридична регламентація операцій із золотом.
2. Аграрна політика
3. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
4. Активна і пасивна державна політика.
5. Активна політика зайнятості
6. Антиінфляційна державна політика
7. Антиінфляційна політика держави
8. Антиінфляційна політика. Взаємозв’язок інфляції та безробіття.
9. Антимонопольна політика держави.
10. Антиукраїнська політика російського царизму. Посилення централізаторсько-шовіністичних тенденцій
11. Асортиментна політика
12. Асортиментна політика.

Переглядів: 2220