Історія становлення та сучасні дослідницькі перспективи соціології політики

Історію становлення соціології політики поділяють на три періоди: передісторія соціології політики (до середини XIX ст.), класичний етап розвитку соціології політики (друга половина XIX ст. — 20-ті роки XX ст.), сучасний етап.

Поява соціології політики як самостійної галузі знання пов'язана з діяльністю німецького соціолога М. Вебера, який одним з перших здійснив соціальний аналіз влади, владних відносин, дав класифікацію типів держави в суспільстві. На відміну від К. Маркса, він визнавав пріоритетною не економіку, а владу, вважаючи її основним чинником, що створює групу.

З того часу проблеми політики загалом і соціології політики досліджували на різних рівнях теоретичного знання і під різними кутами зору багато вчених: проблему еліт — італійські соціологи і політекономи В. Парето, Г. Моска, політичних партій — німецький соціолог і політолог Р. Міхельс, груп тиску і лобізму — А. Бентлі, Д. Трумен, пропаганди і масових комунікацій — американський політолог Г. Лассвелл. Предметом соціології політики стали проблеми конфліктів і змін бюрократії, громадських організацій і рухів, входження громадян у політичне життя, а також політична культура і політичне лідерство.

У становлення політичних наук значний внесок зробили американські вчені А. Гоулман, С. Ліпсет, Т. Парсонс. Так, С. Ліпсет зосередив увагу на аналізі соціальних умов розвитку демократії. Багато досліджень (Р. Мертон, Р. Блан та ін.) стосуються проблем бюрократії. Чимало праць (П. Лазерсфельд, Р. Россі) присвячено виборчим кампаніям, проблемам виборів. Значний інтерес становлять праці Р. Міллса, В. Ростоу, Д. Лернера та ін.

Сучасні українські соціологи (Є. Головаха, С. Макєєв, В. Танчер, О. Якуба та ін.) зосередили свій погляд на владних відносинах, особливостях суб'єктів влади, проблемах співучасті людей у політичному і правовому житті. Багато уваги приділяють вони вивченню природи, ролі держави, напрямів діяльності формальних і неформальних інститутів, що претендують на участь у прийнятті політичних рішень.

Усі ці дослідження завжди виходять на проблеми влади, владних відносин, їх розвитку, функціонування в суспільстві, завдяки чому було сформовано проблемне поле соціології політики, основними елементами якого є:

1. Аналіз політичного процесу та його матеріальної основи. Йдеться про взаємодію політичних і неполітичних інститутів, їх відносини між собою, а також про норми, погляди, світогляд. Основним компонентом системи політичної взаємодії є держава, її інститути, що забезпечують політичний порядок у суспільстві та його цілісність. Соціальна диференціація системи допускає наявність у ній політичних партій, різноманітних громадських організацій, рухів, груп тиску. Їх сукупність становить політичну систему суспільства, функціонування якої забезпечує реалізацію владних повноважень, гарантує керованість усіма суспільними справами. Головним чинником при цьому є держава, у правових компетенціях якої сконцентровані всі важелі політичної влади.

2. Соціологічний аналіз механізму влади, її типологія, функціонування; участь індивідів у здійсненні владних функцій. Соціологічна інтерпретація цієї проблеми полягає не тільки в з'ясуванні, відображенні й представленні інтересів окремих соціальних груп (інтелігенції, молоді, пенсіонерів, робітників, підприємців) у владних структурах, а й у їх здатності конструювати соціальні відносини між людьми, які сприяли б соціальній злагоді.

Інтерес соціологів зумовлений не стільки концепцією влади, скільки базовими параметрами, на яких ґрунтується розподіл владних повноважень та умови соціальної підтримки влади (поєднання особистої свободи та соціальної захищеності громадян, засади соціальної мобільності, ступінь інформаційної прозорості суспільства). Відповідно постає і нове обґрунтування концепції влади на противагу «вольовій» та класовій концепціям, які розглядають владу у веберівському розумінні — як намагання нав'язати волю одного соціального суб'єкта всупереч опору іншого. Подолання такого одномірного підходу до влади (у значенні насилля, володарювання) передбачає тлумачення її як регулятора соціальних відносин, засобу впорядкування соціальної взаємодії. Концепція влади є не тільки засобом організації діяльності політиків, а й засобом раціоналізації дійсності.

3. Політична стратифікація (у контексті відносин держави і суспільства). Пояснити політичний порядок, описати політичні реалії суспільства можливо лише на підставі вивчення взаємодії соціальних груп і державних інститутів, механізмів соціальної мобільності й динаміки соціальних статусів, розподілу ресурсів та зон впливу. Наприклад, згідно з концепцією соціальної стратифікації П. Сорокіна, сукупність соціальних статусів індивідів та соціальних груп, що складають суспільство, створює певний тривимірний соціальний простір, який має економічний, професійний та політичний вияви.

З точки зору політичної стратифікації важливими є параметри, які впливають на ставлення до влади. Для різних типів суспільств ці параметри (за якими одні соціальні групи наділяються більшим обсягом впливу і контролю, ніж інші) можуть бути різноманітними, залежно від рівня розвитку демократичних інститутів у суспільстві, ступеня релігійності населення, його національно-етнічної структури, домінуючих тенденцій у політичному житті. До універсального набору таких політичних параметрів належать:

1. Ранги державної ієрархії. Визначаються вони ступенем впливу на прийняття політичних рішень, кількістю людей, на яких поширюється обов'язковість прийнятих рішень. Наприклад, статус рядового виборця передбачає опосередкований вплив на політичні процеси, на відміну від статусу глави держави. Стратификаційна позиція осіб, які перебувають на державній службі, визначається посадою.

2. Партійна належність. Цей параметр в основному залежить від ідеологічної атмосфери в суспільстві. Наприклад, за багатопартійності політичний статус індивіда, соціальної групи залежить від здатності партії реально впливати на політичне життя країни. У політично нестабільному суспільстві ранжування політичних партій та організацій доводиться постійно коригувати (на підставі рейтингів, експертних досліджень) відповідно до розвитку політичної кон'юнктури.

3. Ранг партійної ієрархії. Вказує на рівень престижу індивіда у межах політичної партії, до якої він належить. Відповідно виділяють партійну еліту, функціонерів середньої ланки, рядових членів.

Параметром політичної стратифікації суспільства можуть бути переконання та орієнтації населення щодо того, який з типів соціального устрою справедливіший за критерієм розподілу цінностей та благ. Нерідко це виявляється в емпіричних показниках — рейтингах довіри до різних політичних партій та інституцій, до певних політичних орієнтацій. На підставі названих параметрів та їх комбінацій виникають різноманітні політичні ієрархії.

Аналіз політичної стратифікації тісно пов'язаний з дослідженням бюрократії, політичних еліт і лідерів. Соціологія аналізує механізми рекрутування (циркуляцію, відтворення) політичної еліти, її склад, субкультуру, канали мобільності та роль у підготовці, прийнятті та реалізації політичних рішень.

4. Політична поведінка. Соціологія політики вивчає всі види політичної поведінки людей, спрямовуючи свій пошук декількома напрямами:

а) дослідження рівня активності людей у конкретному соціальному середовищі під час певних політичних акцій та подій, наприклад, виборчої кампанії. Рівень політичної активності буває різноманітним — від повної пасивності, байдужості до високо заінтересованої участі в політичній діяльності. Його динаміку (зростання, зниження) вивчають, використовуючи репрезентативні опитування, спостереження. Це сприяє раціональнішому прогнозуванню подальшого розвитку політичних процесів;

б) дослідження спрямованості політичної активності та політичних орієнтацій населення, симпатій респондентів до політичних сил, програм, ідей. Результати цих досліджень є досить авторитетною підставою для об'єктивних висновків щодо прихильників і противників політичних курсів, акцій у суспільстві та в межах різних соціальних груп;

в) з'ясування причин і чинників, що формують певний тип політичної поведінки.

5. Соціологія політичної свідомості й політичної культури. Це найпоширеніший тип соціологічних досліджень, який висвітлює ставлення різних соціальних верств до об'єктів політики. Відомо, що політична свідомість виявляється в очікуваннях, уявленнях, орієнтаціях, установках, оцінках, самооцінках, зумовлених політичною реальністю. Тому головне завдання під час її дослідження — з'ясувати константи політичної свідомості (стійкі політичні орієнтації та цінності). Наприклад, у політичній свідомості населення України в останнє десятиліття домінує розрив між офіційними цінностями і цінностями рядових громадян.

Політична свідомість є об'єктивним виявом політичної культури населення, в основі якої — громадянськість, соціальна відповідальність, ангажованість людини у політичному процесі, що і визначає відповідний тип соціальної поведінки. Вивчення соціологічними методами готовності людей до певних форм політичної діяльності є важливим засобом передбачення політичних процесів і подій.

Отже, соціологія політики охоплює розгляд як теоретичних проблем, що вимагають глибокого наукового аналізу, так і практичних, для вирішення яких необхідні емпіричні дослідження. Одним з нових її напрямів є вивчення виборів, електоральної поведінки і політичної участі.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Роль соціології праці та зайнятості у вирішенні соціально-економічних проблем.	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.