Сольові залози

У представників класів Reptilia та Aves крім нирок надлишок солей виводиться „сольовими залозами”.

Специфічна функція їх полягає у продукуванні концентрованого сольового розчину в умовах надлишкового потрапляння електролітів в організм.

Особливо розвинені ці залози у видів, які регулярно підлягають сольовому навантаженню (морські форми, мешканці солоних боліт, види, які живляться солоноводними безхребетними; серед рептилій види, що населяють безводні пустелі).

Для всіх вищезгаданих виведення солей через нирки часто недостатньо, а частіше й біологічно невигідно, тому що ренальна екскреція пов’язана із значними втратами води.

Особливо добре вивчені сольові залози у птахів. Ці залози, в основному, виводять одновалентні іони Na⁺, Cl^- , у меншому ступеневі (1:30) К⁺ ; двовалентні іони (Mg²⁺, SO₄^2- ). Значні кількості одновалентних іонів калію видаляються через нирки.

Доведено, що для секреції солей залозами потрібно менше води, ніж при виведенні через нирки. При цьому, у таких типово морських птахів, як баклани та альбатроси, концентрація іонів Na та K в секреті в 2 рази вища, ніж у сечі.

Найчастіше сольові залози – це парні утвори, розташовані в заглибинах кісток черепу над орбітами (надорбітальні залози).

Вони мають ниткоподібну форму, зовні укриті волокнистою сполучно-тканинною оболонкою. Внутрішня структура залоз представлена трубочками, в стінках яких розташовані секреторні клітини. Окремі клітини зливаються у загальну протоку, що відкривається у носову порожнину.

За активної функції залоз у птахів із дзьоба регулярно витікають краплі секрету. Сольові залози продукують свій секрет тільки в умовах підвищеного сольового навантаження.

Секреція сольових залоз стимулюється підвищенням вмісту солей у крові й збільшенням її осмотичного тиску. Рецептори, які реагують на зміни тонічності плазми, розташовані в серці або біля нього. Таким чином, вони реагують на зміни середньої тонічності крові, яка потрапляє від усіх ділянок тіла.

Подразнення, яке передається із осморецепторів, викликає розширення пов’язаних із залозою кровоносних судин і відповідне збільшення кровотоку. Діяльність залоз регулюється також мінералкортикоїдами наднирників, виділення яких, в свою чергу, стимулюється АКТГ.

На збільшення сольового навантаження організму залози реагують дуже швидко: в природних умовах поява перших крапель секрету спостерігається уже під час годівлі; в експерименті уже через 1-3 хвилини після приймання їжі.

Мінімальний рівень сольового навантаження, що стимулює початок секреції, у різних видів неоднаковий. Наприклад, у мартинів сольове навантаження відповідає підвищенню осмотичного тиску плазми на 10% в порівнянні з нормою. У більшій мірі рівень секреції сольових залоз залежить від особливостей екології видів.

У рептилій також відомі залози, які пов’язані з екскрецією солей. Вони можуть розташовуватися в області орбіт (сльозові залози водних черепах), при основі язика (задні під’язикові залози морських змій та деяких крокодилів), біля носових проходів (назальні залози). Останні особливо добре розвинені у ящірок, і дуже подібні до сольових залоз птахів. Їх будова аналогічна (трубчаста, секрет виділяється через ніздрі). На відміну від птахів у деяких сухопутних ящірок у секреті назальних залоз превалюють іони К (їх концентрація 200-1400 ммоль); іони Na виводяться у значно менших кількостях.

Участь слізних залоз у активній екскреції солей доведена у морських черепах, особливо, у евригалінної бугорчастої черепахи Мalaclemys terrapin.

У морських змій (родів Pelamis, laticanda) знайдені особливі залози, розташовані в міжпіднебінному жолобі попереду хоан, секрет яких виводиться в ротову порожнину (він містить значні кількості іонів Na, Cl; К у меншій мірі).

У крокодилів австралійськими вченими знайдені трубчасті сольові залози, розташовані у слизовій мембрані в задній частині язика. Ці залози виділяються гіперосмотичний секрет з високою концентрацією Na та хлоридів.

Етологічні пристосування до сольової нестачі

У природних умовах підтриманню сольового балансу в значній мірі сприяють особливості живлення. Відомо, що вміст солей у тканинах рослин залежить від їх кількості у ґрунті, яка в свою чергу широко варіює в залежності від географічного розташування даного регіону, пори року, кількості опадів та інших факторів.

Органоїдні тварини в цьому відношенні більш незалежні, так як завжди одержують з їжею певну кількість солей. Зміни вмісту солей у їжі викликають у рослиноїдних ссавців ряд адаптивних реакцій.

Лемінги, які живляться мохами та вереском, що містять небагато мінеральних речовин, відрізняються здатністю до більш інтенсивної реабсорбції іонів Na і К у товстому кишечнику, ніж види-родичі, що живляться більш різноманітною їжею.

Навесні, добре дреновані ґрунти тундр після сходження снігу особливо збіднені на солі. Це, в свою чергу, впливає і на вміст солей у рослинах. Тому в цей період рослиноїдні північні олені активно включають до свого раціону тваринні корми (лемінгів, яйця та пташенят видів, що гніздують на землі) та інтенсивно вигризають плями ґрунту і снігу, на які потрапила сеча.

Для багатьох видів гризунів в умовах мінерального голодування характерне поїдання кісток загиблих (мертвих) тварин, скинутих оленями рогів, шкаралупи пташиних яєць та інших джерел мінеральних речовин.

У вологих, сильно дренованих лісах Далекого Сходу, А.М. Формозов спостерігав навіть запасання білкою дрібних кісток, які вона розвішувала на сучках, як гриби.

Споживання кісток та рогів в якості мінерального підживлення властиве й деяким копитним. Наприклад, в національному паркові Біг-Бенд (США) неодноразово спостерігали споживання пустельними чорнохвостими оленями кісток мертвих тварин. У Кенії аналогічне явище зареєстроване у кінської антилопи. Те ж стосується і жирафів, які в посушливі сезони поїдають кістки та ґрунт.

У копитних найбільш помітна реакція на сольове голодування виражена у вигляді поїдання мінеральних солей із ґрунту (солонцювання), злизування їх з оголень кристалічних солонців чи використання води мінеральних джерел. Африканські слони у пошуках солі заходять у підземні печери, багаті на сталактити, які складаються із мінеральних солей.

У зерноїдних птахів у сезони найбільш одноманітного живлення (найчастіше взимку) спостерігається тимчасова нестача мінеральних речовин у їжі. Спостереження показують, що шишкарі, чижі, чечітки активно розшукують та дзьобають сніг, змочений сечею ссавців.

Північноамериканські в’юрки нерідко поїдають солоний пісок та гравій. Голуби іноді їдять порожні черепашки молюсків.

Кальцієве голодування птахів найчастіше спостерігається в період яйцекладки. На початку репродуктивного періоду у птахів багатьох видів відбувається своєрідне „депонування” кільцію у вигляді інтрамедулярних закостенінь всередині різних кісток скелету. Ці утвори використовуються під час формування яйцевих оболонок. У цей же час частково демінералізуються й інші кісткові елементи. Підраховано, що 25-40% Са шкаралупи курячих яєць має скелетне походження. Відмічено, що наприкінці яйцекладки у самок куликів-пісочників, що мешкають в арктичних тундрах Аляски, нерідко знаходяться декальціновані ділянки в кістках черепу (у самців це явище не спостерігається).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Водний обмін у наземних тварин. Пристосування до життя в аридних умовах	\|	Газообмін у повітряному середовищі

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.