• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

МІЖНАРОДНА ТОРГІВЛЯ ЯК ПРОВІДНА ФОРМА МІЖНАРОДНИХ

ТЕМА 6

Зростання ролі міжнародної торгівлі (МТ) на сучасному етапі. Міжнародна торгівля як форма МЕВ. Основні фактори зростання міжнародного товарообігу. Особливості розвитку МТ. Вплив НТР на структуру міжнародної торгівлі. Зміни в товарній структурі МТ. Стандартизація товарів на світовому ринку. Міжнародні товарні номенклатури. Штрихові коди. Міжнародна асоціація товарної нумерації «081». Асоціація «ЄБ1-Україна».

Регіональна структура (географічний розподіл) МТ. Структура світового товарообігу. Головні причини і наслідки збільшення взаємної торгівлі економічно розвинених країн. Роль країн, що розвиваються в МТ. Місце нових індустріальних країн (НІК) у світовій торгівлі. Країни з перехідною економікою в МТ. Проблеми реструктуризації зовнішньої торгівлі нових незалежних держав (ННД).

Монополізація світової торгівлі. Види товарних ринків за ступенем монополізації. Закритий і відкритий сектори світового ринку, їх особливості.

Кон'юнктура товарних ринків – сутність, фактори формування і розвитку, система показників вивчення й основні форми виявлення.

Ціноутворення на світовому ринку. Ціна як важливий показник кон'юнктури товарних ринків. Світова ціна, її ознаки. Ціноутворювальні фактори. Множинність цін на світовому ринку. Рівні світових цін. Інформаційна система світових цін товарних ринків. Проблеми нееквівалентного обміну. Поняття «умови торгівлі» і його економічний зміст.

Види і форми МТ. Зустрічна торгівля. Міжнародні торги (тендери). Міжнародні ярмарки і виставки. Міжнародні аукціони. Особливості біржової торгівлі, її еволюція, організація і функції. Біржові товари. Найбільші міжнародні товарні біржі, їх вплив на міжнародну торгівлю. Види біржових угод. Консигнаційна торгівля.

Особливості розвитку зовнішньоторговельної політики держав. Протекціонізм і лібералізація торгівлі. Лібералізація зовнішньої торгівлі – загальна проблема сучасних МЕВ.

Засоби зовнішньоторговельної політики. Вияви дискримінації в МТ. Регіональне тор­говельне співробітництво.

Регулювання міжнародних торговельних відносин. Діяльність міжнародних торго­вельних організацій. ГАТТ (Генеральна угода з тарифів і торгівлі) та ЮНКТАД (Конференція ООН з питань торгівлі й розвитку). Перетворення ГАТТ на Світову організацію торгівлі (СОТ). Реорганізація КОКОМ (Координаційна рада з експортного контролю). Значення торговельних угод у сучасних умовах. Діяльність Міжнародної торговельної палати.

Передумови й особливості участі України в МТ.

У світовому господарстві все більше розвивається така спе­цифічна форма міжнародних відносин, як світова (міжнародна) торгівля. На частку торгівлі припадає приблизно 80 % всього обсягу міжнародних економічних відносин.

Світова (міжнародна) торгівля – це торгівля, яка передба­чає переміщення товарів та послуг за межі державних кор­донів, її ще можна трактувати як відносини країн з метою ви­везення (експорту) та ввезення (імпорту) товарів та послуг.

До міжнародної торгівлі послугами належать транспортні послуги, фрахт, міжнародний туризм, банківські, біржові та посередницькі послуги, страхові операції, рекламні заходи, ярмарки, обмін в галузі культури, інформації та інші «неви­димі» блага. У ролі продавців і покупців виступають держави, державні та недержавні організації, окремі особи, приватні, акціонерні та кооперативні підприємства й фірми.

Характерною рисою світової торгівлі другої половини XX і початку XXI ст. є прискорений розвиток торгівлі товарами і послугами. Зовнішня торгівля товарами на сучасному етапі є надзви­чайно динамічною. Це зумовлено значною мірою розвитком спеціалізації та кооперування виробництва в міжнародному масштабі, скасуванням багатьох обмежень у міжнародній тор­гівлі, високими темпами розвитку «нових індустріальних країн».

Для регулювання своєї зовнішньої торгівлі кожна держава законодавчо встановлює певні правила та умови зовнішньо­торговельної політики. Ними держава намагається забезпечи­ти найсприятливіші умови національним товаровиробникам, створити необхідні умови для вивезення національних товарів на ринки інших країн та обмежити ввезення іноземних товарів в свою країну. Так держава відчутно впливає на загальний стан експортно-імпортних відносин.

Залежно від масштабів втручання держави у міжнародну торгівлю розрізняють два типи зовнішньоторговельної полі­тики:

- політика вільної торгівлі;

- політика протекціонізму.

Політика вільної торгівлі – це політика мінімального втручання держави у зовнішню торгівлю, що розвивається на основі вільних ринкових сил попиту і пропозиції. Така політи­ка базується на усуненні будь-яких перешкод до ввезення та вивезення іноземних та вітчизняних товарів. Митні органи ви­конують лише реєстраційні функції. Цю політику проводять країни з високим рівнем розвитку продуктивних сил, що дає змогу місцевим підприємцям витримувати конкуренцію.

Протекціонізм – це державна політика захисту внутріш­нього ринку від іноземної конкуренції з використанням систе­ми обмежень імпорту.

Вирізняють декілька форм протекціонізму:

- селективний – скерований проти окремих країн або окремих видів товарів;

- галузевий – скерований на захист окремих галузей, найчастіше сільського господарства;

- колективний – проводиться об'єднаннями країн щодо країн, які не входять у ці об'єднання;

- прихований – здійснюється методами внутрішньої еко­номічної політики.

Стосовно того, що і для якої країни краще – політика віль­ної торгівлі чи протекціонізм, єдиної думки немає. Сучасний протекціонізм концентрується, в основному, у відносно вузь­ких галузях. Політика вільної торгівлі є привабливішою. Тому здебільшого країни проводять гнучку зовнішньоторговельну

В сучасних умовах у міжнародній торгівлі приймають участь всі суб’єкти світового господарства. В її основі лежить міжнародний поділ праці. Розвиток міжнародної спеціалізації виробництва та поглиблення вищеназваного розподілу праці (у виді загального, часткового та одиничного) породжує різноманітність форм і напрямків міжнародної торгівлі. Глибокий вплив на неї справляє науково-технічна революція, що прискорила якісні перетворення всіх елементів продуктивних сил і зрушення в географічній та товарній структурі світових товаропотоків.

Місце міжнародної торгівлі в системі міжнародних економічних відносин визначається тим, що, по-перше, через неї реалізуються результати всіх форм світогосподарських зв’язків – вивозу капіталу, виробничої кооперації, науково-технічного співробітництва. По-друге, розвиток міжнародної торгівлі товарами визначає динаміку міжнародного обміну послугами. По-третє, зростання і поглиблення міжрегіональних та міждержавних взаємозв’язків виступають важливою передумовою міжнародної економічної інтеграції. По-четверте, міжнародна торгівля сприяє подальшому поглибленню міжнародного поділу праці та інтернаціоналізації господарських зв’язків.

Міжнародну торгівлю характеризує велика кількість показників, які можна систематизувати за наступними ознаками:

а) показники обсягів;

б) показники структури;

в) показники динаміки;

г) показники результатів.

Для сучасної міжнародної торгівлі характерна різноманітність її видів, які можна систематизувати за наступними ознаками:

За специфікою об’єкту:

а) торгівля товарами:

- сировинними;

- паливними;

- продовольчими;

- напівфабрикатами;

- готовими виробами:

1) виробничого призначення;

2) невиробничого призначення;

б) торгівля послугами:

- виробничими;

- транспортними;

- експедиторськими;

- консультаційними;

- консигнаційними;

- посередницькими;

- туристичними;

- маркетинговими;

- обліковими;

- орендними;

- ліцензійними;

- іншими послугами.

За специфікою взаємодії суб’єктів:

- традиційна (проста) торгівля – експортні та імпортні операції товарів і послуг, які не зумовлені коопераційними зв’язками та зобов’язаннями щодо збалансованого обміну товарів;

- торгівля кооперованою та спеціалізованою продукцією, яка здійснюється на основі довготермінових угод;

- зустрічна (компенсаційна) торгівля – торгівля, що ґрунтується на зустрічних зобов’язаннях експортерів по закупівлі у імпортерів частини чи повністю експортованих товарів.

За специфікою регулювання:

- звичайна торгівля і відповідний торговельний режим виникають в умовах відсутності торговельних, торговельно-економічних угод і домовленостей між країнами. Крім підвищеної ставки митного оподаткування, у торговельних відносинах за умовами звичайної торгівлі застосовуються і жорсткіші інструменти регулювання товарних потоків – кількісні обмеження, адміністративні формальності, звичайна (непільгова) система оподаткування імпортних товарів тощо;

- торгівля за режимом найбільшого сприяння передбачає, що держави, які домовляються, на взаємній основі надають одна одній привілеї та пільги щодо ставок мита і митних зборів, а також інших правил і механізмів здійснення зовнішньоторговельних операцій. Режим найбільшого сприяння є одним з головних принципів діяльності країн, що приєдналися до ГАТТ-СОТ.

- дискримінаційна торгівля виникає у результаті застосування в торговельно-економічних відносинах жорстких обмежувальних заходів (ембарго, торговельний бойкот, торговельна блокада) або інших інструментів, що дискримінують права торговельного партнера;

- преференційна торгівля передбачає надання однією державою іншій на взаємній основі або в односторонньому порядку пільг у торговельному режимі. Особливу групу утворюють преференції, які застосовуються стосовно країн, що розвиваються.

В сучасних умовах особливої уваги потребує зустрічна торгівля.

До основних режимів регулювання міжнародної торгівлі відносять:

а) режим найбільшого сприяння – це не менш спри­ятливий режим, який надається державами одна одній у між­народному договірному порядку у сфері торгівлі, мореплавс­тва, правового становища громадян, мит тощо, ніж той, який наданий чи буде наданий кожною зі сторін, що домовляються, будь-якій третій країні. Іншими словами, принцип найбільш сприятливої нації означає у його загальному розумінні право кожної держави, яка домовляється, на основі взаємності користуватись усіма перевагами, які інша держава, що домовляється, надає будь-яким третім державам щодо узгодженого кола відносин. Цей принцип у його безумовній формі є основою СОТ. Кожна митна пільга, яка надається однією із країн – учасниць СОТ якій-не-будь іншій країні, автоматично поширюється на всі країни СОТ (ст. І тексту ГАТТ-47).

Міжнародне право не допускає винятків у РНС щодо кола суб'єктів міжнародного права, крім таких історично складе­них винятків, які застосовуються за взаємною згодою сторін:

- для прикордонної торгівлі сусідніх держав;

- для країн, що входять у зону преференційних митних та­рифів;

- відносно інтеграційних угруповань – зон вільної торгів­лі, митних союзів тощо. Учасник такого угруповання при на­данні РНС у договорах з третіми країнами звільняється від обов'язку поширення на ці треті країни пільгового режиму торгівлі, який провадиться у їх відносинах з іншими членами інтеграційного угруповання.

б) принцип національного режиму – передбачає надання дер­жавою іноземним юридичним та фізичним особам, товарам та послугам режиму, аналогічного тому, яким користуються, від­повідно, вітчизняні юридичні і фізичні особи, товари, послуги тощо.

У рамках СОТ (ст. III) національний режим застосовується як додаток до принципу РНС при реалізації імпорту на внут­рішньому ринку і передбачає, що умови торгівлі мають бути подібними і для вітчизняних, і для іноземних товарів (тобто нейтральними за своїм ефектом для конкуренції між ними) у тому, що стосується внутрішніх податків та зборів, правил закупівлі, продажу, транспортування, розподілу та споживання цих товарів, а також їх переробки та змішання.

Як і РНС, принцип національного режиму не став універ­сальним і є диспозитивною нормою міжнародного права, яка застосовується у рамках двосторонніх та багатосторонніх угод, що містять відповідну норму.

в) принцип преференційного режиму. У 1964 р. на першій Конференції ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) була вису­нута концепція створення Загальної системи преференцій (ЗСП) з метою сприяння економічному розвитку та індустріалі­зації країн, що розвиваються. У 1968 р. ЗСП була офіційно схвалена в рамках ЮНКТАД та стала самостійним інструмен­том торговельної політики розвинених країн. Суть ЗСП полягає у наданні країнам, що розвиваються, пе­реваг щодо доступу їх товарів на ринки розвинених країн. Основною формою преференцій є тарифні пільги, які фіксу­ються у вигляді знижених ставок імпортних мит. Назва «За­гальна» пояснюється тим, що преференції практикуються практично всіма розвиненими країнами як одностороння по­ступка, а не як результат торгово-економічних переговорів.

Загальна система преференцій базується на принципі преференційності відношення до країн, що розвиваються, який включає в себе сукупність загальноправових норм: право роз­винених країн надати загальні взаємні та недискримінаційні преференції країнам, що розвиваються; преференції відносно країн, що розвиваються, не означають дискримінації щодо розвинених держав; надання особливих пільг не означає дис­кримінації решти країн, що розвиваються.

Принцип свободи транзиту є диспозитивною конвенційною нормою міжнародного економічного права, яка поки що не от­римала універсального характеру.

Світова організація торгівлі (СОТ) (World Trade Organization, WTO) – це провідна міжнародна економічна організація, членами якої вже є понад 150 країн, на долю яких припадає більше 96% обсягів світової торгівлі; її функціями є встановлення правил міжнародної системи торгівлі і вирішення спірних питань між країнами-членами, що підписані під близько 30-ма угодами організації. Після приєднання ряду країн, які зараз є кандидатами на вступ, у рамках СОТ здійснюватиметься майже весь світовий торговельний оборот товарів та послуг.

За останні роки значно розширилася сфера діяльності СОТ, яка на сьогодні далеко виходить за рамки власне торговельних стосунків. СОТ є потужною і впливовою міжнародною структурою, здатною виконувати функції міжнародного економічного регулювання. Членство у СОТ стало на сьогодні практично обов`язковою умовою для будь-якої країни, що прагне інтегруватися у світове господарство.

Процеси створення, становлення і розширення СОТ не були простими та однозначними. Хоча за останні 30 років масив загальних правил СОТ надзвичайно зріс, СОТ усе ще базується на принципі двосторонніх переговорів між членами з метою взаємного відкриття їх ринків. Члени СОТ, формулюючи вимоги до країн-претендентів стосовно доступу до їх ринків, відстоюють інтереси власних підприємств, захищаючи таким чином власне виробництво та робочі місця. Тому переговорний процес є непростим і, як правило, тривалим.

Світова організація торгівлі (COT) – це єдиний інститут, що розробляє і впроваджує глобальні правила торгівлі між країнами. Головна її функція полягає у забезпеченні прогнозо­ваної і більш вільної торгівлі. COT заснована 1 січня 1995 р. і на сьогодні налічує понад 150 членів. Штаб-квартира COT знаходиться у Женеві (Швей­царія).

COT стала правонаступницею загальної угоди про мито та торгівлю (General agreement on Tarrif and Trad – GATT) – ГАТТ, яка була створена у 1947 p. з метою стимулювання віль­ної торгівлі через систему багатосторонніх переговорів. ГАТТ базувалася на таких принципах:

- принцип недискримінації, що стосувався безумовного прийняття принципу найбільшого сприяння, який передбачав зниження митних ставок при торгівлі з країнами – членами організації. Виняток стосувався економічних інтеграцій об'єднань (митних союзів) та торгівлі між колишніми колонія­ми і метрополіями;

- принцип ліквідації нетарифних торговельних обмежень (квот). Він не поширювався на сільськогосподарську продук­цію та на країни, які мали проблеми з платіжним балансом;

- проведення консультацій та вирішення суперечок між країнами – членами ГАТТ.

У рамках ГАТТ усі багатосторонні переговори проводились у формі раундів. Сучасний раунд (дев'ятий) розпочався у Досі (Катар) у лис­топаді 2001 р. і мав завершитися до кінця 2008 р. Раунд не був успішним через протилежні позиції розвинутих країн і країн, що розвиваються, щодо питань захисту сільського господарс­тва. У межах раунду прийнято багато рішень щодо послаблен­ня світової фінансової кризи 2008 р. Вони стосувалися насам­перед питань недопущення обмежень на торгівлю та застосу­вання протекціоністських заходів окремими країнами, а також угод щодо послуг у галузі телекомунікацій, безтарифної тор­гівлі продукцією інформаційних технологій, фінансових по­слуг та фінансової інформації, глобальної електронної торгів­лі, галузі сільського господарства, правил міжнародної тор­гівлі та подальшої лібералізації доступу на ринки товарів і по­слуг.

З попередніх восьми раундів найбільший вплив на розви­ток міжнародної торгівлі мали:

1) раунд Кеннеді (1962–1967 рр.), де було прийнято рі­шення про зниження ставок мита протягом п'яти років на 35 % від рівня 1962 р.;

2) Токійський раунд (1974–1979 рр.), де обговорювалося питання щодо зниження митних ставок протягом восьми років на 31% у США, на 27% у Європі та на 28% у Японії. Обгово­рена система зниження нетарифних обмежень включала:

а) угоди про державні закупки;

б) уніфікацію процедури встановлення і стягнення компенсаційного та антидемпінгового мит;

в) узагальнення системи презентацій стосовно експорту товарів з країн, що розвиваються;

3) Уругвайський раунд (1986—1994 рр.). Це був восьмий раунд, під час якого у багатосторонніх переговорах взяли участь 117 країн, а кінцеву угоду підписали 124 країни. Переговори стосувалися митних ставок і квот; правил перевірки поширення повних заходів протекціонізму та перешкод їх подальшому розвитку; торгівлі послугами антидемпінгових заходів; торгівлі сільськогосподарською продукцією; проблем здійснення прямих іноземних інвестицій, пов'язаних з торгівлею; міжнародних правил захисту прав інтелектуальної влас­ності; удосконалення механізму розв'язання торгових супе­речок.

На цьому раунді було прийнято рішення про заміну секре­таріату ГАТТ Світовою організацією торгівлі (World Trade Organization) та окремі її повноваження і правила вирішення суперечок.

Функціями COT є:

- нагляд за етапом світової торгівлі й надання консульта­цій з питань управління в галузі міжнародної торгівлі;

- забезпечення механізмів урегулювання міжнародних торговельних суперечок;

- забезпечення механізмів урегулювання міжнародних торговельних спорів;

- розробка та прийняття світових стандартів торгівлі;

- нагляд за торговельною політикою країн;

- обговорення нагальних проблем міжнародної торгівлі.

У своїй діяльності COT керується такими принципами:

- принципом недискримінації (найбільшого сприяння), суть якого полягає у тому, що країна мусить надати своєму партнерові по COT такі самі пільги, які вона надає будь-якій іншій державі;

- національного режиму, який полягає у тому, що країни-учасниці повинні встановлювати для товарів своїх партнерів по COT такий режим, як і для власних товарів на ринку;

- сприяння справедливій конкуренції, який полягає у забороні застосування в країнах-партнерах субсидій та дем­пінгу;

- захисту національної промисловості, який регламентує введення, за необхідності, для захисту своєї промисловості митних тарифів;

- стійкої основи торгівлі, який означає, що тарифи, узгод­жені в рамках COT, окремою країною в односторонньому по­рядку переглядатися не можуть;

- дії у незвичайних ситуаціях, який допускає у разі не-передбачуваного лиха (стихії, соціальних заворушень тощо) тимчасовий вихід країни за межі взятих на себе торговельних обов'язків і за узгодженням з COT підвищення тарифів, вве­дення квот тощо;

- регіональних торговельних домовленостей, який допускає можливість встановлення особливого режиму, відмінного від правил СОТ, для регіональних інтеграційних угруповань.

Участь у СОТ забезпечує для країн-членів суттєві переваги та вигоди. Це стосується питань торговельної дискримінації, застосування санкцій, звинувачень у демпінгу тощо.

Процес приєднання України до системи ГАТТ/СОТ розпо­чався наприкінці 1993 р., коли Секретаріату ГАТТ було пода­но офіційну заявку Уряду України про намір приєднатися до цього інституту. 17 грудня було створено робочу групу з питань розгляду заявки України щодо приєднання до СОТ.

Для вступу до СОТ до України висувалися такі вимоги:

- лібералізація режиму стягнення експортного мита на де­які товари;

- рівний захист прав на інтелектуальну власність для ре­зидентів та нерезидентів;

- введення спрощених митних процедур з країнами СОТ;

- приведення санітарних норм у відповідність до норм СОТ;

- запровадження прозорої державної політики у сільсько­му господарстві;

- лібералізація доступу до ринку фінансових, страхових та аудіовізуальних послуг.

5 лютого 2008 р. на засіданні Генеральної Ради Світової організації торгівлі прийнято рішення про приєднання України до Марракеської угоди про заснування СОТ. Того ж дня Президент України та керівники СОТ підписали угоду про вступ України до організації.

У Верховної Ради було 5 місяців для ратифікації цієї угоди. У цей же день було оприлюднено прес-реліз СОТ стосовно зобов'язань України.

10 квітня 2008 року Верховна Рада ратифікувала протокол про вступ України до Світової організації торгівлі 411 голосами. 16 квітня МЗС України направило ноту генеральному секретареві СОТ, в якій повідомило керівництво СОТ про ратифікацію Протоколу про вступ України до цієї організації. Також було ухвалено постанову Кабінету Міністрів. 16 травня Україна стала 152-им офіційним членом СОТ.

Читайте також:

1. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
2. Аграрні відносини в Україні у ХVІ - перш. пол. ХVІІІст.
3. Адміністративні методи - це сукупність прийомів, впливів, заснованих на використанні об'єктивних організаційних відносин між людьми та загальноорганізаційних принципів управління.
4. Адміністративні правовідносини
5. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
6. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
7. Адміністративно-правові відносини
8. Адміністративно-правові відносини
9. Акцентуація характеру – перебільшений розвиток певних властивостей характеру на шкоду іншим, в результаті чого погіршуються відносини з оточуючими людьми.
10. АНАЛІЗ ЛІНІЙНИХ МОДЕЛЕЙ ЕКОНОМІЧНИХ ЗАДАЧ
11. Аналіз макроекономічних показників
12. Аналіз основних техніко-економічних показників діяльності підприємств будіндустрії

Переглядів: 1530