• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

МІЖНАРОДНИЙ ПОДІЛ ПРАЦІ ТА КООПЕРАЦІЯ ВИРОБНИЦТВА

ТЕМА 5

Міжнародний поділ праці (МПП) – вихідна основа розвитку СГ і МЕВ. МПП як форма прояву суспільного поділу праці. Етапи розвитку МПП. Фактори поглиблення МПП. Вплив технологічної революції на МПП. Головні організаційно-економічні форми втілення МПП.

Система міжнародного поділу праці та основні тенденції її розвитку у сучасних умовах. Міжнародна спеціалізація виробництва. Міжнародне виробниче кооперування.

Проблеми і передумови участі України в МПП.

Міжнародний поділ праці став результатом багатовікового розвитку продуктивних сил, поглиблення національного по­ділу праці та залучення до системи світових господарських зв'язків нових національних виробництв, що привело до інтер­націоналізації виробництва в цілому, регіоналізації та глобалі­зації світової економіки.

У світі не існує жодної самодостатньої країни. Навіть най­розвиненіші країни не в змозі абсолютно самостійно забезпе­чити умови для ефективного виробництва всіх видів товарів та послуг. Такі завдання вирішуються за допомогою міжнародно­го співробітництва, яке базується на міжнародному поділі пра­ці (МПП), та інших факторів виробництва, інтернаціоналізації й інтеграції виробництва та обігу, що функціонують на прин­ципах ринкової економіки.

Міжнародний поділ праці – вищий ступінь розвитку суспільно-територіального поділу праці між країнами, який передбачає сталу концентрацію виробництва певної продукції в окремих країнах. Загальний – розподіл праці між крупними сферами матеріального і нематеріального виробництва, такими як промисловість, с/г, транспорт, зв’язок тощо. Частковий – розподіл праці всередині крупних сфер за галузями та підгалузями, такими як важка і легка промисловість, тваринництво і землеробство, а також всередині них, наприклад, нафтодобування, металургія і автобудування в рамках важкої промисловості. Одиничний – розподіл праці всередині одного підприємства, при цьому підприємство трактується широко, як цикл створення закінченого товару.

У країнах, які широко використовують можливість брати участь в МПП, як правило, вищі темпи економічного розвит­ку. Яскравим прикладом є розвиток Японії, Німеччини, «но­вих індустріальних країн» – Гонконгу, Тайваню, Сінгапуру та Південної Кореї. І навпаки, в країнах, які не зуміли зайняти своє місце у МПП, – нижчі темпи розвитку або навіть спо­стерігається згортання виробництва.

Серед чинників розвитку МПП треба відзначити:

- природно-географічні умови;

- технічний прогрес;

- соціально-економічні умови.

Раніше головну роль відігравали природно-географічні умови: клімат, природні ресурси, розміри території, чисель­ність населення, економіко-географічне розташування. Дов­гий час різниця в розподілі природних багатств була основною причиною МПП.

Важливою передумовою розвитку МПП є міжнародний поділ інших факторів виробництва – землі, капіталу, техно­логії. Будь-яка країна виробляє той чи інший товар, якщо вона має такі фактори виробництва, які дають їй змогу виробляти цей товар з більшою ефективністю, ніж іншій. Земля, праця, капітал, технологія є однаково важливими факторами для ви­робництва будь-якого товару.

Розвиток МПП відбувається в умовах неперервної інтерна­ціоналізації господарств країн, їх інтеграції у регіональні гос­подарські комплекси з міждержавним або наддержавним регу­люванням соціально-економічних процесів. Поширюється транснаціоналізація виробництва. Створюються умови для світогосподарського поділу праці у формі транснаціональної спеціалізації й кооперування виробництва. Характерною його особливістю є здійснення операцій єдиного виробничого про­цесу у різних країнах в межах діяльності транснаціональних корпорацій. Це дає змогу залучити до участі у світогосподар-ських процесах не лише економічно розвинені країни, а й краї­ни, що перебувають на різних етапах економічного розвитку.

Безперервно розвиваючись, МПП набув певних тенденцій та особливостей, головними серед яких і нині залишаються такі:

1. У світовому господарстві зберігається і навіть поглиблю­ється розрив між промислово розвинутими країнами і країна­ми, що розвиваються. На розвинуті країни припадає близько 25 % населення і 80% сукупного національного продукту. Країни, що розвиваються, у світовому господарстві були і за­лишаються, в основному, постачальниками сировини і спожи­вачами готової продукції. Але останнім часом сформувалася нова галузева спрямованість країн, що розвиваються, зумовле­на глобалізаційними процесами та діяльністю ТНК.

2. Між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються, швидкими темпами зростає внутрішньогалузевий обмін про­дукцією обробної промисловості. Збільшується виробництво працемістких, матеріаломістких, стандартизованих виробів на експорт для задоволення потреб насамперед промислово розвинутих країн. Провідну роль у цьому процесі відіграє чет­вірка так званих «драконів» – Гонконг, Сінгапур, Тайвань і Південна Корея, а також Китай, Таїланд, Туреччина, Бразилія, Мексика, Індія та інші країни, економіка яких розвивається швидкими темпами.

3. Основним у МПП став внутрішньогалузевий поділ праці на основі предметної, а особливо подетальної та технологічної спеціалізації.

4. Унаслідок нерівномірності соціально-економічного роз­витку продовжують відбуватися зміни в розстановці політич­них і економічних сил у групі промислово розвинутих країн, насамперед між трьома основними центрами – США, Японією і Західною Європою, а останнім часом Китаєм та Росією. Це викликає необхідність перебудови в системі МПП.

5. Змінилася роль в МПП колишніх країн соціалістичного табору. Відбувається переорієнтація їхніх економік та залу­чення до участі у МПП на інших засадах, з урахуванням ступе­ня їх соціально-економічного розвитку та участі в інтеграцій­них процесах.

6. Постійно зростає роль ТНК у міжнародному економічно­му обміні та МПП. ТНК контролюють майже половину світово­го промислового виробництва і світової торгівлі.

Посилюються інтеграційні процеси, інтернаціоналіза­ція господарської діяльності. Має місце тенденція до об'єднан­ня зусиль провідних країн для колективного регулювання та зменшення наслідків економічних і валютних потрясінь. Зростає роль міжнародних організацій – МВФ, МБРР тощо.

7. На МПП періодично впливають структурні кризи, дисбаланси в міжнародній торгівлі. Наприклад, енергетична кри­за 70-х років XX ст. спричинила необхідність переходу на енер­гоощадні типи виробництв, що привело до змін у структурі й навіть географічному розподілі світової торгівлі, а також в ек­спортній спеціалізації багатьох країн.

8. Зростає об'єктивна необхідність у докорінній перебудові МПП на базі зближення й інтеграції, інтернаціоналізації виробництва та обігу, які посилюють єдність світового господарства, поглиблюють світовий розподіл праці.

МПП нерозривно пов'язаний з міжнародною спеціаліза­цією і кооперуванням виробництва, які є формами його вияву і його елементами.

Під міжнародною спеціалізацією виробництва (МСВ) ро­зуміють таку форму поділу праці між країнами, за якої кон­центрація однорідного виробництва збільшується на базі дифе­ренціації національних виробництв, виділення в самостійні (відокремлені) технологічні процеси, в окремі галузі виготов­лення продукції понад внутрішні потреби.

МСВ розвивається у двох напрямах – виробничому і тери­торіальному. Виробничий напрям передбачає міжгалузеву та внутрішньогалузеву спеціалізацію, а також спеціалізацію ок­ремих підприємств, компаній та об'єднань. У територіальному напрямі вирізняють спеціалізацію окремих країн, груп країн та регіонів на виробництві певних видів продукції та їх частин для світового ринку.

Міжгалузева спеціалізація – це взаємовідносини між державами з обміном продуктами різних галузей виробництва. Така форма переважала у 30-ті роки минулого століття у взає­мовідносинах між комплексними галузями (наприклад, оброб­ної промисловості загалом і сільського господарства). В 50-60-ті роки ця форма діяла вже на рівні первинних галузей (ав­томобілебудування, хімічна промисловість тощо). В 70-80-ті роки на перший план вийшла внутрішньогалузева спеціаліза­ція, що ґрунтується на поділі виробничих програм у межах од­нієї й тієї самої галузі.

Основними формами вияву МСВ є предметна, подетальна (повузлова) та технологічна (постадійна) спеціалізації. Перша з них (предметна) передбачає спеціалізацію підпри­ємств різних країн на виробництві та експорті повністю закін­ченого і готового до споживання виробу. Подетальна спеціалі­зація базується на кооперації виробників різних країн у випус­ку вузлів та деталей, а технологічна – на здійсненні окремих стадій технологічних процесів виробництва товарів у межах єдиного технологічного процесу. Найрозвиненіші всі форми спеціалізації в машинобудуван­ні, приладобудуванні тощо.

Другим елементом у МПП є міжнародне виробниче коопе­рування, тобто об'єднання зусиль виробників декількох країн у випуску певних видів товарів для світового ринку. Коопера­ційні зв'язки проявляються на всесвітньому, міжгалузевому або внутрішньогалузевому рівнях.

У міжнародній практиці виділяють три основні форми ко­оперування:

- здійснення спільних програм;

- договірна спеціалізація;

- створення спільних підприємств.

Реалізуються спільні програми, своєю чергою, у двох фор­мах: підрядне кооперування, за якого виконавець за доручен­ням замовника виконує певні роботи з виробництва деталей, вузлів тощо, які є складовою частиною продукції замовника; організація спільного виробництва об'єднанням різних видів ресурсів (фінансових, матеріальних, трудових, науково-тех­нічних тощо) партнерів та закріплення за кожним з них повної відповідальності за виробництво певної частини виробу.

Завданням договірної спеціалізації є запобігання дублю­ванню виробництва та прямої конкуренції на ринку між вироб­никами – учасниками виробничого кооперування. Суть її по­лягає у розмежуванні виробничих програм і закріпленні за кожним учасником певного асортименту кінцевої продукції.

Характерними рисами такої форми кооперування, як ство­рення спільних підприємств, є об'єднання на пайовій основі власності партнерів, спільне управління підприємством, спіль­не нараження на виробничий і комерційний ризик, розподіл прибутку між партнерами згідно з умовами договору. Найпо­ширеніші в усьому світі спільні підприємства у формі това­риств з обмеженою відповідальністю та акціонерних това­риств.

Сьогодні Україна залучена в МПП у 2-3 рази слабкіше, ніж провідні країни Заходу чи нові індустріальні країни. Теж саме можна сказати й по інших показниках: по продуктивності праці США перевищує Україну майже в 10 разів, Франція – у вісім, ФРН, Велика Британія – у шість; по оплаті праці США перевищує Україну в 12 разів, Франція – в 9, ФРН і Велика Британія – у 8. І перебороти цей відрив поки не вдається. Сьогодні у розвитку своєї економіки великі надії Україна покладає на інтеграцію в систему світогосподарських зв'язків, активну й зростаючу участь не тільки в регіональному, а й у міжнародному поділі праці, ефективному використанні його переваг. Це констатується на всіх рівнях влади, як поняття того, що слабка залученість України в міжнародний поділ праці не тільки не відповідає, а й суперечить її національним інтересам, бо залишає економіку країни поза розвитком світових продуктивних сил, провідних напрямів сучасної науково-технічної революції, що призводить до виштовхування її на узбіччя світового економічного прогресу. Ще до проголошення незалежності України частка експорту у загальному обсязі виробництва України не перевищувала 4-5%, у той час як середньосвітовий показник дорівнював 17%. У 90-ті роки відбулося подальше зменшення експорту як у фізичному, так і відсотковому відношенні, а в його товарній структурі левова частка припадає на сировину, матеріали, товари народного споживання. На початку ХХІ ст. ситуація дещо стабілізувалася, але і сьогодні в українському експорті спостерігається значний дисбаланс у співвідношенні готової продукції і сировинних матеріалів.

Читайте також:

1. D) оснащення виробництва обладнанням, пристроями, інструментом, засобами контролю.
2. I. Доповнення до параграфу про точкову оцінку параметрів розподілу
3. II. Вимоги безпеки праці перед початком роботи
4. IV. Розподіл нервової системи
5. V. Розподільний диктант.
6. VII. Професійна кооперація
7. А джерелами фінансування державні капітальні вкладення поділяються на централізовані та децентралізовані.
8. Абстрактна модель оптимального планування виробництва
9. Авоматизація водорозподілу регулювання за нижнім б'єфом з обмеженням рівнів верхнього б'єфі
10. Автоматизація виробництва
11. Автоматизація водорозподілу з комбінованим регулюванням
12. Автоматизація водорозподілу на відкритих зрошувальних системах. Методи керування водорозподілом. Вимірювання рівня води. Вимірювання витрати.

Переглядів: 2897