МІЖНАРОДНИЙ ПОДІЛ ПРАЦІ ТА КООПЕРАЦІЯ ВИРОБНИЦТВА

ТЕМА 5

Міжнародний поділ праці (МПП) – вихідна основа розвитку СГ і МЕВ. МПП як форма прояву суспільного поділу праці. Етапи розвитку МПП. Фактори поглиблення МПП. Вплив технологічної революції на МПП. Головні організаційно-економічні форми втілення МПП.

Система міжнародного поділу праці та основні тенденції її розвитку у сучасних умовах. Міжнародна спеціалізація виробництва. Міжнародне виробниче кооперування.

Проблеми і передумови участі України в МПП.

Міжнародний поділ праці став результатом багатовікового розвитку продуктивних сил, поглиблення національного поділу праці та залучення до системи світових господарських зв'язків нових національних виробництв, що привело до інтернаціоналізації виробництва в цілому, регіоналізації та глобалізації світової економіки.

У світі не існує жодної самодостатньої країни. Навіть найрозвиненіші країни не в змозі абсолютно самостійно забезпечити умови для ефективного виробництва всіх видів товарів та послуг. Такі завдання вирішуються за допомогою міжнародного співробітництва, яке базується на міжнародному поділі праці (МПП), та інших факторів виробництва, інтернаціоналізації й інтеграції виробництва та обігу, що функціонують на принципах ринкової економіки.

Міжнародний поділ праці – вищий ступінь розвитку суспільно-територіального поділу праці між країнами, який передбачає сталу концентрацію виробництва певної продукції в окремих країнах. Загальний – розподіл праці між крупними сферами матеріального і нематеріального виробництва, такими як промисловість, с/г, транспорт, зв’язок тощо. Частковий – розподіл праці всередині крупних сфер за галузями та підгалузями, такими як важка і легка промисловість, тваринництво і землеробство, а також всередині них, наприклад, нафтодобування, металургія і автобудування в рамках важкої промисловості. Одиничний – розподіл праці всередині одного підприємства, при цьому підприємство трактується широко, як цикл створення закінченого товару.

У країнах, які широко використовують можливість брати участь в МПП, як правило, вищі темпи економічного розвитку. Яскравим прикладом є розвиток Японії, Німеччини, «нових індустріальних країн» – Гонконгу, Тайваню, Сінгапуру та Південної Кореї. І навпаки, в країнах, які не зуміли зайняти своє місце у МПП, – нижчі темпи розвитку або навіть спостерігається згортання виробництва.

Серед чинників розвитку МПП треба відзначити:

- природно-географічні умови;

- технічний прогрес;

- соціально-економічні умови.

Раніше головну роль відігравали природно-географічні умови: клімат, природні ресурси, розміри території, чисельність населення, економіко-географічне розташування. Довгий час різниця в розподілі природних багатств була основною причиною МПП.

Важливою передумовою розвитку МПП є міжнародний поділ інших факторів виробництва – землі, капіталу, технології. Будь-яка країна виробляє той чи інший товар, якщо вона має такі фактори виробництва, які дають їй змогу виробляти цей товар з більшою ефективністю, ніж іншій. Земля, праця, капітал, технологія є однаково важливими факторами для виробництва будь-якого товару.

Розвиток МПП відбувається в умовах неперервної інтернаціоналізації господарств країн, їх інтеграції у регіональні господарські комплекси з міждержавним або наддержавним регулюванням соціально-економічних процесів. Поширюється транснаціоналізація виробництва. Створюються умови для світогосподарського поділу праці у формі транснаціональної спеціалізації й кооперування виробництва. Характерною його особливістю є здійснення операцій єдиного виробничого процесу у різних країнах в межах діяльності транснаціональних корпорацій. Це дає змогу залучити до участі у світогосподар-ських процесах не лише економічно розвинені країни, а й країни, що перебувають на різних етапах економічного розвитку.

Безперервно розвиваючись, МПП набув певних тенденцій та особливостей, головними серед яких і нині залишаються такі:

1. У світовому господарстві зберігається і навіть поглиблюється розрив між промислово розвинутими країнами і країнами, що розвиваються. На розвинуті країни припадає близько 25 % населення і 80% сукупного національного продукту. Країни, що розвиваються, у світовому господарстві були і залишаються, в основному, постачальниками сировини і споживачами готової продукції. Але останнім часом сформувалася нова галузева спрямованість країн, що розвиваються, зумовлена глобалізаційними процесами та діяльністю ТНК.

2. Між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються, швидкими темпами зростає внутрішньогалузевий обмін продукцією обробної промисловості. Збільшується виробництво працемістких, матеріаломістких, стандартизованих виробів на експорт для задоволення потреб насамперед промислово розвинутих країн. Провідну роль у цьому процесі відіграє четвірка так званих «драконів» – Гонконг, Сінгапур, Тайвань і Південна Корея, а також Китай, Таїланд, Туреччина, Бразилія, Мексика, Індія та інші країни, економіка яких розвивається швидкими темпами.

3. Основним у МПП став внутрішньогалузевий поділ праці на основі предметної, а особливо подетальної та технологічної спеціалізації.

4. Унаслідок нерівномірності соціально-економічного розвитку продовжують відбуватися зміни в розстановці політичних і економічних сил у групі промислово розвинутих країн, насамперед між трьома основними центрами – США, Японією і Західною Європою, а останнім часом Китаєм та Росією. Це викликає необхідність перебудови в системі МПП.

5. Змінилася роль в МПП колишніх країн соціалістичного табору. Відбувається переорієнтація їхніх економік та залучення до участі у МПП на інших засадах, з урахуванням ступеня їх соціально-економічного розвитку та участі в інтеграційних процесах.

6. Постійно зростає роль ТНК у міжнародному економічному обміні та МПП. ТНК контролюють майже половину світового промислового виробництва і світової торгівлі.

Посилюються інтеграційні процеси, інтернаціоналізація господарської діяльності. Має місце тенденція до об'єднання зусиль провідних країн для колективного регулювання та зменшення наслідків економічних і валютних потрясінь. Зростає роль міжнародних організацій – МВФ, МБРР тощо.

7. На МПП періодично впливають структурні кризи, дисбаланси в міжнародній торгівлі. Наприклад, енергетична криза 70-х років XX ст. спричинила необхідність переходу на енергоощадні типи виробництв, що привело до змін у структурі й навіть географічному розподілі світової торгівлі, а також в експортній спеціалізації багатьох країн.

8. Зростає об'єктивна необхідність у докорінній перебудові МПП на базі зближення й інтеграції, інтернаціоналізації виробництва та обігу, які посилюють єдність світового господарства, поглиблюють світовий розподіл праці.

МПП нерозривно пов'язаний з міжнародною спеціалізацією і кооперуванням виробництва, які є формами його вияву і його елементами.

Під міжнародною спеціалізацією виробництва (МСВ) розуміють таку форму поділу праці між країнами, за якої концентрація однорідного виробництва збільшується на базі диференціації національних виробництв, виділення в самостійні (відокремлені) технологічні процеси, в окремі галузі виготовлення продукції понад внутрішні потреби.

МСВ розвивається у двох напрямах – виробничому і територіальному. Виробничий напрям передбачає міжгалузеву та внутрішньогалузеву спеціалізацію, а також спеціалізацію окремих підприємств, компаній та об'єднань. У територіальному напрямі вирізняють спеціалізацію окремих країн, груп країн та регіонів на виробництві певних видів продукції та їх частин для світового ринку.

Міжгалузева спеціалізація – це взаємовідносини між державами з обміном продуктами різних галузей виробництва. Така форма переважала у 30-ті роки минулого століття у взаємовідносинах між комплексними галузями (наприклад, обробної промисловості загалом і сільського господарства). В 50-60-ті роки ця форма діяла вже на рівні первинних галузей (автомобілебудування, хімічна промисловість тощо). В 70-80-ті роки на перший план вийшла внутрішньогалузева спеціалізація, що ґрунтується на поділі виробничих програм у межах однієї й тієї самої галузі.

Основними формами вияву МСВ є предметна, подетальна (повузлова) та технологічна (постадійна) спеціалізації. Перша з них (предметна) передбачає спеціалізацію підприємств різних країн на виробництві та експорті повністю закінченого і готового до споживання виробу. Подетальна спеціалізація базується на кооперації виробників різних країн у випуску вузлів та деталей, а технологічна – на здійсненні окремих стадій технологічних процесів виробництва товарів у межах єдиного технологічного процесу. Найрозвиненіші всі форми спеціалізації в машинобудуванні, приладобудуванні тощо.

Другим елементом у МПП є міжнародне виробниче кооперування, тобто об'єднання зусиль виробників декількох країн у випуску певних видів товарів для світового ринку. Коопераційні зв'язки проявляються на всесвітньому, міжгалузевому або внутрішньогалузевому рівнях.

У міжнародній практиці виділяють три основні форми кооперування:

- здійснення спільних програм;

- договірна спеціалізація;

- створення спільних підприємств.

Реалізуються спільні програми, своєю чергою, у двох формах: підрядне кооперування, за якого виконавець за дорученням замовника виконує певні роботи з виробництва деталей, вузлів тощо, які є складовою частиною продукції замовника; організація спільного виробництва об'єднанням різних видів ресурсів (фінансових, матеріальних, трудових, науково-технічних тощо) партнерів та закріплення за кожним з них повної відповідальності за виробництво певної частини виробу.

Завданням договірної спеціалізації є запобігання дублюванню виробництва та прямої конкуренції на ринку між виробниками – учасниками виробничого кооперування. Суть її полягає у розмежуванні виробничих програм і закріпленні за кожним учасником певного асортименту кінцевої продукції.

Характерними рисами такої форми кооперування, як створення спільних підприємств, є об'єднання на пайовій основі власності партнерів, спільне управління підприємством, спільне нараження на виробничий і комерційний ризик, розподіл прибутку між партнерами згідно з умовами договору. Найпоширеніші в усьому світі спільні підприємства у формі товариств з обмеженою відповідальністю та акціонерних товариств.

Сьогодні Україна залучена в МПП у 2-3 рази слабкіше, ніж провідні країни Заходу чи нові індустріальні країни. Теж саме можна сказати й по інших показниках: по продуктивності праці США перевищує Україну майже в 10 разів, Франція – у вісім, ФРН, Велика Британія – у шість; по оплаті праці США перевищує Україну в 12 разів, Франція – в 9, ФРН і Велика Британія – у 8. І перебороти цей відрив поки не вдається. Сьогодні у розвитку своєї економіки великі надії Україна покладає на інтеграцію в систему світогосподарських зв'язків, активну й зростаючу участь не тільки в регіональному, а й у міжнародному поділі праці, ефективному використанні його переваг. Це констатується на всіх рівнях влади, як поняття того, що слабка залученість України в міжнародний поділ праці не тільки не відповідає, а й суперечить її національним інтересам, бо залишає економіку країни поза розвитком світових продуктивних сил, провідних напрямів сучасної науково-технічної революції, що призводить до виштовхування її на узбіччя світового економічного прогресу. Ще до проголошення незалежності України частка експорту у загальному обсязі виробництва України не перевищувала 4-5%, у той час як середньосвітовий показник дорівнював 17%. У 90-ті роки відбулося подальше зменшення експорту як у фізичному, так і відсотковому відношенні, а в його товарній структурі левова частка припадає на сировину, матеріали, товари народного споживання. На початку ХХІ ст. ситуація дещо стабілізувалася, але і сьогодні в українському експорті спостерігається значний дисбаланс у співвідношенні готової продукції і сировинних матеріалів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
СЕРЕДОВИЩЕ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН	\|	ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.034 сек.