Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Марксистська концепція прогресу.

Філософія історії.

У якому напрямку розвивається суспільство, що очікує людину і людство в майбутньому?

Це одне з традиційних питань різних епох у розвитку людства.

Відповідь покликана дати філософія історії.

Однак вона плюралістична і не дає чітко визначених відповідей.

Діапазон історіософських висновків про спрямованість історії багатозначний.

Істотний внесок у розуміння діалектики суспільного прогресу вніс марксизм.

Відомий мислитель Карл Маркс у розумінні суспільного прогресу багато в чому йшов за Георгом Гегелем, але прагнув інтерпретувати прогрес не з позицій саморозвитку духу, а на основі матеріалістичного розуміння історії.

Коріння суспільного прогресу як висхідного розвитку людського суспільства від нижчих ступенів і форм до вищого криються, з погляду марксизму, не в сфері ідей, розуму людей, а насамперед в сфері матеріального виробництва, у розвитку продуктивних сил, боротьбі передових класів проти віджилих виробничих відносин.

Найбільш стиснуте й інформативне формулювання поглядів Карла Маркса на суспільний прогрес дане у відомій передумові „До критики політичної економії”:

„У суспільному виробництві свого життя люди вступають у визначені, необхідні, від волі незалежні відносини – виробничі відносини, що відповідають певному ступеню розвитку їх матеріальних продуктивних сил.

Сукупність виробничих відносин становить економічну структуру суспільства, реальний базис, на якому піднімається юридична і політична надбудова і якому відповідають визначені норми суспільної свідомості.

Спосіб виробництва матеріальних благ обумовлює соціальний, політичний і духовний процес життя взагалі.

Не свідомість людей визначає їхнє буття, а навпаки, їхнє суспільне буття визначає їхню свідомість.”

І далі: „Жодна суспільна формація не гине раніш, ніж розвинуться всі продуктивні сили, для яких вона дає досить простору, і нові більш високі виробничі відносини ніколи не виникнуть раніш, ніж дозріють матеріальні умови їх існування в надрах самого старого суспільства ...

Взагалі азіатський, античний, феодальний і сучасний, буржуазний способи виробництва можна позначити як прогресивні епохи економічної суспільної формації.” (К.Маркс).

Поступальний, прогресивний розвиток суспільства на основі змін у сфері матеріального виробництва розглядався марксизмом як природничо-історичний процес зміни формацій.

Поступальний розвиток суспільства спостерігається не тільки в періоди переходу від однієї формації до іншої, але й у межах кожної формації.

Але це не означає, що кожна формація протягом свого існування розвивається рівномірно і тільки по висхідній лінії.

Розглядаючи прогрес як об’єктивний закон історичного розвитку, марксизм застерігає від примітивного його розуміння як безупинного, прямолінійного сходження від нижчого до вищого.

Перемога нового суспільного ладу не носить фатального характеру, не приходить за точним розкладом.

Збіг різних обставин нерідко призводив до тимчасової поразки прогресивних сил.

Заперечуючи спрощене розуміння суспільного прогресу, послідовники марксизму підкреслювали, що представляти всесвітню історію, що йде гладко й акуратно вперед, без гігантських іноді стрибків назад недіалектично, ненауково, теоретично невірно.

Однак історія людства, незважаючи на її суперечливість, тимчасові застої, відступи – у кінцевому підсумку, рух по висхідній, від старого до нового, від простого до складного.

Вбачаючи суспільний прогрес, його основні рушійні сили в законі відповідності виробничих відносин характеру і рівню розвитку продуктивних сил, у діалектиці продуктивних сил і виробничих відносин, марксизм з позицій матеріалізму підійшов до висування об’єктивного критерію прогресу.

Якщо буржуазні соціологи шукали критерії прогресу в сфері суспільної свідомості і ставили проблему в етичній площині: чи почуває себе людина в ході історії більш щасливою, самозаспокоєною та ін., то марксизм знайшов об’єктивний критерій прогресу в матеріальній основі суспільства – у способі виробництва, у його визначальному провідному компоненті – продуктивних силах, що включають саму людину.

В об’єктивному критерії суспільного прогресу – розвитку продуктивних сил, що включає розвиток самої людини – втілюються розвиток і засобів праці, і науки, і принципів управління, і соціально-політичне становище суспільства, і рівень освіти, охорони здоров’я, а також спосіб життя, культура і побут.

У критерії втілений і досягнутий людиною історично конкретний ступінь волі в оволодінні стихійними силами природи, і ступінь звільнення її з-під гніту суспільних сил, соціально-політичної нерівності і духовної нерозвиненості.

У світлі критерію первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична і комуністична формації становлять закономірні степені поступального розвитку людства.

Прогрес спостерігається у всій історії людства, але типи його різні, а темпи визначаються характером соціальної системи.

Марксизм виділив два типи суспільного прогресу: антагоністичний та неантагоністичний.

Антагоністичний тип прогресу характерний для класово-антагоністичних суспільств, заснованих на приватній власності на засоби виробництва, на привласненні додаткової праці і створюваного нею продукту експлуататорською меншістю.

Яскраво і переконливо цей тип прогресу Маркс показав на прикладі капіталістичної формації, що була досліджена ним найгрунтовніше.

Жорстоку і далеку милосердю суть капіталістичного прогресу, що здійснювався за рахунок гноблення і придушення мас експлуататорською верхівкою, просування вперед в одних сферах життя за рахунок занепаду і втрат інших, Карл Маркс у різко парадоксальній формі висловив:

„У сучасних умовах усе немов би чревате своєю протилежністю.

Бачимо, машини, що володіли чудодійною силою скорочувати і робити плодотворнішою людську працю, приносять людям голод і виснаження.

Нові, дотепер невідомі джерела багатства завдяки якимось дивним, незрозумілим чарам перетворюються на джерела убогості.

Перемоги техніки ніби куплені ціною моральної деградації.

Здається, що, в міру того, як людство підкоряє собі природу, людина стає рабом інших людей або ж рабом своєї власної підлості.

Навіть чисте світло науки не може, очевидно, сяяти інакше, як на похмурому тлі неуцтва.” (К.Маркс).

Людство дорогою ціною платить за прогрес. Розвиток капіталізму наочно підтвердив це, породивши світові війни, фашизм, ядерну й екологічну загроза та ін.

Карл Маркс прийшов до висновку, що капіталістичне суспільство – остання антагоністична формація, що ознаменує перехід від передісторії до справжньої історії суспільства, перехід із царства необхідності в царство волі, що антагоністичний тип прогресу неминуче, закономірно зміниться прогресом суспільства без антагонізмів, його плодами користуватимуться всі члени суспільства.

З початку ХХ ст. продовжувачі вчення Карла Маркса і Фрідріха Енгельса в ряді країн світу вважали, що в процесі соціалістичного перетворення, побудови розвинутого соціалізму і здійснення розгорнутого комуністичного будівництва суспільний прогрес колосально прискорюється, переборюються успадковані від минулого диспропорції у розвитку міста і села, передових і економічно відсталих країн, людей розумової і фізичної праці, продуктивних сил і духовної культури, забезпечується погоджений прогрес усієї соціальної системи, а не окремих її елементів за рахунок інших.

Прогресивність соціалізму доводилася не тільки теоретично, але й фактами, що мали місце в дійсності:

- перетворенням Радянського Союзу на велику світову державу;

- становленням і розширенням світової соціалістичної системи;

- деяким вирівнюванням рівнів економічного і культурного розвитку радянських республік;

- зростанням освітнього рівня населення;

- розвитком охорони здоров’я та ін.

Однак соціалізм також заплатив неймовірно високу ціну за соціальний прогрес.

Переможної ходи до світлого майбутнього тільки на основі неантагоністичних суперечностей не сталося.

Без соціальних антагонізмів, без відступів і зигзагів, без підвищення одних сфер суспільства, застою і занепаду інших справа не обійшлася.

Суб’єктивізм і сваволя, що доходить до масових репресій, яким немає ні морального, ні історичного виправдання, висилки з місць історичного проживання окремих народів, роздування військово-промислового комплексу на шкоду багатьом галузям народного господарства, нееквівалентний обмін між містом і селом та ін.

У сучасних умовах деякі марксистські теоретики з гіркотою визнають, що обґрунтована Карлом Марксом можливість і необхідність переходу до неантагоністичного типу суспільного прогресу успішніше, ніж у колишніх і ще існуючих країнах соціалізму – Китаї, Північної Кореї, на Кубі – реалізується в розвинутих правових державах капіталістичного Заходу.

У сучасних умовах теорія Маркса може видаватися не більш ніж інтелектуальною грою, обмеженою застарілою вірою в прогрес.

Але недооцінка сили утопічних прозрінь Маркса говорила б про непорозуміння й обмеженість.

Вплив Маркса випробувало не одне покоління мислителів не тільки в Європі, але й в усьому світі.

Тільки протягом ХХ ст. всі найвидатніші представники інтелігенції Європи – Жан Поль Сартр, Сімона де Бовуар, Мішель Фуко, Атоніо Грамші, не говорячи вже про Герберта Маркузе, Теодора Адорно і Юргене Хабермасе, американців Толкотта Парсонса, Альфреда Айера, Джона Ролза, - всі черпали натхнення в працях Карла Маркса.

Сучасний капіталізм справді багато в чому відрізняється від капіталізму не тільки ХІХ, але й ХХ століття.

Відмінності простежуються на всіх рівнях і в усіх сферах суспільства.

У сфері економіки в процесі адаптації капіталізму до потреб новітнього стану НТР стався якісний стрибок в інтернаціоналізації капіталу і виробництва, виникли нові форми їх концентрації.

Головна роль у виробництві додаткового продукту стала дедалі інтенсивніше переходити від простої, переважно фізичної праці, до складної, розумової.

Дозрівання і збільшення питомої ваги в суспільстві робочої сили нового типу, що відрізняється високими якісними характеристиками, нагромадження у панівного класу великих резервів для здійснення соціального маневру наклало глибокий відбиток на соціальний розвиток.

У політичній сфері відмінною рисою розвитку капіталізму стала несумісність стійких демократичних структур, що склалися в головних капіталістичних країнах, з постійним відновленням прагнення капіталу до згортання демократії та ін.

І хоча відбуваються зміни, соціально-економічна суть капіталізму як суспільства, заснованого на експлуатації людини людиною, не змінилася.

Властиві капіталізму суперечності не зникли, а лише модифікувалися.

Суперечності між працею і капіталом, як і раніше, складають їх специфіку.

Але капіталізм ще має великий запас міцності і це дає йому можливість функціонувати в умовах суперечностей, які загострюються.

Але його резерви далеко не безмежні.

Марксистська теорія суспільного прогресу, методологія формаційного аналізу вплинули на філософсько-соціологічну думку.

Але ні за життя Карла Маркса, ні після його смерті марксистська теорія прогресу не стала загальноприйнятою.

Філософсько-соціологічна думка в країнах Заходу не стояла на місці, висувалися альтернативні концепції спрямованості історії.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття «цивілізації».	\|	В С Т У П

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.