• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Показники і шляхи підвищення ефективності використання основних фондів і виробничої потужності підприємства

Система показників, яка може вичерпно характеризувати ефективність основних фондів, охоплює два блоки: перший -- показники ефектив­ності відтворення окремих видів і всієї сукупності засобів праці; дру­гий -- показники рівня використання основних фондів у цілому та окремих їхніх видів. Необхідність виокремлення в само­стійну групу показників відтворення засобів праці, які характери­зують процес їхнього руху, технічний стан та структуру, зумовлена тим, що відтворювальні процеси істотно й безпосередньо вплива­ють на ступінь ефективності використання застосовуваних у ви­робництві машин, устаткування та інших знарядь праці.

Чинна система показників ефективності відтворення основних фондів в Україні потребує вдосконалення щодо методики обчис­лення деяких з них та повноти охоплення окремих сторін відтво­рення засобів праці. Так, наприклад, коефіцієнт оновлення визна­чається відношенням абсолютної суми введення основних фондів до їхньої наявності на кінець року, а коефіцієнт вибуття - відно­шенням обсягу вибуття основних фондів до їхньої наявності на початок року, що унеможливлює порівнювання цих відносних по­казників. Тому визначення коефіцієнтів відтворення основних фондів за середньорічною їхньою вартістю треба вважати методо­логічно більш правильним.

Необхідно також розрізняти дві форми оновлення основних фондів -- екстенсивну та інтенсивну. Екстенсивне оновлення ха­рактеризує темпи збільшення обсягу експлуатованих основних фондів. Інтенсивне оновлення передбачає заміну діючих основних фондів новими, більш ефективними. Проте процес виведення з ек­сплуатації застарілих і спрацьованих основних фондів не можна ототожнювати з інтенсивним оновленням діючих засобів праці. Ре­альний господарський оборот охоплює не лише введення в дію нових і виведення з експлуатації спрацьованих фондів, а й пере­дачу певної їхньої частини з балансу одного підприємства на ба­ланс іншого.

Поряд з цим у систему показників ефективності відтворення основних фондів доцільно включити два нові: коефіцієнт інтен­сивного оновлення (співвідношення обсягів вибуття і введення в дію за певний період); коефіцієнт оптимальності вибуття основ­них фондів (відношення фактичного коефіцієнта вибуття до нор­мативного).

Показники, що характеризують рівень ефективності викорис­тання основних фондів, об'єднуються в окремі групи за ознаками узагальнення й охоплення елементів засобів праці. Економічна суть більшості з них є зрозумілою вже із самої назви:

1. Фондовіддача, що характеризує, яка частка обсягу випущеної продукції припадає на 1 грн. середньорічної вартості основних фондів, і визначається за формулою

, грн.,

де Q – річний обсяг випуску продукції ( вартість товарної або реалізованої продукції), грн.;

Вср.річ – середньорічна вартість основних фондів, грн.

2. Фондомісткість, що характеризує, яка частина середньорічної вартості основних фондів припадає на 1 грн. випущеної підприємством продукції, і визначається за формулою

Фемк = Всер.річ / Q., грн.,

3. Фондорентабельність, що характеризує, яка частка прибутку підприємства припадає на 1 грн. середньорічної вартості основних фондів. Обчислюється за формулою

, грн.,

де П – прибуток, отриманий підприємством за рік, грн.

4. Фондоозброєність, що характеризує, яка частка вартості основних фондів припадає на одного працівника промислово-виробничого персоналу підприємства. Обчислюється за формулою

,грн..

де Чсер.сп -- промислово-виробничого персоналу підприємства, чол.

Пояснень потре­бують лише деякі, а саме:

- коефіцієнт змінності роботи устаткування – відношення загальної кількості відпрацьованих машинозмін за добу до кількості одиниць встановленого устаткування;

- напруженість використання устаткування (виробничих площ) — випуск продукції в розрахунку на одиницю устаткування (загальної або виробничої площі);

- коефіцієнт інтенсивного навантаження устаткування -- від­ношення кількості виготовлених виробів за одиницю часу до техні­чної (паспортної) продуктивності відповідного устаткування.

З-поміж показників використання устаткування та виробничих площ найбільш відомим і широко застосовуваним на практиці є коефіцієнт змінності роботи устаткування. Проте використову­ваний на підприємствах спосіб його розрахунку не можна визна­ти досконалим, оскільки він не враховує внутрізмінних втрат робочого часу. У зв'язку з цим коефіцієнт змінності методологіч­но правильніше буде обчислювати, виходячи з коефіцієнта вико­ристання календарного фонду часу і максимальної змінності ро­боти устаткування, яка дорівнює трьом за восьмигодинної трива­лості зміни. Отже, за коефіцієнта використання календарного фон­ду часу, наприклад, 0,6 коефіцієнт змінності роботи устаткування дорівнюватиме 1,8 (3,0 х 0,6).

Рівень використання виробничої потужності визначається за допомогою коефіцієнта використання виробничої потужності (Квик), який обчислюється за формулою

Головною ознакою підвищення рівня ефективного використання основних фондів і виробничої потужності того чи того підприємства є зростання обсягу виробництва про­дукції. Кількість же виробленої продукції за наяв­ного розміру виробничого апарату залежить, з од­ного боку, від фонду часу продуктивної роботи машин та устаткуван­ня протягом доби, місяця або року, тобто від їхнього екстенсивного завантаження, а з іншого - від ступеня використання знарядь праці за одиницю часу (інтенсивного навантаження). Отже, усю сукупність технічних, організаційних та економічних заходів щодо ліпшого ви­користання основних фондів підприємства можна умовно поділити на дві групи: 1) збільшення екстенсивного завантаження; 2) підвищення інтенсивного навантаження.

Однак треба наголосити на двох важливих обставинах.

По-перше, якщо екстенсивне завантаження машин та устатку­вання обмежується тільки календарним фондом часу, то можливості підвищення інтенсивного навантаження устаткування, його продук­тивності практично не є такими обмеженими.

По-друге, здійснення заходів екстенсивного напрямку, як пра­вило, не потребує капітальних витрат, а підвищення рівня інтен­сивного використання виробничого апарату зв'язане зі значними інвестиціями; проте останні порівняно швидко окупаються за ра­хунок одержаного внаслідок інтенсифікації додаткового економіч­ного ефекту.

Великим резервом збільшення продуктивної роботи виробни­чого устаткування є максимально можливе скорочення його про­стоїв. На підприємствах з дискретним виробництвом кількість не використовуваного протягом доби устаткування нерідко досягає 15 - 20% загального його парку, а внутрішньозмінні простої ста­новлять 10 - 15% робочого часу. Це спричиняється: неузгоджені­стю пропускної спроможності окремих цехів і дільниць; незадов­ільною організацією технічно-профілактичного обслуговування та ремонту устаткування; браком робітників тих чи тих професій; пе­ребоями в забезпеченні робочих місць матеріалами, електроенер­гією, комплектуючими виробами, оснащенням, пристроями, підйомнотранспортними засобами тощо.

Для підприємств ряду галузей індустрії, і передовсім машино­будування, надзвичайної гостроти набула проблема підвищення ко­ефіцієнта змінності роботи виробничого устаткування. В Україні цей показник нині є невиправдано низьким і свідчить про наявність достатньо великих резервів ліпшого використання знарядь праці. Якщо довести реальну змінність роботи металообробного устатку­вання до раціонального рівня (1,7 - 1,8), то можна буде збільшити випуск машинобудівної продукції більше ніж на 30%.

Значному поліпшенню екстенсивного завантаження засобів праці сприяє зниження частки недіючого устаткування, яка на промис­лових підприємствах України є дуже значною (кілька десятків ти­сяч одиниць), а також виведення з експлуатації зайвого й неефек­тивно використовуваного устаткування та організація завдяки цьому повноцінної двозмінної роботи. За існуючими розрахунка­ми, здійснення таких заходів дало б можливість підвищити фондо­віддачу на підприємствах різних галузей промисловості та народ­ного господарства на 10 - 15 і більше відсотків.

Вирішальне значення для підвищення рівня інтенсивного вико­ристання основних фондів має своєчасна заміна та модернізація фізично спрацьованого й технічно застарілого устаткування. Для підтримування порівняно високого технічного рівня виробництва на підприємствах треба щорічно замінювати 4 - 6% і модернізувати 6 - 8% діючого парку машин, устаткування та інших видів знарядь праці.

До важливих факторів, що зумовлюють зростання продуктив­ності устаткування за одиницю часу, належать також запроваджен­ня нових технологій, інтенсифікація виробничих процесів. Підприє­мствам різних галузей властиві специфічні способи інтенсифікації технологій виготовлення продукції, виконання робіт або надання виробничих послуг (застосування, наприклад, киснево-конвертер­ного методу виплавляння сталі в чорній металургії; використання різних каталізаторів, високих температур і тиску - у хімічній про­мисловості; обробка металу тиском, точні методи литва - у ма­шинобудуванні тощо). Широке використання природного газу та кисню разом зі збільшенням температури дуття й тиску під колош­ником домни забезпечує зростання виробництва чавуну майже на третину.

Значного підвищення інтенсивного навантаження устаткування на підприємствах можна досягти завдяки застосуванню прогресив­них форм і методів організації виробництва (концентрації, спеціа­лізації, кооперування та комбінування; гнучких, потокових і ротор­но-конвеєрних ліній), що уможливлюють використання високо­продуктивного автоматизованого устаткування. За свідченням спе­ціальних досліджень, на підприємствах машинобудування виготов­лення конструктивно й технологічно однорідних деталей на пото­кових лініях забезпечує підвищення навантаження устаткування на 20 - 30%.

За умов ринкової економіки процес господарювання в цілому має передбачати достатні економічні стимули для забезпечення ефективного використання основних фондів, усього майна підприємств. Дійова система таких колективних та індивідуальних економічних стимулів на підприємствах різних галузей народного господарства України поки що перебуває тільки на стадії станов­лення й розвитку.

Швидкому її запровадженню сприятимуть: реалізація програми роздержавлення та приватизації власності; широке акціонування підприємств, система їхнього оподаткування; побудова механізму: оплати праці залежно від кінцевих результатів виробництва; більш: гнучка амортизаційна та інвестиційна політика; державна підтримка великих інвестиційних проектів, підприємницької та зовнішньо­економічної діяльності тощо.

Способи ефективнішого використання виробничих потужнос­тей такі самі, як і використання основних фондів підприємства. Варто лише наголосити, що для доко­рінного поліпшення рівня використання наявних потужностей для переважної більшості підприємств потрібно якомога швидше по­долати спад виробництва, стабілізувати й поступово нарощувати обсяги виробництва конкурентоспроможної продукції, яка корис­тується попитом на вітчизняному та світовому ринках.

Читайте також:

1. IV група- показники надійності підприємства
2. L2.T4/1.Переміщення твердих речовин по території хімічного підприємства.
3. Ne і ne – поточне значення потужності і частоти обертання колінчастого вала.
4. WEB - сайт підприємства в Інтернет
5. А. Розрахунки з використанням дистанційного банкінгу.
6. Абсолютні показники фінансової стійкості
7. Абсолютні показники фінансової стійкості та її типи
8. Абсолютні та відності показники результатів діяльності підприємства.
9. Автопідприємства вантажних автомобілів
10. Агроекологічні проблеми розвитку і шляхи їх розв'язання
11. Адміністративно-правовий статус торговельного підприємства
12. Активами торговельного підприємства

Переглядів: 2427