• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Поняття вартості та її модифікації

Вибір величини вартості, що найбільшою мірою буде відповідати цінності об'єкта угоди, передує процесу оцінки підприємства та його потенціалу.

Вартість — це гроші чи грошовий еквівалент, який по­купець готовий обміняти на який-небудь предмет чи об'єкт. Причому варто розмежовувати поняття вартість і ціна, оскільки перша - це очікувана ціна як результат прояву конкретних умов, а друга відбиває факт витрат, що відбувся, на покупку аналогічних об'єктів за минулими угодами.

Не­зважаючи на явну близькість, в теорії оцінки заведено розрізняти поняття вартості, витрат і ціни.

Вартість — це міра того, скільки гіпотетичний покупець го­товий заплатити за оцінювану вартість.

Витрати — це міра затрат, необхідних для того, щоб ство­рити об'єкт, подібний до оцінюваного. Витрати впливають на ринкову вартість, але однозначно її не визначають. Дорогий об'єкт може мати низьку корисність і відповідно невисоку вар­тість.

Ціна — це історичний факт, який відображає витрати на купі­влю подібних об'єктів за колишніми угодами, а також теперішній факт відображення ціни пропонування продавця. Ціни колишніх угод і ціни продавця не обов'язково бувають обґрунтованою мі­рою вартості на дату оцінки.

Відповідно до операційних потреб і функціонального призна­чення існують різні модифікації вартості. Як видно з рис. 6.3, ва­ртість поділяється на дві широкі категорії: вартість в обміні та вартість у користуванні.

Рис. 6.3. Видова характеристика вартості в обміні та користуванні.

Вартість в обміні— це ціна, яка переважає на вільному, від­критому конкурентному ринку. Вона визначається на основі реа­льних економічних факторів, тому її називають об'єктивною вар­тістю. Найпоширенішою формою об'єктивної вартості є саме ринкова вартість, яка є наріжним каменем теорії оцінки. Під ринковою вартістю розуміють найвищу грошову суму (ціну), за яку передається майно (титул власності) в результаті комерційної угоди між добровільним покупцем і продавцем на дійсну дату оцінки за дотримання таких умов:

відкритості та конкурентоспроможності ринку, на якому ві­льно взаємодіє достатня кількість контрагентів, пов'язаних з продажем і купівлею аналогічних об'єктів власності;

покупець і продавець оцінюваної власності точно поінфор­мовані про основні характеристики нерухомості та стан ринку, діють розважливо, зі знанням справи і без примусу;

термін експозиції об'єкта власності на ринку має бути до­статнім для залучення необхідної кількості потенційних покуп­ців, які утворюють даний сегмент ринку.

Ринкова вартість як ідеальний стандарт не завжди може бути досяжною, тому реальна ринкова ціна угоди часто суттєво відріз­няється від ринкової вартості.

Особливим випадком застосування як бази оцінки є ринкова вартість об'єкта за умови існуючого використання, тобто за при­пущення, що дальше використання об'єкта відбуватиметься в той самий спосіб, що і на дату оцінки.

З урахуванням міри ринкової вартості об'єкта виокремлюють неринкову вартість і неринкову нормативно-розрахункову вар­тість, які формуються на основі методик і нормативів, затвер­джених відповідними державними установами (наприклад, за на­рахування податків, страхових внесків, мита та ін.).

Ліквідаційна вартість — це грошова сума, яку реально можна отримати від продажу оцінюваної власності, коли бракує часу для проведення адекватного маркетингу і визначення її ринкової вартості.

Заставна вартість — це оцінка за ринковою вартістю майна (майнових прав), що передаються як гарантія забезпечення бор­гових чи інших зобов'язань.

Страхова вартість — базується на вартості заміщення (від­творення) об'єкта оцінки в цілому чи окремих його елементів, найпіддатливіших до руйнування (знищення). На основі страхо­вої вартості визначаються страхові суми, страхові виплати та страхові відсотки.

Орендна вартість — розрахункова величина вартості об'єкта оцінки, яка використовується для визначення нормативу оренд­ної плати. За базу орендної вартості беруть переважно ринкову вартість об'єкта нерухомості за умови дальшого його викорис­тання в такий самий спосіб, що і на дату оцінки. Вартість у користуванні — це міра цінності власності окре­мого користувача або групи користувачів, що є складовою дію­чого підприємства без урахування найбільш ефективного її вико­ристання і величини грошового еквівалента від можливого продажу. Оскільки вартість власності в користуванні задовольняє потреби конкретного користувача, то її часто називають суб'єк­тивною вартістю.

Найбільш поширеним проявом вартості у користуванні є інве­стиційна вартість. Під нею розуміють вартість об'єкта нерухо­мості, визначену за конкретних умов, мети та результативності інвестування.

Балансова вартість — відображена в бухгалтерській звітнос­ті первинна вартість активів, проіндексована на дату останньої переоцінки і зменшена на суму амортизаційних відрахувань.

Податкова вартість — вартість, розрахована згідно з поряд­ком, визначеним законодавством про оподаткування власності.

Вартість заміщення — сукупність витрат у поточних ринко­вих цінах на створення нового функціонального аналога, який має еквівалентну з оцінюваним об'єктом корисність.

Вартість відтворення — сукупність витрат на створення то­чної копії об'єкта оцінки з урахуванням існуючих ринкових цін на дату оцінки.

Залишкова вартість заміщення — сумарна величина ринкової вартості земельної ділянки за її дальшого такого самого використан­ня та вартості заміщення розташованих на ділянці будинків і споруд з урахуванням усіх видів їх зносу (знецінення). Цей різновид вартості заміщення використовується як база оцінки об'єктів нерухомості спе­ціального призначення, які не мають ринкового попиту.

Утилізаційна вартість — грошовий еквівалент, який розра­ховують отримати від продажу вибулих матеріальних активів чи їх складових для альтернативного використання. Цю вартість та­кож називають остаточною ліквідаційною вартістю.

Скрапова вартість — вторинна вартість сукупності матері­алів, яку можна отримати у разі розбирання (ліквідації) об'єкта оцінки.

Митна вартість — еквівалент вартості імпортованих об'єктів, що використовується для розрахунків мита, зборів та інших мит­них і пов'язаних з ними платежів.

Кожен із перелічених видів вартості чи то в обміні, чи то в користуванні є певну галузь застосування та обмеження.

У Міжнародних стандартах оцінки (МСО-2003) «Загальні поняття і принципи оцінки», «Нормах професійної оцінної діяльності оцінювача» України, Національному стандарті № 1 «Загальні принципи оцінки майна і майнових прав» України, численній навчально-методичній літературі найчастіше зустрічаються види вартості, класифіковані за такими ознаками:

- за ступенем ринковості;

- за цілями оцінки;

- за характером аналога;

- за принципами бухгалтерського обліку;

- залежно від перспектив розвитку підприємства.

За цілями оцінки розрізняють споживчу, інвестиційну, спеціальну, страхову, заставну, оподатковувану, утилізаційну вартість.

Спеціальна вартість- сума ринкової вартості та надбавки до неї, яка формується за наявності нетипової мотивації або особливої зацікавленості потенційного покупця (користувача) в об'єкті оцінки.

Залежно від характеру аналога розрізняють вартість відтворення та вартість заміщення.

За принципами бухгалтерського обліку розрізняють балансову, залишкову та справедливу вартість.

Поняття справедливої вартостіу вітчизняній практиці з'явилося у зв'язку з вступом у дію з 01.01.2000 року Закону України «Про бухгалтерський облік і звітність в Україні» від 16.07.99 року №996-ХІХ і введенням Національних положень (Стандартів) бухгалтерського обліку (далі П(с)БУ).

Згідно П(с)БУ, справедлива вартість- це сума, за якою може бути здійснений обмін активу, або оплата зобов'язань у результаті операцій між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами [18].

Залежно від перспектив розвитку підприємства розрізняють вартість діючого підприємства та ліквідаційну вартість.

Вартість діючого підприємства- це вартість підприємства, що сформувалося, як єдиного цілого за умов його подальшого використання специфічним запланованим або існуючим способом. У цьому розумінні вартість діючого підприємства, визначена з метою поточного управління, еквівалента існуючому в практиці обліку й оцінки поняттю «вартість у використанні».

Ліквідаційна вартість- вартість, яка може бути отримана за умов продажу об'єкта оцінки у строк, що є значно коротшим від строку експозиції подібного майна, протягом якого воно може бути продане за ціною, яка дорівнює ринковій вартості (має місце, як правило, через банкрутство та відкритий продаж на аукціоні).

Таким чином, ті чи інші модифікації вартості залежить від особливостей об'єкта, поставленої мети та порядку оцінки.

6.4. Принципи та основні етапи оцінки потенціалу підприємства

Теоретико-методологічною базою оцінки ринкової ва­ртості потенціалу підприємства є сукупність взаємозв'язаних принципів, в основу формування яких покладено багаторічний досвід зарубіжних експертів-оцінювачів і вітчизняну практику оцінювання майнових комплексів промислових підприємств.

Загальновживана класифікація принципів оцінки виокремлює такі їх групи:

принципи, які базуються на уявленнях користувача;

принципи, які пов'язані із землею, будинками і спорудами;

принципи, які пов'язані з ринковим середовищем;

принцип найліпшого і найефективнішого використання.

Незважаючи на те, що залежно від конкретної ситуації для кожного окремо взятого об'єкта оцінки можуть бути використані найбільш значущі принципи й реалізація того чи іншого принци­пу відбудеться не в повному обсязі, між принципами як систем­ним утворенням існують тісні взаємозв'язки (рис. 6.4).

До складу принципів, які базуються на уявленні користувача, включають: корисність, заміщення та очікування.

Принцип корисності базується на постулаті, що будь-яке під­приємство має вартість, якщо воно корисне потенційному влас­нику для реалізації певної економічної функції протягом певного періоду.

Принцип заміщення передбачає, що максимальна ринкова вартість підприємства визначається найменшою вартістю ін­шого підприємства з еквівалентною корисністю. Інакше кажу­чи, покупець не сплатить за підприємство (нерухоме майно) суму більшу, ніж мінімальна ціна іншого об'єкта з адекватною корисністю.

(1 + r)ⁿ, (7.1)

де FV - майбутня вартість;

РV - первинний внесок (поточна вартість);

r - процентна ставка (ставка дисконту);

п - число періодів нарахування процентів.

Множник (1 + r)ⁿ називають фактором майбутньої вартості або фактором накопичення.

2. Поточна вартість одиниці (дисконтування).

Поточна вартість одиниці є зворотною величиною відносно майбутньої вартості, тому процес її визначення називають дисконтуванням, а її розрахунки для суми FVведуться за формулою:

(7.2)

Величину називають дисконтним множником або фактором поточної вартості.

3. Поточна вартість аннуітету.

Оскільки аннуітет становить собою особливий грошовий потік, представлений однаковими сумами через однакові часові інтервали, то відносно інвестора він може бути як вихідним (наприклад, здійснення періодичних однакових платежів), так і вхідним грошовим потоком (наприклад, регулярні надходження фіксованих сум орендної плати).

Формула для розрахунку звичайного аннуітету має вигляд:

, (7.3)

де РVА - поточна вартість аннуітету;

А - платіж п-го періоду.

Множник називають дисконтним множником аннуітету, фактором поточної вартості аннуітету або фактором Інвуда.

4. Періодичний внесок на погашення позики (внесок на амортизацію одиниці)

Ця функція виступає зворотною відносно поточної вартості аннуітету і використовується для розрахунку фіксованої суми аннуітетного платежу, якщо відомі його поточна вартість, кількість внесків і ставка дисконту. Під амортизацією в даному випадку розуміють процес погашення боргу за визначений період часу.

Розрахунок періодичного внеску на погашення позики (амортизацію одиниці) здійснюється за формулою:

(7.4)

Множник називається фактором внеску на амортизацію одиниці або фактором внеску на погашення позики.

5. Майбутня вартість аннуітету (зростання одиниці за період)

Використання цієї функції доцільно за умов визначення майбутньої вартості суми, яку буде накопичено за рахунок надходження аннуітетних платежів при заданій процентній ставці.

Розрахунок майбутньої вартості звичайного аннуітету здійснюється за формулою:

, (7.5)

де FVА - майбутня вартість аннуітету.

Множник називається фактором майбутньої вартості аннуітету.

6. Періодичний внесок до фонду нагромадження (фактор фонду відшкодування).

Дана функція є зворотною відносно майбутньої вартості аннуітету та дозволяє визначити розмір грошового внеску, який слід періодично депонувати на рахунок, щоб через певний час мати необхідну суму коштів при заданій ставці дисконту.

Формула для розрахунку періодичного внеску до фонду нагромадження має вигляд:

(7.6)

Множник називається фактором періодичного внеску до фонду нагромадження або фактором внеску до фонду відшкодування.

Читайте також:

1. II. Поняття соціального процесу.
2. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
3. А/. Поняття про судовий процес.
4. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
5. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
6. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
7. Альтернативні теорії вартості
8. Аналіз вартості капіталу
9. Аналіз витрат на 1 грн. вартості продукції
10. Аналіз показників валового прибутку і собівартості реалізованої продукції
11. Аналіз собівартості окремих видів продукції.
12. Аналіз собівартості продукції за статтями витрат.

Переглядів: 1031