Свобода надання послуг

Основи правового регулювання свободи надання послуг закріплені в главі 3 Договору про функціонування ЄС (в редакції Лісабонського договору). Стаття 56 такого говорить – в рамках нижче перерахованих положень забороняються обмеження вільного надання послуг всередині Союзу громадянами держав-членів, що заснували власну справу в державі-члені, іншій ніж та, в якій знаходиться отримувач послуг.

Європейський парламент і Рада, постановляючи у відповідності зі звичайною законодавчою процедурою, можуть поширити дію переваг, визначених положеннями даної глави (“послуги”) на постачальників послуг, які являються громадянами третіх країн і заснували власну справу всередині Союзу.

Послуги повинні вважатися “послугами” в значенні Договору там, де вони зазвичай надаються за винагороду з тієї причини, що вони не підпадають під дію положень про свободу пересування товарів, капіталів або осіб. Послуги, зокрема, включають:

а) діяльність промислового характеру;

б) діяльність торгового характеру;

в) діяльність ремісників;

г) діяльність вільних професій.

Послуги, що підпадають під дію свободи надання послуг, можна розділити на дві категорії:

1) послуги, що надаються на території іншої держави-члена, ніж держава-член, в якій знаходиться особа, яка надає такі послуги;

2) послуги, що надаються в тій самій державі-члені, в якій знаходиться особа, що надає такі послуги особам з інших держав-членів.

Послуга може надаватися на території іншої держави-члена, і особа, яка її надає, може з цією метою тимчасово здійснювати свою діяльність в державі, де надається така послуга, на тих самих умовах, які встановлюються такою державою-членом для її власних громадян.

Здійснюючи тлумачення даних норм Договору Суд визнав, що у відповідності з положеннями Договору держави-члени зобов’язані відмінити будь-які дискримінаційні правила між іноземцями-громадянами ЄС, що надають послуги на їх території і своїми громадянами, що надають такі самі послуги.

Крім того, Суд чітко зазначив, що держава-член не має права вимагати від осіб, що користуються свободою надання послуг, повного дотримання усіх тих правил, дотримання яких вимагається від компаній, заснованих в цій державі-члені для надання аналогічних послуг. Адже в протилежному випадку зникне будь-яка різниця між свободою заснування і свободою надання послуг.

5. Свобода пересування капіталів

Свобода пересування капіталів, нарівні зі свободою пересування осіб, товарів і послуг, а також свободою заснування, являється однією з основ функціонування єдиного ринку. На жаль, протягом довгого часу дослідження в цій сфері практично не проводилися, що було спричинено відсутність прямої дії відповідних положень установчого договору ЄС.

Для кращого розуміння сутності свободи пересування капіталів необхідно, перш за все, дати визначення такого поняття. Установчими договорами таке визначення не дається. Дану прогалину було заповнено рішенням Суду, згідно якого – “пересування капіталу” означають фінансові операції, що суттєво пов’язані з інвестуванням відповідних фондів.

Також Судом в його рішенні було визначено, що не бажаючи визначати кожен випадок, при якому відбувається пересування капіталів, вважаємо що в багатьох випадках пересування капіталів має місце, коли фінансові джерела, розміщені в одній державі, використовуються для інвестицій в іншу державу і інвестиція не перераховується назад в державу первинного місцезнаходження фінансових ресурсів в розумний строк.

Таким чином, науковцями робиться підсумок про те, що найбільш важливими складовими поняття пересування капіталів являються:

1) фінансові операції, пов’язані з інвестуванням;

2) інвестування ресурсів в іншу державу;

3) неповернення в державу свого первинного місцезнаходження в розумний строк інвестованих фінансових ресурсів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Свобода заснування	\|	Маркетинг та рекламно-інформаційна діяльність музеїв.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.