Свобода заснування

Свобода заснування є варіантом свободи пересування, але не для фізичних, а для юридичних осіб. Свобода заснування складається з двох основних компонентів: 1) свободи пересування підприємців; 2) власне свободи заснування юридичних осіб або інших форм, що не виступають юридичними особами.

Основні положення стосовно свободи заснування для підприємців (або осіб, що займаються самостійною діяльністю) визначено ст.49 Договору про функціонування ЄС (в редакції Лісабонського договору). Згідно такої – в рамках нижче визначених положень забороняється обмеження свободи заснування громадян однієї держави-члена на території іншої. Дана заборона також поширюється на обмеження стосовно створення представництв, філій або дочірніх підприємств громадянами з однієї з держав-членів, що заснували власну справу на території будь-якої з них.

Свобода заснування включає в себе доступ до діяльності, що не являється найманою працею, і здійснення цієї діяльності, а також створення підприємств і управління ними на умовах, визначених законодавством держави такого підприємства для своїх власних громадян, при дотриманні положення розділу про капітал.

В положеннях названих статей а також в аналогічних контекстах термін “установа” використовується для позначення самостійної господарської (в т.ч. підприємницької) діяльності і її результатів – установ (підприємств) власної справи на території інших держав-членів (з утворенням юридичної особи або в якості індивідуального підприємця).

Відповідно “право заснування” (або “право установ”) означає право громадян чи комерційних юридичних осіб (господарських товариств) з однієї держави-члена відкривати власну праву і займатися самостійною господарською діяльністю на постійній основі в інших державах-членах ЄС.

Поняття “установа” в значенні даного розділу Договору не слід ототожнювати з установами як автономними підрозділами організаційного механізму ЄС, так само як і з аналогічними підрозділами апаратів держав-членів ЄС.

Виникає питання – чи обмежується право на свободу заснування фізичними особами, а якщо таке поширюється і на юридичні особи, то в якій мірі. Відповідь міститься в ст.54 Договору про функціонування ЄС (в редакції Лісабонського договору) – установи, засновані у відповідності до законодавства держав-членів і які мають власну юридичну адресу, свою центральну адресу або своє головне підприємство в межах Союзу, прирівнюються в цілях застосування глави 2 “право заснування” Договору про функціонування ЄС (в редакції Лісабонського договору) до фізичних осіб – громадян держав-членів.

Під “установами” розуміють установи згідно цивільного чи торгового права (включаючи кооперативи) та інші юридичні особи, врегульовувані публічним чи приватним правом, за виключенням тих, які не мають своєю метою отримання прибутку.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Свобода надання послуг	\|	Свобода надання послуг

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.