Необмежена свобода слова для масмедіа як інмутація поведінки суспільства

Є опасіння у тому, що зникнення інтелектуала з екрану телевізора є не тільки ознакою інмутаційної трансформації свідомості суспільства. Підозрюємо, що самі інтелектуали пристосувалися до інмутаційних ознак суспільства і трансформувалися у таку собі сіру масу, у лоні якої ніхто не помічає розумника. З іншої сторони, варто не забувати про те, що при умові дозволу інтелектуалові говорити про все, про що він бажає говорити, межа поміркованості, межа об’єктивності зникне. Карл Поппер в інтерв’ю 13 квітня 1993 року журналістам італійського телебачення висловив думку про те, що необмежена свобода слова – це міф. Підтримуючи К. Поппера, вважаємо, що необмежена свобода слова для масмедіа (якщо вона була б допущена будь-коли) є інмутацією поведінки суспільства, особливо, якщо мова йде про швидкі зміни в свідомості суспільства.

Проаналізуємо декларовану нами думку. Наприклад, сучасне суспільство знаходиться на піку соціальних і ментальних змін: у країні панував комуністичний режим, автократія однієї політичної сили (комуністичної партії). Суспільство за багато років такого панування «єдино правильної» лінії партії, звикло до думки про те, що згадана лінія є нормою існування. Остання норма за суттю є інмутацією суспільства, яка потягла за собою трансформацію свідомості кожного у суспільстві. Інмутацією називаємо зміну моделей поведінки на гірше. Але весь фокус якраз полягає у тому, що така інмутація стала нормою для комуністичного суспільства. Офіційною нормою. Незгодні в масмедіа, на телебаченні зокрема, були, але їхня поведінка вважалася порушенням норми (мутації як зміни моделей поведінки на краще). Пройшов час, комуністичний режим було скасовано. Те, що раніше називали нормою соціального та ментального існування змінило свою зафарбованість і відтінок та набуло ознак контрарності (протилежності позицій, що виключають одна одну). Тепер те, що було інмутацією, перейшло в розряд мутації. Прикладом переходу від інмутації до мутації є доля Вацлава Гавела – чеського політика та громадського діяча, дисидента, критика комуністичного режиму, драматурга та есеїста. Як повідомляють біографи В. Гавела, «після поразки Празької весни 1968 (у якій брав активну участь) та заборони публікацій В. Гавел став одним із найвідоміших дисидентів і критиків системи. Він був одним із засновників ініціативи на захист громадянських прав «Хартія 77». Наслідком такої діяльності було 5 років позбавлення волі». Коли В. Гавел був у в’язниці, він, як дисидент, офіційною владою, а отже, і телебаченням зокрема, вважався інмутованим (таким, що змінив модель поведінки на гірше по відношенню до комуністичного режиму). Після успіху Оксамитової революції 1989 року в Чехословаччині Вацлава Гавела обирають президентом Чехословаччини (до 1992 року), а пізніше (від 1993 року до 2003 року) – президентом Чехії. Поведінка Вацлава Гавела переходить від інмутації до мутації, про що щоденно повідомляли телевізійні масмедіа. Час президентства В. Гавела є часом змін суспільного життя на краще, часом мутації суспільства, часом мутації телевізійних повідомлень про лідера. Виникає проблемне питання: коли суспільство мало негативну (інмутаційну) трансформацію свідомості і телебачення, коли – позитивну (мутаційну)? Комуністично заангажоване суспільство – це інмутація чи мутація? Комуністично деклароване телебачення – це мутаційне чи інмутаційне явище. Демократично заангажоване суспільство і його телебачення слід вважати мутаційним чи інмутаційним? І далі тягнуться нові питання: коли суспільство, у якому жив і творив Вацлав Гавел, і телебачення набули ознак трансформації свідомості: під час комуністичного укладу, чи під час демократичного?

Маємо власну відповідь.

Якість оцінки залежить від врахування чи неврахування факту наявності епістемної системи, або системи знань певної історичної епохи. Якщо у суспільстві офіційно панує негативний погляд на діяльність Вацлава Гавела, телебачення та інші масмедіа вторять офіціозові і називають таку діяльність негативною. Навпаки, коли суспільство перейшло на демократичне підгрунтя, діяльність В. Гавела була офіційно визнана позитивною (мутаційною) і масмедіа (телебачення зокрема) визнавали такою його творчу і державну активність. Іншими словами, епістема змінюється, епістема є динамічною. Від того стверджуємо: динамічною слід вважати і трансформації свідомості суспільства.

Інше проблемне питання: чи слід вважати нинішні телевізійні масмедіа провокаційними, таким, що наштовхують суспільство на негативні сценарії поведінки? Чи псує телебачення свідомість суспільства і чи вносить негативні (інмутаційні) зміни в поведінку суспільства, штовхаючи його до інмутаційної трансформації свідомості?

Відповідь допоможе нам знайти К. Поппер, який у згаданому раніше інтерв’ю зазначив, що у світі ЗМІ не існує нетенденційної (у нейтральному смислі слова як "ненавантаженої" будь-якими перевагами, очікуваннями, визначеними точками зору) інформації, що щільно пов’язана з його епістемологією. Не існує фактів самих по собі. За К. Поппером, те, що називається словом "факт", завжди так чи інакше осмислене, включене до того чи іншого уявлення чи систему уявлень. Саме тому, на думку К. Поппера, не може бути і чистої інформації, що спирається тільки на факти інформації. Відштовхуючись від думок К. Поппера, можемо констатувати, що інформація не може бути незаангажованою. Її готують, відбирають, структурують для телеглядачів журналісти. Останні у свою чергу є заангажованими, мають власні комплекси, переваги, хвороби, симпатії тощо, які і формують інформаційну «картину» телевізійного дня. За будь-якими нейтральними, на перший погляд, фактами все одно стоїть певне бачення, уявлення про реальність. К. Поппер стверджував: «Я думаю, що більшість телевізійних професіоналів не віддають собі повного звіту в своїй відповідальності. Вважаю, що вони не здатні оцінити могутність влади, якою вони володіють. Телебачення володіє величезною виховною силою, і ця сила може схилити чашу вагів на сторону життя або на сторону смерті, на сторону закону або на сторону насильства. Очевидно, що тут йде мова про загрозливі речі!». На наш погляд, думка телевізійних журналістів про власну непричетність до інмутаційних наслідків після демонстрації негативних кадрів чи сюжетів є сама по собі інмутацією, яка характеризує фахову трансформацію свідомості працівника масмедіа. Саме тому виникає необхідність контролю за масмеда, особливо за найбільш впливовими телевізійними масмедіа. К. Поппер попереджає: «Телебачення може зруйнувати культуру... Телебачення для всього є загрозою». І продовжує: «Звичайно, насильство треба показувати, але його показують якось дуже вже багато... У світі вже досить насильства. Не потрібно додавати до нього ще і насильство придумане: таким чином, люди поступово стануть не чутливі до будь-якого типа насильства, якщо лише воно не направлене безпосередньо на них самих». Австрійський філософ підтверджує нашу думку про те, що нинішнє телебачення трансформує свідомість суспільства завдяки інмутаційним сценам насилля і жорстокості. Але чи є новою така наша думка чи думка К. Поппера? Навряд чи.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Мас-медіа як сцена	\|	Телевізійне кіновиробництво

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.