Мас-медіа як сцена

(вплив телебачення та інтернет в теорії Ю. Габермаса)

Свого часу подібний напрямок думки Юрген Габермас висловив у своїй промові-подяці під час вручення йому премії імені Бруно Крайскі 9 березня 2006 року. Говорячи про вплив інтернету і телебачення, Ю. Габермас зазначав, що «сценічний простір преси, журналів і літератури лише збільшився завдяки телебаченню, яке функціонує, в основному, у межах публічних сфер, передбачених національною державою». Мислитель розглядає телебачення як сцену, як демонстративний засіб масової комунікації. Такий засіб, на нашу думку, досить ілюстративний за рахунок зображального арсеналу. І саме зображальний арсенал телебачення дозволяє політикам (не завжди популярним чи інтелектуальним) постійно маячити на екрані, привчаючи тим сами до свого зображення суспільство. Ю. Габермас пише: «Сидячи перед камерою, дійові особи, не залежно від того, який їхній вклад у загальний зміст передачі, демонструють себе. Тому глядач, випадково зустрівши їх на вулиці, згадує, що це обличчя він уже десь бачив». Дослідник продовжує: «Телебачення, до прикладу, численні і популярні ток-шоу, заохочує промовців, щоб грати самих себе, навіть тоді, коли основним змістом передачі за задумом є дискусія. А оскільки на екрані люди стають акторами, то й публіка, яка вмостилася перед екранами і слідкує за суперечкою на теми, які викликають всезагальне зацікавлення і формують особисту думку про них, неминуче стають глядачами». Погоджуючися з Ю. Габермасом, додамо, що дурні слова, неблагопристойні думки і деінде вульгарна поведінка, яку транслюють наживо в телеефірі під час ток-шоу, поступово привчають телеглядачів до того, що саме такі моделі поведінки є нормальними, адже перед ними (телеглядачами) – шоу. На шоу саме так і потрібно себе поводити перед камерою. Сценарій і жанр вимагають такої поведінки. Нагадаємо про власний досвід участі у прямому ефірі в ток-шоу на українському «5 каналі» 2012 року. Перед ефіром, за 20 хвилин, менеджер, яка запросила нас до участі в ток-шоу, дала нам такі інструкції: «Спочатку ви знаходитеся за камерою, в окремій «потаємній» кімнаті. Спостерігаєте і слухаєте те, про що говорять між собою ведучий і провладні та опозиційні політики. Потім ви виходите із «потаємної» кімнати. Входите в кадр. Сідаєте в червоне крісло і починаєте їх (політиків) «мочити»». Нам стало зрозумілим те, з якою метою нас запросили взяти участь у прямому ефірі в політичному ток-шоу. Прості, не заумкуваті промови-сварки, заклики до справедливості, обурення простих громадян – ось ті ключові моделі поведінки, яких вимагають виробники політичних ток-шоу від запрошених до студії гостей. Жодних інтелектуальних міркувань чи розмислів не потребується. Треба лише «мочити» політиків на посміх телеглядачів. Зрозуміло, що саме така поведінка є інмутаційною, ненормативною у суспільстві, яке знаходиться в стадії трансформації свідомості.

Повернемося до текста промови Ю. Габермаса, який підтверджує: «Це, звісно, потішає патологічне марнославство інтелектуалів; декотрі з них завдяки такій можливості саморепрезентації через телебачення розпустилися і втратили свою репутацію. Адже добра репутація інтелектуала, коли він її має, полягає не у тому, щоб бути помітним і популярним, а в тому, щоб мати добре ім’я. Таку репутацію, чи це письменник, чи фізик, потрібно спершу здобути працею у своїй галузі, перш ніж почати використовувати свої знання і своє ім’я». І далі: «Якщо він втручається зі своїми аргументами в якусь дискусію, то повинен адресувати звернення до публіки, яка складається не з глядачів, а з потенційних учасників діалогу, які відповідально говорять і слухають одне одного. Ідеальний зразок таких дискусій передбачає обмін доказами, а не штучне привернення до своєї особи глядацької уваги». Нагадаємо, що після того, як ми 2012 року взяли участь у прямому ефірі українського «5 каналу» у політичному ток-шоу і не «мочили» присутніх політиків від влади і від опозиції, нас більше не запрошували до студії. Ми навели декілька доказів того, чому жодна із присутніх на зйомках політичних сил не здатна вивести країну з кризи. Але нас перебив ведучий і оголосив рекламну паузу. Інтелектуальні розмисли не потрібні в такому «гарячому» ток-шоу. Знову варто цитувати Ю. Габермаса: «Можливо, саме тому перед камерами у студії, де чарівна ведуча збирає на розмову політиків, експертів і журналістів, немає вакантного місця, яке мав би зайняти інтелектуал. Не можна сказати, що його там бракує, адже інші вже давно виконують його роль, ба навіть ліпше, ніж він». Варто зазначити, що під час зйомки на «5 каналі», роль «детонатора» в студії виконував політик-опозиціонер, одягнутий у вишиванку (сорочку, що вишита візерунками у національному українському стилі) і з довгим рідким волоссям, зібраним у кумедний тоненький «хвіст», перетягнутий жіночої бархатною резинкою. Замість аргументів він емоційно викидував із свого мозку звинувачення та оціночні судження, що й було потрібно ведучому телеканалу. Ю. Габермас свідчить: «Позаяк учасники ток-шоу одночасно і дискутують, і репрезентують самих себе, стирається різниця між соціальними ролями, які інтелектуал колись повинен був відділяти одну від одної. Тепер цей поділ виглядає застарілим».

Вважаємо, що Ю. Габермас досить точно і ясно дав характеристику сучасним політичним ток-шоу, які поки що знаходяться в авангарді інмутаційних процесів, що тягнуть за собою трансформацію свідомості суспільства. Разом із тим, слід звернути увагу і на те, що сучасний інтелектуал приречений разом із суспільством, у якому він живе і творить, трансформуватися. Його – інтелектуала – позиція нівелюється. «Колись, занотовує Ю. Габермас, – інтелектуал мав зобов’язання розрізняти «вплив» і «владу» і не застосовувати той вплив, якого він досяг за допомогою слів, як засіб здобуття влади. Утім сьогодні, сидячи на ток-шоу, – чим він мав би відрізнятися від політиків, які вже давно використовують телебачення як арену для інтелектуального змагання, яке полягає у тому, щоб першим здобути собі актуальні теми і поняття?». Риторичне питання Ю. Габермаса знаходить відповідь не тільки під його пильним аналітичним пером соціолога, але «висить» у повітрі і не лякає сучасне суспільство. Суть відповіді на питання Ю. Габермаса в тому, що нині інтелектуальні оцінки не потрібні. Суспільство не потребує «розумників-ботаників», які довго і за допомогою незрозумілих слів прагнуть розтлумачити «щось». У період поступових перманентних змін свідомість суспільства вимагає легкого і ненав’язливого відпочинку перед «дебільником», як називають телевізор ті самі «ботаніки». Суспільству потрібні шоу! На кшталт тих, які щомісяця обоймами заряджаються в сітку віщання у літній період відпусток працівників телеканалів. В основі таких веселих і легких гумористичних телевізійних шоу покладені жарти про «профанний низ» (термін М. Бахтіна). Трансформацією свідомості суспільства слід вважати, на нашу думку, те, що воно (суспільство) перестало сприймати такі профанізовані жарти як порушення норми, як вульгарність і простонародність. Тепер підмурівком телеефіру є жарти про «это» (так колись називалася російська телевізійна програма 90-х років ХХ століття, у якій ведуча-мулатка енергійно розповідала про сексуальні забавки багатих і політиків). Інтелектуал зник з екранів телевізорів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Мас-медіа як ізолятор аудиторії	\|	Необмежена свобода слова для масмедіа як інмутація поведінки суспільства

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.