• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Мас-медіа і політичний стан суспільства

Критерії оцінки діяльності мас-медіа

Аби зрозуміти роль мас-медіа у суспільстві, слід звернутися до пенвих критеріїв оцінки діяльності мас-медіа у суспільстві.

Із цієї метою варто врахувати існуючі нині підходи до оцінки діяльності мас-меіда у суспільстві. Для прикладу звернемося до критеріїв, які запропонував Д. Мак-Квейл (2010).

Дослідник пропонує оцінювати діяльність мас-меіда у суспільстві за такими критеріями:

· свобода;

· рівність;

· розмаїття;

· якість інформації;

· культурний лад;

· суспільний лад;

· соліданість.

На відміну від позиції Д. Мак-Квейла ми пропонуємо такі критерії:

1) політичний стан суспільства;

2) ідеологія суспільства;

3) рівень культури суспільства;

4) рівень освіти населення.

Далі ми детально розглянемо кожний із критеріїв оцінки діяльності мас-медіа у суспільстві.

(автор – Третяк Олексій Анатолійович

джерело – http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/grani/2011_6/32.pdf )

Розгляд мас-медіа як явища публічного політичного процесу та компонента публічної сфери громадянського суспільства спирається на розгляд ролі ЗМІ як важливого демократичного інституту. Разом з тим, публіцистичність тверджень щодо політичної ролі ЗМІ потребує певного прояснення змісту і тих ситуацій, коли діяльність ЗМІ відповідає стандартам і параметрам демократичного суспільства.

У цьому зв’язку провідною функцією мас-медіа в структурі публічної сфери є вплив на громадську думку і створення поінформованого критичного середовища сприйняття політики. У такому аспекті значної ваги набуває фаховий рівень журналістики і її незалежність від політичних акторів. В цілому необхідною є оцінка впливу ЗМІ в межах публічної сфери і політичної системи в цілому з позиції наукової методології. З цих же потреб необхідно оцінити її функціональну роль у публічній сфері у співвідношенні з іншими інститутами.

Розробку теми співвідношення публічної сфери і ЗМІ активно ведуть вітчизняні науковці.

О.В. Свентицькою досліджено феномен тероризму з урахуванням його інформаційного складника. Нею також визначено характер взаємозв’язків між засобами масової інформації та проявами тероризму за умов культурної та інформаційної глобалізації.

В.А. Коляденком визначено, що сучасні інфокомунікаційні технології відкривають можливості в практиці організаційного, партійного будівництва, самоорганізації громадянського суспільства. Обґрунтовано розвиток Інтернету відповідно до демократичної спрямованості громадянського розвитку.

О.С. Пронченком наведено результати комплексного дослідження стану, тенденцій та імперативів взаємодії засобів масової інформації (ЗМІ) та держави у контексті забезпечення права громадян на інформацію як важливого чинника демократизації політичного процесу в Україні. Попри істотні зусилля, у вивченні тематики залишаються незаповненими значні лакуни.

Значення мас-медіа для публічної сфери політики розглядається на рівні концепту і значення того, чим є на сьогодні засоби масової інформації.

ЗМІ на сучасному етапі не є однозначним актором публічної сфери політики. У сучасних політичних науках здійснюється розгляд поняття мас-медіа, як посередника.

Медіа, як посередник, не до кінця виконує свою функцію, оскільки стає активним упередженим відтворювачем та організатором подій.

Також піддається сумніву інформаційна складова діяльності ЗМІ, в якій переважають розважальність, інтерпретація і коментарі.

Між тим, зростає роль ЗМІ як технологічної системи. У межах сучасної цивілізації відбувається їх зрощування з комунікаційними засобами, насамперед, з Інтернет та стільниковим зв’язком.

Одним з важливих аспектів політологічного пошуку у межах структурної будови сучасної публічної сфери політики є самостійність засобів масової інформації у різних політичних умовах, їх суб’єктність у межах публічної сфери та залученість до практик політичної маніпуляції. Мас-медіа на сьогодні здатні як сприяти, так і гальмувати розвиток публічної сфери політики.

Сприятливий вплив – це ознайомлення всіх громадян, усіх агентів, акторів з інформаційним полем певного періоду часу і простору. З іншого боку, ЗМІ стають чинником маніпулювання, коли ними керують політичні актори, які спеціально організовують політичні події.

Діяльність ЗМІ у межах пропаганди і піар є найбільш одіозними прикладами деструкції ідеальної публічної сфери, яка виховує у громадян відразу до публічних повідомлень. Водночас на сьогодні неможливо уявити універсальну і поширену на все людство публічну сферу без засобів масової інформації. Тому постає питання про оптимальний та, одночасно, функціональний образ засобів масової інформації у політиці. Складовими цього оптимального проекту ЗМІ є їх конкурентоспроможність, адаптивність, підвищення впливу через самостійну політичну роль і відстоювання своїх позицій у змаганні корпоративних інтересів, у взаємодії з іншими політичними суб’єктами.

Засоби масової інформації мають спрямовувати зусилля на пошук етичних і моральних обґрунтувань у своїй діяльності, посилювати етичну експертизу своїх повідомлень та методів діяльності.

В умовах застосування мас-медіа інтерактивних технологій відкривається можливість переходу на якісно новий рівень, коли кожен громадянин може мати доступ до ресурсу публічних виступів і викладу своїх думок.

Медіа можуть долучитися до творення нової політичної системи, в якій політична комунікація буде відігравати безпосередню роль у прийнятті рішень. Вона стане ланкою представницької демократії в умовах трансформації традиційних виборчих процедур.

Як показує досвід Інтернет-голосувань і форумів, сучасні технології цілком дозволяють створити можливості для функціонування реальної публічної сфери політики.

Окреслення ролі та місця мас-медіа в публічній сфері політики ведеться за всіма досяжними напрямками отримання інформації. Найбільш резонансні події швидше потрапляють до уваги науковців та політичних аналітиків. Узагальнення фактів негативних публічних проявів здійснюється відносно до їх значення в межах розвитку, в цілому суспільства. Вчені поєднують відображення публічних подій з політичними тенденціями. Американський науковець Дж. Балкін у статті «Як мас-медіа можуть симулювати політичну прозорість» зауважує, що

«скандал навколо Клінтона і Левінські є частиною більш загального явища культури, в якому мас-медіа йдуть від однієї «великої історії» до іншої «великої історії». Ці історії зазвичай, але не завжди мають, елементи скандалу. Вони варіюються від історії вбивства Джанні Версаче до смерті принцеси Діани і від фінансового скандалу 1996 року до сексуального скандалу Клінтон-Левінські.

Фактично нинішня культура скандалу в США це не тільки культура зрослої політичної прозорості. Наша культура політичного скандалу є повторюваним, самовідтворюваним культурним феноменом. Це культурний вірус, який поширюється як епідемія в публічній сфері. Це посилює суперечки про предмети скандалу, але це зовсім необов’язково наближає нас до розуміння роботи уряду або робить чиновників більш відкритими або відповідальними. Скандал Клінтон-Левінські, наприклад, викликав численні побічні дискусії - про адвокатів, про людей, що дають інформацію пресі, про Моніку Левінські, її товаришів по службі і т.ін.».

Тенденції конфліктності у діяльності медіа та об’єктів їх висвітлення породжують демонстративні прояви, які стають предметом вивчення через їх політичний характер. Неформальну інформацію про стан еліт, тлумачення залаштункових подій політики виходять за межі їх фактичного буденного значення.

«Культура скандалу оновлюється, мутує, розмножується. Вона знаходить все нові й нові предмети для обговорення. Вона знову і знову пережовує події, кожен раз знаходячи щось нове.

Коротше кажучи, культура скандалу розширює і повторює обговорення себе самої, мутуючи, як вірус, постійно змінює свої риси, щоб розмножуватися все швидше і поширюватися все далі. Нарешті, вона стає самою політикою, звичайним станом справ у громадській сфері», - стверджує Дж.Балкін.

Поряд з розвиненими формами медійної активності та її публічними формами, тенденціями є її ступінь отримання інформації різними суспільними верствами. Стан і характер медіа в певному суспільстві мають відображення у ступені поінформованості населення. Умови сучасної України дають підстави окремим аналітикам обґрунтовувати стан відсталості українського інформаційного простору.

Наталка Пахомова вказує, що інформація про соціальні процеси державного будівництва, які відбуваються у Верховній Раді, Кабінеті Міністрів дуже повільно доходить до віддалених ділянок інформаційного простору, «оскільки зазнає двох кардинальних перетворень, переходячи різні рівні сприйняття. У такий спосіб «буденна свідомість» на 15–20 років відстає від сучасних подій».

В умовах відсутності тісного зв’язку між медіа і громадськістю в Україні розвиток суспільства набуває специфічних тенденцій, їх оцінка також є шляхом для розуміння стану медіа в публічній сфері політики. Велику роль у цих процесах досліджень відіграє технологічний вимір, тобто, сукупність і специфіка використання технічних засобів.

«Поєднання сучасних телекомунікаційних і гуманітарних технологій надає широкі можливості для маніпулювання способом пізнання, формування суспільних цінностей та впливи на масову свідомість у світовому масштабі й відповідно виступає вагомим чинником політики й геополітичної конкуренції. В умовах глобалізації засоби масової інформації активно використовуються постіндустріальним світом для утворення стійких позицій на світовій арені», - вважає Наталка Пахомова.

Розкриття політичної детермінації медійного підґрунтя публічної сфери політики здійснюється через визначення співвідношення впливу на медіа влади і громадськості. Політика держави в інформаційній сфері є відображенням ставлення еліт та їх інтересів у комунікаційних процесах. Проте поряд з суто політичними аспектами є спроби поширити значення стану медіа і на інші сфери життєдіяльності суспільства, наприклад економічну.

Згідно з Н. Пахомовою, «недооцінка важливості процесів розвитку та гомогенізації інформаційного медіа-простору України, а іноді й свідоме їхнє гальмування з боку влади веде до тяжких наслідків для всієї країни - і в політиці, і в економіці. Демагогічні заяви окремих політиків про те, що народ мудрий, краще знає свої потреби і визначає, хто в органах влади є послідовним захисником його інтересів, не дають відповіді на запитання, що зроблено для того, аби люди робили висновки про політичну та економічну ефективність діючої влади на підставі повної, об’єктивної та неупередженої інформації. Незадовільна поінформованість мас дає владі широкі можливості для маніпулювання думками, уподобанням і настроями громадян у власних інтересах, які всі ще дуже далекі від життєвих інтересів суспільства. Тому будь-які кроки на шляху розвитку інформаційного простору країни в інтересах усього народу серед багатьох інших переваг, сприятимуть ще й оновлений та підвищенню рівня політичного і економічного менеджменту всіх рівнів, що дає ні з чим не зрівняній сенергетичний ефект для прискорення розвитку всього суспільства. Саме на це має бути зорієнтована державна інформаційна політика України».

Велике значення для відображення тенденції розвитку політичної медіа-сфери має оцінка потенціалу новітніх комунікаційних технологій. Осягнення їх сутності та специфіки з політологічної точки зору відбувається через розуміння наслідків дій або позицій політичних суб’єктів стосовно використання тих чи інших комунікаційних новацій.

Ілюстрацією є позиція політичного істеблішменту США щодо обмеження свободи діяльності Інтернет в окремих країнах. Олександр Артем’єв у статті «Стратегічний наступальний твіттер» стверджує, що «американська дипломатія фактично включила свободу доступу в Інтернет у список прав і свобод людини, які США зобов’язуються захищати в глобальному масштабі. Глава американського держдепу Хілларі Клінтон виступила… зі знаковою промовою «Інтернет, за і проти: вибір і виклики у світі, пов’язаному глобальною мережею», в якій застерегла всі диктаторські режими, включаючи Китай, від обмеження доступу своїх громадян у глобальну мережу».

Зарахування свободи комунікацій в інтерактивних системах до числа базових прав людини є тенденцією, яка змінює значення глобальних комунікаційних мереж та пов’язаних з ними соціальних практик для публічної сфери політики. Комунікаційна свобода порівнюється з правом на вільні збори, свободу думки та основні форми громадської діяльності. «Клінтон оголосила про переосмислення знакових прав - свободи слова, зібрань і союзів - через їх інтернет-втілення, об’єднавши їх усі під визначенням «свобода взаємозв’язку». «США захищають цю свободу для людей всюди і закликають всі інші країни до того ж», - оголосила держсекретар» - вказує О. Артем’єв. Позиція єдиної у світі наддержави у питанні свободи Інтернет-комунікацій є своєрідним прологом до цілеспрямованої політики і побудови відносин з суб’єктами міжнародного простору. Таким чином, політичну освіту пов’язують зі станом неформальних контактів і свободи без посередництва держави.

«Ми віримо, що уряди, які будують перепони Інтернет-свободі, чи то технічними фільтрами, цензорськими режимами доступу або атаками на тих, хто здійснює свої права на свободу думки і свободу зборів он-лайн, самі замикають себе в клітці», - зауважила Клінтон, згідно з О. Артем’євим.

Водночас поза увагою політичних аналітиків залишаються спроби диференціації суб’єктів міжнародної політики та їх ставлення до свободи Інтернет-комунікацій. Очевидно, політики у США оцінюють формування незалежної публічної сфери, як одного з основних інструментів свого міжнародного впливу. «Клінтон назвала основних ворогів інтернет-свободи: В’єтнам, Китай, Кубу та Сирію.

Ірану вона приділила особливу увагу у зв’язку з тим, що по цій країні знову прокотилася хвиля антиурядових хвилювань, побороти яку режим Махмуда Ахмадінеджада спробував, в тому числі перекриваючи доступ до опозиційних сайтів», - наводить думку держсекретаря російський аналітик. Додатковим до значення медіа-структури, як основи публічної сфери політики, є оцінка обмежень діяльності журналістів, як основних персоналізованих спікерів ЗМІ. Завданням подібних матеріалів є констатація негативних явищ та винайдення шляхів боротьби з ними. Водночас, через відсутність реального підґрунтя, такі вислови виглядають цілісно орієнтованими, популістськими, такими, що відображають суб’єктивне ставлення до події. Разом з тим, оцінки політиків державних органів щодо комунікативної свободи відображають тенденцію до комплексного підходу до роботи у конкурентному середовищі.

Як зазначає відомий російській журналіст В. Познер у розмові із своїм українським колегою М. Найємом з приводу скандалу з «Вікі-лікс» «адже ви зрозумійте, що американський уряд мав можливість цю справу затиснути - повірте мені, що мав таку можливість - сто відсотків! Але традиції незалежності та свободи засобів масової інформації настільки глибоко увійшли в саме тіло Сполучених Штатів Америки, що втручатися в цей процес означало б завдати більшої шкоди, ніж публікація цих документів».

Важливими, з точки зору методології дослідження публічної сфери, є , на думку автора, підходи до відображення інформації щодо суб’єктивної реакції ЗМІ на діяльність уряду. Такою реакцією може бути відмова від роботи і інформаційної діяльності.

Певною мірою, такі прояви, як недіяльність ЗМІ, на знак протесту, є також ознакою самостійної суб’єктної ролі мас-медіа і їх спроби впливати на політику урядів.

Таким чином, теоретико-методологічний зміст окреслення медіа-компонента публічної сфери політики розкривається серед іншого у такій характеристиці, як негативна роль медіа в межах публічної сфери політики перехідного суспільства.

Крім того, виявлення окремих чинників, які детермінують діяльність ЗМІ, ведеться засобом порівняння з ідеально типовим станом, запропонованих у межах політичної теорії.

Водночас спроби трансформувати медіа-структуру хоча б в окремих її аспектах, можуть наштовхуватися на нерозуміння з боку основних політичних гравців і інститутів.

Це може мати як наслідок або брак інновацій, або різкі одномоментні зміни, які дестабілізують ситуацію і приведуть до просування у напрямку розбудови демократичної публічної сфери політики. Концептуалізація поняття публічної сфери з політологічної точки зору обумовлена тим, що, з одного боку, до публічної сфери вступають нові гравці, такі як індивіди та маргіналізовані соціальні групи. Їх вплив стає співвимірним з традиційними суб’єктами. З іншого боку дається взнаки зростання значення неформальних практик та тіньових домовленостей у межах сучасної інституційно-владної політики. У цьому контексті важливо розглянути роль мас-медіа, чиє місце в політиці потребує корекції, оскільки самостійність ЗМІ як четвертої влади поставлена під сумнів діяльністю груп інтересів. Крім того, стан громадськості на початку ХХІ століття перебуває перед такими теоретичними викликами, як склад громадянського суспільства та основні орієнтири його діяльності.

Також викликає зауваження зміст сучасного поняття держави, яка є опонентом публічної сфери, а також експертної спільноти, як складової публічної сфери політики. Ці два компоненти є важливими структурними одиницями, оскільки дають велику кількість повідомлень і формують інформаційне поле публічної політики.

З точки зору сучасної політичної комунікації мас-медіа втратили вплив як «четверта влада» через те, що вони втратили монополію на розповсюдження інформації, поступившись в оперативності Інтернет-джерелам.

Разом з тим, тотальне проникнення мас-медіа в усі сфери життєдіяльності суспільства призвело до феномена трансформації ціннісного контролю та зростання кількості інформації, яка поставила під сумнів сферу політичного як виключно простір управлінських рішень та владних відносин.

У цьому плані розгляд ролі ЗМІ стає важливим для політичної теорії, оскільки у публічній сфері відбувається маніфестація їх основних проявів як політичних інститутів.

Читайте також:

1. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
2. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
3. Адміністративно-політичний устрій Січі
4. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
5. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
6. Атрибути громадянського суспільства
7. Б. Громадсько-політичний рух 60-90 рр. ХІХ ст. інтелігенції Росії та України, в центрі уваги яких був народ, селянська община та соціальна революція.
8. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.
9. Боротьба українських козаків проти турецько-татарської агресії. П.Сагайдачний - видатний військовий та політичний діяч України.
10. В чому була провідна роль української шляхти як верхівки українського суспільства в політичному житті XIV-XVI ст.
11. Вдосконалення нормативно-правової бази міста на етапі переходу до інформаційного суспільства
12. Взаємозалежність і співвідношення громадянського суспільства і правової держави.

Переглядів: 3221