Логіко-структурний аналіз конфлікту в мас-медіа. Чотири види конфліктів за В. Різуном. Причини медіаконфліктів.

Поняття про медіацію як спеціальний вид функціонування мас-медіа.

Є ряд складних конфліктних ситуацій, які важко розв’язати самостійно, і тоді люди звертаються за допомогою до третьої нейтральної особи – посередника. Діяльність посередника прийнято називати медіацією. Медіація – спеціальний вид діяльності, що полягає в оптимізації (за участю третьої сторони) процесу рішення проблеми конфліктуючими сторонами, що дозволяє припинити конфлікт. За своєю суттю медіація – це складний переговорний процес врегулювання затяжних і неконструктивних конфліктів.

Медіація є одним із найбільш древніх і загальновизнаних способів вирішення конфліктів. Вона існувала в Китаї, у країнах Африки, де старійшини роду або племені виступали в якості своєрідних професійних медіаторів, забезпечуючи безконфліктне вирішення проблемних конфліктних ситуацій. Як суспільнозначуща діяльність медіація сформувалася в США на початку 60-х років минулого століття.

В якості офіційних медіаторів можуть виступати: міждержавні організації (наприклад, ООН, Євросоюз тощо); окремі держави; державні правові інститути (арбітражний суд, прокуратура тощо); урядові або інші державні комісії (наприклад ті, що створюються для врегулювання страйків); представники правоохоронних органів (наприклад, дільничний міліціонер стосовно якогось побутового конфлікту); керівники підприємств, установ, фірм тощо; громадські організації (комісії з вирішення трудових суперечок і конфліктів, профспілкові організації тощо); професійні медіатори-конфліктологи.

Неофіційними медіаторами, зазвичай, є: відомі люди, які досягли успіхів у суспільно значимій діяльності (політики, державні діячі); представники релігійних організацій; психологи, педагоги, соціальні працівники; неформальні лідери соціальних груп різного рівня; старші за віком, просто свідки конфлікту.

Спілкування у вільному суспільстві має бути безконфліктним. Це не вимога, це констатація закономірності. Власне, безконфліктність стає основою деактуалізації категорії права на слово, для вільного поширення якого право буде непотрібним. У реальному суспільстві, в якому ми живемо, комунікативні конфлікти, або конфлікти спілкування (на думку В. Різуна, це такі конфлікти, які виникають під час спілкування у зв’язку з тим, що комунікативні інтереси мовця й слухача не збігаються) розігруються дуже часто.

Цілковито погоджуємось із пропозицією професора В. Різуна щодо поділу конфліктів – власне як комунікаційних проявів – на такі чотири види: конфлікти між співрозмовниками, конфлікти між мовцями, конфлікти між слухачами, складні конфлікти. Подібна градація дає нам можливість адаптувати конфліктногенність мас-медіа до конкретних умов, за яких конфлікти є комунікаційними проявами.

1. Конфлікти між співрозмовниками.

1.1. Конфлікти між мовцем А (право говорити) та слухачем Г (право не слухати) через відсутність згоди, бажання слухача брати участь у розмовах на теми, що виносить на розгляд мовець. При цьому в найпростіших ситуаціях як мовець, так і слухач володіють виключним правом на слово, що дозволяє брати активну участь або категорично відмовитися від спілкування. Розуміючи це право, ні мовець, ні слухач можуть і не висловлювати претензії одне одному, тобто конфлікту не буде. Конфлікт виникає тоді, коли право слухача ігнорується мовцем, а бажання мовця ігнорується слухачем, вводиться в спілкування елемент примусу або повинності і зневаги чи демонстративного непослуху: я говорю, а ти повинен слухати; говори, говори, я все одно не буду слухати.

1.2. Конфлікти між слухачем Б (право слухати) та мовцем В (право не говорити), причиною яких є право мовця не говорити і бажання слухача отримати інформацію за будь-яку ціну: ти повинен говорити, а я слухатиму.

Ініціатором конфлікту тут виступає слухач, який порушує право мовця. У той же час мовець може підтримувати ініціювання конфлікту слухачем, коли слухач є настирливим у своєму порушенні права на слово мовця: я не говоритиму, хоч ти і готовий слухати; слухай чи не слухай, я все одно не говоритиму.

1.3. Конфлікт між слухачем Б (право слухати) та мовцем А (право говорити). Подібні конфлікти виникають у випадках, коли мовець знає, що слухач зобов'язаний брати участь у спілкуванні або слухач знає, що він не має права ухилятися від розмови, але ухиляється. Йдеться про порушення права на слово з боку слухача.

1.4. Конфлікт між мовцем В (право не говорити) та слухачем Г (право не слухати). Випадок, коли мовець має право не говорити, але говорить, а слухач, маючи право не слухати, й не слухає, — теж може породжувати конфлікт. Ініціатором такого конфлікту є мовець, той, хто порушує право на слово. Слухач також може висловити своє незадоволення через агресивність поведінки мовця.

1.5. Конфлікт між мовцем А (право говорити) та слухачем Б (право слухати). Мовець відмовляється повідомляти інформацію, яку має отримати слухач Б.

1.6. Конфлікт між слухачем Г (право не слухати) та мовцем В (право не говорити). Цей конфлікт має більшою мірою теоретичний характер, оскільки практично слухач, який в ситуації відсутності акту спілкування, демонструє готовність до сприймання інформації, а може навіть “сприймає” її, демонструє клінічні випадки спілкування.

2. Конфлікти між мовцями.

Можливі конфлікти серед мовців, коли ті, хто мають право на висловлювання, вимагають від тих, хто не має права на слово, висловитися. І навпаки, ті, хто з якихось причин не мають права говорити, забороняють висловлюватися й тим, хто має на це право.

3. Конфлікти між слухачами.

Конфлікти у групі слухачів виникають через те, що ті, хто має право слухати або читати, вимагають від тих, хто не володіє таким правом, робити це. Можливі й інші випадки, коли ті, хто не мають права сприймати певну інформацію, забороняють робити це й тим, хто має право.

4. Складні конфлікти.

До складних випадків комунікативних конфліктів слід віднести випадки, коли порушенням права на слово охоплені різні учасники процесу спілкування одночасно. Як приклад, можна вважати складним конфліктом факт, коли мовець, замість того, щоб мовчати, говорить та ще й вимагає від інших слухати те, що він говорить, а також висловлювати думку з приводу почутого.

Аналітики мас-медіа зазначають, що за останні роки в Україні помітно зріс рівень неприйняття журналістських матеріалів, недовірливого і різко критичного ставлення до журналістики взагалі.

Так, професор М. Скуленко пропонує класифікацію соціально-психологічних бар’єрів сприйняття інформації. На підставі міркувань ученого ми класифікували причини, які можуть лежати в основі висвітлення мас-медіа конфліктних ситуацій. Ми виявили тринадцять таких причин.

1. Здоровий глузд. Кожен із нас виробляє свій погляд на життя, свої критерії “хорошого” та “поганого”, “корисного” та “шкідливого”. Саме зі здоровим глуздом пов’язані такі негативні характеристики аудиторії як консерватизм, упередженість, байдужість. Тому нерідко змушує особу відкидати раціонально осмислені рішення і вдаватися до невмотивованих і непродуманих вчинків. Здоровий глузд може не тільки збігатись з оцінками та ідеями журналіста, а й суперечити їм.

2. Установки аудиторії. Відрізняється від здорового глузду тим, що вони формуються на рівні підсвідомості, матеріально духовних запитів і потреб, які здебільшого не усвідомлюються. Якщо установки аудиторії не збігаються з позицією журналіста, якщо змушують діяти у напрямку, протилежному до його закликів, вони виступають серйозною перешкодою для засвоєння інформації, для прийняття рішень.

3. Груповий конформізм. Будучи членом тієї чи іншої групи (колективу), людина схильна без опору відтворювати існуючі в даному співтоваристві взаємовідносини, а разом з ними й ставлення до інформації, що надходить ззовні. Якщо в цій групі складається думка, котра суперечить поглядам журналіста, виникає психологічне відсторонення від його умовиводів навіть з боку тих людей, хто “раціонально” згоден з ними. Тому, якщо журналіст має справу з колективом, йому треба зважати, що в його аудиторії можуть виявлятися небажані для нього настрої та реакції, спричинені груповим конформізмом.

4. Наявність точки зору, що суперечить поглядам журналіста. Часто аудиторія інакше підходить до питання, що розглядається. Установки двох сторін можуть бути ідентичними, тоді, як судження про конкретний факт у результаті певних обставин (впливи суперечних відомостей, що надійшли з інших джерел інформації, небажані висновки на основі здорового глузду тощо) будуть суттєво розходитися. Для виходу з цієї ситуації доводиться обґрунтовано спростувати точку зору, яка служить бар’єром для прийняття пропонованих оцінок.

5. Перевищення межі насиченості інформації. Існує межа засвоєння інформації (зумовлена суспільними та особистісними потребами), поза якою свідомість вже не сприймає її. Надлишковий обсяг відомостей (цифр, імен, назв тощо) не стільки допомагає зрозуміти проблему, скільки утруднює її сприйняття.

6. Логічні помилки. Теза (положення, яке обґрунтовується) та аргументи (докази) мають бути чіткими і точно визначеними. Часто автори із запалом намагаються довести те, що вже давно було доведено і стало аксіомою. Спроби обґрунтувати очевидне дратують аудиторію. Доводи на підтвердження тези не повинні суперечити один одному. Вони повинні бути гармонійними і без фальші. Обмеження аргументами, які лише частково підтверджують певне судження, приводить до неприйняття аудиторією точки зору автора. Особливістю логічних помилок є те, що їх можуть допускати як автор, так і аудиторія. Коли журналіст у своєму творі робить ту чи іншу логічну похибку, він сам створює бар’єр для правильного розуміння тексту. Якщо люди, котрі сприймають цей матеріал, міркують з логічними помилками, теж виникає перешкода для належного засвоєння змісту.

7. Небажані стереотипи мислення. Ці явища людської свідомості можуть бути як сприятливими для утвердження журналістом певних суджень, так і заважати йому. Протидія небажаним стереотипам мислення є важливим фактором ефективності засобів масової інформації.

8. Негативний вплив “лідерів думки”. Довірлива особа прийме сказане авторитетною людиною критичне ставлення до статті за істину, і всі зусилля автора пропадуть марно. Поради “лідерів думки” дуже рідко збігаються з висновками журналістів.

9. Етнічні та національно-релігійні особливості аудиторії. Кожна етнічна та національна група має свою специфіку, свій особливий менталітет, а відповідно і певні можливі упередження чи застереження щодо того, що пише або говорить журналіст. До етнічних та національно-релігійних особливостей треба ставитися з повагою.

10. Несприятливе “Тло думок”. Це небажана для журналіста громадська думка з того чи іншого питання, яке він має намір обговорювати. Громадську думку ігнорувати не можна, журналіст мусить завжди враховувати її.

11. Небажані світоглядні переконання. Аудиторія майже завжди має погляди на життя, які можуть істотно відрізнятись від світоглядних позицій, котрих дотримуються мас-медіа.

12. Брак інформованості та компетентності. Нерідко аудиторія не сприймає і не засвоює журналістський матеріал, тому що у неї недостатньо інформації з порушеної проблеми, або їй бракує знань і досвіду з даного питання. В умовах інформаційних війн, які ведуться нині між різними державами, брак інформації може бути спричинений зовнішньою комунікаційною блокадою. Тому брак інформованості і компетентності у більшості випадків відноситься до об’єктивних соціально-психологічних явищ, а не до особливостей суб’єктивного характеру, викликаних, скажімо, небажанням особи читати газети.

13. Хибна ідентифікація. Причиною непогодження з висновками журналіста є ототожнення людини з певними політиками, державними діячами, вченими тощо, які дотримуються поглядів, відмінних від його суджень. Причому раціонально вони б схвально оцінили думку журналіста, але цього не дозволяє авторитет їхніх кумирів.

Як бачимо, в більшості випадків маємо справу із перешкодами. Вважаємо, що подібні перешкоди необхідно долати шляхом вивчення соціально-психологічних особливостей аудиторії. Готуючись до написання тексту, треба з’ясувати, які саме бар’єри мають місце у даній ситуації і в конкретній аудиторії. Знання цих властивостей допоможе обрати оптимальні способи протидії небажаним явищам.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Стратегії вирішення конфлікту	\|	Технологічні прийоми інформування

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.