• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Технологічні прийоми інформування

Аудиторія постійно перебуває під впливом різної інформації, і від її правдивості, позитивного конструктивного характеру залежить поступ суспільства і держави на шляху прогресу. При взаємозв'язку “текст – аудиторія” діють три найважливіші чинники, які впливають на ефективність контактів із читачем, слухачем, глядачем:

а) небанальність – оригінальність відомостей, новизна інформації;

б) декодування – доступність повідомлення, виразна зрозуміла мова;

в) релевантність – цінність, важливість для аудиторії поданої інформації.

Категорія інтересу вважається однією з головних серед чинників, що впливають на процеси ефективності діяльності мас-медіа. При високому професіоналізмі журналіст часто вдається до маніпулятивних прийомів заради матеріального задоволення, не враховуючи людських моральних принципів. Непорядність таких методів у журналістиці глибока й небезпечна для читача. Адже прийняті свідомістю людини переконання набувають для неї значної суб’єктивної цінності поза залежністю від їх істинності. Розлучитись з переконанням, яке людина вважає “своїм”, навіть коли виявляється його недолугість, буває нелегко.

Прагнення журналіста розширити сферу проблемності матеріалу, поглибити його соціальну значимість іноді наштовхується на жорстку протидію людей, яким не потрібне публічне обговорення їхніх проблем. Відчуваючи професійну відповідальність за публікацію, журналіст неодмінно повинен іти до кінця, утверджуючи позитивні явища в житті, воюючи зі злом, утверджуючи справедливість і людяність. Іноді вони повною мірою відчувають на собі помсту “героїв”, ризикуючи власним життям. Взаємодіючи з героєм, а через нього і з аудиторією, автор виступає як прямий чи опосередкований співрозмовник або як опонент. Складність людського пізнання полягає в тому, що для однієї й тієї ж теми можна використати як тезу, так і антитезу; як зіставлення певних епізодів, так і їх “конфлікт”. Тому журналіст має точно відчувати відтінки реалій, щоб різними можливими шляхами дійти до істинного розкриття теми. Автор доносить до аудиторії не тільки остаточні результати своїх пошуків істини, але, певною мірою, сам процес пошуків. Емоції, які неодмінно супроводжують кожний пошук істини, не “ховаються” автором.

Аудиторія, що мислить, тобто серйозна аудиторія, прагне збалансованого висвітлення подій. Її безконфліктність, довіра забезпечує самоокупність мас-медіа. Збалансованість журналістики економічно вигідні категорії. Тому закони інформаційного ринку несумісні з партійною чи клановою заангажованістю журналістів.

Замовчування (так звана “війна інтерпретацій”) породжує кризу довіри до журналістики. В умовах справжнього ринку такі мас-медіа втратили б конкурентоздатність, бо криза довіри неминуче обернулася б для них економічним крахом. Комерційну вартість інформації складає насамперед праця журналіста, його інтелект, творче натхнення, врахування інтересів аудиторії.

Часто мас-медіа, формуючи громадську думку, впливаючи на систему прийняття рішень, створюють інформаційні поля як основу для прийняття усвідомлених рішень громадянами. В. Різун називає їх полюсними, розділяючи полюс А – абсолютну довіру до мас-медіа та полюс Б – недовіру до мас-медіа, тобто перехід від розряду засобів масового інформування до розряду продукування інформації, що використовується громадянами.

Позиція журналістів повинна виражатись у повазі до краю, до людини. Ідеальним випадком є злагоджені стосунки між представниками мас-медіа і владою. В такій державі журналістика стає справді вільною, бо вона отримує підтримку суспільства і сама працює на суспільство. В такому суспільстві легко витримувати інформаційний баланс в поданні інформації, легко бути незаангажованим політично.

У кризовому суспільстві важко витримати принцип інформаційного балансу, а ще важче бути політично незаангажованим, навіть якщо в опозиції, адже опозиція – це теж політична позиція. Благо, коли опозиція створюється на основі ідеї збереження держави, культури, гуманістичних принципів. Кризова журналістика більшою мірою тяжіє до пропагандистських й агітаційних функцій, вона може застосовувати для відстоювання своїх інтересів методи РR, певні комунікаційні технології.

У будь-якому суспільстві відносини між різними гілками влади, владою та суспільством складаються непросто. Існують об’єктивні причини для певних колізій і конфліктів, оскільки інтереси сторін часто не збігаються, а то й прямо суперечать одна одній. Адже мас-медіа передусім орієнтуються на інтереси суспільства, які далеко не завжди збігаються з інтересами влади. Тому звичайні для демократичних країн тертя і непорозуміння, які трапляються у взаєминах влади з мас-медіа внаслідок розбіжностей інтересів, в Україні набирають форми гучних скандалів та гострих конфліктів. Конфлікти то затухають, то спалахують з новою силою. Влада знаходить такі важелі впливу на пресу, які б дозволили її тримати в руках, у той же час робити благопристойний вигляд, ніби вона є великим прихильником демократії; іншими словами, продовжує душити пресу в рамках закону.

Науковець Ю. Фінклер розглядає конфлікт мас-медіа і влади у демократичному суспільстві у таких вісях: приватні інтереси – соціальні інтереси; одна група приватних інтересів – інша група приватних інтересів; одна група соціальних інтересів – інша група соціальних інтересів. Конструктивні комунікативні дії здатні підсилювати владні протиріччя і конфліктні стосунки, створювати штучні нові конфлікти чи нівелювати вже існуючі.

Конфлікт – це зіткнення інтересів, думок, поглядів, серйозні розбіжності, гостра суперечка. Можуть бути повідомлення про міжнаціональні конфлікти або про класові бої, наприклад про страйки гірників чи конфлікт окремої людини з соціумом, соціуму з суспільством, окремої людини з соціумом і суспільством. Це можуть бути описи конфліктів іншого роду – людини з людиною, людини з природою. Надзвичайно складними є конфлікти різкого антагоністично-соціального характеру (про це блискуче пише професор А. Бойко, аналізуючи конфліктне середовище по вісі мас-медіа – релігійні конфлікти). Ми часто уникаємо інформації, яка містить конфліктні зіткнення. А тим часом людина та її життя влаштовані так, що все невиразне вона залишає без уваги. І лише те, що вирізняється напруженістю, енергією, конфліктом, потрапляє за адресою – залишається в серцях слухачів і, зрештою, надалі визначає їхню поведінку. Конфлікт додає новинам драматизму, робить їх цікавішими. Інколи журналісти в пошуках скандальних і сенсаційних історій готові фальсифікувати події, штучно конструювати їх, видаючи особисті фантазії за дійсність. Найбільше для цього підходить національна та релігійна тематики.

Основними технологічними прийомами інформування, які не сприяють виявленню реального конфлікту, провокують посилення напруженості, дві характерні для конфліктних ситуацій обставини:

по-перше, навішування ярликів, які допомагають створювати образ ворога. Прикладом може бути приклеювання ярлика “хуліганів” окремим релігійним об’єднанням, так званим “сектам”;

по-друге, аналіз складності процесів у суспільстві, причиною яких є етнічний фактор. Це можна поспостерігати у висвітленні мас-медіа проблем тероризму, наркобізнесу, злочинності в цілому, що диктує обмеженість міграції.

Надають конфліктності і використання в журналістських творах ідеологем, які допомагають ідеологам та політикам ділити населення на групи, наприклад: “ми – свої, корінні, а вони – приїжджі, окупанти”. Доволі часто використовуються конфліктогенні лексеми, що привертають увагу читачів, спеціально нагнітають у них почуття неспокою і тривоги, а саме: скандал, конфлікт, сварка, агресія, напад.

Скандал для преси, телебачення – це прикраса будь-якої газети чи телевізійного каналу. Особливо популярне використання скандалу серед політиків: немов умілі серфінгісти, “впливають” вони у масову свідомість на хвилі чергового скандалу. При тому чим більш грандіозний скандал, тим він імовірніше закарбується у пам’яті людей. Окрім того, скандал – це контрольований процес. У скандалу є мета, а, отже, – і сюжет.

На думку професора В. Здоровеги, конфліктом у журналістському творі є відображення, зазвичай, документованих, реальних суперечностей життя. Людина, прагнучи уникнути конфліктів у власному бутті, починає цікавитись такими творами журналістики, в яких зображуються гострі суперечності. Цю людську слабкість часто використовують журналісти, вибудовуючи свій матеріал на суперечностях, конфлікті. Як зазначає В. Здоровега, конфлікт у журналістському творі – це нерідко суперечність між тим чи іншим явищем і позицією автора. Автор може заперечувати відтворювані явища як негативні. Розповідь тримається саме на такому протиставленні і є засобом зацікавлення читача, зосереджує його увагу.

Публіцист має завжди чітко визначити власне ставлення до того, що відбувається. Керуючись принципами й функціями масової комунікації, власною громадянською позицією, він має виявити спрямованість і моральний заряд своїх героїв – нерідко навіть в умовах конфліктної ситуації, коли герої не співпрацюють з ним, а протидіють здійсненню творчого задуму журналіста. Вважатимемо ці поради науковця А. Девіса, висловлені понад 30 років тому, актуальними й сьогодні; до них варто прислухатися, зокрема, науково осмислюючи питання підвищення позитивного впливу телебачення на процес утвердження духовних цінностей у свідомості молоді.

Часто журналісти порівнюють себе із дзеркалом, яке відображає певні події. Але чи можна вважати дзеркальним відображенням власне ставлення до тієї чи іншої конфліктної ситуації, чи відбір матеріалів для висвітлення у мас-медіа?

Контекст висвітлення конфліктів робить обов’язком журналіста те, що в будь-якій конфліктній ситуації або неоднозначній темі дати почути аудиторії думки всіх сторін конфлікту або ж усі точки зору на суперечливе питання. Він не має права вирішувати, хто правий, а хто винуватий, нав’язувати свою думку. Професійні новини у конфліктному чи суперечливому питанні подають аудиторії, крім позицій сторін, ще й думку стороннього експерта, “третейського судді”. Ось цим більшість українських каналів не переймаються взагалі. Або ж постійним “третейським суддею” стає політолог, заангажований певною політичною силою. Важливо чітко дати зрозуміти споживачам інформації, чому саме ця людина коментує ту чи іншу подію, чи має цей коментар достатній експертний рівень і наскільки ця людина є незацікавленою в конфлікті стороною.

Позиції різних сторін конфлікту мають подаватись в однаковому форматі, без будь-яких переваг (хронометражних, емоційних тощо) будь-якій із сторін. Треба також пам’ятати, що врівноважувати сторони конфлікту журналіст має не просто математично (два синхрони “правих” – два синхрони “лівих”). Потрібно чітко викласти позиції кожної сторони. Балансуючи позиції сторін, мас-медіа по суті створюють у сюжетах чи випусках повноцінний “діалог” між ними. При запрошенні сторін до висвітлення власних точок зору журналісти не повинні надавати – ні змістом чи гостротою питань – жодної переваги жодній із сторін.

Вважатимемо, що у балансуванні інформації є також багато труднощів: по-перше, як не вибудовуй матеріал, все одно чиясь думка буде першою, а чиясь – останньою (адже думка останнього буде отримувати перевагу); по-друге, один із учасників висловлюватиметься більш емоційніше і яскравіше, ніж інший; по-третє, одна сторона конфлікту активно й охоче коментує все, звинувачуючи іншу сторону в усіх смертельних гріхах, а інша коли ухиляється від коментаря, а коли категорично відмовляється.

Щоб подолати відмову від коментаря, варто себе поводити професійно і коректно. Згрупуємо прийоми подібної коректності:

а) тему слід формулювати чітко, лаконічно, точно і нейтрально;

б) наголосити на компетентності співрозмовника в питанні, яке цікавить журналіста, попрохати про допомогу;

в) не конфліктувати, не конфронтувати зі співбесідником, тим більше погрожувати йому;

г) якщо є якесь звинувачення, то чітко зазначити його джерело (наприклад: “Такий-то звинувачує Вас у тому-то. Хочемо довідатись від Вас, як є насправді”).

У розв’язанні конфліктних ситуацій в мас-медіа доцільно проводити конфліктологічну експертизу за участю спеціалістів-конфліктологів. Її метою є аналіз та оцінка конфліктної ситуації в цілому, поведінки учасників конфлікту, балансу сил, наслідків конфлікту, шляхів виходу, моделювання різних варіантів розвитку конфлікту й характеру постконфліктних ситуацій. Учасники конфлікту можуть розглядатися в процесі конфліктологічної експертизи як елементи ситуації і як порівняно самостійні об’єкти. В останньому випадку акцент робиться на їхніх стійких характеристиках – цінностях, життєвих цілях, інтересах, характерах, очікуваннях та побоюваннях, типових способах поведінки, що дає змогу передбачити характер і силу їхньої реакції на дії інших сторін та визначати найдієвіші важелі впливу на кожного з них.

Представники мас-медіа повинні знати, що конфлікт проходить такі основні стадії: латентну, ескалацію, відкриту, деескалацію і постконфліктну стадії. Саме на першій стадії дезінформація або недостатність правдивої інформації призводять до загострення ситуації. Подальший розвиток подій може супроводжуватись непорозумінням, виникненням напруги в відносинах між представниками різних сфер соціального життя.

Характер журналістського дослідження конфліктності залежить як від якості конфліктного процесу, так і від його кількісних характеристик. Складно писати про жанри в роботі суто теоретичного характеру – і все ж, одномоментне зіткнення, що швидко залагоджується, стане темою публікації якогось одного конкретного жанру. А часті однотипні, довготривалі чи навіть затяжні конфлікти вимагають залучення різних жанрових форм. Таке жанрове розмаїття дасть можливість здійснити більш детальний аналіз явища, вивчити його з різних сторін. Конфлікт пізнається в принципово різному русі: динаміці конфліктної взаємодії, ході журналістського дослідження конфронтації, в аналітичному поділі конфлікту на елементи, аналізі фактичних даних, побудові висновків, актуалізації яскравої деталі, авторському втручанні в ситуацію.

В журналістській практиці проблемою загальнонаціональної ваги є формування іміджевої аури. Вміння розповідати про самого себе дається журналістиці нелегко. Жорстка реальність відкидає будь-яку пишномовність. Іміджева декларативність мас-медіа відштовхує аудиторію, негативно впливає на рівень довіри до них. А ще має місце провокаційна практика скандально відомих авторів, які продукують пасквільні публікації, наприклад, про видатні постаті української нації (Т. Шевченко – гіркий п’яничка). Не хочеться думати, що ці журналісти виконують чиєсь замовлення, але, щоб завдати удару політичному супротивникові, треба дискредитувати його провідників і тим самим принизити націю.

Журналістам варто уникати емоційних чи фінансових відносин, які заважають чи демонструють, що можуть заважати справедливому чи упередженому висвітленню новин. Це означає, що близькі відносини з джерелом інформації неможливі, оскільки в такому випадку допускаються фінансові винагороди від людей, про яких будується матеріал, або тісний зв’язок з ними.

Науковець П. Павлюк у підручнику “Практична журналістика” наголошує, що читачів варто інформувати про можливі конфлікти репортерів. Аудиторія сама вирішить, чи вплинули якось ці конфлікти на матеріал. Наприклад, якщо журналіст пише про інвестиційну банківську компанію, в якій він колись працював, довідка в кінці статті повинна розказати про минулий зв’язок автора з установою.

Однією з причин конфліктності в журналістиці є конкурентна боротьба між самими журналістами. Якщо її не врегульовувати на рівні редакції, то може спостерігатись компромат, наклепи як на справжніх героїв своїх публікацій, так і на своїх колег, що призводить до інформаційної атаки.

Сучасні дослідники масової комунікації відводять значну роль українській журналістиці у вирішенні суспільних конфліктів, у досягненні суспільного консенсусу чи злагоди. Такий консенсус чи взаєморозуміння може постати лише в результаті раціонально-комунікативної дії, яку називають дискурсом.

Дискурс – широке публічне обговорення будь-якого спірного питання. Це визначення окреслює коло означень, які є складовими: дебати, диспут, полеміка, словесний бій, спір, суперечка окремих осіб, співбесідників. Феномен екранного діалогу, хоч і розглянутий у численних наукових працях, однак ще потребує вдосконалення, більш глибокого вивчення, аналізу, синтезу.

Впевнені, що без комунікаційного діалогу, без обміну думками, а, значить, без їх зіткнення не може бути продукту мислення, розвитку ідей та, відповідно, осмислення істини. Суперечка є постійним супутником людського спілкування. Часто журналісти і вступають у полеміку зі слухачами, поборюючи їх уявлення про конкретні прояви суспільної діяльності, полемізуючи з ними, публічно доводячи власну думку, захищаючи і відстоюючи власну точку зору щодо предмету виступу.

Конфлікти є середовищем професійної діяльності журналістів. Аудиторія звеличує працівників мас-медіа за сміливість і рішучість у конфліктних ситуаціях, але, з іншого боку, перекладає на них відповідальність за ескалацію конфліктів та загострення проблем. При цьому наголосимо, що журналісти повинні бути в конфлікті не лише в якості спостерігачів або оглядачів, котрі висвітлюють, “віддзеркалюють” конфлікт у мас-медіа. Реалізовуючи свої повноваження, журналіст повинен уміти управляти конфліктом. Управління конфліктом – це свідома діяльність учасників конфлікту або третьої сторони щодо того, що здійснюється на всіх етапах його виникнення, розвитку і завершення. Таке управління включає етапи діагностики, прогнозування, профілактики, попередження, послаблення, врегулювання і вирішення конфлікту. Журналіст має вміло обирати в кожній конкретній ситуації необхідну стратегію виходу з конфлікту та пропагувати її серед безпосередніх учасників конфлікту. Стратегія виходу з конфлікту – це основна лінія поведінки опонента на завершеному етапі конфлікту.

Професор О. Порфімович виокремлює п’ять основних поведінкових стратегій: суперництво, компроміс, співробітництво, уникнення, пристосування.

Спеціалісти в галузі “паблік рілейшнс” вважають, що принцип безконфліктності є однією з головних засад в їхній діяльності. Варто лише в конфліктній ситуації знайти варіант, що стане компромісом для себе і контрагента. Навіть якщо в цей момент компроміс є програшним, то в майбутньому на журналіста чекає подвійний виграш, тому що контрагент вже знатиме, що завжди можна залагодити справу результативно (позитивно) – навіть за умов наростання конфлікту.

Буває, що сторони цінують добрі відносини, але за певних обставин не можуть порозумітися і тоді вдаються до послуг третьої сторони.

Матеріал, вибудований на контексті конфліктної ситуації, не тільки приверне увагу аудиторії до проблеми, але й негативно вплине на більш важливе питання – питання війни та миру. Більше того, такий підхід не дає жодного уявлення про досягнення особистого досвіду більшості людей, коли їхні успішні стосунки – в сім’ї, суспільстві чи на роботі – ґрунтуються на пошуку можливостей спільної діяльності для отримання взаємовигідних результатів. Якщо людство бажає дати раду своїм проблемам, то шлях до цього слід шукати у послабленні протистояння.

Мас-медіа можуть зробити значний внесок у цей процес. Для цього журналістиці слід опановувати “миротворчий” підхід і відповідні прийоми роботи. Пропонуємо принципи, які, на наше переконання, допоможуть зорієнтуватися в “мирних” варіантах висвітлення конфліктних ситуацій – при цьому користуватимемося вищенаведеними пропозиціями професора О. Порфімович про конфліктні стратегії.

Перший принцип “мирного” висвітлення конфліктних ситуацій. Якщо ставити інші запитання, з’являтимуться інші відповіді. Питання, яким доволі часто користуються журналісти, звучить приблизно так: “З чим ви незгодні?”, “У чому ви бачите протиріччя?”. Але з позицій миротворчої журналістики це ж саме питання зазвучить так: “Із чим ви погоджуєтеся ?”, “У чому ви одностайні?”. З журналістської точки зору, обидва питання мають абсолютно однакову цінність, але журналіст, торкаючись сфер, де можлива співпраця двох опозиційних сторін, насправді виносить проблему за межі конфлікту.

Другий принцип “мирного” висвітлення конфліктних ситуацій. Усвідомлюючи відмінності, необхідно спиратись на спільне. Безумовно, професійна журналістика потребує глибокого вивчення тих відмінностей, що розділяють групи і народи, які ворогують. Водночас, мир не буде відновлено, допоки сторони, що конфліктують, шукають шляхи вирішення проблеми, виходячи винятково зі своїх власних інтересів й уподобань. Телесеріал, де зображено, в чому саме полягають основні суперечності конфліктуючих сторін і в чому вони можуть порозумітися, є набагато дієвішим миротворчим інструментом, а ніж серії, що сфокусовані винятково на демонстрації відмінностей.

Третій принцип “мирного” висвітлення конфліктних ситуацій. Погляд збоку може допомогти змінити ситуацію. У більшості конфліктів, де сторонами виступають етнічні чи національні групи, у кожної зі сторін є власні засоби й методи передачі інформації, які надзвичайно ізольовані один від одного. Зрештою, обидві групи живуть у такому собі інформаційному гетто. І коли, керуючись навіть найщирішими намірами, менеджери, редактори і журналісти працюють винятково всередині своїх спільнот, вони, як правило, відчувають нестачу ресурсів та бажання зрозуміти погляди інших чи шукати шляхи залагодження проблеми. Тимчасом добре підготовлені світовою спільнотою ініціативи можуть допомогти скоротити розрив між сторонами конфлікту, щоб між ними почали вибудовуватися довірливі стосунки.

Четвертий принцип “мирного” висвітлення конфліктних ситуацій. Ставлення журналістів до проблеми – дуже важливий фактор, який, втім, може змінюватися. Весь життєвий і професійний досвід, який журналіст має за плечима, його коріння (як інтелектуальне, так і психологічне) безпосередньо впливають на характер програм (публікацій), які він робить. І коли журналіст зрозуміє, що позитивні альтернативи існують і що можливо уникнути ворожого підходу під час висвітлення конфліктної ситуації, він з великим бажанням підготує матеріали, які внесуть мир у розбудову мирних стосунків.

П’ятий принцип “мирного” висвітлення конфліктних ситуацій. Всі мас-медіа і майже всі формати можуть бути використані для виробництва миротворчих програм. Усі види друкованих і електронних медіа потенційно можуть розглядатися як миротворчі інструменти. І навіть більше, фактично будь-який формат, включно з ток-шоу, круглими столами, документальними фільмами, “мильними операми”, дитячими виставами і спортивними програмами можуть бути адаптовані для окреслення ідей на підтримку толерантних і мирних способів вирішення конфліктів.

Шостий принцип “мирного” висвітлення конфліктних ситуацій. Позитивна журналістика у жодному разі не має бути нудною. Вона має надихати і розпалювати аудиторію. Придатним до життя виявляється лише добре написаний і поданий журналістський матеріал. Для своїх статей і програм автори мають знаходити якнайцікавіші та захоплюючі історії, в яких було б продемонстровано бажані моделі поведінки.

Сьомий принцип “мирного” висвітлення конфліктних ситуацій. Програми повинні базуватися на конкретному конфлікті. Те, що ефективно спрацьовує в одній країні, зовсім не обов’язково спрацює в іншій. Тож вочевидь, що не завжди досвід можна автоматично перенести з однієї місцевості в іншу. У будь-якому разі необхідною є м’яка і ненав’язлива міжкультурна адаптація знань і методів. Безсумнівно, особливості місцевого колориту додадуть ваги обраній історії і зроблять її привабливішою для аудиторії. Також важливо пам’ятати, що існують певні відмінності у сприйнятті різними групами як форми, так і змісту історії. Хоч найсвіжіші погляди і новітні підходи у створенні програми (публікації) можуть бути залучені ззовні, вони, у свою чергу, мають щільно співпрацювати із місцевими кадрами, що добре знайомі з культурним корінням і традиціями.

Восьмий принцип “мирного” висвітлення конфліктних ситуацій. Варто вивчати ситуацію на місцевому медіаринку. Це знадобиться для розуміння тих переваг і недоліків, які проявляться під час спільної роботи з місцевими медіапартнерами. Подібні дослідження й оцінка покращують процес. Медіапрограмування може стати більш ефективним після проведення актуального вивчення природи і сутності конфлікту, звичок й уподобань аудиторії. Тоді досягнення очікуваних результатів програми (публікації) буде більш вірогідним. Дослідження має поєднувати сучасні методи соціальних наук із розумінням місцевих культурних норм і стосунків.

Дев’ятий принцип “мирного” висвітлення конфліктних ситуацій. Необхідно культивувати надію. Медіа можуть відігравати провідну роль в інформуванні населення про те, що насильство у конфліктах не є неминучим і що мирне залагодження є абсолютно реальним і досягненим. Інформування про конфлікт, про всі його структурні компоненти (учасників і причини, контекст, мікросередовище, мотивацію і цілі сторін суперечки) є важливою умовою, яка впливає на параметри конфлікту, його динаміку, тривалість, інтенсивність.

Знання про те, як висвітлювати конфлікти і як ними управляти, можуть дати журналістам нові професійні та інтелектуальні ресурси для професійної діяльності, озброїти їх новими аргументами для розуміння суті протистояння, для висування вимог до учасників конфлікту, позиція яких може призвести до ескалації конфліктів. Саме мас-медіа здатні формувати установки аудиторії щодо конфліктів, навчати її вирішувати їх конструктивним шляхом.

Журналісти повинні професійно самовдосконалюватись, розвивати в собі здатність до самоаналізу, прагнути до нових знань, які допоможуть побачити суттєві властивості сторін конфлікту і відображати перш за все їх, а не поверховий шар явища, наскільки б привабливим він не виглядав в очах аудиторії мас-медіа. Тільки поєднання свободи і відповідальності в інформуванні про виникнення і розвиток будь-яких конфліктів; оптимальне поєднання правових і етичних регуляторів, коли закон і саморегулювання органічно доповнюють один одного, щоб забезпечити результат, який вони не можуть повністю досягнути як окремі складові, може забезпечити формування розуміння і терпимості як важливих чинників позитивного вирішення конфліктів.

Опрацювати публікацію і відповісти на питання письмово

Обережно: секти!
Соціальні катаклізми, темпи плинної масової культури, подвоєння обсягу сучасної інформації кожні 18 місяців і внаслідок цього зростання некомпетентності населення приводять до утворення духовного вакууму.
Його швидко заповнюють чаклуни, екстрасенси, релігійно-культові організації, які використовують віру для досягнення цілей, що не мають нічого спільного з духовністю: гроші, особисті амбіції, політика.
Йде зростання числа віруючих, а віра, як відомо, сильно цементує структуру особистості. З'явилися десятки деструктивних сект, на чолі яких є навіть професійні психотерапевти. Наприклад, за останні десять років в Архангельській області виникло 123 нових релігійних об'єдннання. До сих пір не заборонені «Свідки Єгови».
Мета деструктивних сект - контроль над свідомістю людини, придушення здатності до критичного мислення, придушення волі та емоцій. Такий контроль на відміну від «промивання мізків»відбувається без насильства, коректно.
Про вербувальників в секти зазвичай кажуть: він сама дружелюбна людина, яку ви коли-небудь зустрічали. І це всіх повинно насторожити.
Які причини підштовхують людей до вступу в секти? Зовнішні фактори: смерть близьких, хвороби, втрата роботи і т.д. Внутрішні: якості і риси особистості - встидливість, довірливість, потреба в самоствердженні, розчарування культурних цінностях. Вербування відбувається, як правило, в період дезадаптації при певних кризових ситуаціях.
Всі тоталітарні секти є терористичними організаціями, так як впливають на психіку людини з метою знищення його індивідуальності та підпорядкування поведінки, управління емоціями і волею. Відмінність від інших терористичних організацій - тільки по вектору озброєнної агресії. Психічний тероризм – наймасовіша форма нелетальної зброї. Будьте пильні!

Питання:
1. Випишіть слова, за допомогою яких автор надає статті негативного відтінку, негативних
емоцій.
2. Як характеризує автор релігійні об'єднання? Які терміни більш коректні?(до кожного некорректного, підберіть коректний)

3. Які стереотипи утверджуються в даній статті? Знайдіть авторські узагальнення, які сприяють стереотипізації.
4. На зміцнення яких, на вашу думку, образів чи стереотипів розрахований матеріал?

Читайте також:

1. Аналітичні показники динаміки та прийоми їх обчислення
2. Види та прийоми пам’яті. Розвиток професійної пам’яті
3. Види, форми, прийоми розумової діяльності
4. Види, форми, прийоми розумової діяльності
5. Вимоги до інтонаційного оформлення прочитуваного і декламованого. Прийоми його навчання
6. Вихідні прийоми наукового аналізу мовного матеріалу
7. Галузеві стандарти, технічні умови та технологічні інструкції на напівфабрикати і кулінарні вироби
8. Головні технологічні властивості гірничих порід і масивів.
9. Дайте визначення поняттям «елевація» і «балон». Які методи і прийоми використовуються для розвитку елевації і балона в процесі освоєння великих стрибків?
10. Додаткові методичні прийоми вивчення вищої нервової діяльності.
11. Експлуатаційна технологічність АНТ
12. Електростатичні технологічні процеси і їхнє устаткування

Переглядів: 1418