Стратегії вирішення конфлікту

Щодо моделей конфліктів, то у науковій та дослідницькій літературі розрізняються: “силова”, “компромісна” та “інтегративна” моделі. Силова модель призводить до завершення конфлікту двох типів: “перемога-поразка”, “поразка-поразка”. Дві інші моделі – до можливого вирішення конфлікту за типом “перемога-перемога” або “виграш-виграш”. Силова форма типова для правових конфліктів.

Утім, найбільш цікавими у практиці конфліктології є стратегії виходу з конфлікту – основна лінія поведінки опонента на його завершальному етапі. Залежно від можливих моделей вирішення конфліктів, інтересів і цілей конфліктуючих сторін застосовуються п’ять основних стратегій (стилів) вирішення конфлікту, запропонованих Кеннетом У. Томасом і Ральфом Х. Кілменном: стратегія конкуренції, стратегія відхилення, стратегія пристосування, стратегія співробітництва, стратегія компромісу.

Стратегія конкуренції використовується, коли суб’єкт досить активний і має намір іти до вирішення конфлікту, прагнучи задовольнити, насамперед, власні інтереси, завдаючи шкоди інтересам інших, змушуючи їх погоджуватись на його варіант вирішення проблеми.

Стратегія відхилення застосовується в ситуації, коли суб’єкт не дуже впевнений у позитивному для нього вирішенні конфлікту, або коли він не хоче витрачати сили на його вирішення, або в тих випадках, коли почуває себе неправим.

Стратегія пристосування характеризується тим, що суб’єкт діє разом з іншими, не прагнучи відстоювати свої інтереси. Отже, він поступається своєму опонентові й погоджується на його домінування. Найбільш характерними є ситуації, в яких рекомендується стиль пристосування. Наприклад, суб’єкт прагне зберегти добрі стосунки з усіма оточуючими, в тому числі з неосновними учасниками конфлікту; суб’єкт розуміє, що правда не на його боці; у суб’єкта мало влади, невисокий ранг (мається на увазі ранг опонента) або мало шансів перемогти; він розуміє, що результат вирішення конфлікту є набагато важливішим для іншого суб’єкта, ніж для нього.

Стратегія співробітництва. Реалізуючи її, суб’єкт активно бере участь у вирішенні конфлікту, відстоюючи при цьому свої інтереси, але, намагаючись залучати свого опонента до пошуків шляхів досягнення взаємовигідного результату. Деякі типові ситуації, коли використовується цей стиль: обидва опоненти мають однакові ресурси та можливості для вирішення проблеми; вирішення конфлікту є дуже важливим для обох сторін, і ніхто не бажає поступитися; наявність тривалих і взаємозалежних відносин в опонентів.

Стратегія компромісу полягає в тому, що обидві сторони конфлікту шукають вирішення проблеми, шляхом взаємних поступок. Цей стиль найбільш ефективний за тих ситуацій, коли обидва опоненти хочуть того ж самого, але впевнені, що одночасно отримати об’єкт (предмет) конфлікту неможливо. Деякі випадки, в яких стиль компромісу найбільш доцільний: обидві сторони мають однакові ресурси і мають взаємовиключний інтерес; обидві сторони можуть вдовольнитися тимчасовим рішенням; обидві сторони можуть скористатися короткочасною вигодою.

Стратегія компромісу найчастіше є вдалим відступом або останньою можливістю знайти бодай якесь вирішення проблеми.

Вибір тієї чи іншої стратегії залежить від особистісних особливостей опонента, від рівня нанесеної опоненту шкоди, від статусу опонента, від значимості вирішуваної проблеми для обох, від тривалості конфлікту тощо.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Загальна характеристика	\|	Логіко-структурний аналіз конфлікту в мас-медіа. Чотири види конфліктів за В. Різуном. Причини медіаконфліктів.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.