• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Загальна характеристика

Cлов'янські літератури епохи Відродження ґрунтувалися на ідеї гуманізму та реформаційному русі, а також на національних літературних традиціях, що склалися протягом століть у слов'янських країнах.

Виникнення цих традицій пов'язане з прийняттям християнства, зі створенням писемності у слов'янських народів у IX ст. і з діяльністю видатних просвітителів - братів Кирила (827-869) і Мефодія (815-885).

Повідомлення №1 –Повідомлення про Кирила і Мефодія (Кравець і Вусатюк) + ПРЕЗЕНТАЦІЯ

Кирило і Мефодій склали першу слов'янську азбуку і ввели в обіг першу літературну мову слов'ян - старослов'янську. «Вчити без азбуки і без книг все одно, що писати бесіду на воді»,- ці слова приписують Кирилу.

Повідомлення № 2 Слов'янська мова (Пастух) + ПРЕЗЕНТАЦІЯ

Повідомлення № 3Кирилиця і глаголиця (ГАНЖА)+ ПРЕЗЕНТАЦІЯ

Незважаючи на перешкоди, які чинила просвітителям католицька церква, переслідуючи Кирила і Мефодія, справа, розпочата ними, дала вагомі результати. Їхні учні започаткували літературну діяльність у Болгарії. Один із них - Константан Преславський - талановитий літератор, автор збірки проповідей, першого болгарського літопису («Історикій»), закликав слов'янські народи вивчати грамоту, бо «назі без книг народи» і «душа безбуквенна мертва в человецех». Його твір - «Азбучна молитва» - є справжнім гімном писемності і вчителям. Сенс свого життя він вбачав у продовженні великої справи вчителів:

...Хочу добре діло, розпочате

В добрий час моїми Вчителями,

Завершити, хочу тайни Слова

Ознаймити рідному народу...

(Переклад Р. Лубківського)

У західних і південних слов'ян перші літературні пам'ятки були створені старослов'янською мовою під впливом діяльності Кирила і Мефодія. Надалі ця мова плідно розвивалася лише в літературах південних слов'ян, західнослов'янські народи після X ст. прийняли як писемну латинську мову.

Поряд із творами церковного характеру (житійна література, легенди, духовні пісні) у середньовічних слов'янських літературах особливої популярності набули твори на історичну тематику (хроніки, літописи та ін.). Серед цієї групи творів у Чехії за формою і за змістом виділяється «Чеська хроніка» Козьми Празького, уякій автор не лише фіксує події з найдавніших часів до початку XII ст., а й наводить стародавні перекази і легенди, які мають велику художню вартість (легенди про Чеха, про віщу діву Лібушу та ін.). «Чеська хроніка» пройнята патріотичними ідеями, вірою у славне майбутнє чеського народу. В Польщі подібна хроніка була створена автором, ім'я якого нам не відоме, і носить тому назву «Хроніка» Галла Аноніма. Обидві хроніки написані латинською мовою. Широковідомим є сербський «Літопис» попа Дуклянина, який донісдо нас стародавні легенди народу. Жанр хроніки розвивався в слов'янських літературах і в наступні періоди.

З часом у слов'янських літературах розпочинається тривалий процес утвердження народної мови. Так, у західнослов'янських літературах поряд із латинською мовою все ширше в літературний процес проникає розмовна мова (у чеській літературі, наприклад, з кінця ХНІ ст.). У літературах південних слов'ян народні мови поступово витісняють традиційну старослов'янську.

Зв'язки середньовічних слов'янських літератур з літературами інших народів засвідчують численні переклади та оригінальні твори, в яких використані запозичені сюжети. Популярними в болгарській, чеській та інших слов'янських літературах були твори про Троянську війну, про походи Олександра Македонського та ін

Характерними для слов'янських літератур XIII- XIV ст. були ліричні твори (міська лірика в чеській літературі XIV ст.), сатирична та дидактична література.

Особливопопулярні ці жанри в чеській літературі. Слід відзначити дидактичні твори Сміля Фляшки- автора «Нової ради» (1394), вякій він звертався навіть з політичними порадами до самого короля. Анонімні сатири «Конюх і школяр», «Спір води з вином» висміювали пороки тогочасного суспільства.

Як автор дидактичних творів у Чехії відзначався Томаш (Фома) Штітни, якому належать філософські та дидактичні трактати «Про пана, пані і челядь», «Про три стани: дівочий, вдівський і родинний» та ін. Творчість Т. Штітного відіграла значну роль у розвитку літератури національною мовою.

Розвиток слов'янських літератур у IX-XIV ст. підготував грунт для сприйняття ідей гуманізму. Слов'янські країни в добу Відродження відігравали помітну роль у становленні європейської ренесансної культури. Літератури слов'янських народів були важливою ланкою загальноєвропейського літературного процесу XIV - початку XVII ст.

Особливо яскраво гуманістичні ідеї доби Відродження проявилися в чеській, польській та дубровницько-далматинській літературах. Розвиток їх у XIV- на початку XVII ст. свідчить про високий рівень духовного життя в країнах. Кращі здобутки цих літератур увійшли в загальну літературну скарбницю європейських народів.

2. Література України в добу Відродження

Ренесанс в українській культурі був своєрідним і як історичний етап хронологічно не збігався з італійським або західноєвропейським Відродженням. Ренесанс почався в українських землях вже на початку XVI ст.Однак лише в другій половині XVI ст. та в перші роки XVII ст. прояви Ренесансу стали досить помітними. Причина такого відставання була насамперед пов´язана із занепадом внаслідок монголо-татарської навали однієї з найрозвинутіших держав Середньовіччя - Київської Русі. На українських землях була на довгий час загальмована культурна еволюція.

Упродовж усього XV ст., коли в Західній Європі розквітав Ренесанс, українська культура із заходу зазнавала асиміляції, з півдня ж - відвертого геноциду. Проте слід відзначити і позитивний польський вплив у поширенні ідей Відродження в землях України, що були в той час у складі Речі Посполитої. Спільними здобутками тут можна вважати формування нових рис гуманістичної шляхетської культури, досягнення в галузях містобудування, архітектури, скульптури, живопису. Водночас специфічною рисою української культури кінця XVI - початку XVII ст. є саме прагнення звільнитись від польської "культурної опіки", у формуванні культури національного відродження, що так яскраво виявилось у діяльності братств, у розвитку полемічної літератури, православної освіти та книгодрукування.

Поширенню ренесансної культури в українських землях сприяв насамперед розвиток освіти. Наприкінці XV-XVI ст. помітно зростає прошарок українців, що здобули освіту в кращих західноєвропейських університетах - Краківському, Празькому, Болонському та ін.

Зачинателями гуманістичної культури в Україні і визначними гуманістами XV-XVI ст. вважаються Юрій Дрогобич, Павло Русин та Станіслав Оріховський.

Юрій Дрогобич, або Ю.Котермак з Дрогобича (1450-1494), вчився в Краківському та Болонському університетах. Після здобуття ступеня доктора філософії та медицини у Болоньї викладав там у 1478 - 1482 pp. астрономію та математику, а в 1481-1482 pp. займав посаду ректора університетуБолоньї. Повернувшись до Кракова, працював професором медицини і астрономії. Праці його відомі в Італії, Франції, Німеччині, Угорщині. Автор «Прогностичної оцінки поточного 1483 року»– першої друкованої книжки українського автора. Цю працю складено латиною — міжнародною мовою тодішньої освіти й науки. Це перша відома друкована книжка автора родом з України, видана, до речі, всього через декілька років після винаходу друкарського верстата. Поряд з його ж рукописними творами цей трактат засвідчує контакти українських земель з провідними на той час осередками європейської науки й книжності. За змістом та оформленням перша друкована книжка, написана українцем, не поступається іншим західноєвропейським виданнями того часу.а формою і змістом книжка є астрологічним календарем, де на основі аналізу взаємного розташування небесних світил і оцінки різних небесних явищ зроблено передбачення.За формою і змістом книжка є астрологічним календарем, де на основі аналізу взаємного розташування небесних світил і оцінки різних небесних явищ зроблено передбачення.

Павло́ Ру́син (1470— 1517) - поет і мислитель доби Відродження.

Народився, в одному з лемківськихсіл поблизу Кросна. Ґрунтуючись на тому, що він писав латинською мовою польські дослідники трактують його як польського літературного і культурного діяча.Зміст [сховати]

Павло Русин народився в м. Кросно (тепер Польща), на території, заселеній українцями-лемками.

Закінчив Грейсвальдський університет у Німеччині та Краківську академію. Тут отримав звання магістра і залишився викладачем. Видав у Відні (1509) том своїх творів.

Павло Русин був також видавцем, виховував відомих слов'янських поетів Яна з Вислиці, Яна Дантишенка, навчав Миколу Коперника. Літературознавці вважають його першим гуманістичним поетом України.Русин - перший поет-гуманіст в українській літературі, водночас засновник гуманістичної латинської поезії в Польщі.

У 1509 році він видав книгу своїх поезій «Пісні Павла Русина з Кросна».

Станіслав Оріховський(1513-1566) народився в с Оріховці поблизу Перемишля. Вчився в Краківському, Віденському, Віттен-бергському, Падуанському, Болонському університетах. Повернувшись на Батьківщину 1543 p., брав активну участь у суспільному житті, в промовах та публіцистичних творах піднімав питання про згуртування європейських народів проти турецької експансії. Оріховський - найвизначніша постать у східнослов´янській культурі доби Відродження. В Західній Європі його називали "русинським Ціцероном, "сучасним Демосфеном". Його твори з питань історії, філософії були відомі в Італії, Іспанії, Франції, Німеччині. Оріховський належав до еліти європейських гуманістів та діячів Реформації, спілкувався з Мартіном Лютером, дружив із Дюрером, Кранахом, Ульріхом фон Гуттеном. Оріховського можна віднести до перших полемістів, які виступали проти папства, догматів католицизму. В дусі Реформації він відстоював примат королівської та світської влади, яка повинна працювати на благо суспільства, громадянина, освіти і виховання народу.

Наприкінці XVI - на початку XVII ст. освіта стає одним з найважливіших засобів у боротьбі проти полонізації і окатоличення, за збереження етнічної цілісності України. Діяльність, що її започаткували і розгорнули в цей час братства на ниві освіти, науки, книгодрукування, дає право віднести їх до громадських організацій нового, ренесансного зразка.

Братства - це всестанові, загальнонаціональні організації, що створю-вались навколо церкви, сприяючи культурно-національному відродженню. Братства - це світські організації, які відстоювали релігійні, політичні, національні, культурні, станові права українців. їм належали великі заслуги у справі збереження української православної традиції, у становленні громадянського суспільства, його етнонаціональній консолідації, у підвищенні рівня освіти та культури. Саме при братствах почали свою діяльність найвизначніші представники української культури кінця XVI - початку XVII ст. Стефан і Лаврентій Зизанії, Кирило Транквіліон Ставровецький, Іов Борецький та ін. Усі вони як тогочасні керівники братств є типовими людьми Відродження. Це яскраві, багатогранні індивідуальності, водночас - керівники суспільного руху та культурні діячі широкого діапазону - вчителі, вчені, письменники.

Найстарішим і найвпливовішим було Львівське Успенське братство, розквіт діяльності якого припадає на 80-ті роки XVI ст.

Організаційне оформлення Львівського Успенського братсва в 1585 р. збіглося із заснуванням школи та викупом друкарні у Івана Федорова з метою забезпечення її навчальними підручниками. Львівська братська школа - це був перший в Україні утримуваний на громадські кошти всестановий навчальний заклад, у якому початкове навчання поєднувалося зі школою вищого типу.

Слідом за Львівською братською школою почали з´являтися навчальні заклади і в інших містах західноукраїнських земель та Правобережжя. Найсприятливіші умови для розвитку української освіти створилися в Києві, оскільки школи тут були під захистом козаків.

Наприкінці XVI ст. польська та українська шляхта, подібно до італійської верхівки, почала широко займатись меценатською діяльністю, створюючи в своїх маєтках центри освіти і мистецтва, збираючи навколо себе інтелектуальну еліту. Найвідомішим зразком таких інституцій була академія в Замості, куди перемістився центр освіти з Кракова.

3. Гуманізм і Реформація в Чехії. Ян Гус. Ян Амос Коменєький

Ідеї гуманізму проникли в Чехію в другій половині XIV ст. Цьому сприяли високий рівень політичного, економічного та культурного розвитку країни, заснування в Празі першого у Середній Європі університету (1348), діяльність чеських гуманістів, що навчались в університетах Європи.

Вставка № 8 Чеський гуманізм (Пащенко)

Між гуманістами Чехії та інших країн існували тісні зв'язки. У 1356 р. у Празі побував Ф. Петрарка, який знайшов тут однодумців і друзів. Чеський гуманіст Ржегорж Грубий (помер близько 1514 р.) переклав чеською мовою «Похвальне слово Глупоті» Еразма Роттердамського. Чеському читачеві відомі були «Божественна комедія» Данте, «Декамерон» Боккаччо та ін.

Особливого поширення гуманістична освіта та ідеали ренесансного гуманізму набули в чеській літературі та мистецтві з кінця XV ст. Великий відгомін у Чехії, як і в Німеччині, знайшли ідеали західноєвропейського гуманізму, пов'язані з Реформацією.

Вставка № 6. Реформація у Чехії (Котляр, Коба)+ ПРЕЗЕНТАЦІЯ

Увесь літературний процес в Чехії у цей період перебував під впливом видатного чеського патріота і ідеолога Реформації Яна Гуса.

Вставка № 4 Літературні здобутки Яна Гуса (Паршикова) + ПРЕЗЕНТАЦІЯ

Ян Гус. Народився Ян Гус (1371 -1415) на півдні Чехії, в селі Гусинець, у селянській родині. Освіту здобув у Карловому університеті у Празі. Зумів перебороти труднощі напівголодного існування і здобути ступінь магістра. Згодом Ян Гус став професором, обирався ректором університету. З викладацькою діяльністю пов'язані й перші твори Яна Гуса, написані латинською мовою.

Ідеї Гусачерез його проповіді проникали у свідомість простого народу. Ця обставина особливо непокоїла католицьку церкву.

Незважаючи на переслідування з боку верхівки католицького духовенства, Гус продовжував відстоювати свої ідеї. Він викривав лихварство, розпусту і зажерливістьтих, хто здирав останню сорочку з простолюдина. «Покайтеся, грабіжники бідних людей, вбивці, злодії, святотатці,- говорив Ян Гус, звертаючись до католицького кліру,- Той, хто обманює бідняка,- кривава людина, хто забирає хліб, добутий в поті чола, винний стільки, скільки вбивця ближнього свого».

Ян Гус посягнув іна авторитет самого папи римського, критикуючи практику продажі за гроші церковних посад. «Звичайно корінь всього зла,- говорив Ян Гус,- любов до грошей. Церковні пастирі замість того, щоб оберігати свої стада, «безбожно стрижуть вовну» з християнських овець».

В очах католицького духовенства Ян Гус перетворився в небезпечного ворога, і в 1410 р. його було відлучено від церкви. У 1412 р. після публічного виступу Гуса папа римський прокляв його. Мислитель змушений був покинути Прагу. Восени 1414 р. Ян Гус поїхав уКонстанцу, де на соборі католицької церкви сподівався захистити своє вчення. Але, незважаючи на охоронну грамоту імператора Сигізмунда І, Гус був ув'язнений і засуджений собором як єретик. Всі твори мислителя були спалені на його очах, і сам він загинув на вогнищі папської інквізиції.

Незабутній образ Яна Гуса, який мужньо відстоював справу свого життя перед верхівкою католицького духовенства на соборі, створив у своїй поемі «Єретик» Т. Г. Шевченко:

...Мов кедр серед поля

Ливанського,- у кайданах

Стояв Гус перед ними!

І окинув нечестивих

Орліма очима.

Затрусились, побіліли,

Мовчки озирали

Мученика...

«Єретик» Т. Г. Шевченко

Ідеї Яна Гуса, його літературна діяльність залишили помітний слід у чеському літературному процесі, сприяли демократизації літератури. Іскри констанцського багаття запалили в Чехії велике вогнище національно-визвольної боротьби, антифеодального і антикатолицького руху, відомого під назвою гуситські війни. На боротьбу проти німецько-католицького засилля піднявся увесь народ - селяни, ремісники, дрібна шляхта. Повстанці палили монастирі, усували від влади у містах німецький патриціат, захоплювали церковні землі.

Папа і німецький імператор підняли проти гуситів, всю феодальну європейську реакцію. Однак усі п'ять хрестових походів, скерованих проти гуситської Чехії, були розгромлені військами повстанців, на чолі яких стояли прославлені полководці Ян Жижка, Ян Рогач та ін.

Література періоду гуситського революційного руху (1419-1437) представлена гострими, полемічними творами, духовними піснями, хроніками тощо. Особливо поширеним був жанр хроніки. Хроністи часто вступали в полеміку з іншими політичних таборів. Найцікавіші хроніки: «Гуситська хроніка» і «Пісня про перемогу біля Домажлиць» Вавржинця з Бржезове. У хроніках звучить пристрасний заклик до мирного життя:

...Ми викуєм плуги з мечів,

Зі списа серп,

Як бог велів,

І дзвони знову возвестять,

Що наступила благодать.

Народ не піде на народ -

Сусідський нищити город.

Бо явить мир свою красу

І людям возвістить ясу.

(Переклад В. Лучука)

Жанр духовної пісні набув великої популярності в той період. Гуситська література дала прекрасні взірці бойової пісні, («Хто ж ви, божії бійці», «Повстань, повстань, велике місто празьке» та ін.).

Гуманістичний рух у Чехії особливо пожвавився наприкінці XV- в XVI ст. у зв'язку з виникненням і розвитком книгодрукування (перша друкована чеська книга - «Троянська хроніка» - вийшла у Плзні в 1470 p.). Ідеями гуманізму були наповнені художні, філософсько-дидактичні, наукові твори, які друкувалися по всій Чехії.

Яскравою постаттю в літературі цього періоду був Ян Благослав (1529-1571) - високоосвічений гуманіст, знавець літератури, музичного мистецтва. У його творах порушувалися питання історії, філології, теорії віршування, музики, філософії, освіти.

Важливим є трактат Я. Благослава «Про ворогів освіти» (1567), в якому пристрасно відстоюється велике значення освіти в житті людини. Ян Благо; слав і його послідовники протягом десятиріч багато зробили для розвитку шкільної справи.

Значне місце у творчості Яна Благослава займає перекладацька діяльність, зокрема, переклад біблійного «Нового завіту» став класичним взірцем чеської літературної мови XVI ст.

Помітного розвитку в XV-XVI ст. в Чехії досягла народна література. Як правило, це були збірки невеликих розповідей, об'єднаних одним героєм. Цікавою народною книгою була, наприклад, «Історія про брата Яна Палечка, блазня, короля Іржі», анонімного автора. Розумним, веселим, дотепним, правдивим захисником скривджених - таким постає перед нами Ян Палечек.

Гніт Габсбурзької монархії, яка панувала вЧехії з XVI ст., негативно позначився на економічному, політичному та культурному житті країни. У ній не вщухали повстання проти гнобителів, особливого розмаху вони набули на початку XVII ст. Все це негативно вплинуло на розвиток чеської літератури і культури.

«Катастрофа, яка спіткала чехів на Білій горі і була потім довершена жорстокою католицькою реакцією,- писав Іван Франко,- у великій мірі знищила давні культурні надбання чехів, придушила національне життя, спинила просвіту, підрізала літературу». Тридцятилітня війна (1618-1648) довершила справу занепаду економіки країни. Визначні представники чеської культури, зокрема Я- А. Коменський, змушені були емігрувати за кордон.

Велику роль у роз витку чеської літератури відіграв Ян Амос Коменський- великий чеський гуманіст, найяскравіша постать у культурі, літературі, науці Чехії XVII ст., творчість якого увібрала в себе все те найкраще і найцінніше, що було в чеській культурі XV-XVII ст.

Вставка № 7 Творчість Яна Коменського (Долиняна, Голосенко) + ПРЕЗЕНТАЦІЯ

Культура Чехії XV-початку XVII ст. відіграла значну роль у розвитку культурного прецесу у слов'янських країнах цього періоду: в Карловому університеті здобували освіту студенти з різних слов'янських країн, у Празі працював Ф. Скорина (1490-1540)-один із першодрукарів східних слов'ян; гуситські ідеї проникали в Польщу, на Русь, позначились вони й на духовному житті інших європейських народів.

4. Література Відродження у Польщі. Міколай Рей. Ян Кохановський

Епоха культурного підйомупочинається на польських землях з другої половини XV ст. Носіями гуманістичних ідей у Польщі були не лише представники тих кіл суспільства, що були зв'язані з міською культурою, а й передові представники шляхти, яка спиралась на гуманістичні ідеали у своїй боротьбі з католицькою церквою за економічні і політичні права.

Розвиток польської культури XV-початку XVII ст. був всестороннім, він охоплював архітектуру, образотворче мистецтво, музику, науку. Варто назвати лише художні шедеври Віта Ствоша, плеяду видатних учених, що працювали у Краківському університеті, в ньому навчався і геніальний М. Коперник, і автор монументального дослідження «Історія Польщі» Ян Длугоші т. п.

Література цього періоду в Польщі була латинськомовною, а від XVI ст. поряд із латинською широкого розвитку в літературному процесі набула польська мова.

Поет-гуманіст, який одним із перших писав латинською мовою поезії, був Гжегож з Саноку (близько 1407-1477) - філолог і філософ, професор Краківського університету, чудовий знавець античної літератури, один із творців гуманістичного гуртка в Польщі. На жаль, його твори не дійшли до нас.

Гуманістичні ідеї завозила в Польщу молодь, яка навчалася у Падуї, Римі, Ферарі, Павії. В Європі XV-XVI ст., «не було жодної країни,- так тісно пов'язаної з італійською культурою, як Польща».Крім того, польський гуманізм був тісно зв'язаний з чеським і німецьким. Розвитку гуманістичних ідей у Польщі сприяла також поява книгодруку.

У перші десятиріччя XVI ст. у Польщі виступила група поетів, які писали латинською мовою: Павел із Кросна, Анджей Кшіцький, Міколай Гусовський, Ян Дантішек, Клеменс Яніцький та ін. їхній доробок має яскраво виражений ренесансний характер. У своїх творах вони розвивали популярну в ренесансній літературі придворну панегіричну поезію, створювали вірші, що прославляли перемогу польської зброї, патріотичні твори тощо.

Ян Дантішек за свої латинські вірші був увінчаний у Римі лавровим вінком. Найбільш відомим його твором є поема «Про лихоліття нашого часу», в якій поет розповідає про татарські набіги.

У XVI ст. в Польщі з'являються не лише перекладні твори польською мовою, а й оригінальна література. Бернат з Любліна видав одну з перших польських книг «Рай душі» (1513), йому належить «Життя Езопа» (1522) -біографія легендарного байкаря, матеріал для якої він запозичив з творів італійських гуманістів.

Близькою до творчості Берната з Любліна є міська література. Особливої популярності в ній набули повість «Історія просімох мудреців», оповідання збірки «Совізжал» та ін. Багато сюжетів цих творів запозичено, окремі з них є перекладами або переспівами з інших літератур. Все це свідчить про інтернаціональні зв'язки польської літератури того періоду.

Одним із найвидатніших польських письменників-гуманістів був Міколай Рей, творчість якого є значним явищем польського Відродження.

Свої твори М. Рей писав виключно польською мовою. «Хай всім іншим народам буде відомо, що поляки не гуси і свою мову мають»,- проголошував він. Польська література доби Відродження завдячує М. Рею не лише новими літературними жанрами, а й розвитком літературної мови, демократизацією літературного процесу загалом. У творчості письменника проявляється його інтерес до сюжетів і форм сучасної йому європейської літератури, що свідчить про добру обізнаність з нею. Разом з тим польський письменник виступає як самобутній, оригінальний і глибоко національний автор, чия творчість дала поштовх бурхливому розвитку польської літератури XVI ст., зміцнила і збагатила польську літературну мову.

Вставка № 5 – Творчість Міколая Рея (Шаран)+ ПРЕЗЕНТАЦІЯ

У поетичній спадщині письменника почесне місце займає збірка «Звіринець, в якому вірно описані види різного роду людей, тварин і птахів, їх пригоди і звичаї» (1562). Вона свідчить про високу майстерність Рея - сатирика, гумориста, мораліста. Цей великий твір (понад шість тисяч віршів) був адресований широкому колу читачів. Вірші про визначних історичних осіб Олександра Македонського, Аттілу, Перікла перегукуються з розповідями про польських королів, магнатів - сучасників поета. Ряд віршів носить яскраво виражений сатиричний характер: М. Рей різко критикує непорядки, зловживання тощо. Перепадає тут і католицькому духовенству, і ченцям, і феодалам. М. Рей без прикрас зображує їхню мораль, звичаї, розбещеність.

Не оминув поет і самого Папу римського:

Нехай згадає той, хто став на місце бога

І сам собі надав роль божества живого,

Що сталося колись із гордим сатаною,

І скаже сам собі: «Так буде і зі мною».

Як Новуходоносор, їстиме він сіно,

Переродившись в брудну, дурну тварину,

Закрутив папу згубний, лиховісний вир,

Бо завжди господу йде він наперекір.

(«Папі», переклад В. Коптілова)

До другого видання «Звіринця» М. Рей додав так звані фіглики - жартівливі історії, в яких виставлені на посміховисько вади людського характеру: легковажність, скупість, зажерливість, ревнощі, хитрощі, неуцтво та ін. Ці гумористичні мініатюри правдиво розкривають перед нами життя і звичаї людей тих далеких часів. Влучне, соковите, іноді грубувате слово, дотепність і життєвість сюжетів зробили ці твори надзвичайно популярними.

Викриваючи чванливих багатіїв, М. Рей створює образ людини, яка думає лише про золото, гроші, зиск, забувши свою людську гідність: Багатство більше багачем владає,

Аніж багач багатством, що він має.

Чи де на світі є така підлота,

В якій би не було хоч дрібки злота?

Спокусить радника й бурмистра злото,

Людину злото втопче у болото,

За злото брата брат іде вбивати,

Продасть за злото доньку рідна мати.

(«Про багача», переклад В. Коптілова).

Шляхетність людини, на думку Міколая Рея, закладена в самій людині, зумовлюється її поведінкою:

Не той шляхетний, хто гербів собі навісив,

А сам насправді є прислужник бісів.

Не той шляхетний, хто пишається дідами,

А має на сумлінні чорні плями.

Шляхетність мов кришталь, що промениться ясно,

Мов скло прозоре, що блищить прекрасно,

І скарб, і гроші, і всі титули минуться,

А слава й честь навіки зостаються...

(«Про справжнє шляхетство», переклад В. Коптілова)

Творчість М. Рея сприяла розвитку літературної польської мови, розквіту окремих жанрів польської поезії тощо.

Ян Кохановський (1530-1584) народився у с. Сицині у сім'ї шляхтича. Через важке матеріальне становище Ян Кохановський змушений служити при магнатських дворах. З 1564 р. він отримує титул королівського секретаря при дворі Сігізмунда II Августа. Ян Кохановський багато пише - його поезія має успіх, її читають, її видають, їй наслідують. Ян Кохановський надзвичайно різносторонній поет, він - автор віршованих послань і поем («Сатир», «Муза», «Згода», «Шахи» та ін.), чотирьох книг «Елегій», двох томів «Пісень», численних жартівливих фрашок, дев'ятнадцяти глибоколірич-них «Тренів» («Плачів»), селянської ідилії («Собут-ка»), перекладів і трактату про польську мову («Польська орфографія»), драми («Відмова грецьким послам») та ін. Частина його творчої спадщини написана по-латинськи, але переважно свої твори поет писав польською мовою, піднісши її на небувалу височінь. Ян Кохановський був новатором і в галузі форми: він один із перших ввів у польську поезію сонет, терцину, білий вірш тощо.

Велику популярність завдяки Яну Кохановському здобули фрашки - невеличкі поетичні твори гумористичної, а іноді й сатиричної спрямованості. У фрашках поета відтворено цілий світ, герої якого різняться характером, поведінкою, темпераментом, поглядами тощо. Фрашки Яна Кохановськогопородили у польській літературі послідовників, цей жанр популярний і сьогодні. У веселих, гумористичних фрашках Я- Кохановського часто висміюються негативні риси характеру, звички людини тощо:

Книги - марні лиш затрати,

Мовиш, краще гріш складати;

То похвально, що з калитки

Грошей не береш на збитки,

Гостю мій, але в крамниці

Ти їх тратиш на дурниці.

(«До гостя», переклад П. Тимочка)

А ось взірець веселої фрашки, яка нагадує, що найголовніше у житті - це здоров'я:

Здоров'я маєм,

То не зітхаєм.

Лиш при хворобі

Волаєм: пробі!

Тоді людина

Зна, що єдина

Річ не намарне -

Здоров'я гарне,

І що над нього

Нема нічого;

Бо скрині повні,

Дива коштовні,

Найкраща мода,

І юна врода,

й висока шана -

Річ непогана

Лиш за умови,

Коли здоровий.

Немає ж сили -

І світ немилий.

Нехай убогі

Мої чортоги

Під дахом небо

Вони для тебе.

(«Здоров'я», переклад Д. Білоуса).

Але у фрашках посилюються сатиричні ноти, коли поет спрямовує їх проти всього того, що суперечило його гуманістичному світогляду:

Княгиня меси жде. Мерщій до капелана.

Та з дому він гайнув і десь пильнує дзбана.

Аж ось іде в червоній рясі в храм.

Вона ж йому: «Мій ксьондзе, так довго спалось вам?»

На докір ксьондз спромігся лиш сказати:

«Яке спання? Я й не лягав ще спати».

(«На капелана», переклад Д. Білоуса)

Як бачимо, фрашки прості, лаконічні, ясні. Вони нагадують то дружній жарт, то гумористичну епіграму, або пародію, то злий, сатиричний портрет.

Ян Кохановський був родоначальником польської класичної драми. В 1578 р. він написав драму «Відмова грецьким послам». Відтворюючи події Троянської війни, п'єса водночас перегукується з сучасністю, порушує важливі суспільні і політичні питання, критикує порядки в тогочасній Польщі.

Творчість цього письменника мала великий вплив на розвиток літературного життя в Польщі. Я. Кохановський, за словами вченого В. Б. Оболевича, «перший заставив відчути силу слов'янської поезії, змагаючись з західноєвропейськими корифеями епохи Відродження».

Оцінюючи значення поезії Я. Кохановського для польської і європейської поезії, М. Бажан писав: «Геній Кохановського, його народність, патріотизм, його людяність, ставши могутнім стимулом для розцвіту польської літератури, вплинули на процес розвитку культур народів усього слов'янського світу» (2).

ПІДВЕДЕННЯ ПІДСУМКІВ

Бесіда

1. Що послугувало підґрунтям розвитку слов’янських літератур епохи Відродження?

2. Яке значення для розвитку слов'янських літератур має діяльність Кирила і Мефодія?

3. Які особливості літератури Відродження в Україні?

4. Які літературні мови існували у зарубіжних слов'янських народів?

5. Які головні риси гуманістичних ідеалів проявилися в літературах зарубіжних слов'янських народів У XV-XVI ст?

6. Які твори найвидатніших представників слов'янських літератур епохи Відродження вам відомі?

7. У чому полягає внесок слов'янських народів у літературу європейського Ренесансу?

Літературний розвиток у слов'янських країнах XIV- початку XVII ст. становить важливий етап в історії духовної культури слов'янських народів; художні досягнення цих літератур є невід'ємною складовою частиною європейської літератури епохи Відродження.

Читайте також:

1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
2. II. ВИРОБНИЧА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОФЕСІЇ
3. II. Морфофункціональна характеристика відділів головного мозку
4. Ni - загальна кількість періодів, протягом яких діє процентна ставка ri.
5. Аварії на хімічно-небезпечних об’єктах та характеристика зон хімічного зараження.
6. Автобіографія. Резюме. Характеристика. Рекомендаційний лист
7. Автокореляційна характеристика системи
8. Амплітудно-частотна характеристика, смуга пропускання і загасання
9. Аплікація як вид образотворчої діяльності дошкільнят, його характеристика.
10. Архітектура СЕП та характеристика АРМ-1, АРМ-2, АРМ-3
11. Афіксальні морфеми. Загальна характеристика
12. Банківська система України і її характеристика

Переглядів: 2029